- Я автор
- /
- Михаил Кит
- /
- НАРОДЖЕННЯ ІСУСА ХРИСТА
НАРОДЖЕННЯ ІСУСА ХРИСТА
НАРОДЖЕННЯ ІСУСА ХРИСТАПодію народження Ісуса Христа в своїх Євангеліях описують лише два автори – Лука та невідомий єврейський автор Євангелія Від Матвія. При цьому обидві розповіді постають перед нами як дві оригінальні, суперечливі та доповнюючи одна другу версії, Вони різняться між собою не лише за змістом, а й історично та географічно, що поставило в глухий кут майже усіх критиків, які досліджували Євангелія. Якщо автор Єв. від Матвія описує події так, ніби Йосип та Марія ще до народження Ісуса жили у Віфлеємі <<Мат.2.1>>, а пізніше, після втечі до Єгипту <<Мат.2.14>> оселяються в Назареті <<Мат.2.23>>, то Лука описує події таким чином, що Марія та Йосип ще до народження Ісуса жили в Назареті <<Лук.1.26-27>>, <<Лук.2.4>>.
Народила ж Марія Ісуса в дорозі біля Віфлієму, тому що вимушена була туди їхати через перепис населення <<Лук.2.3-5>>. Якщо автор Єв. від Матвія час народження Ісуса пов’язує з появою на небі нової загадкової зірки за правління Ірода великого, яка покликала мудреців зі сходу вклонитися новому Цареві Ізраїлю <<Мат.2.1-2>>, то Лука, у свою чергу, пов’язує рік народження Ісуса з роком, коли вийшов указ царя римської імперії – Августа «Про перепис населення».
Уважно прочитаємо ще раз ці два епізоди.
МАТВІЙ
Народження Ісуса Христа
1.18 — 25
18 Народження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йосипом, то перш, ніж зійшлися вони, виявилося, що вона має в утробі від Духа Святого.
19 А Йосип, муж її, бувши праведний, і не бажавши ославити її, хотів тайкома відпустити її. 20 Коли ж він те подумав, ось з”явився йому Ангол Господній у сні, промовляючи: “Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній – то від Духа Святого. 21 І вона вродить Сина, ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів. 22 А все оце сталось, щоб збулося сказане пророком від Господа, який провіщає:
23 “Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Еммануїл”, що в перекладі є: З нами Бог”
24 Як прокинувся ж Йосип зо сну, то зробив, як звелів йому Ангол Господній, — і прийняв він дружину свою. 25 І не знав він її, аж Сина свого первородженого вона породила, а він дав Йому ймення Ісус.
Мудреці із сходу вклоняються Ісусу
Мат. 2.1-12
2.1 Коли ж народився Ісус у Віфлеємі Юдейськім, за днів царя Ірода, то ось мудреці прибули до Єрусалиму зо сходу, 2 і питали: “Де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його, і прибули поклонитися Йому"” 3 І, як зачув це цар Ірод, занепокоївся, і з ним увесь Єрусалим. 4 І, зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, він випитував у них, де має Христос народитись? Вони ж відказали йому: “У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так:
6 “І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з”явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський”.
7 Тоді Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випитував їх про час, коли з”явилася зоря. 8 І він відіслав їх до Віфлеєму. Говорячи: “Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитятко; а як знайдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому”. 9 Вони ж царя вислухали й відійшли. І ось зоря, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де дитятко було. 10 А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи. 11 І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір”ю. І вони впали ницьма, і вклонилися Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну. 12 А вві сні остережені, щоб не вертатись до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі.
Йосип та Марія втікають до Єгипту
Мат.2.13-15
13 Як вони ж відійшли, ось Ангол Господній з’явився у сні Йосипові та й сказав: “Уставай, візьми дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу тобі, бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб його погубити”. 14 І він устав, узяв Дитятко та матір Його вночі, та й пішов до Єгипту. 15 І він там зоставався аж до смерти Іродової, щоб збулося сказане від Господа пророком, який провіщає: “Із Єгипту покликав Я Сина Свого”.
