Я автор
/
Михаил Кит
/
СТРАЖДАННЯ І СМЕРТЬ ІСУСА ХРИСТА

СТРАЖДАННЯ І СМЕРТЬ ІСУСА ХРИСТА

СТРАЖДАННЯ І СМЕРТЬ ІСУСА ХРИСТА

(14 Нісана; п’ятниця, 7 квітня 30 року)

Після того як Ісус промовив Юді: <<"Що ти робиш – роби швидше">>, — сатана ввійшов у Юду Іскаріота, і він пішов уночі до дому тестя первосвященика Кайяфи, Анни та видав місце перебування Ісуса, узявши за цю зраду тридцять срібняків. <<Мт.27.3>> У пророка Захарії записані такі рядки: <<І сказав Я до них: Якщо добре це в ваших очах, дайте платню Мою, а як ні, перестаньте! І вони Мою платню відважили – тридцять срібняків.>> <<Зах.11.12>>
За таку ціну було оцінене життя Ісуса, як мало коштує життя людини на цій грішній землі! Тесть первосвященика Кайяфи, повне ім’я якого Ханан бен Шет, був звільнений з посади первосвященика римлянами ще п’ятнадцять років тому, але тим не менше фактично ввесь цей час він перебував при владі. Національне правління Юдеї синедріон, яке очолював первосвященик, по черзі змінювали довгий час його сини й родичі. Кайяфа, зять Анни (Ханана) став іграшкою в руках тестя. Впливовий саддукейський клан підкорявся лише прокуратору — наміснику Рима. Йосиф Кайяфа – так його повне ім’я, був первосвящеником з 18 по 36 рік. Це досить великий термін, очевидно, він влаштовував Рим своєю покірливістю. В давнину первосвященство передавалось у спадок довічно. Але після завоювання Палестини, римлянами первосвящеників звільняли досить часто. Рим назначав і звільняв з цієї посади первосвящеників за власним бажанням. Наприклад, із 37 року по 67 рік, коли був назначений останній первосвященик, незадовго до руйнування Єрусалима, змінилося 28 чоловік. І Анна, і Кайяфа знали, що римляни не терпітимуть громадських безпорядків, тоді Кайяфа може втратити посаду, а заразом і вплив, і владу позбудеться клан Анни. Адже на Пасху положення в Єрусалимі постійно було напруженим і вибуховим.
Місто було заповнене людьми з усієї Юдеї та Галілеї, тому не дивно, що Кайяфа шукав особливого моменту, щоб схопити Ісуса потай і спокійно, адже багато паломників, які приходили на свято з Галілеї, могли влаштувати бунт, оскільки вважали Ісуса за Пророка і Месію. Скоріш за все Кайяфа разом з Анною планував арешт Ісуса після закінченню свята Пасхи, коли в місті буде спокійно. Але Юда Іскаріот надав їм можливість вирішити всі проблеми до Пасхи. Щоб арешт Ісуса Христа не здавався римлянам самовільним актом щодо Нього, чергового нібито бунтівника, доповіли прокуратору Риму Понтію Пілату, і той послав свій відділ військових на допомогу храмовій сторожі, котра підкорялась первосвященику. Здійснивши обшук у домі Марка, де відбувалася "Таємна вечеря" й не знайшовши там Ісуса, Юда веде військових поза місто в сад Гетсиманський, який знаходився по іншу сторону ущелини "потоку Кедрон", що розділяла Оливкову гору та гору, на якій лежав місто Єрусалим. Ісус навмисно вивів своїх учнів поза місто щоб дати можливість учням утекти, коли Його прийдуть арештовувати.

До нашого часу паломникам показують невеличкий сад, у глибині якого збереглося вісім старих оливкових дерев з таким кільцем, що вони більше схожі на скали. Це дуже старі дерева, відомі ще з мусульманського захоплення Палестини. Скоріш за все біля цих дерев молився Ісус. Юда знав, що Він міг там бути, бо Христос зі Своїми учнями в тому саду часто збиралися. У самому Єрусалимі не було ніяких великих садів. Місто, яке розташовувалось на вершині старої гори, не мало вільного місця, кожний квадратний метр був потрібний для будівництва житла. Тому заможні городяни мали свої приватні сади на похилих місцях Оливкової гори. Хто був господарем цього саду нам невідомо, але він дозволив Ісусові відвідувати цей сад разом із учнями.

                                               Схоплення Ісуса

         Марко 14.43-51
43 І зараз, як Він ще говорив, прийшов Юда, один із Дванадцятьох, а з ним люди з мечами та киями від первосвящеників, і книжників, і старших. 44 А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: "Кого я поцілую, то – Він, беріть Його, і обережно ведіть". 45 І, прийшовши, підійшов він негайно та й каже: "Учителю!" І поцілував Його… 46 Вони ж руки свої наклали на Нього, — і схопили Його. 47 А один із тих, що стояли навколо, меча вихопив та й рубонув раба первосвященика, — і відтяв йому вухо. 48 А Ісус їм промовив у відповідь: "Немов на розбійника вийшли з мечами та киями, щоб узяти Мене. 49 Я щодня був із вами у храмі, навчаючи, — і Мене не взяли ви. Але, щоб збулися Писання". 50 Тоді всі полишили Його й повтікали…
51 Один же юнак, по нагому загорнений у покривало, ішов услід за Ним. І хапають його. 52 Але він, покривало покинувши, утік нагий.

         Матвій 26.47-56
         47 І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьох, а з ним люду багато від первосвящеників і старших народу з мечами та киями. 48 А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: "Кого поцілую, то Він, — беріть Його". 49 І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: "Радій, Учителю!" І поцілував Його. 50 Ісус же йому відказав: "Чого, друже, прийшов ти?" Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, — і схопили Його. 51 А ось один із тих, що з Ісусом були, витягнув руку, і меча свого вихопив та й рубонув раба первосвященика, — і відтяв йому вухо. 52 Тоді промовляє до нього Ісус: "Сховай свого меча в його місце, бо всі хто візьме меча, — від меча і загинуть. 53 Чи ти думаєш, що не можу тепер упросити Свого Отця, — і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти легіонів Анголів? 54 Але як має збутись Писання, що так статися мусить?" 55 Тієї години промовив Ісус до народу: "Немов на розбійника вийшли з мечами та киями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, — і Мене не взяли ви. 56 Це ж сталось усе, щоб збулися писання пророків". Усі учні тоді залишили Його й повтікали...

         Лука 22.47-53
         47 І, коли Він іще говорив, ось народ з"явився, і один із Дванадцятьох, що Юдою зветься, ішов перед ними. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. 48 Ісус же промовив до нього: "Чи оце поцілунком ти, Юдо, видаєш Сина Людського?" 49 А ті, що були з Ним, як побачили, що має статись, сказали Йому: "Господи, — чи мечем нам не вдарити?" 50 І, один із них рубонув раба первосвященикового, — та й відтяв праве вухо йому. 51 Та Ісус відізвався й сказав: "Лишіть, — уже досить!" І, доторкнувшись до вуха його, уздоровив його. 52 А до первосвящеників і влади сторожі храму та старших, що прийшли проти Нього, промовив Ісус: "Немов на розбійника вийшли: з мечами та киями… 53 Як щоденно Я з вами у храмі бував, не піднесли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада темряви"…

Порівнявши тексти, помічаємо, що текст Марка запозичений автором Євангелії від Матвія з деякими доповненнями, а Лука, трохи переробивши цей текст, додає, що Ісус зцілив вухо рабові первосвященика, яке поранив один із учнів.
Як бачимо, основним свідком цих подій виступає Марко, який був замотаний в покривало і йшов за військовими. Він міг чути розмову Юди з солдатами. Із розмови Марко зрозумів, що Юда планував поцілунком показати: хто Ісус. Але чи був поцілунок?

Іван 18.1-11

Схоплення Ісуса

18 Промовивши це, Ісус вийшов із учнями Своїми на той бік потоку Кедрону, де був сад, до якого ввійшов Він та учні Його. 2 Але й Юда, що видав Його, знав те місце, бо там часто збирались Ісус й Його учні. 3 Отож Юда, узявши відділ війська та службу від первосвящеників і фарисеїв, приходить туди із смолоскипами, та з ліхтарями, та з зброєю. 4 А Ісус, усе відавши, що з Ним статися має, виходить та й каже до них: "Кого ви шукаєте?" 5 Йому відповіли: "Ісуса Назарянина». Він говорить до них: "Це Я"… А стояв із ними й Юда, що видав Його. 6 І як тільки сказав їм:"Це Я", вони подалися назад, та й на землю попадали… 7 І Він знов запитав їх: "Кого ви шукаєте?" Вони ж відказали: "Ісуса Назарянина". 8 Ісус відповів: "Я сказав вам, що це Я… Отож, як Мене ви шукаєте, то дайте оцим відійти", — 9 щоб збулося те слово, що Він був сказав: "Я не втратив нікого із тих, кого дав Ти Мені". 10 Тоді Симон Петро, меча мавши, його вихопив, і рубонув раба первосвященика, — і відтяв праве вухо йому. А рабу на ім’я було Малх. 11 Та промовив Ісус до Петра: "Всунь у піхви меча! Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?"

Як бачимо, головний свідок підтверджує, що вухо у раба було дійсно відрубане. І більше того, Апостол Іван навіть знав ім’я цього раба – Малх, а здійснив це Апостол Петро. Ісус зупинив Петра, щоб відпустити учнів. Автор цього Євангелія дає нам зрозуміти, що в Ісуса було достатньо сили, щоб протистояти їм Своїм духом. І якби Він хотів уникнути арешту, то залишив би сад раніше. Але Ісус чекав цього арешту, такою була воля Отця, щоб спасти від гріха людство. Автор цього Євангелія також пояснює, що Юда не встиг здійснити поцілунок, Ісус сам сказав, хто Він, і більше того, невидима сила відштовхнула й повалила солдат на землю, що налякало сторожу. Ось чому ніхто не відповів на виклик Петра й погодилися не переслідувати учнів, вояки самі були налякані.

                                     Нічний суд у Кайяфи

Марко 14.53-54
53 А Ісуса вони повели до первосвященика. І зійшлися всі первосвященики й старші та книжники. 54 Петро ж здалека йшов услід за Ним до середини двору первосвященика; і сидів він із службою, і грівсь при огні.

Матвій 26.57-58
57 А вони схопили Ісуса, і повели до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші. 58 Петро ж здалека йшов услід за Ним аж до двору первосвященика, і, ввійшовши всередину, сів із службою, щоб бачити кінець.

Лука 22.54-55
54 А схопивши Його, повели й привели у дім первосвященика. Петро ж здалека йшов слідкома. 55 Як розклали ж огонь серед двору, і вкупі сиділи, сидів і Петро поміж ними.

         Усі синоптики стверджують, що після арешту Ісуса відвели до первосвященика, а автор Євангелія від Матвія пояснив, що це був Кайяфа. Але головний свідок апостол Іван поправляє своїх попередників і вказує, що Ісуса зв’язаного перше привели до Анни, де і відбулася подія зречення Петра.

Іван 18.12-14

12 Відділ же війська та тисяцький і служба юдейська схопили Ісуса, і зв’язали Його, 13 і повели Його перше до Анни, бо тестем доводивсь Кайяфі, що первосвящеником був того року. 14 Це ж був той Кайяфа, що порадив юдеям, що ліпше померти людині одній за народ.

Про Анну попередньо уже повідомлялось, що він хоча й був у тіні, але керував усім, що було пов’язано з владою при храмі та в цілому в Єрусалимі. Сам він був первосвящеником від 6-го по 15-ий роки. Його чотири сини по черзі займали цю посаду з 15 по 18 роки. Потім римляни назначили Кайяфу. Сама процедура призначення первосвященика стала предметом суперечок, хабарів, усіляких інтриг. Вона діставалася тому, хто більше заплатить, а до того буде співробітничати з римським проконсулом. Анна будь-якими шляхами прагнув утримати цю посаду у своїх руках, бо мав з цього великі прибутки. Сім’я Анни була дуже багата, і всі її члени поступово пробилися вверх шляхом інтриг та хабарів. Анна залишався головною фігурою усієї закулісної гри.
Ще перебуваючи на посаді первосвященика, Анна розробив цілу систему продажу та обміну жертовних тварин, які підлягали жертвоприношенню. Він назначав у комісію, яка наглядала за вадами жертовних тварин, довірених людей, які навмисно чинили перешкоди населенню, щоб ті обмінювали з доплатою або купували тварин у перекупщиків, які діяли в дворі язичників. Ці так звані міняльники та продавці тварин також були людьми Анни. Неважко уявити доходи клану, якщо поза стінами Храму пара голубів коштувала 4 монети, а біля храму — 75 монет. Лавки, де можна було купити жертовних тварин, так і називалися "базар Анни". Це була приватна власність сім`ї Анни, і шляхом хабарництва Анна нажив собі великий капітал. Самі юдеї ненавиділи рідню Анни. Навіть у Талмуді можна прочитати слова: "Горе дому Анни. Горе їх зміїному шипінню! Вони – первосвященики, їхні сини – скарбничі, їх зятя – охоронники храму, їхні слуги б’ють народ палками".
Тепер зрозуміло, чому Ісуса спершу привели до Анни. Всього лише рік назад також на Пасху Ісус посягнув на святе святих Анни, його гаманець, коли вигнав з Храму продавців і міняйл, зачепивши тим самим найболючіше місце клану Анни. Це було для Анни ще однією причиною покінчити з Ісусом до Пасхи, щоб спокійно продовжувати збагачуватися шляхом обману свого народу.
Тим часом Петро, слідкував за Ісусом, бажаючи дізнатися, чим усе закінчиться.

