ТРОЛЬ І ЕВІНКА.

СПАСИБО ЗА ПЕРЕВОД АЛЕКСАНДРУ МАЯКОВУ! ( http://www.alex-shostatsky.pp.ua/ )
У незапам′ятні часи, серед високих гір і густих ялинкових лісів жив-був троль.
Норову він був нестримного — поводився не так як пристало порядному тролю: стрибав з небезпечних обривів, вниз в темно-зелену стосу голок і шишок, перетворюючи благородні багаторічні дерева на купу трісок, пірнав в настільки глибокі озера, на дні яких навіть в люту спеку ковзав синій лід, лякаючи косяки риб, що ті ніби зграйки беззахисних горобців кидалися врозтіч.
Одного разу троль побачив щось зовсім дивне — кілька різнокольорових смужок в дощі що потухає. Він заліз на найвищу ялинку і погойдуючись на тонкій волохатій маківці спробував схопити… аж ні. То була веселка, а її, як відомо не дістати, скільки не старайся.
Якось троль спав спекотним безхмарним днем (тролі відомо сплять вдень, адже сонячні промені їм смертельні) в глухий кам′яній печері, загубленої серед похмурих мовчазних гір, як раптом його великі, зарослі жорсткою щетиною вуха помітили сторонній незнайомий звук. Хтось співав. Співав тоненьким писклявим голосочком, як жива маленька лялечка ...
Троль розплющив очі і побачив, як біля входу в печеру промайнув краєчок жовтого платтячка. Дівчинка! Справжня жива людська дівчинка гуляла тут, поруч з його берлогою. Ймовірно, вона дочка одного з мисливців, що, бувало, проходили недалеко звідси.
А весела пісенька все ближче і голосніше! Троль згорнувся в клубок і притулився до кам′яної стіни, злившись з нею. Тепер він виглядав великим сірим каменем, притулений до одного з склепінь печери.
Дівчинка, розмахуючи складеною рожевою парасолькою, увійшла всередину. Вона і не підозрювала, що виявилася в лігві одної з найнебезпечніших істот цих таємничих гір — троля. Однак їй пощастило — господар цієї оселі, на подив мав характер мирний, хоча і метушливий.
Троль примружився, намагаючись не видати себе. Йому зовсім не хотілося битися з мисливцями, у яких були довгі страшні палиці, що плюються розпеченим залізом.
Раптом він відчув, як маленькі теплі ручки мацають його боки. Троль ще сильніше стиснувся, намагаючись не розсміятися: він страшенно боявся лоскоту.
Тут дівчинка вирішила випробувати свої сили в лазінні і вже було закинула ногу як ...
— Евінка! — пролунав зовсім близько голос мисливця. Дівчинка радісно скрикнула і кинулася до виходу, маленькою жовтою хмаркою промелькнув в напівтемряві печери.
Коли голоси віддалилися і зовсім стихли троль нарешті випростався і оглянув свій будинок. Під його ногами щось хруснуло. Троль нахилився і витягнув з-під п′яти зламаний парасольку Евінкі ...
***
Ще кілька днів в печері витав аромат квітів, ягід і молока — так пахла маленька дочка мисливця. Троль поставив парасольку в кут. Вона йому була не потрібна. Шкура троля настільки міцна, що їй не страшний ніякий дощ. На відміну від, здавалося б, нешкідливих сонячних променів...
У цей день він побігав на славу — небо було затягнуте похмурою завісою хмар, які зрідка гарчали глухим громом.
Підіймався холодний вітер. Він грав щетиною троля, залітав у величезні ніздрі разом з першим опалим листям.
Троль повернувся в печеру і зручно ліг, зайнявши собою весь простір своєї нори. Зовні гудів ураган, що наближався. Дерева стривожено гомоніли, аплодували розпатланим гілками розсердженому Небу, що огризався сліпучими блискавками.
Раптом троль зауважив, що щось обережно крадеться до нього. Він прикинувся сплячим щоб не злякати названого гостя.
Блиснула блискавка і троль побачив її — в синьому дощовику, чоботях на нього злякано дивилася Евінка. Вона була зовсім крихтою, але не побоялася повернуться за своєю парасолькою.
Добродушний троль переконливо захропів. Евінка схопила парасольку і вискочила з печери. Зупинилася, щоб розкрити її і тут ...
-А-а-а, — почув ліс пронизливий крик. Троль вистрибнув і побачив, як Евінку разом з розкритим розпатланим парасолькою забирає поривом вітру вгору.
Він вийшов з печери, випростався. Витяг свою величезну лапу і зловив дівчинку. Евінка обхопила його палець, який був розміром з невелике дерево і розкривши рот, дивилася на нього. Троль посміхнувся — хоча його посмішка виглядала жахливо і опустив її на землю.
— Хто ти? — пропищала маленька Евінка — Дякую тобі!
Троль з радістю б поговорив з нею, але гроза вщухла і ось-ось повинно було здатися сонце.
Він розвернувся, щоб залізти до печери, але Евінка гукнула його.
— Почекай! — пропищала вона — Я повинна тебе віддячити! Зараз ...
Евінка полазила по кишенях дощовика і щось стиснула в кулачку.
— Тримай — крикнула вона і простягнула йому ....
Біленький камінчик у вигляді сердечка.
— Бувай! — крикнула дівчинка і побігла геть, не озираючись. Троль стиснув подарунок і махнув їй услід… але тут же завмер навіки — сонце, виглянуло з-за хмар, звернуло його в камінь.
Так він і стоїть там до сих пір — скам′янілий добродушний троль, рукою зачіпає веселку.