Побиття Іродом немовлят
Мат. 2.16-18
16 Спостеріг тоді Ірод, що ті мудреці насміялися з нього, та й розгнівався дуже, і послав повбивати в Віфлеємі й по всій тій околиці всіх дітей від двох років і менше, за часом, що його в мудреців він був випитав. 17 Тоді справдилось те, що сказав Єремія пророк, промовляючи:
18 “Чути голос у Рамі, плач і ридання та голосіння велике: Рахіль плаче за дітьми своїми, і не дається розважити себе, бо нема їх”…
Йосип та Марія вертаються до Назарета з Єгипту
Мат. 2.19-23
19 Коли ж Ірод умер, ось Ангол Господній з”явився в Єгипті вві сні Йосипові, та й промовив: 20 “Уставай, візьми Дитятко та матір Його, та йди в землю Ізраїлеву, бо вимерли ті, хто шукав був душу Дитини”. 21 І він устав, узяв Дитятко та матір Його, і прийшов у землю Ізраїлеву. 22 Та прочувши, що царює в Юдеї Архелай, — замість Ірода, батька свого, — побоявся піти туди він. А вві сні остережений, відійшов до країв галілейських. 23 А прибувши, оселився у місті, на ім”я Назарет, щоб збулося пророками сказане, що Він Назарянин буде званий.
ЛУКА
Народження Ісуса
2.1 – 7
2 І трапилося тими днями, — вийшов наказ царя Августа переписати всю землю. 2 Цей перепис перший відбувся тоді, коли владу над Сирією мав Квіріній. 3 І всі йшли записатися, кожен у місто своє. 4 Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеєм, бо походив із дому та з роду Давидового, 5 щоб йому записатися із Марією, із ним зарученою, що була вагітна. 6 І сталось, як були вони там, то настав їй день породити. 7 І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, — бо в заїзді місця не стало для них…
Пастухи відвідують Ісуса
Лук. 2.8-20
8 А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою. 9 Аж ось Ангол Господній з”явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашилися страхом великим… 10 Та Ангол промовив до них: “Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику що станеться людям усім. 11 Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. 12 А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме”. 13 І ось раптом з”явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали:
14 “Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля !”
15 І сталось, коли Анголи відійшли від них в небо, пастухи зачали говорити один одному: “Ходім до Віфлеєму й побачимо, що сталося там, про що сповістив нас Господь”. 16 І прийшли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала. 17 А побачивши, розповіли про все те, що про Цю Дитину було їм звіщено. 18 І всі, хто почув, дивувались тому, що їм пастухи говорили… 19 А Марія оці всі слова зберігала, розважаючи, у серці своїм. 20 Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано.
Обрізання Ісуса.
Дитя посвячують Господу в Єрусалимськім Храмі.
Праведний Семен.
Лук.2.21-35
21 Коли ж виповнилось вісім день, щоб обрізати Його, то Ісусом назвали Його, як був Ангол назвав, перше ніж Він в утробі зачався.
22 А коли – за Законом Мойсея – минулися дні їхнього очищення, то до Єрусалиму принесли Його, щоб поставили Його перед Господом, 23 як у Законі Господнім написано: “Кожне дитя чоловічої статі, що розкриває утробу, має бути посвячене Господу”, 24 і щоб жертву скласти, як у Законі Господньому сказано, — “пару горличат або двоє голубенят”. 25 І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семен, — людина праведна та благочестива, — що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому. 26 І від Духа Святого йому було звіщено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього. 27 І Дух у храм припровадив його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним, 28 тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: 29 “Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, 30 бо побачили очі мої Спасіння Твоє, 31 яке Ти приготував перед всіма народами, 32 Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля !” 33 І дивувалися батько Його й мати тим, що про Нього було розповіджене. 34 А Семен їх поблагословив та й прорік до Марії, Його матері: “Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання, — 35 і меч душу прошиє самій же тобі, — щоб відкрились думки сердець багатьох!”
Пророчиця Анна
Лук. 2.36-38
36 Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племені Асирового, — вона дожила до глибокої старости, живши з мужем сім років від свого дівування, 37 удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами. 38 І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав.