Петро тричі зрікається Ісуса

         Марко 14.66-72
         66 А коли Петро був на подвір"ї надолі, приходить одна із служниць первосвященика, 67 і як Петра вона вгледіла, що грівся, подивилась на нього та й каже: "І ти був із Ісусом Назарянином!" 68 Він же відрікся, говорячи: "Не відаю, і не розумію, що кажеш"… І вийшов назовні, на переддвір"я. І заспівав тоді півень. 69 Служниця ж, коли його вгледіла, стала знов говорити приявним: "Цей із них!" 70 І він знову відрікся. Незабаром же знов говорили приявні Петрові: "Поправді, ти з них, — бо ти галілеянин. Та й мова твоя така сама". 71 А він став клястись та божитись: "Не знаю Цього Чоловіка, про Якого говорите ви!" 72 І заспівав півень хвилі тієї вдруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив йому: "Перше ніж заспіває півень двічі, — відречешся ти тричі від Мене". І кинувся він, та й плакати став…

         Матвій 26.69-75
         69 А Петро перед домом сидів на подвір"ї. І приступила до нього служниця одна та й сказала: "І ти був з Ісусом Галілеянином!" 70 А він перед всіма відрікся, сказавши: "Не відаю я, що ти кажеш"… 71 А коли до воріт він підходив, побачила інша його та й сказала приявним там людям: "Оцей був з Ісусом Назарянином!" 72 І він знову відрікся та став присягатись: "Не знаю Цього Чоловіка!"…73 Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: "І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе". 74 Тоді він став клястись та божитись: "Не знаю Цього Чоловіка!" І заспівав півень хвилі тієї… 75 І згадав Петро сказане слово Ісусове: "Перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене". І, вийшовши звідти, він гірко заплакав…

         Лука 22.56-62
         56 А служниця одна його вгледіла, як сидів коло світла, і, придивившись до нього, сказала: "І цей був із Ним!" 57 І відрікся від Нього він, твердячи: "Не знаю я, жінко, Його!"… 58 Незабаром же другий побачив його та й сказав: "І ти від отих". А Петро відказав: "Ні, чоловіче!"… 59 І як часу минуло з годину, хтось інший твердив і казав: "Поправді, — і цей був із Ним, бо він галілеянин". 60 А Петро відказав: "Чоловіче, — не відаю, про що ти говориш"… І зараз, як іще говорив він, півень заспівав. 61 І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: "Перше, ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене". 62 І, вийшовши звідти, він гірко заплакав!

Між текстами ми помічаємо незначну різницю. Автор Євангелії від Матвія, а потім і Лука по черзі виправляють один одного. Лука також додає, що Ісус був присутній на подвір’ї в той час, коли Петро відрікався. Але головний свідок з цього приводу нічого не пояснює, здається Іван дає нам зрозуміти, що Ісуса повели в будинок. У зворотному випадку, навіщо було розривати та доповнювати подію зречення Ісуса?
Для зручності розбору тексту ми розглянемо окремо ці два епізоди.

Іван 18.15-18; 25-27

Петро вдруге й утретє відрікається Ісуса

15 А Симон Петро й інший учень ішли за Ісусом слідом. Той же учень відомий був первосвященикові, і ввійшов у двір первосвящеників із Ісусом. 16 А Петро за ворітьми стояв. Тоді вийшов той учень, що відомий був первосвященикові, і сказав воротарці, — і впровадив Петра. 17 І питає Петра воротарка служниця: "Ти хіба не з учнів Цього Чоловіка?" Той відказує: "Ні!" 18 А раби й служба, розклавши огонь, стояли та й грілися, бо був холод. І Петро стояв із ними та грівся.
25 А Симон Петро стояв, гріючись. І сказали до нього: "Чи й ти не з учнів Його?" Він відрікся й сказав: "Ні!" 26 Говорить один із рабів первосвященика, родич тому, що йому Петро вухо відтяв: "Чи тебе я не бачив у саду з Ним?" 27 І знову відрікся Петро, — і заспівав півень хвилі тієї…

Із наведеного тексту стає зрозумілим, що апостол Іван був присутній при цій події. Його знала воротарка, і це за його проханням Петра вона пустила на подвір’я. Попередньо ми уже з’ясували, що батько апостола Івана був заможною людиною, у нього було достатньо човнів та робітників, щоб постачати в Єрусалим рибу. Звичайно, що він був одним із числа багатьох тих, хто постачав рибу служникам Храму й особисто знав Анну, адже Єрусалим був великим ринком збуту продукції рибалок. Тому не дивно, що первосвященик знав його сина Івана, але скоріш за все він не здогадувався, що Іван був учнем Ісуса. Адже ми помічаємо з наступного тексту, що Анна цікавився учнями Ісуса. Очевидно він мав наміри розправитись і з послідовниками Господа. Іван також пояснює, що подія відречення Петра відбулася біля вогнища, на подвір’ї Анни, а в кінці свого Євангелія автор наводить подію прощення Господом відступництва Петра та нове його покликання.

Іван 18.19-24

Суд над Ісусом у Анни
19 А первосвященик спитався Ісуса про учнів Його, і про науку Його. 20 Ісус Йому відповідь дав: "Я світові явно казав. Я постійно навчав у синагозі й у храмі, куди всі юдеї збираються, а таємно нічого Я не говорив. 21 Чого ти питаєш Мене? Поспитайся тих, хто чули, що Я їм говорив. Отже, знають вони, про що Я говорив". 22 А як Він це сказав, то один із присутньої там служби вдарив Ісуса в щоку, говорячи: "То так відповідаєш первосвященикові?" 23 Ісус йому відповідь дав: "Якщо зле Я сказав, — покажи, що то зле; коли ж добре, — за що Мене б’єш?" 24 І відіслав Його Анна зв’язаним первосвященикові Кайяфі.

Через те, що Ісус розігнав рік тому назад торговців жертовними тваринами, які належали Анні, він хотів першим порадіти арешту Ісуса. Проте йому це не вдалося, Ісус не збирався перед ним читати проповіді. Він порадив йому знайти свідків, які чули Його слова, а таємниць у нього немає. Охоронник зрозумів, що відповідь Ісуса не сподобалася його господарю, і він б'є Ісуса по щоці, щоб у такий спосіб помститися. Після того Ісуса ведуть до Кайяфи. Але поки збирався синедріон, охорона стала знущатися над Ісусом, хоча основний свідок з цього приводу нічого не повідомляє.

                            Знущання над ув’язненим Ісусом

Марко 14.55-65
55 А первосвященики та ввесь синедріон шукали посвідчення на Ісуса, щоб йому заподіяти смерть, — і не знаходили. 56 Бо багато-хто свідчив фальшиво на Нього, але не було згідних свідчень. 57 Тоді деякі встали, і кривосвідчили супроти Нього й казали: 58 "Ми чули, як Він говорив: Я зруйную цей храм рукотворний, — і за три дні збудую інший, нерукотворний". 59 Але й так не було їхнє свідчення згідне. 60 Тоді встав насередині первосвященик, та й Ісуса спитав і сказав: "Ти нічого не відповідаєш, що свідчать вони проти Тебе?" 61 Він же мовчав, і нічого не відповідав. Первосвященик ізнову спитав Його, до Нього говорячи: "Чи Христос Ти, Син Благословенного?" 62 А Ісус відказав: "Я! І побачите ви Сина Людського, що сидітиме по правиці сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!" 63 Роздер тоді первосвященик одежу свою та й сказав: "На що нам ще свідки потрібні? 64 Ви чули цю богозневагу. Як вам здається?" Вони ж усі присудили, що Він умерти повинен…65 Тоді деякі стали плювати на Нього, і закривати обличчя Йому, і бити Його та казати Йому: "Пророкуй!" Служба теж Його била по щоках…

Матвій 26.59-68
         59 А первосвященики та ввесь синедріон² шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому, 60 і не знаходили, хоч кривосвідків багато підходило. Аж ось накінець з’явилися двоє, 61 і сказали: "Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, — і за три дні збудувати його". 62 Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: "Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать супроти Тебе?" 63 Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: "Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, — чи Христос Ти, Син Божий?" 64 Промовляє до нього Ісус: "Ти сказав… А навіть повім вам: відтепер ви побачите Людського Сина, що сидітиме праворуч сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!" 65 Тоді первосвященик роздер одежу свою³ та й сказав: "Він богозневажив! Нащо нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богозневагу! 66 Як вам іздається?" Вони ж відповіли та сказали: "Повинен умерти!"
Знущання над Ісусом Кайяфи
67 Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по щоках Його, інші ж киями били, 68 і казали: "Пророкуй нам, Христе, хто то вдарив Тебе?"…

²Синедріон – сейм гебрейський, найвища влада церковна, судова й політична.
³На знак великого смутку, чи болю, чи обурення у гебреїв був звичай роздирати одежу свою.

         Лука 22.63-71
63 А люди, які ув’язнили Ісуса, знущалися з Нього та били. 64 І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: "Пророкуй, хто то вдарив Тебе?" 65 І багато інш богозневаг говорили на Нього вони…

Суд перед

синедріоном
66 А коли настав день, то зібралися старші народу, первосвященики й книжники, і повели Його в синедріон свій, 67 і казали: "Коли Ти Христос, скажи нам". А Він їм відповів: "Коли Я вам скажу, — не повірите ви. 68 А коли й поспитаю вас Я, — не дасте Мені відповіді. 69 Незабаром Син Людський сидітиме по правиці сили Божої!" 70 Тоді всі запитали: "То Ти Божий Син?" А Він їм відповів: "Самі кажете ви, що то Я"… 71 А вони відказали: "Нащо потрібні ще свідки для нас? Бо ми чули самі з Його уст!"

Ми помічаємо, що Марко та автор Євангелії від Матвія подію побиття Ісуса розмістили після закінченню суду, що досить логічно. Хто відважиться знущатися над засудженим до винесення вироку? Проте Лука чомусь наполягає на тому, що подія побиття Ісуса відбулася до суду. Очевидно Лука мав якісь особливі свідчення, які примусили його поправити своїх попередників. І якщо об’єднаємо ці розповіді, то помітимо, що Ісуса били по щоках, а головний свідок євангеліст Іван пояснює, що ця подія відбулася ще в домі Анни, про що вже згадувалось попередньо. Таким чином, ми помічаємо гіперболізацію подій. Ісуса били один раз по щоці до суду в домі Анни, як свідчить головний свідок Євангеліст Іван.
Тепер перейдемо до розгляду подій під час проведення суду. Первосвященики поставили перед синедріоном завдання, щоб знайти провину в Ісусові, яка надавала їм можливості винести смертний вирок. Йому нічого не залишалося, як чекати на винесення вироку. Але не зважаючи на всілякі фальшиві свідчення, жодне з них не могло бути вартим смерті. Навіть дехто пригадав слова Ісуса, які Він промовив торік на свято Пасхи: <<"Зруйнуйте цей храм, — і за три дні Я поставлю його!">>.
Юдеї не розуміли, що Ісус мав на увазі Своє тіло, яке було прообразом Храму, у якому живе Дух Отця. Навіть самі учні не розуміли слів Ісуса, але коли третього дня Ісус воскрес, то учні пригадали те слово й зрозуміли суть сказаних ним слів <<Ів.2.19-22>>. Юдеям залишалося тільки одне – звинуватити Ісуса в тому, що Він видавав Себе за Сина Всевишнього, адже на їхню думку це було неможливо. Здійснити смертний вирок вони не могли, оскільки за наказом кесаря, тобто імператора Рима, такий привілей мала лише римська влада. З цього приводу в талмуді записано: "За сорок років до руйнування Храму суд в справах життя та смерті був відібраний у Ізраїлю".
Хоча юдеї порушували неодноразово цю постанову, як у випадку зі Стефаном, і здійснювали часто самосуд <<Дії 7.58-60>>. Але з Ісусом вони не могли так вчинити, він мав багато прихильників у Галілеї та Юдеї, що могло викликати гнів народу, який вбачав в Ісусові якщо не Месію, то пророка. Тому синедріону була необхідна підтримка Риму, щоб зберегти своє панівне положення над народом. І з цієї причини Ісуса привели до римського проконсула Понтія Пилата, щоб той привів у дію вирок їхнього суду. Цю подію ми розберемо поступово, крок за кроком, наводячи тексти Євангелій в тій послідовності, як вони з’являлися на світ. Але на початку ми з’ясуємо, якою людиною був сам прокуратор.
Понтій Пилат був офіційно призначений прокуратором римської Імперії над територією Юдеї в 26 році, тобто 4 роки тому. Прокуратор ніс персональну відповідальність перед імператором, а не перед римським сенатом. На цю посаду призначалися люди віком не менше 27 літ. Необхідною умовою був також досвід людини, яка пройшла службовими сходами, включаючи військові посади. Пилат займав цю посаду 10 років, поки самаряни не поскаржилися сірійському легату Віттелію на жорстоке поводження з самарянами, які зібралися біля гори Гарізім. Легат віддав наказ відправитись Пилату до Риму та пояснити свою поведінку. Але коли Пилат був на шляху до Риму, помер імператор Тиберій, і на його місце призначили іншого. Ще з самого початку, прийнявши владу над Юдею, Понтій Пилат не намагався заволодіти симпатією юдеїв, він тримався методу силового тиску. Рим знав імпульсивність юдеїв, також те, що їхня віра була для них важливіша за життя. Вавилонський полон вилікував їх від ідолопоклонства, а заразом викорінив бажання служити іншим богам. Але незважаючи на все юдеї все одно не могли збагнути величі Творця та свого місця в історії людства. Бог залишався для них таємничим та незрозумілим. Їхнє служіння стало омертвілим і перетворилося на сліпе виконання ритуалів та правил Мойсеєвого закону.
Пилатові було байдуже до проблем цього народу, він убачав у своїй посаді роль наглядача за полоненими. В його очах юдеї вигляділи фанатиками з безглуздими діями. Пилатом керувало лише одне бажання — якомога довше утримувати владу у своїх руках. Його правління розпочалося з неприємностей через його диктаторський метод правління. Римське командування базувалося в Кесарії. Лише на великі свята прокуратор сам навідувався до Єрусалима для підтримки правопорядку та унеможливлення бунтів.

На фото: Порт та амфітеатр Кесарії.

У римлян були не прапори, а військові знаки – древко з римським орлом або з відображенням царственого імператора. Попередники Пилата не бажали йти на конфлікт з місцевим населенням, і тому, коли відвідували Єрусалим, наказували знімати з древків військові знаки. А Понтій Пилат відмовився зробити це, що призвело до такого протистояння та ворожнечі зі сторони юдеїв, що Пилат був вимушений уступити. Адже не можна було арештувати або вбити ввесь народ, і більше того, Риму зайве протистояння не було потрібне. Пилат розумів, що за самоуправство він буде покараний. Риму достатньо було того, що він отримував від юдеїв податок. Тому з тих пір Пилат був вимушений з терпінням ставитися до юдеїв і по можливості не загострювати стосунки.

Під час суду в залі синедріону, як попередньо засвідчили синоптики, Ісуса офіціально звинуватили в тім, що Він видавав Себе за Сина Всевишнього, і цим ніби зневажав Бога, оскільки на їх думку у Бога не може бути дітей за тілом. Тим самим офіційно, навіть не підозрюючи, синедріон позбавив Бога права самостійного вибору в прийняті рішень, чим, м’яко кажучи, згрішили. Хоча в писаннях неодноразово про це згадувалося. «Іс. 7.14, Пс.110» і т. д. Оскільки офіційного права на виконання смертного вироку на той час вони не мали, повели Ісуса до прокуратора з метою убити Його руками свого царя, тим самим позбавивши себе права на крадене первородство.

Марко 15.1-15

Суд над Ісусом у Понтія Пилата
15 А первосвященики з старшими й книжниками, та ввесь синедріон, зараз уранці, нараду вчинивши, зв’язали Ісуса, повели та й Пилатові видали. 2 А Пилат запитався Його: "Чи Ти Цар Юдейський?" А Він йому в відповідь каже: "Сам ти кажеш"… 3 А первосвященики міцно Його винуватили. 4 Тоді Пилат знову Його запитав і сказав: "Ти нічого не відповідаєш? Дивись, — як багато проти Тебе свідкують!" 5 А Ісус більш нічого не відповідав, так що Пилат дивувався. 6 На свято ж він їм відпускав був одного із в’язнів, котрого просили вони. 7 Був же один, що звався Варавва, ув’язнений разом із повстанцями, які за повстання вчинили були душогубство. 8 Коли ж натовп зібрався, він став просити Пилата зробити, як він завжди робив їм. 9 Пилат же сказав їм у відповідь: "Хочете, — відпущу вам Царя Юдейського?" 10 Бо він знав, що Його через заздрощі видали первосвященики. 11 А первосвященики натовп повідомили, щоб краще пустив їм Варавву. 12 Пилат же промовив ізнов їм у відповідь: "А що ж я чинитиму з Тим, що Його ви Юдейським Царем називаєте?" 13 Вони ж стали кричати знов: "Розіпни Його!" 14 Пилат же сказав їм: "Яке ж зло вчинив Він?" А вони ще сильніше кричали: "Розіпни Його!"… 15 Пилат же хотів догодити народові, — і відпустив їм Варавву. І видав Ісуса, збичувавши, щоб розп’ятий був.

Марко не пояснює, за яку провину юдеї вимагали від Пилата здійснити смертне покарання Ісусові. Але з запитання Пилата до Христа: <<"Чи Ти Цар юдейський?">>, можна зробити висновок, що Ісусу Христу відвинули політичне звинувачення в посяганні на ту владу, яку мав сам Пилат, котрий був представником римського імператора. Очевидно юдеї представили Пилату звинувачення в письмовій формі, оскільки вони не ввійшли до Преторія, щоб не опоганитися та їсти Пасху <<Ів.18.28>>. Якщо ні, тоді сотник або тисячник, якого послав Пилат супроводжувати зрадника, передали звинувачення юдеїв в усній формі. Марко наводить лише одну відповідь Ісуса: <<"Сам ти кажеш">>, тобто Ісус не відмовлявся, але явних стверджень також не давав. Пилата дуже дивувала поведінка Христа, а більше того поведінка юдеїв, які хотіли позбутися Його. Пилат вирішив перевірити, наскільки було правдоподібним те, що юдеї бажають залишатися рабами Риму, і запропонував їм вибрати між Вараввою, який підняв повстання, та між Христом. І юдеї вибрали Варавву, а Ісуса вимагали розіп’яти. Пилат зрозумів, що причина полягала зовсім в іншому, але юдеї так наполягали на смерті Ісуса, що він був вимушений піти їм на поступки й видав Ісуса на розп’яття. Таку картину подій того часу передає нам євангеліст Марко.
Подібну картину подій ми знаходимо в автора Євангелія від Матвія, за виключенням доповнення тексту, який пояснює, чому Пилат намагався відпустити Іісуса.

Матвій 27.1-26

Видача Ісуса Пилатові
27 А коли настав ранок, усі первосвященики й старші народу зібрали нараду супроти Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть. 2 І, зв’язавши Його, повели, та й Понтію Пилату намісникові віддали.

Суд над Ісусом у Понтія Пилата

11 Ісус же став перед намісником¹. І намісник Його запитав і сказав: "Чи Ти Цар Юдейський?" Ісус же йому відказав: "Ти кажеш". 12 Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічого на те не відказував. 13 Тоді каже до Нього Пилат: "Чи не чуєш, — як багато на Тебе свідкують?" 14 А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був дуже здивований. 15 Мав же намісник звичай відпускати на свято народові в’язня одного, котрого хотіли вони. 16 Був тоді в’язень відомий, що звався Варавва. 17 І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: "Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос?" 18 Бо він знав, що Його через заздрощі видали. 19 Коли ж він сидів на суддевім сидінні, його дружина прислала сказати йому: "Нічого не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього"… 20 А первосвященики й старші попідмовляли народ, щоб просити за Варавву, а Ісусові смерть заподіяти. 21 Намісник тоді відповів і сказав їм: "Котрого ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив?" Вони ж відказали: "Варавву". 22 Пилат каже до них: "А що ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос?" Усі закричали: "Нехай розп’ятий буде!"… 23 А намісник спитав: "Яке ж зло Він зробив?" Вони ж зачали ще сильніше кричати й казати: "Нехай розп’ятий буде!" 24 І, як побачив Пилат, що нічого не вдіє, а неспокій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: "Я невинний у крові Його!¹ Самі ви побачите"… 25 А ввесь народ відповів і сказав: "На нас Його кров і на наших дітей!"… 26 Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб розп’ятий був.
¹Це намісник римського імператора на Юдею.
¹Умивання рук на знак невинності – це старозавітний звичай.

Якщо Марко не зміг повністю розкрити причину, через яку між Пилатом та Юдеями виникло протистояння, то автор Євангелія від Матвія додає, що жінка Пилата прохала за Ісуса через сон, який вона бачила тієї ночі. Але Пилат не міг нічого вдіяти через зростання неспокою серед народу, й, "умивши руки" на знак невинності, побажав залишитися в стороні. Автор додає, що Юдеї визнали себе винними в смерті Ісуса. <<"На нас Його кров і на наших дітях!">> Чи треба тепер дивуватися тому, що відбувалося з юдеями протягом подальших історичних подій?
Лука в свою чергу наводить оскарження, висунуте юдеями проти Ісуса, яке було пропущене його попередниками, а до всього додав те, що Ірод Антипа, який мав владу над Галілею та Переєю, також учинив допит Ісуса. Усі ці події свідчать про той факт, що Пилат провів суд над Ісусом у два етапи, що стверджує головний свідок євангеліст Іван <<Ів.18.40-19.4>>

Лука 23.1-25
Перший суд над Ісусом у Понтія Пилата
23 І знялися всі їхні збори, і повели до Пилата Його. 2 І зачали оскаржати Його й говорити: "Ми ствердили, що Цей ворохобить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він – Христос Цар". 3 І Пилат запитав Його, кажучи: "Чи Ти Цар Юдейський?" А Він відказав йому в відповідь: "Сам ти кажеш"… 4 І Пилат сказав первосвященикам та до народу: "Я не знаходжу жодної провини в Цій Людині". 5 А вони намагались, говорячи: "Він бунтує народ, навчаючи в усій Юдеї, від Галілеї почавши аж досі".
6 А Пилат, вчувши про Галілею, спитав: "Хіба Він галілеянин?" 7 І, дізнавшись, що Він із влади Ірода, відіслав Його Іродові, бо той в Єрусалимі також перебував тими днями.

Ісус перед Іродом

8 Коли ж Ірод побачив Ісуса, то дуже зрадів, бо він від давнього часу бажав Його бачити, — багато за Нього чував, і сподівався побачити чудо яке, що буває від Нього. 9 І багато питався Його, та нічого не відповідав Він йому. 10 І стояли тут первосвященики й книжники, та завзято Його оскаржали. 11 Тоді Ірод із військом своїм ізневажив Його й насміявся, зодягнувши Його в яснобілу одіж, і відіслав до Пилата Його. 12 І того дня стали Ірод із Пилатом за приятелів між собою, бо давніш ворожнеча між ними була.

Другий суд над Ісусом у Понтія Пилата
13 А Пилат скликав первосвящеників, і старшин, і народ, 14 і промовив до них: "Привели ви мені Чоловіка Цього, як того, що бунтує народ. А ось я перед вами розвідав, — і не знаходжу в Людині Оцій ані однієї провини такої, про що ви оскаржаєте. 15 Також Ірод, бо він відіслав Його нам. І ось нічого, що на смерть заслуговувало б, Він не вчинив. 16 Отже я покараю Його й відпущу". 17 Бо повинен був їм відпустити одного на свято.
18 А народ став кричати й казати: "Візьми Цього, — відпусти ж нам Варавву!" 19 А той за повстання одне, яке сталося в місті, за вбивство посаджений був до в’язниці. 20 І знову сказав їм Пилат, хотячи відпустити Ісуса. 21 Та кричали вони й говорили: "Розіпни, розіпни Його!" 22 Він же втретє промовив до них: "Яке ж зло вчинив Він? Я нічого, що на смерть заслуговувало б, на Нім не знайшов. Отже я покараю Його й відпущу". 23 А вони сильним криком свого домагалися, та вимагали розп’ясти Його. І взяв гору крик їхній та первосвящеників. 24 І Пилат присудив, щоб було, як просили вони: 25 відпустив їм Варавву, посадженого за повстання та вбивство в в’язницю, за якого просили вони, а Ісуса віддав їхній волі…

Якщо Лука й повторив події, які описували його попередники, то переплітаються вони лише з Марком. Події, що доповнював автор Євангелія від Матвія, Лука не пригадує жодним словом. Дійсно, обряд умивання рук був юдейським звичаєм, який походить із Мойсеєвого закону <<5М.21.1-9>> і стосується він мертвого тіла, яке знаходили, але не могли визначити, хто був убивцею: <<І всі старші того міста, найближчі до забитого, умиють свої руки над телицею, що в долині висихаючого потоку їй перерізана шия. І освідчать вони та й скажуть: "Руки наші не пролили цієї крови, а очі наші не бачили. Прости народові своєму...>> <<5.М.21.6-8>>    Відкіля міг бути відомий такий складний юдейський звичай Пилатові? Це ще раз підкреслює той факт, що автор Євангелія від Матвія наполягає лише на одному — у смерті Ісуса винні юдеї й ніхто інший. Але самої події умивання Пилатом рук у присутності народу не відбувалося.
Головний свідок євангеліст Іван також жодним словом не пригадує цієї події. Досить дивну картину наводить також Лука, коли описує подію знущання над Ісусом від імені Ірода в присутності первосвящеників та книжників. То Ірод радий бачити Ісуса, то він зневажає Його. Якби Ірод бажав бачити Ісуса, то він міг би це зробити ще в Переї, де Ісус був поблизу р. Йордан майже п’ять місяців. І як могла помирити ця подія Ірода з Пилатом – не зрозуміло. З подальшого тексту Луки напрошується висновок, що Пилат бажав покарати Ісуса, а потім відпустити, але народ на чолі з первосвящениками примусив його відпустити Варавву, а Ісуса розіп’яти.