Йосип та Марія вертаються до Назарета із Єрусалиму
Лук. 2.39-40
39 А як виконали за Законом Господнім усе, то вернулись вони в Галілею, до міста свого Назарету. 40 А Дитина росла та зміцнялася духом, набираючись мудрости. І благодать Божа на Ній пробувала.
Після зіставлення цих розповідей відразу помічаємо, що Луці невідомо про подорож Йосипа та Марії до Єгипту <<Мат.2.13-15; 2.19-23>>. І більше того, Лука наводить факти, які указують, що не більш, як через місяць після народження Ісуса, його сім`я побувала в Єрусалимському Храмі, щоб виконати усе необхідне за законом Мойсея <<3.М.12.1-8>>, стосовно закону про породіллю <<Лук.2.21-24>>. І далі, якщо автор Єв. від Матвія повідомляє про відвідини Ісуса мудрецями зі сходу відразу після Його народження, то Лука чомусь їм протиставляє пастухів, яких направив Ангел Господній до новонародженого Спасителя <<Мат.2.1-12>> <<Лук.2.8-20>>. Ураховуючи ще й попередні зауваження, перед нами постає на перший погляд нерозв'язна задача — хто з двох авторів описує дійсність, а хто користувався відгомонами тих подій. І якщо урахувати, що одна з Євангелій названа іменем одного з Апостолів, а другу описує автор, який дає нам зрозуміти, що цю інформацію він отримав від самої Марії <<Лук.2.18-19; Лук 2.29-32>>, то взагалі протиріччя здаються нерозрішимими. Ураховуючи ці факти, одна частина критиків лише фіксує ці та інші протиріччя й тим самим стверджують, що Євангелія – це вигадки та байки, а інша частина намагається обійти ці епізоди, не вдаваючись у подробиці. Тому, опираючись на історичні відомості, а також, що найбільш важливо, на тексти самих Євангелій, знайдемо таки правдиву причину цих розбіжностей.
По-перше, ми з’ясували на самому початку книги, що автором Євангелія від Матвія виступає невідомий єврей, який об’єднав у своєму Євангелії Єв. від Марка та Нагірну проповідь від Матвія, а також доповнив її новими притчами, родоводом, та епізодом про народження Ісуса, який і суперечить Єв. від Луки.
По-друге, ми також з’ясували, що Луці було відоме Єв. від Марка та Єв. Матвія, які писалися раніше, за довго до руйнування Єрусалима, а Лука писав своє Євангеліє напередодні руйнування святого міста.
І по-третє, події приходу мудреців зі Сходу та побиття немовлят були відомі багатьом євреям того часу, однак автору немає сенсу наводити ці події, адже Євангеліє адресоване євреям. Слід також додати, що свідчення звоїв Мертвого моря вказують, що Євреї того часу чекали приходу надзвичайного царя – Месію, про що розповідалося в попередній частині.
Таким чином робимо висновок – невідомий єврейський автор Єв. від Матвія, поєднав події, які відбувалися незадовго до смерті Ірода з народженням Ісуса, Який фактично народився пізніше. Щоб підтвердити свою думку покажу ниточку, яка поєднує ці Євангелії, та без сумніву свідчить про той факт, що Лука мав у себе під руками Євангеліє, назване іменем Матвія, а текст свого Євангелія розташовує таким чином, щоб доповнити та виправити свого попередника.
Так, у Єв. Матвія ми помічаємо, що Ангел Господній з’являється вві сні лише Йосипу <<Мат.1.20; 2.12; 2.13; 2.19>>. Автору невідомо, що Марії також з’являвся Ангел, і до того ж, як запевняє Лука, подія відбулася наяв <<Лук.1.28-35>> у її домі в Назареті. Хоча із самого початку розповіді автору Єв. від Матвія відомо, що Марія мала в утробі від Духа Святого <<Мат.1.18>> Лука у своєму Євангелії доповнює свого попередника й пояснює нам, як ця подія благовіщення діві Марії Ангелом Гавриїлом явно відбулася <<Лук.1.26-35>>. Лука навмисно не пояснює, як відреагував Йосип на те, що Марія була вже вагітна перед тим, як вони зійшлися. Він уважає, що ця подія достатньо висвітлена його попередником, автором Єв. від Матвія <<Мат.1.19-25>>. Так, з Єв. від Матвія випливає думка, що Йосип припускав, ніби за той рік, який надається молодим для випробовування після заручин, Марія не була йому вірною. І тому Йосип намагається її тайкома відпустити, щоб не зганьбити її. Цей уривок свідчить, що Йосип любив Марію, адже справжня любов свого не шукає.