                            Знущання над ув’язненим Ісусом

         Марко 14.55-65
         55 А первосвященики та ввесь синедріон шукали посвідчення на Ісуса, щоб йому заподіяти смерть, — і не знаходили. 56 Бо багато-хто свідчив фальшиво на Нього, але не було згідних свідчень. 57 Тоді деякі встали, і кривосвідчили супроти Нього й казали: 58 "Ми чули, як Він говорив: Я зруйную цей храм рукотворний, — і за три дні збудую інший, нерукотворний". 59 Але й так не було їхнє свідчення згідне. 60 Тоді встав насередині первосвященик, та й Ісуса спитав і сказав: "Ти нічого не відповідаєш, що свідчать вони проти Тебе?" 61 Він же мовчав, і нічого не відповідав. Первосвященик ізнову спитав Його, до Нього говорячи: "Чи Христос Ти, Син Благословенного?" 62 А Ісус відказав: "Я! І побачите ви Сина Людського, що сидітиме по правиці сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!" 63 Роздер тоді первосвященик одежу свою та й сказав: "На що нам ще свідки потрібні? 64 Ви чули цю богозневагу. Як вам здається?" Вони ж усі присудили, що Він умерти повинен…65 Тоді деякі стали плювати на Нього, і закривати обличчя Йому, і бити Його та казати Йому: "Пророкуй!" Служба теж Його била по щоках…

         Матвій 26.59-68
         59 А первосвященики та ввесь синедріон² шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому, 60 і не знаходили, хоч кривосвідків багато підходило. Аж ось накінець з"явилися двоє, 61 і сказали: "Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, — і за три дні збудувати його". 62 Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: "Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать супроти Тебе?" 63 Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: "Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, — чи Христос Ти, Син Божий?" 64 Промовляє до нього Ісус: "Ти сказав… А навіть повім вам: відтепер ви побачите Людського Сина, що сидітиме праворуч сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!" 65 Тоді первосвященик роздер одежу свою³ та й сказав: "Він богозневажив! Нащо нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богозневагу! 66 Як вам іздається?" Вони ж відповіли та сказали: "Повинен умерти!"
Знущання над Ісусом Кайяфи
67 Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по щоках Його, інші ж киями били, 68 і казали: "Пророкуй нам, Христе, хто то вдарив Тебе?"…

²Синедріон – сейм гебрейський, найвища влада церковна, судова й політична.
³На знак великого смутку, чи болю, чи обурення у гебреїв був звичай роздирати одежу свою.

         Лука 22.63-71
63 А люди, які ув’язнили Ісуса, знущалися з Нього та били. 64 І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: "Пророкуй, хто то вдарив Тебе?" 65 І багато інших богозневаг говорили на Нього вони…

Суд перед

Суд на Ісусом у Понтія Пилата

28 А Ісуса ведуть від Кайяфи в преторій. Був же ранок. Та вони не ввійшли до преторія, щоб не опоганитись, а щоб їсти пасху. 29 Тоді вийшов Пилат назовні до них і сказав: "Яку скаргу приносите ви на Цього Чоловіка?" 30 Вони відповіли та й сказали йому: "Коли б Цей злочинцем не був, ми б Його тобі не видавали". 31 А Пилат їм сказав: "Візьміть Його, та й за вашим Законом судіть Його". Юдеї сказали йому: "Нам не вільно нікого вбивати", — 32 щоб збулося Ісусове слово, що його Він прорік, зазначаючи, якою то смертю Він має померти.
33 Тоді знову Пилат увійшов у преторій, і покликав Ісуса, і до Нього сказав: "Чи Ти Цар Юдейський?" 34 Ісус відповів: Чи від себе самого питаєш ти це, чи то інші тобі говорили про Мене?" 35 Пилат відповів: "Чи ж юдеянин я? Твій народ та первосвященики мені Тебе видали. Що таке Ти вчинив?" 36 Ісус відповів: "Моє Царство не із світу цього. Якби із цього світу було Моє Царство, то служба Моя воювала б, щоб не виданий був Я юдеям. Та тепер Моє Царство не звідси"… 37 Сказав же до Нього Пилат: "Так Ти Цар?" Ісус відповів: "Сам ти кажеш, що Цар Я. Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду. І кожен, хто з правди, той чує Мій голос". 38 Говорить до Нього Пилат: "Що є правда?"
І сказавши оце, до юдеїв знов увійшов, та й каже до них: "Не знаходжу Я в Ньому провини ніякої. 39 Та ви маєте звичай, щоб я випустив вам одного на Пасху. Чи хочете отже, — відпущу вам Царя Юдейського?" 40 Та знову вони зняли крик, вимагаючи: "Не Його, а Варраву!" А Варавва був злочинець.

Іван 19.1-16

Знущання над Ісусом
19.1 От тоді взяв Ісуса Пилат, та й звелів збичувати Його. 2 Вояки ж, сплівши з терну вінка, Йому поклали на голову, та багряницю наділи на Нього, 3 і приступали до Нього й казали: "Радій, Царю Юдейський!" І били по щоках Його…

Ісус знову перед Понтієм Пилатом

4 Тоді вийшов назовні ізнову Пилат та й говорить до них: "Ось Його я виводжу назовні до вас, щоб ви переконались, що провини ніякої в Нім не знаходжу". 5 І вийшов назовні Ісус, у терновім вінку та в багрянім плащі. А Пилат до них каже: "Оце Чоловік!" 6 Як зобачили ж Його первосвященики й служба, то закричали, говорячи: "Розіпни, розіпни!" Пилат каже до них: "То візьміть Його ви й розіпніть, — бо провини я в Нім не знаходжу!" 7 Відказали юдеї йому: "Ми маємо Закона, а за Законом Він мусить умерти, — бо за Божого Сина Себе видавав!" 8 Як зачув же Пилат оце слово, налякався ще більш, 9 і вернувся в преторій ізнову, і питає Ісуса: "Звідки Ти?" Та Ісус йому відповіді не подав. 10 І каже до Нього Пилат: "Не говориш до мене? Хіба ж Ти не знаєш, що маю я владу розп"ясти Тебе, і маю владу Тебе відпустити?" 11 Ісус відповів: "Надо Мною ти жодної влади не мав би, коли б тобі зверху не дано було; Тому більший гріх має той, хто Мене тобі видав"…
12 Після цього Пилат намагався пустити Його, та юдеї кричали, говорячи: "Якщо Його пустиш, то не кесарів приятель ти! Усякий, хто себе за царя видає, противиться кесареві". 13 Як зачув же Пилат оце слово, то вивів назовні Ісуса, і засів на суддеве сидіння, на місці, що зветься літостротон, по-гебрейському ж гаввата. 14 Був то ж день Приготування Пасхи, година була – близько шостої. І він каже юдеям: "Ось ваш Цар!" 15 Та вони закричали: "Геть, геть із Ним! Розіпни Його!" Пилат каже до них: "Царя вашого маю розп’ясти?" Первосвященики відповіли: "Ми не маємо царя, окрім кесаря!" 16 Ось тоді він їм видав Його, щоб розп’ясти…

Як уже неодноразово підкреслювалося, саме Євангеліє від Івана послужило головним ключем у відновленні черги подій в житті Ісуса. Автор цього Євангелія був основним свідком усіх головних подій в служінні Ісуса Христа. Кожне слово Євангелія спрямоване на відновлення дійсних подій того часу з метою поправити своїх попередників, що дає нам право зупинитися на розборі цього Євангелія більш детально. Серед синоптичних Євангелій ми помічаємо, що лише Марко володів справжнім ходом подій того дня, але передав він їх в дуже стислій формі. Доповнення наступних авторів були невдалою спробою розширити цю розповідь. Євангеліст Іван пояснює нам усі головні деталі, які були впущені Марком, а тому й зупинимося на аналізі цього уривку з Євангелія від Івана більш детально.
З самого початку автор пояснює, що на подвір’я в будівлі Пилата, яке названо Преторією, Ісуса привели зранку. Самі юдеї не ввійшли на територію язичника, щоб не опоганитися, адже ввечері того дня була Пасха. Тому Пилат був вимушений розмовляти з народом з балкону свого палацу. Із подальшого тексту ми помічаємо, що юдеї привели Ісуса лише з однією метою, щоб Пилат без суду здійснив убивство Ісуса, оскільки Рим залишив того часу право позбавляти життя людей за собою. Автор тексту додає: <<щоб здійснилось Ісусове слово, що його Він прорік, зазначаючи, якою то смертю Він має померти.>>
Нам відомо, що юдеї застосовували смертне покарання побиттям камінням, а римляни – розп’яттям. Ще пів року тому, під час проведення свята Кущів, Ісус повідомив юдеям: <<"Коли ви підіймете Людського Cина, тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не дію, але те говорю, як Отець Мій Мене був навчив>> <<Ів.8.28>>. Ще рік тому під час проведення свята Пасхи в розмові з Никодимом, Ісус говорив: <<І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя.>> <<Ів.3.14 4М.21.8-9>>
Змій, на жердині якого був підняв Мойсей, був прообразом жертвенної смерті Ісуса за викуп людства. Але горе тим, хто був причасний до його смерті.
Далі автор починає доповнювати ті події, які були висвітлені Mарком, але не повністю. Ми помічаємо, що Пилат взагалі не бажав розбирати цієї справи. Він встиг ще з самого початку своєї кар’єри в Юдеї познайомитися з первосвящениками та книжниками, про що уже згадувалося попередньо. Пілат також знав, що це Ісус рік назад здійснив погром базару Анни, і певно в глибині свого серця підтримував ці дії, оскільки знав, яке лицемірство насправді там відбувається. Неможливо, щоб така подія втаїлася від проконсула, адже кожної Пасхи Пилат приїздив до Єрусалима, щоб контролювати та підтримувати порядок в місті. Тому лише під тиском юдеїв він вирішує ознайомитися з цією справою та розпочинає допит. Пилат відразу починає виясняти в Ісуса, наскільки відповідають дійсності Його претензії на владу в Ізраїлі. І тут нам необхідно зупинитися та поглибитися в текст, щоб вірно зрозуміти смисл слів Ісуса: <<Моє царство не із світу цього. Якби із цього світу було Моє царство, то служба моя воювала б, щоб не виданий був Я юдеям. Та тепер Моє царство не звідси"… "Сам ти кажеш, що Цар Я. Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду. І кожен хто з правди, той чує Мій голос".>>
Щоб зрозуміти слова Ісуса нам необхідно прослідкувати наперед подальший хід подій. Коли Пилат вийшов до юдеїв і сказав, що не знайшов вини в Ісусові та запропонував відпустити Його за звичаєм на свято Пасхи, юдеї відмовилися від Ісуса та запропонували відпустити їм розбійника Варавву. Якщо до цього часу Царство Боже, яке базується на правдивих стосунках Його мешканців наближалося до юдеїв, то з того моменту, як вони відмовилися від Царя правди, воно пішло мимо юдеїв. Ісусові було боляче усвідомлювати, що серед народу не було його учнів, щоб змагатися з відступниками та подати голос в підтримку свого Царя. І взагалі Царство Ісуса в середині людей, а з’явився Він в цьому світі, щоб врятувати світ від загибелі, оскільки світ постав проти нього через бунт, який очолив диявол, скеровуючи світ до безодні невігластва <<Ів.17.5>>.
Як завжди автор Євангелія від Івана наводить короткі але дуже важливі деталі. Наприклад, терновий вінець, який символізував собою прокляття землі ми помічаємо на голові Спасителя «Ів.19.1-3». Тобто, буде усунено не лише прокляття людини, але й прокляття землі буде також знищено, земля зможе давати добрі плоди. Адже в книзі Буття ми читаємо, що через непослух перших людей на землі все більше почало з’являтися шкідливих рослин, і тому терен виступав прообразом прокляття землі. «І до Адама сказав Він:" За те що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що я наказав був тобі говорячи: "Від нього не їж", — проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свого життя, Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті свого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий, Бо ти порох і до пороху вернешся."» «1М.3.17-19»
Тепер перейдемо до розбору дев’ятнадцятого розділу, у якому ми помічаємо, що Пилат вирішує збичувати Ісуса, і цього буде достатньо на його думку, щоб заспокоїти юдеїв. Про цю подію звіщають також Марко та автор Євангелії від Матвія. Хоча розташували цю подію безпосередньо перед самим розп’яттям.

Знущання над засудженим Ісусом

Марко 15.16-19
16 Вояки ж повели Його до середини двору, цебто в преторій, і цілий відділ скликають. 17 І вони зодягли Його в багряницю і, сплівши з тернин вінка, поклали на Нього. 18 І вітати Його зачали: "Радій, Царю Юдейський!" 19 І тростиною по голові Його били, і плювали на Нього. І навколішки кидалися та вклонялись Йому…

Матвій 27.27-30
27 Тоді то намісникові вояки, до Преторія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ. 28 І, роздягнувши Його, багряницю наділи на Нього. 29 І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову, а тростину в правицю Його. І, навколішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: "Радій, Царю Юдейський!" 30 І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били…

Римські бичі були різноманітними на вигляд і відповідно мали одну, дві, або три стрічки із шкіри чи вірьовки, на кінцях яких або по всій поверхні були прикріплені частинки метала, а інколи шматочки кісток. Засудженого на таке покарання прив’язували до спеціального стовпа так, щоб уся його спина була оголена. Після десяти ударів такими бичами люди починали втрачати свідомість, тому їх чисельність не перевищувала двадцяти ударів. Після такого покарання спина в буквальному смислі була порвана на дрібні шматочки й сильно кровоточила та пекла неначе вогнем. Бичування вважалось настільки важким, що закон забороняв застосовувати це покарання до римських громадян. Військові знали, що Ісуса звинуватили в посяганні на владу в Ізраїлі, через те насміхалися й знущалися над Ним. По закінченню бичування Христа почали бити по щоках насміхаючись: <<"Радій, Царю Юдейський!">> і, сплівши з терену вінок, який був укритий колючками, наділи Йому на голову, а зверху зодягли багряний плащ. Головні атрибути імперської влади, це: золотий вінок-діадема, пурпурна мантія та імперські сандалі. Коли Ісуса вивели в такому вигляді назовні, Пилат сказав: <<"Оце Чоловік!">>, тобто цей Чоловік уже отримав покарання, і він уже вільний.
Проте розгніваний натовп юдеїв зчинив такий несамовитий галас, ніби в них вселився сатана. Вони вимагали розп’яття Ісуса лише через те, що Він назвав Себе Сином Божим. Дізнавшись про це слово, Пилат дуже налякався й розпочав новий допит, щоб з’ясувати, звідкіля прийшов Ісус, але відповіді не почув. Тоді Пилат промовив: <<"Не говориш до мене? Хіба ж Ти не знаєш, що маю я владу розп’ясти Тебе і маю владу Тебе відпустити?">>
Надалі ми помічаємо, що Ісус дає зрозуміти Пілату, що все вже вирішено зверху, диявол проковтнув наживку й зробить усе можливе, щоб позбутися Його. Тому відповідь Ісуса була такою: <<"Надо мною ти жодної влади не мав би, коли б тобі зверху не дано було. Тому більший гріх має той, хто Мене тобі видав…>>
Щоб зрозуміти мою думку пригадаємо події таємної вечері: <<"І, вмочивши куска, подав синові Симона, — Юді Іскаріотському!.. За тим же куском тоді в Нього ввійшов сатана. А Ісус йому каже: "Що ти робиш – роби швидше"…>> <<Ів.13.26-27>>
Після відповіді Ісуса що вже тільки не робив Пилат, щоб відпустити Його, але заспокоїти юдеїв було неможливо, звір вимагав жертви. Юдеї почали погрожувати Пилату, що поскаржаться на нього в Рим, якщо він відпустить Ісуса. Очевидно на нього вже скаржилися раніше, і його репутація вже була підірвана, а втрачати свою посаду Пілату не хотілося. Тому Пилат вирішує піти вабанк. Демонстративно усівшись на суддівське сидіння, яке мало назву літостротон, і вивівши до народу Ісуса, у присутності Всевишнього ставить тепер перед вибором самих юдеїв: <<"Ось ваш Цар!" Та вони закричали: "Геть, геть із Ним! Розіпни Його!" Пилат каже до них: "Царя вашого маю розп’ясти?" Первосвященики відповіли: "Ми не маємо царя, окрім кесаря!" Ось тоді він їм видав Його, щоб розп’ясти…>>
Як тут не пригадати слова Ісуса: <<Ваш батько – диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете>> <<Ів.8.44>>. <<"Коли ви підіймете Людського Сина тоді зрозумієте, що то Я, і що Сам Я від Себе нічого не дію, але те говорю, як Отець Мій Мене був навчив>> <<Ів.8.28>>.
До всього сказаного додам, що автор Євангелії від Івана вказав нам точний час коли закінчувався суд над Ісусом: <<Був то ж день Приготування Пасхи, година була – близько шостої>>. Нагадаю, що доба в юдеїв розпочиналася на шість годин раніше, тобто з вечора, тому суд над Ісусом закінчився близько 12-ї години дня нашого відліку часу.

Івана 19.17-22

Розп’яття Ісуса
І взяли Ісуса й повели…
17 І, нісши Свого хреста, Він вийшов на місце, Череповищем зване, по гебрейському Голгофа¹. Там Його розп’яли, а з Ним разом двох інших, з одного та з другого боку, а Ісуса всередині. 19 А Пилат написав і написа, та й умістив на хресті. Було ж там написано: "Ісус Назарянин, Цар Юдейський". 20 І багато з юдеїв читали цього написа, бо те місце, де Ісус був розп’ятий, було близько від міста. А було по-гебрейському, по-грецькому й по-римському написано. 21 Тож сказали Пилатові юдейські первосвященики: "Не пиши: Цар Юдейський, але що Він Сам говорив: Я – Цар Юдейський". 22 Пилат відповів: "Що я написав – написав!"
¹Трупна голова, череп.

Щоб відплатити юдеям за їхню безсердечність, Пилат написав на трьох мовах, які були найбільш поширені того часу в Єрусалимі: <<Цар Юдейський>>, таким написом було виражено звинувачення Ісуса. Ці три мови відображали держави того часу, які зробили основний внесок в розвиток майбутнього людства: Греція принесла гармонію форми та слово думки; Рим приніс законодавство та державну форму управління; Ізраїль приніс релігію та віру в Живого Бога. І все це Ісус явив світу в новім правдивім образі свого слова: гармонію поведінки дітей Божих, чистоту помислів та сло̀ва, закон любові в стосунках людей, поклоніння Богові в дусі та істині – відобразивши своїм життям та словом Живого Бога.
Розп’яття було одним із найжахливіших видів смертної кари. Його придумали перси, щоб тіло злодія не могло торкатися священної землі. Потім карфагенці запозичили цей метод покарання у персів, а римляни у карфагенців. Римляни карали в такий спосіб лише рабів провінцій. Після того, як суд виносив рішення смертного покарання щодо винного, суддя промовляв рокову фразу: "Ібіс ад крусем" – "Ти підеш на хрест". Сам хрест мав вигляд букви "Т". Стовп закопували на місці покарання, а верхню перекладину підсудний ніс на собі від місця суду до місця страти. Перекладину просто прив’язували до витягнутих в сторони рук і примушували бичами йти до місця покарання. Попереду йшов солдат або офіцер з написом провини, за яку підсудного було покарано. Потім, прибивши зап’ястя рук до перекладини в лежачому положенні, підіймали та вішали перекладину разом із прибитим тілом на верхівку закопаного стовпа. А щоб підвішений не порвав пробите зап’ястя рук вагою тіла, на стовпі робили спеціальний виступ, на який садовили розп’ятого, і після прибивали ноги до стовпа. Таке положення тіла утруднювало дихання, і підвішеному постійно доводилося трохи підніматися, щоб вдихнути свіжого повітря.
Розіп’яті помирали поступово, інколи по дві доби й більше, терплячи вдень спеку та комарів, а вночі холод. Перетерпівши сильний біль в пробитих місцях та утруднене дихання, вибиваючись із сил, розіп’ятий міг втрачати декілька разів свідомість і, на кінець, помирав у муках агонії через зараження крові. Коли Ісуса прибили до перекладини на стовпі, то над Його головою розмістили табличку з написом Пилата <<Цар Юдейський>>, яку ніс на палиці солдат.
Таким чином утворився хрест у тому вигляді, який зображують на картинах. На відміну від євангеліста Івана, синоптичні євангелісти повідомляють, що Ісус настільки був побитий бичами, що донести перекладину, яка важила близько 20-30 кг до місця страти, уже не міг. Очевидно, після кількох падінь солдати, побоюючись, що Ісус помре ще по дорозі, примусили першого, кого зустріли, нести перекладину Ісуса.

Шлях на Голгофу
Марко 15.20-23
20 І коли назнущалися з Нього, зняли з Нього багряницю, і наділи на Нього одежу Його. І Його повели, щоб розп’ясти Його.
21 І одного перехожого, що з поля вертався, Симона Кірінеянина, батька Олександра та Руфа, змусили, щоб хреста Йому ніс. 22 І Йoго привели на місце Голгофу, що значить "Череповище". 23 І давали Йому пити вина, із миррою змішаного, але Він не прийняв.

Матвій 27.31-34
31 А коли назнущалися з Нього, зняли з Нього плаща, і зодягнули в одежу Його. І повели Його на розп’яття.
32 А виходячи, стріли одного кірінеянина, — Симон на ймення, — його змусили нести для Нього хреста. 33 І, прибувши на місце, що зветься Голгофа, цебто сказати "Череповище", 34 дали Йому пити вина, із гіркотою змішаного¹, — та, покуштувавши, Він пити не схотів.

¹Це вино, заправлене дуже гіркою миррою, — воно знечулювало болі розп’ятого.

Під час дослідження Туринської Плащаниці, у яку було загорнуте тіло померлого Ісуса Христа, представники американського космічного агентства NASA встановили, що негативне зображення людини, яке нагадує фотоплівку після проявлення, зафіксувало тримірне відображення. Унизу на фото відображено Лік Христа з відомої плащаниці, реконструйоване працівниками NASA з використанням новітніх технологій. Плащаниця показала, що на тілі Ісуса було близько 70 сильно кровотечних колотих ран. Основна їх кількість була зосереджена на спині та ребрах. Криваві плями від корони видно на скронях та лобі, а на затилку видно 8 ран, із яких лилася кров, зліплюючи волосся. Після знущань, солдати били Ісуса по голові та обличчю. Обличчя Ісуса, відображене на плащаниці, покрите чисельними ранами, було сильно опухлим, частина бороди була вирвана. З початку ХХ століття лікарі замислювалися над сильним збільшенням носа та правої щоки. І тільки тримірне відображення лиця Господнього, отримане в 1977 році фізиками NASA, показало відрив носового хряща від кістки, що на думку хірургів могло бути результатом сильного удару якимось тупим предметом.
Плащаниця також зафіксувала широкий слід, залишений на спині від тертя перекладини. На думку лікарів, перекладина на лівому плечі була особливо болючою, так як терла оголене шийно-плечове сплетіння. Медичний аналіз відбитків ніг на плащаниці показав велику рану від роздробленого лівого коліна. Унизу на фото відображено Лік Христа, з відомої плащаниці реконструйоване працівниками NASA з використанням новітніх технологій.

Після падіння Ісус був вимушений іти, не згинаючи ноги. Таким чином Ісус ішов у стані повного фізичного виснаження й принаймні падав не менше двох разів. Під час першого падіння була розбита колінна чашечка, а за другим падінням була розбита щока та зламаний ніс. Після цих падінь якогось Симона з Керінеї примусили нести перекладину Ісусового хреста. Уже ідучи без дерев’яного бруса, шкандибаючи на одній нозі, Ісус зустрічає заплакану матір і розмовляє з жінками, які оплакували Його.

Лука 23.26-32

Путь на Голгофу
26 І як Його повели, то схопили якогось Симона із Кірінеї, що з поля вертався, і поклали на нього хреста, щоб він ніс за Ісусом! 27 А за Ним ішов натовп великий людей і жінок, які плакали та голосили за Ним. 28 А Ісус обернувся до них та й промовив: "Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, — за собою ридайте й за дітьми своїми! 29 Бо ось дні настають, коли скажуть: "Блаженні неплідні, та утроби, які не родили, і груди, що не годували"… 30 Тоді стануть казати горам: «Поспадайте на нас", а узгір’ям: "Покрийте нас!" 31 Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що буде сухому?"
32 І вели з Ним також двох злочинників інших, щоб убити.