Далі автор Єв. від Матвія описує прихід мудреців зі Сходу, які після зустрічі з Іродом приходять до Віфлеєма й, знайшовши будинок, у якому жила Марія, приносять дари новонародженому Цареві <<Мат.2.7-11>>.
У свою чергу Лука у своєму Євангелії не заперечує прихід мудреців зі Сходу, він лише дає зрозуміти, що волхви хоч і приходили до Єрусалима, а потім і до Віфлеєму, але знайти матір з дитиною вони там не могли, тому що Марія проживала з самого початку в Назареті <<Лук.1.26-27>>. А народила Марія Ісуса дійсно біля Віфлієму, як про це передбачив пророк Михей <<Мих.5.1>>, про що наголошує також і автор Єв. від Матвія <<Мат.2.6>>. Причина полягала в тому, що після смерті Ірода вийшов указ царя Августа про перепис населення <<Лук.2.1>>, а Йосип з Марією походили з дому та з роду Давидового <<Лук.2.4-5>>. Адже євреї взагалі ніколи не проводили перепису, лише цар Давид свого часу був провів перепис населення свого царства <<2Сам.24.1-2>>, за що був покараний Господом <<2Сам.24.1-2>>.
Щоб нам зрозуміти детальніше переплетені події того часу, наведу історичну довідку з книги відомого духовного наставника православної церкви Олександра Меня – “Сын Человеческий”, у котрій він описував свій погляд на вчення Ісуса та ряд історичних подій того часу. Дуже добре Мень описує роки правління царя Ірода, прозваного істориками великим. Ось що в цій книзі можна підкреслити:
“Сам Ірод був наполовину юдей наполовину ідум`янин, а під час громадянських війн в Палестині спромігся захопити владу за підтримки римлян, і в 47 р. до н.е. був призначений прокуратором, а в 40 р. до н.е. отримує від римського імператора Августа (43 р. до н.е. 14 р. н.е. – часи правління) титул царя і царював до 4 р. до н.е. За ці тридцять три роки царювання, зовні блискучого, все-таки не спромігся отримати довіру в народа. Навіть у важкі часи, коли знизив податки, щоб полегшити людям життєві труднощі, та під час голоду в 25 р. до н.е., коли показово з користі переплавив своє золоте блюдо, щоб купити помираючим з голоду людям хліб, не зміг отримати довіру та любов з боку народу. Ірод був жорстокою та честолюбною людиною, його постійно переслідував страх, ніби-то хтось хоче відібрати у нього владу. Він був далеким від релігійних проблем свого народу, які хвилювали тоді юдеїв. Палацові інтриги й жінки, війни та будівництво повністю оволодівали ним. Ірод усіяв юдею десятками укріплень, будував у містах багато будинків у західному стилі. З однаковим бажанням будував він театри, іподроми, святилища на честь свого покровителя Августа та ремонтував Єрусалимський Храм. Хоча Храму він і надавав особливе значення, але пояснювалось усе тим, що Ірод мріяв затьмарити самого царя Соломона. Він пишався тим, що вклав у Храм багато коштів, що перетворило Храм в одне з чудес світу. Батько Ірода був ідумейським сановником, а мати арабського походження, законних прав на корону він не мав. Як і усі властолюбці, цар хворів на помсту і в кожному вбачав зрадника. Хасмонеї, потомки династії, яку він усунув від влади, викликали найбільші побоювання Ірода, тому він використовував найменший привід позбутися їх. Рокову дію в житті царя відіграла та обставина, що його жінка Міріамна, здається, яку він насправді любив, була княжною Хасмонейського роду. У цій гордій та сміливій красуні жив дух воїнів, які боролися за незалежність своєї країни. Вона не могла ховати своєї зневаги до чоловіка, який зраджував інтересам її країни, а її мати Олександра часто втручалася в їх особисте життя, чим розбурхувала душу й без того підозрілого Ірода. Коли Олександра, використовуючи свій вплив, та через Єгипетську царицю Клеопатру домоглася для свого сімнадцятилітнього сина звання первосвященника, то навіть не підозрювала, що ненароком штовхнула його на смерть. Ірод відразу помітив, що юнак почав отримувати любов та повагу в Єрусалимі й не міг цього стерпіти.
У 35 р. до н.е. під час святкування брата Маріамни утопили вночі на очах царя. Його смерть була представлена, як нещасний випадок, але сестра та мати розуміли, що сталося в дійсності. У 30 році до н.е. стан Ірода був міцним, як ніколи. Після Актийської битви, яка сприяла Октавіанну сконцентрувати та укріпити у своїх руках повну владу, цар Ірод отримав та використав надійний “політичний” орієнтир. Довіра та підтримка Августа забезпечила міцність Іродового трону. Але чим успішніше йшли дипломатичні справи Ірода, тим нестерпнішим ставало життя в його особистому домі. В 29 році сімейна драма досягла критичної точки, ненависть Маріамни стала такою явною, що цар запідозрив і її причетність до змови. Одного разу, підмовлений родичами, Ірод у припадку ярості виніс вирок тій, яка була йому найдорожчою. Покірні судді швидко погодилися з волею царя. На страту Маріамна йшла, не прохаючи милосердя, із зворушливою гідністю та повагою, до останньої хвилини утримуючи в собі незламний дух. Її мати, побоюючись за своє життя, публічно брехала на неї, звинувачуючи її та вимовляючи негідні слова, поливала брудом свою доньку. Ця сцена привела в судороги всіх свідків останніх хвилин цариці. Ірод важко пережив роковий день і по закінченні мало не втратив свідомість. Його почав переслідувати образ страченої, він без кінця кликав Маріамну по імені, кричав, щоб її привели до нього, напивався до нестями, проводив ночі в оргіях, організовував шалені скачки на конях, але привид страченої дружини все одно не залишав його. Здоров’я царя було настільки підірвано, що, здавалося, він на порозі смерті. Але тим не менше Ірод одужав і з подвійною енергією продовжував вакханалію убивств.
Він стратив матір Маріамни, Олександру, стратив чоловіка своєї сестри та багатьох інших близьких та царедворців. Синів від Маріамни, Олександра та Аристобула, які прибули до Рима після тривалої подорожі, Ірод спочатку прийняв радісно, але скоро й вони виявили в нього недовіру. Фальшиві листи, доноси, свідчення, вирвані під тортурами у слуг, — все було пущено в хід у мерзотній грі, яка скінчилася тим, що обох князів повісили в Самарії.”
Після цих подій римський імператор Август доцільно висловився: “Безпечніше бути свинею Ірода, ніж його сином”.