Існує легенда, яка розповідає про жінку на ім’я Береніке, яку начебто згадує в наведеному уривку Лука. Вона підійшла до Ісуса й витерла Його залите кров’ю лице, яке відобразилося на її платку. В ХІІ столітті ім’я Береніке на латинській мові зазвучало як Veronika, а близько 1316 року в богослужінні <<Хрестового путі>> з’явилося відповідне служіння. Але ця версія маловірогідна, хоча не виключено, що на шляху до Голгофи Ісуса витерла якась жінка. Скоріш за все виникла накладка в історичному часі двох різних подій. Доказом тому служить той факт, що коли витирається лице, то на одному місці хустка довго не буває, а переміщається й зминається. Просто сам факт появи в ХІІ столітті іконографіки з хустки, яка носила назву <<Справжнє відображення>>, від якого пішла назва "Vera ikon", і породило таку легенду. Насправді йде мова про хустку, яка носила на початку назву "Святий Магдаліон", тобто та хустка, котру очевидно підібрала Марія Магдалина, якою було оповите лице Господнє після смерті. А після воскресіння Ісуса ця хустка лежала в гробниці окремо від плащаниці <<Ів.20.7>>. З часом ця хустка зникла, а з’явившись знову в ХІІ столітті під новою назвою, дала початок іконографіці. Де ця хустка тепер – невідомо, але перші ікони повністю відображають те лице, яке зафіксувала плащаниця, що покривала все тіло.
Десь серед натовпу людей, які слідкували за переміщенням Ісуса, була Його мати та брати Юда і Яків, які перебували в нерозумінні того, за що наказують Ісуса. Але більше всіх страждала мати. Брати повинні були пригадати в ті хвилини слова Ісуса, які Він говорив їм в Галілеї, коли вони просили Його іти з ними на свято Кущів. <<Вас ненавидіти світ не може, а Мене він ненавидить, бо Я свідчу про нього, що діла його злі>> <<Ів.7.7>>.
Далі Ісус звернувся до жінок: <<"Дочки єрусалимські, не ридайте за мною, — за собою ридайте й за дітьми своїми! Бо ось дні настають, коли скажуть: "Блаженні неплідні та утроби, які не родили, і груди, що не годували… Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що буде сухому?">>
Цими словами Ісус наперед говорить про подію руйнування Єрусалима римлянами в 70 році, коли під час облоги міста померло від голоду 1,1 мільйону людей, серед яких були дорослі й діти, а 97 тисяч чоловік були забрані до полону. Йосиф Флавій, який сам пережив жах цієї осади, пише:
[ …Тоді голод став розповсюджуватись і поїдав людей цілими сім’ями та домами; верхні кімнати були переповнені жінками та дітьми, помираючими від голоду; вулиці міста були повні мертвих тіл старих; діти та молоді люди бродили, як тіні по ринковим площам із запухлими лицями від голоду та падали замертво там, де їх наздогнало лихо. Що стосується поховання, залишені в живих були нездатні зробити це, а тих, хто був здоровим і мав ще сили, лякала велика кількість мертвих тіл та непевність, коли смерть настигне їх самих, тому що багато хто помирав, коли ховали інших, а багато лягали самі в свої гроби перед надходженням рокового часу. Серед цієї біди ніхто нікого не оплакував, ніхто не жалівся; голод зруйнував усі звичаї, тому що ті, хто помирав зараз, дивилися на тих, хто відійшов у вічний спокій перед ними, з сухими очима та відкритим ротом. Глибока тиша, на подобі мертвої ночі захопила місто… І всі вони помирали, дивлячись на храм"] (Йосиф Флавий "Иудейские войны 5.12.3) (2).
Флавій також розповідає жахливу історію про жінку, яка вбила, засмажила та з’їла своє немовля (6-3.4) (2). І про це попереджав Ісус, але юдеї не послухалися й почали війну з римлянами, яка скінчилася для них повним знищенням. А вчення Ісуса потім завдало смертельного удару по основам римської імперії.
Лука також доповнює, що разом з Ісусом ішли два злочинця, які також були засуджені на розп’яття. Очевидно ці засуджені були товаришами Варавви, якого відпустив Пилат на вимогу юдеїв, в обмін на Ісуса. Варавва був повстанцем і пізніше в числі інших став причетним до руйнування Єрусалима через свою короткозорість разом з керівниками тодішньої Юдеї, які повели свій народ на вірну смерть.

Марко 15.24-28
         24 І Його розп’яли, і "поділили одежу Його, кинувши жереб про неї", хто що візьме. 25 Була ж третя година, як Його розп’яли. 26 І був написаний напис провини Його: "Цар Юдейський". 27 Тоді розп’ято з Ним двох розбійників, — одного праворуч, і одного ліворуч Його. 28 І збулося Писання, що каже: "До злочинців Його зараховано!"

         Матвій 27.35-38
         А розп’явши Його, вони поділили одежу Його, кинувши жереба. 36 І, посідавши, стерегли Його там. 37 І напис провини Його помістили над Його головою: "Це Ісус, Цар Юдейський", 38 Тоді розп’ято з Ним двох розбійників: одного праворуч, а одного ліворуч.

         Лука 23.33-38
         А коли прибули на те місце, що звуть "Череповище", розп’яли тут Його та злочинників, — одного праворуч, а одного ліворуч. 34 Ісус же промовив: "Отче, відпусти їм, — бо не знають, що чинять вони!"… А як Його одіж ділили, то кидали жереба.

Марко наводить час, коли розіп’яли Ісуса, третя година за юдейським часом, що відповідає дев’ятій годині ранку за нашим відліком часу. Але ніхто з інших авторів синоптичних Євангелій не підтримали таку думку свого попередника, очевидно їм була відома інша година. І лише Євангеліст Іван, як уже відмічалося, будучи головним свідком тих подій, виправляє свого попередника й зазначає, що суд закінчився близько шостої години за юдейським часом, що відповідає дванадцяти годинам дня <<Ів.19.14>>. Таким чином Ісуса було розп’ято в проміжку між 12-ю та 13-ю годиною дня.
Кожного засудженого вели чотири римських воїни, які після розп’яття забирали cобі одіж покараних, як приробіток, залишаючи на розп’ятих лише пов’язку на стегнах. Кожен юдей носив п’ять предметів одежі – взуття, платок на голву, пояс, нижню сорочку та верхню одіж. На чотирьох воїнів припадало п’ять предметів, серед яких перші чотири були рівноцінні, а верхня одіж була дорожча. Ось за цей верхній хітон і кидали жереб, як свідчить євангеліст Іван.

Іван 19.23-24

Поділ одежі Ісусової
23 Розп’явши ж Ісуса, вояки взяли одіж Його, та й поділили на чотири частині, по частині для кожного вояка, теж і хітона. А хітон був не шитий, а витканий цілий відверху. 24 Тож сказали один до одного: "Не будемо дерти його, але жереба киньмо на нього, — кому припаде". Щоб збулося Писання: "Поділили одежу Мою між собою, і метнули про шату Мою жеребка". Вояки ж це й зробили…

Нас не припиняє дивувати той факт, як точно цар Давид пережив та записав у вигляді псалма ті самі події, які здійсняться через тисячу років в житті Спасителя людства, коли Він страждав на хресті.
Псалом 22
Пророцтво про муки Ісуса та Його славу
Всі, хто бачать мене,
насміхаються з мене, розкривають роти, головою хитають! "Покладався на Господа Він, хай же рятує його, нехай Той його визволить, — Він бо Його уподобав!.." Я розлитий, немов та вода, і всі кості мої поділились, стало серце моє, немов віск розтопилось в моєму нутрі. Висохла сила моя, як лушпиння, і прилип мій язик до мого піднебіння, і в порох смертельний поклав Ти Мене. Бо пси оточили мене… Обліг мене натовп злочинців, прокололи вони мої руки та ноги мої…
Я висох, рахую всі кості свої, а вони придивляються й бачать нещастя в Мені! Вони ділять для себе одежу мою, а про шату мою жеребка вони кидають… А Ти, Господи, не віддаляйся, — Допомого моя, поспіши ж мені на оборону!..
***
Хто боїться Господа, прославляйте Його, увесь Яковів роде – шануйте Його. Страхайтесь Його, все насіння Ізраїлеве, бо Він не погордував і не зневажив страждання убогого, і від нього обличчя свого не сховав, а почув як він кликав до Нього!.. Усі кінці землі спам’ятають, і до Господа вернуться, і вклоняться перед обличчям його, всі племена народів, бо царство Господнє – і Він Пан над народами! Будуть їсти й поклоняться всі багачі на землі, перед обличчям Його на коліна попадають всі, хто до пороху, сходить і не може себе оживити! Буде потомство служити Йому, — й залічене буде навіки у Господа. Прийдуть і будуть звіщати Його правду народові, який буде народжений, що Він це вчинив!

Місце покарання було поза містом на верховині, схожу на череп, звідкіля й пішла назва – Череповище, що на гебрейській мові – Голгофа, на цій мові розмовляли в Юдеї того часу. Існує старовинна легенда, що це місце якимось чином пов’язане зі смертю Адама, де він або помер, або був похований. На це місце прийшло багато людей, щоб подивитися на страждання Ісуса, багато хто чекав на якесь чудо, оскільки всім було відомо про чуда, які творив Господь в славу Свого Сина. Проте ці люди, більшість яких насміхалися, не мали жодної уяви, що Ісус пішов на хрест заради них, щоб дати людству нове життя, і це ще більше завдавало біль Спасителю.

Лука 23.39-43

Два злочинники, розп’яті з Ісусом
39 А один із розп’ятих злочинників став зневажати Його й говорити: "Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!" 40 Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: "Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? 41 Але ми справедливо засуджені, і належну заплату за вчинки свої беремо, — Цей же жодного зла не вчинив". 42 І сказав до Ісуса: "Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє!" 43 І промовив до нього Ісус: "Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!"

На відміну від своїх попередників Лука повідомляє, що один із злочинців не насміхався, а напроти, співчував стражданням Ісуса, за що отримав спасіння. Автори також повідомляють, що біля хреста стояли жінки, які знали Ісуса та співчували Йому.

                                 Розп’ятий Ісус опікується Своєю матір"ю

Марко 15.40-41
40 Були ж і жінки, що дивились здалека, між ними Марія Магдалина, і Марія, мати Якова Молодшого та Йосії, і Саломія, 41 що вони, як Він був у Галілеї, ходили за Ним та Йому прислуговували; і інших багато, що до Єрусалиму прийшли з Ним.

Матвій 27.55-56
55 Було там багато й жінок, що дивилися здалека, і що за Ісусом прийшли з Галілеї, і Йому прислуговували. 56 Між ними була Марія Магдалина, і Марія, мати Якова й Йосипа, і мати синів Заведеєвих.

Іван 19.25-27
25 Під хрестом же Ісуса стояли – Його мати, і сестра Його матері, Марія Клеопова, і Марія Магдалина. 26 Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: "Оце, жоно, твій син!" 27 Потім каже до учня: "Оце мати твоя!" І з тієї години той учень узяв її до себе.

         Попередньо ми уже з’ясували, котрі з жінок були під хрестом, тому залишається лише нагадати попередній розбір наведених уривків. Відразу кидається в очі той факт, що всі автори описують трьох жінок, що стояли неподалік розіп’ятого. Однак перекладачі, з часом помітивши різницю в іменах, розташували коми таким чином, що складається враження нібито біля хреста стояло чотири жінки. Але насправді все набагато простіше, просто автор Євангелія від Матвія доповнює свого попередника євангеліста Марка й пояснює, що Соломія – це не хто інша, як мати синів Заведеєвих.          Лука у свою чергу утрудняється що-небудь пояснити, чому така розбіжність в іменах, йому відомо, що матір синів Заведеєвих звуть інакше, і тому, щоб уникнути помилки <<Лк.23.49>>, узагалі не називає імен присутніх. Лука просто свідчить, що це були жінки з Галілеї. І лише Іван, як основний свідок тих подій, пояснює, що жінки стояли прямо під хрестом, і що це були три Марії з Галілеї, а до того ж двоє з них були сестрами. Але Іван називає свою матір не за прізвищем Заведеєва, а по імені свого батька, її чоловіка, Клеопова, щоб навмисно приховати факт родинності з Ісусом.         Автор четвертого Євангелія так учинив, щоб у читача не було підозри, що свідок намагається прославити Ісуса з інтересів кровної родинності.
Таким чином, під хрестом Ісуса стояли:
1. Мати Ісуса – Богородиця Марія, вона ж мати Якова-молодшого та Юди (Йосії), братів Господніх по матері, які залишили два послання церквам, називаючи Ісуса Христа Господом, а не братом <<Як.1.1 Юд.1>>.
2. Сестра матері Ісуса – Марія Клеопова, вона ж мати синів Заведеєвих – Якова-старшого, якого убив Ірод Антипа <<Дії 12.1-2>>, й Івана, автора четвертого Євангелія та книги "Об’явлення". Обидва брати були Апостолами Ісуса Христа. Євангеліст Марко називав її Соломією.
3.Марія Магдалина, сестра Лазаря, якого воскресив Ісус, та Марфи з Віфанії, дім якої любив відвідувати Ісус. Сама Марія або проживала, або походила родом з міста Магдала, що в Галілеї.
Попередньо ми уже встановили, що Клеопа Заведей, батько Апостола Івана був достатньо забезпеченою людиною й очолював рибацьку артіль, яка була відома по всій Юдеї та Галілеї, а зокрема постачали рибу до Єрусалима та заразом дому первосвященика <<Ів.18.15>>.
Ісус був старшим в сім`ї й, очевидно, коли помер Йосип, був вимушений забезпечувати прожиток братам та матері, поки ті не подорослішали. Але все рівно Ісус лишався головою сімейства й, щоб забезпечити достойний прожиток своїй пристарілій матері, Він довірив її одному із самих відданих своїх Апостолів, Івану, сину Заведея, на відміну від інших апостолів, які порозбігалися в нерозумінні тих подій, які розвивалися того дня в Єрусалимі. Чи не криється тут той факт, що інші Апостоли потім були вимушені доказувати свою відданість ціною власного життя <<Ів.21.23>>?

                                                        Ісусова смерть

         Марко 15.33-39
33 А як шоста ² година настала, то аж до години дев’ятої темрява стала по цілій землі. 34 О годині ж дев’ятій Ісус скрикнув голосом гучним та й вимовив: "Елої, Елої, — лама савахтані", що в перекладі значить: "Боже Мій, Боже Мій, — нащо Мене Ти покинув?" 35 Дехто ж із тих, що стояли навколо, це почули й казали: "Ось Він кличе Іллю!" 36 А один із них побіг, намочив губку оцтом, настромив на тростину, і давав Йому пити й казав: "Чекайте, побачимо – чи прийде Ілля Його зняти!" 37 А Ісус скрикнув голосом гучним, — і духа віддав!.. 38 І в храмі завіса роздерлась надвоє, — від верху аж додолу. 39 А сотник, що насупроти Нього стояв, як побачив, що Він отак духа віддав, то промовив: "Чоловік Цей був справді Син Божий!"
² По-нашому — це буде година дванадцята, а година дев’ята – це година третя пополудні.

         Матвій 27.45-54
45 А від години шостої аж до години дев’ятої – темрява сталась по цілій землі! 46 А коло години дев’ятої скрикнув Ісус гучним голосом, кажучи: "Елі, Елі, лама савахтані?"³ цебто: "Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?"… 47 Дехто ж із тих, що стояли там, це почули й казали, що Він кличе Іллю. 48 А один із них зараз побіг і взяв губку та, оцтом її наповнивши, настромив на тростину й давав Йому пити ¹. 49 Інші казали: "Чекай-но, побачимо, — чи прийде Ілля² визволяти Його". 50 А Ісус знову голосом гучним іскрикнув, — і духа віддав…
51 І ось завіса у храмі роздерлась надвоє – від верху аж додолу, і земля потряслася, і зачали розпадатися скелі, 52 і повідкривались гроби, і повставало багато тіл спочилих святих, 53 а з гробів повиходивши, по Його воскресінні, до міста святого ввійшли і багатьом із’явились. 54 А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися дуже й казали: "Він був справді Син Божий!"
¹ Розп`ятому давали оцет, щоб не млів.
² По-гебрейському – "Боже мій", а вояки це приймають за ім’я пророка Іллі.
³ Мій Боже, мій Боже, нащо позоставив мене.

         Лука 23.44-49
         44 Наближалася шоста година, — і темрява стала по цілій землі аж до години дев’ятої… 45 І сонце затьмилось, і в храмі завіса роздерлась надвоє… 46 І, скривкнувши голосом гучним, промовив Ісус: "Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!" І це прорікши, Він духа віддав… 47 Коли ж сотник побачив, що сталось, він Бога прославив, говорячи: "Дійсно праведний був Чоловік Цей!" 48 І ввесь натовп, який зійшовся на видовище це, як побачив, що сталось, — бив у груди себе та вертався… 49 Усі ж знайомі Його й ті жінки, що прийшли були з Ним із Галілеї, здалека стояли й дивились на це…

Ми уже з’ясували, що за повідомленням головного свідка близько 12-ї години закінчився суд над Ісусом <<Ів.19.14>>. Тоді темрява очевидно наступила відразу після розп’яття Ісуса, а помер Ісус очевидно близько 3-ї години пополудні відповідно нашого часу відліку, як указують автори синоптичних Євангелій. В ту хвилину, як помер Ісус, здійснився землетрус і в Храмі завіса, яка відділяла "святе-святих", роздерлась надвоє…
За цю завісу не мав права заходити ніхто з людей, за виключенням первосвященика один раз на рік в День Очищення (10 Тішрі); за цією завісою перебував Дух Божий. До цього часу Бог був далекий від людей, і лише жертва Ісуса дала можливість людству отримати доступ до свого Творця. Життя та смерть Ісуса показали справжнього Бога, і тепер завіса уже не потрібна, через жертву Ісуса Бог отримав доступ поселитися в серцях людей, які бажають жити не за розумом, а за духом Господнім, який обновить їх розум.
Темрява носила надприродній характер, оскільки сонячного затемнення тоді не могло відбутися, адже Пасха святкувалася на повний місяць. Тобто місяць був у протилежній стороні від землі, і відповідно не міг стояти між землею та сонцем, як це відбувається під час сонячного затемнення. Про цю темряву також свідчить історик Євсевій, коли наводить виписку з творів Флегонта, часів імператора Адріана: "На четвертому році 202-ої Олімпіади було затемнення сонця, найбільш велике з усіх відомих того часу. О шостій годині (це 12-та година дня) дня була ніч така, що видно було на небі зорі» (5).
Той же Флегонт пише, що в той час був сильний землетрус у Віфінії, який зруйнував велику частину Нікеї. На Флегонта посилається й Оліген; а Тертуліан, що написав свою "Апологію" римському сенату близько 200 року по Р.Х., повідомляє про це так: "Несподівано день зник серед полудня, ті, що не знали, що подія ця була передбачена "на випадок смерті Христа", прийняли цю подію за звичайне затемнення. Пізніше, не зумівши пояснити причини цієї події, вони взагалі відкинули її, але вона у вас записана, і записи зберігаються у ваших архівах" (Апологія, ХХІ) (5).
Тепер підрахуємо рік проведення 202-ої Олімпіади, щоб упевнитися, чи відповідає наведена подія року смерті Ісуса Христа. Відомо, що відлік часу олімпіадами був уведений близько 264 р. до н.е. істориком Тимеєм. Роком першої олімпіади вважають приблизно 776 р. до н.е. Але відомо точно, що з перемогою християнства римський імператор Феодосій І в 394 р. н.е. видав наказ про відміну проведення олімпіад (8) (Бол.Сов.Энцикл. – ст.1120). Тоді точний рік початку олімпіад повинен відповідати сумі років, які поділяться на чотири, оскільки олімпіади проводилися кожного четвертого року. (776+394): 4 = 292,5. У такому разі точний рік проведення першої олімпіади відповідає 293 х 4 = 1172; 1172 – 394 = 778 р. до н.е. Загальна кількість років на час проведення 202 олімпіади відповідає 202 х 4 = 808 років. Тоді точний рік проведення 202 олімпіади відповідає 808 – 778 = 30 р. н.е., що відповідає рокові розп’яття Ісуса Христа. Тепер зрозуміло, що цю надприродну подію міг здійснити лише Бог на знак смерті Його Сина, співчуваючи Його стражданням.
Повертаючись до розбору тексту помічаємо, що Марко наводить слова Ісуса: <<Елої, Елої… — Боже Мій, Боже Мій>>. Так як вони звучать на гебрейській мові, підкреслюючи тим самим, що римляни зрозуміли це слово, як поклик Іллі. Не розуміючи гебрейської мови, римляни думали, що Ісус звав Іллю словом "Елої", і чекали чергового чуда, але Ісус скрикнув голосом гучним і духа віддав. Що в кінці вигукнув Ісус, автори Марко та Матвій не повідомляють, а Лука пояснює, що Ісус у кінці сказав: <<Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!>>, але така фраза зовсім не відповідає короткому гучному викрику. І лише основний свідок тих подій пояснює нам, що Ісус викрикнув в кінці <<Звершилось!>>

Іван 19.28-30

Ісусова смерть
28 Потім, знавши Ісус, що вже все довершилось, щоб збулося Писання, проказує: "Прагну!" 29 Тут стояла посудина, повна оцту. Вояки ж, губку оцтом наповнивши, і на тростину її настромивши, піднесли до уст Його. 30 А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: "Звершилось!"… І, голову схиливши, віддав Свого духа…

Усе це ще раз стверджує той факт, що кожне слово в Євангелії від Івана продумане з тією метою, щоб виправити своїх попередників і пояснити дійсну чергу подій в служінні Ісуса.

Іван 19.31-37

Йому кості ламати не будуть
31 Був же день Приготування, тож юдеї, щоб тіла на хресті не зосталися в суботу, — був бо Великдень тієї суботи – просили Пилата зламати голінки розп’ятим, і зняти. 32 Тож прийшли вояки й поламали голінки першому й другому, що розп’ятий з Ним був. 33 Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже вмер, то голінок Йому не зламали, 34 та один з вояків списом бока Йому проколов, — і зараз витекла звідти кров та вода. 35 І самовидець засвідчив, і правдиве свідоцтво його; і він знає, що правду говорить, щоб повірили й ви. 36 Бо це сталось тому, щоб збулося Писання:
"Йому кості ламати не будуть!" 37 І знов друге Писання говорить: "Дивитися будуть на Того, Кого прокололи".

Ісуса було розіп’ято в п’ятницю, а з вечора розпочиналась субота, на яку того року припала Пасха. Тому відповідно Мойсеєвого закону фарисеї просили Пилата прискорити кончину розп’ятих. З цього приводу в книзі "Повторення закону" читаємо: <<"А коли буде на кому гріх смертного присуду, і буде він убитий, і ти повісиш його на дереві, то труп його не буде ночувати на дереві, але конче поховаєш його того дня, бо повішений – Боже прокляття, і ти не занечистиш своєї землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі на спадок.">> <<5.М.21.22-23>>
Для прискорення смерті римляни застосовували суворий метод. Важким молотом їм перебивали голінки і так вчинили зі злочинцями, які були розіп’яті разом з Ісусом, але його обійшли, так як Він уже був мертвий. Євангеліст Іван вбачає в цьому здійснення старозавітного пророцтва, яке стосується пасхального ягняти: <<Не позоставете із неї до ранку, а костей не зламаєте>> <<4.М.9.12>>.
Тобто Ісус є тим справжнім Пасхальним Агнцем, який визволить свій народ від смерті. І далі автор пояснює, що один з воїнів, щоб переконатися в смерті Ісуса, списом проколов Йому бік, після чого з рани витекла кров та вода. Іван надає цьому дуже важливе значення, яке стосується майбутніх подій єврейського народу: <<"Дивитись будуть на Того, Кого прокололи".>> Нема сумніву, що це пророцтво відноситься до часу, коли Єрусалим буде оточений військом і буде час утиску, якого не було від існування люду <<Дан.12.1>>. Євангеліст Іван наводить пророцтво з книги Захарії: <<А на Давидів дім та на єрусалимського мешканця Я виллю духа милості та молитви. І будуть дивитись на Мене, Кого прокололи, і будуть за Ним голосити, як голосять за одинцем і гірко заплачуть за Ним, як плачуть за первенцем.>> <<Зах.12.10>>
Євангеліст так наполягав на цьому фактові, що з боку Ісуса витекла "кров та вода", що декілька разів наголошував на правдивості цього свідчення. Тим самим автор переслідував дві мети: по-перше, Ісус був справжньою людиною, що відмовлялися визнавати гностики з їхніми ідеями про примар та духів. Ісус мав таку саму плоть та кров, як ми з вами.
По-друге, "кров та вода" є головним таємним символом церкви. Одне таїнство пов’язано з водою – водне хрещення, а інше на крові. Таємна вечеря з чашею вина.
Подібно тому, як Господь вчинив, що на Адама спав міцний сон, і з ребра його Він зробив жінку й привів її до Адама <<1М.2.21-23>>, так з "води та крові", які витекли з Ісусового боку, Бог сформував церкву Ісуса Христа. І після осуду Вавилона з книги "Об"явлення" ми дізнаємося про весілля Ісуса Христа, коли Агнець побереться зі Своєю дружиною, тобто справжньою Його Церквою: <<І почув я ніби голос великого натовпу, і наче шум великої води, і мов голос громів гучних, що вигукували: "Алілуя, бо запанував Господь, наш Бог Вседержитель! Радіймо та тішимося, і даймо славу Йому, бо весілля Агнця настало, і жона Його себе приготувала!" І їй дано було зодягнутися в чистий та світлий вісон, бо вісон – то праведність святих. І сказав він мені: "Напиши: Блаженні покликані на весільну вечерю Агнця!" І сказав він мені: "Це правдиві Божі слова!">> <<Об.19.6-9>>
Вода та кров, які вилилися із проколотого боку Спасителя, означають очищення в воді, хрещення й спасіння в крові Христовій, які ми пригадуємо, приймаючи участь в Євхаристії, тобто вечері Господній.
Тепер подумаємо, що стало причиною такої швидкої смерті Спасителя. Звичайно тіло померлої людини не кровоточить. Пошкодження внутрішніх органів могло б спричинити внутрішню кровотечу, яка б заповнила внутрішню порожнину тіла, але свідок наполягає, що кров була з водою, а таке могло статися лише після розриву серця. Тобто Ісус помер не стільки від фізичних, а від духовних переживань, які привели до розриву м’язів серця через зростання тиску в судинах, що привело до розподілу крові на лімфу та плазму. Тому кожен повинен пам’ятати, якою дорогою ціною він куплений.

Похорон Ісуса
Марко 15.42-47
42 А коли настав вечір, — через те, що було Приготування, цебто перед суботою, 43 прийшов Йосип із Ариматеї, радник поважний, що сам сподівавсь Царства Божого, і сміливо ввійшов до Пилата, — і просив тіла Ісусового. 44 А Пилат здивувався, щоб Він міг уже вмерти. І, покликавши сотника, запитався його, чи давно вже Розп’ятий помер. 45 І, дізнавшись від сотника, він подарував тіло Йосипові. 46 А Йосип купив плащаницю, і, знявши Його, обгорнув плащаницею, та й поклав Його в гробі, що в скелі був висічений. І каменя привалив до могильних дверей. 47 Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосієва, дивилися, де ховали Його.

Матвій 27.57-61
57 А коли настав вечір, то прийшов муж багатий із Ариматеї, на ім’я Йосип, що й сам був навчався в Ісуса. 58 Він прийшов до Пилата й просив тіла Ісусового. Пилат ізвeлів тоді видати. 59 І взяв Йосип Ісусове тіло, обгорнув його плащаницею чистою, 60 і поклав його в гробі новому своїм, що був висік у скелі. До дверей гробових привалив він великого каменя, та й відійшов. 61 Була ж там Марія Магдалина та інша Марія, що сиділа насупроти гробу.

Лука 23.50-56
50 І ось муж, на ім’я йому Йосип, що був радником синедріону, людина шановна і праведна, — 51 не пристав він до ради та чину їх, — із Ариматеї, юдейського міста, що й сам сподівався Божого Царства, — 52 цей прийшов до Пилата, і тіла Ісусового став просити. 53 І Йосип, знявши Його, обгорнув плащаницею, і поклав Його в гробі, що в скелі був висічений, і що в ньому ніколи ніхто не лежав. 54 День той був Приготування, і наставала субота. 55 А жінки, що прийшли були з Ним із Галілеї, ішли слідом, і вони бачили гроба, і як покладене тіло Його. 56 Повернувшись, вони наготували пахощів і мира, а в суботу, за заповіддю, спочивали.

Ми вже роз'яснили, що тіло померлого за Мойсеєвим законом не повинно було бути вночі на дереві, проте, не дивлячись на заборону, Йосип з Артемії сміливо увійшов до дому язичника Пилата й випросив тіло Ісуса Христа, щоб Його похоронити. За римським правом рідня померлого з дозволу влади могла похоронити тіло померлого, але в даному випадку ніхто з рідні Ісуса не міг просити тіла, тому що вони всі були галілеянами, і у них не було гроба в Єрусалимі. І тут Йосип із Ариматеї, що був багатою людиною й тримав очевидно для себе в Єрусалимі новий гріб, вступив з матір’ю Ісуса в переговори та запропонував свій гріб, а також пообіцяв допомогти поховати померлого до надходження Пасхи. Рідним Ісуса залишалося лише слідкувати за цією подією, адже у них із собою не було нічого. Цей Йосип купив плащаницю й, обгорнувши тіло Ісусове, поклав Його до свого гробу.
Ми вже вияснили, що юдеї робили гроби в скелях у вигляді печер, які прикривали камінням, але це могли собі дозволити лише багаті люди, бідних ховали в землі. Як повідомляють синоптики, за подією поховання до кінця слідкувала мати Ісуса, яку Марко називає "мати Йосієва". Потішала ж її ввесь цей час Марія Магдалина. Очевидно в ту хвилину, коли Марія втратила свого первенця, вона пригадала пророцтво, яке сказав їй Семен у Храмі під час обрізання на восьмий день народження Ісуса: <<"Ось призначений цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання, — і меч душу прошиє самій же тобі, — щоб відкрились думки сердець багатьох!">> <<Лк.2.34-35>>
Головний свідок доповнює своїх попередників тим, що прийшов також і Никодим, принісши смирну з алое перемішену, щоб учинити згідно звичаю юдейського, тобто обмазати тіло померлого та завернути в плащаницю.

Іван 19.38-42

Похорон Ісуса
38 Потім Йосип із Аріматеї, що був учень Ісуса, але потайний, — бо боявся юдеїв, — став просити Пилата, щоб тіло Ісусове взяти. І дозволив Пилат. Тож прийшов він, і взяв тіло Ісусове. 39 Прибув також і Никодим, — що давніше приходив вночі до Ісуса, — і смирну приніс, із алоєм помішану, щось літрів із сто. 40 Отож, узяли вони тіло Ісусове, та й обгорнули його плащаницею із пахощами, як є звичай ховати в юдеїв. 41 На тім місці, де Він був розп’ятий, знаходився сад, а в саду новий гріб, що в ньому ніколи ніхто не лежав. 42 Тож отут, — з-за юдейського дня Приготування – вони поклали Ісуса, бо поблизу був гріб.

Не слід думати, що тут автор указує ту одиницю виміру об’єму, якою ми користуємося в наш час, адже тоді б Никодим приніс цілу бочку смирни, а це більше ніж необхідно. Скоріш за все Никодим приніс не більше відра необхідного розчину. За юдейським звичаєм тіло покійного належало завертати в погребальні простинні, промочені в смирні з розчином алое. Однак у випадку з Ісусом вони вирішили провести цю процедуру після Пасхи, оскільки це потребувало багато часу, а час відзначати Пасху вже підійшов. Тому було вирішено, поки намастити тіло Ісусове й, прикривши Його лице хусткою, завернути в плащаницю та покласти до гробу, який був у саду неподалік місця розп’яття.
Нас не перестає дивувати пророцтво Ісаї, у якому він ще за 770 років до цих подій в точності описав життя та смерть Ісуса Христа: <<Хто нашій спасеній тій звістці повірив, і над ким відкривалось рамено Господнє? Бо Він виріс перед Ним, мов галузка і мов корінь з сухої землі, — не мав Він принади й не мав пишноти; і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати! Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хворобами, і від якого обличчя ховали, погорджений, і ми не цінували Його… Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив… А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, — кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено! Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, — і на Нього Господь поклав гріх усіх нас! Він гноблений був та понижуваний, але уст Своїх не відкривав. Як ягня був проваджений Він на заколення, й як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст… Від утиску й суду Він забраний був, і хто збагне Його рід? Бо з краю живих Він відірваний був, за провини мого народу на смерть Його дано… І з злочинцями визначили Йому гроба Його, та Його поховали в багатого, хоч провини Він не учинив і не було в Його устах омани>> <<Ісая 53.1-9>>.
Як бачимо, усе здійснилося до останніх дрібниць. Крім цього, автор Євангелія від Матвія доповнив Марка тим, що Юда потім розкаявся та повернув тридцять срібняків.

Матвій 27.3-10

Спізнене Юдине каяття
3 Тоді Юда, що видав Його, як побачив, що Його засудили, розкаявся, і вернув тридцять срібняків первосвященикам і старшим, 4 та й сказав: "Я згрішив, невинну кров видавши". Вони ж відказали: "А нам що до того? Дивись собі сам"… 5 І, кинувши в храм срібняки, відійшов, а потому пішов, — та й повісився… 6 А первосвященики, як взяли срібняки, то сказали: "Цього не годиться покласти до сховку церковного, — це ж бо заплата за кров". 7 А порадившись, купили за них поле ганчарське, щоб мандрівників ховати, 8 чому й зветься те поле "полем крови" аж до сьогодні. 9 Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремія, промовляючи: "І взяли вони тридцять срібняків, заплату Оціненого, що Його оцінили сини Ізраїлеві, 10 і дали їх за поле ганчарське, як Господь наказав був мені".
Нам невідомо чим керувався Юда, коли планував видачу Ісуса, але його самогубство вказує на той факт, що його план не вдався. У сліпому відчаї Юда прийшов у двір язичників, пройшовши через нього, потрапив у двір жінок, пройшовши через нього, потрапив у двір ізраїльтян, далі він іти не міг. Він покликав священиків, щоб ті взяли у нього гроші, але ті відмовилися. Кинувши гроші під ноги священикам, пішов і повісився. Ті взяли гроші, настільки брудні, що їх не можна було покласти в скарбницю Храму, і вирішили купити на них землю для поховання язичників, які помирали в місті. Найжахливіше полягає в тому, що коли гріх уже зроблено, нічого змінити вже неможливо, недосяжно повернути час назад. Люди часто замислюються над своїми помилками, їх мучить бажання отримати можливість змінити втрачені дні свого життя, але це неможливо. Людина з часом починає ненавидіти те, що вона отримала через гріх. Багато людей грішать лише через самообман, думаючи, що стануть щасливими, коли задовольнять свою спокусу, отримають заборонене, але це приносить людині лише нещастя.
Господь навчає людину стриманості та розсудливості, що дорожче усякого золота, мудрість Божа варта усіх скарбів світу, але деякі люди все це відкинули та живуть своїми пожадливостями, тягнучи за собою оточуючих у прірву безумства.
Автор Євангелія від Матвія цитує з пам’яті пророцтво, яке начебто записав Єремія, але насправді ця цитата узята із книги Захарії, у якій пророк говорить про отриману недостойну нагороду, яку кинув він гончареві <<Зах.11.10-14>>. Очевидно в цій картині автор помістив символічну аналогію тому, що зробив Юда. Крім цього автор доповнив Марка тим, що фарисеї суботнього дня наклали печатку на камені, яким була закрита могила Ісуса.

Матвій 27.62-66

Сторожа біля гробу Ісусового
62 А наступного дня, що за п’ятницею, до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї, 63 і сказали: "Пригадали ми, пане, собі, що обманець отой, як живий іще був, то сказав: "По трьох днях Я воскресну". 64 Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали народові: Він із мертвих воскрес! І буде остання обмана гірша за першу"… 65 Відказав їм Пилат: "Сторо̀жу ви маєте, ідіть, забезпечте, як знаєте". 66 І вони відійшли, і, запечатавши каменя, біля гробу сторожу поставили.

Ніхто з Євангелістів не приводить цієї події. Якщо все так було, як пише невідомий автор, то зрозуміло, як грубо фарисеї порушили закон суботи. Але не зрозуміло, навіщо фарисеям був дозвіл Пилата стерегти могилу Ісуса, коли вони могли зробити це й без його дозволу. Не зрозуміло також, звідкіля могли знати фарисеї, що Ісус воскресне. Адже автор сам указував, що Ісус про це попереджав лише Своїх учнів<<Мт.16.21; 17.22-23; 20.17-19>>. Однак учні так розгубилися, що забули все, чому Ісус їх навчав та попереджав <<Ів.20.9>>…

27.03.2003р. кор.28.08.2008 р.

Тел. автора:
0975069313, 0661715030.

Автор: Михаил Кит, опубликовано 08 января 2018

СТРАЖДАННЯ І СМЕРТЬ ІСУСА ХРИСТА

(14 Нісана; п’ятниця, 7 квітня 30 року)

Іван 18.1-11

Схоплення Ісуса

Іван 18.12-14

Петро тричі зрікається Ісуса

Іван 18.15-18; 25-27

Петро вдруге й утретє відрікається Ісуса

Іван 18.19-24

Суд перед

Марко 15.1-15

Матвій 27.1-26

Суд над Ісусом у Понтія Пилата

Ісус перед Іродом

Суд перед

Суд на Ісусом у Понтія Пилата

Іван 19.1-16

Ісус знову перед Понтієм Пилатом

Івана 19.17-22

Лука 23.26-32

Іван 19.23-24

Лука 23.39-43

Іван 19.28-30

Іван 19.31-37

Іван 19.38-42

Матвій 27.3-10

Матвій 27.62-66

Комментарии