Останні роки життя царя Ірода були особливо похмурі, але партія “Іродіан”, яка сформувалася навколо трона, убачала в ньому ідеального монарха, майже месію, хоча сам Ірод знав, що ненависть народу до нього тільки зростала. Цей настрій підтримувався в країні фарисеями – релігійною групою людей, яких залишив після себе Ездра після виходу з вавилонського полону. Вони бойкотували кожну ініціативу царя. Фарисеї посвячували своє життя дотриманню усього закону, який залишив Мойсей, але часто впадали в крайнощі. Так, бачучи гарну жінку, вони закривали собі обличчя, щоб не спокуситися на її вроду, і часто розбивали собі голову, натикаючись на перешкоду, що викликало сміх оточуючих. Багато з них були страчені Іродом за те, що прорікали швидкий кінець злодійського правителя. Тепер легко уявити вираз обличчя старого семидесятилітнього самодержця, який несподівано довідався, що якісь східні посли розпитують про місто, в якому народився новий “Цар Іудейський”. Перед Іродом постало питання – хто цей черговий претендент на його престол, які сили стоять за ним? І самою неприємною новиною для Ірода було те, що він вперше чує про цю змову. Зустрівшись з волхвами, Ірод з’ясував, що скоріш за все мова йде про дитину, яку вважають за майбутнього Месію <<Мат.2.1-8>>. З такого роду претензіями на свій трон Ірод, як ми уже дослідили, не раз мав справу й завжди діяв швидко та рішуче, фізично усуваючи своїх конкурентів. Він став розпитувати, звідкіля повинен прийти новий Цар, але волхви, скоріш за все, здогадалися про справжні наміри царя, адже мешканці Єрусалима, з якими вони розмовляли під час пошуків, не могли не повідати їм, що могло чекати нового претендента на владу в Ізраїлі. Ірод, коли упевнився в тому, що його план не здійснився, вирішив діяти негайно та таємно покінчити з небезпекою для його трону, що наближалася. У Віфлеєм був посланий переодягнений загін солдат з наказом умертвити всіх малюків менше двох років <<Мат.2.16-18>>. Якою мірою наказ було виконано – невідомо. Ірод, без сумніву, віддав його в глибокій таємниці, тому Йосип Флавій, який описував ті часи, не згадує про Віфліємську трагедію. Хоча в його очах вона могла бути незначною подією в порівнянні з численними вбивствами Ірода, тим більше, що указ був таємним, а реальних доказів, що за цими звірячими убивствами немовлят стоїть цар Ірод, не було відомо. Проте сам народ знав про це й здогадувався, чиїх рук ця справа.
Насправді ж Той, Кого шукали вбивці, ще не народився на світ. Він народиться вже після смерті Ірода. Читач поставить справедливе запитання – на якій підставі я зробив такий несподіваний висновок? Адже з Євангелія від Матвія ми з’ясовуємо, що волхви знайшли Дитятко з Марією та піднесли дари свої <<Мат.2.9-11>>. Пояснюю, що невідомий автор поєднав ряд відомих народові фактів, з яких зробив власні висновки. Отож Лука виправляє свого попередника, протиставлюючи його думкам свідчення матері Ісуса, Марії <<Лук.2.18-19; Лук.2.29-32>>, а також наводить пророцтва двох свідків, яких по Мойсеєвому закону достатньо, щоб підтвердити істину. Вони були повідомлені про появу дитини Христа Господнього Святим Духом у Єрусалимі <<Лук.2.25-35; Лук.2.36-38>>.
Стосовно фактів, які дійшли до єврейського невідомого автора щодо відвідин Ісуса відразу після Його народження якимось людьми <<Мат.2.9-12>>, Лука пояснює, що це були пастухи, яких послав Ангел Господній й про це свідчить сама Марія <<Лук.2.19; Лук.2.8-20>>. А мій основний висновок, що Ісус народився після смерті Ірода, базується також на впевненому твердженні Луки, котрий пояснює: Марію та Йосипа змусив їхати до Віфлієма з Назарета указ царя Августа про перепис населення, який імператор вимушений був видати у зв’язку зі смертю Ірода <<Лук.2.1-7>>.
Підсумовуючи все сказане щодо події побиття немовлят Іродом, необхідно додати, що коли для світу ця подія і залишилася невідомою, то Біблія описує її наступними словами: “Так говорить Господь: Чути голос у Рамі, плач та ридання гірке: Рахіль плаче за дітьми своїми, не хоче потішена бути за дітей своїх, — бо нема їх…” <<Єр.31.15; Мат.2.18>.
Як уже зазначалось в попередніх частинах книги, Рахіль – це улюблена дружина Якова, котра після важких пологів померла неподалік Віфлієма <<1М35.19-20>>. Таким чином, автор Євангелія від Матвія наводить пророцтво Єремії, який змальовує Рахіль, що плаче навіть у могилі, про долю, котра випала немовлятам Віфлієма. Князь цього світу показав свій оскал, попередивши заздалегідь небеса, що його вплив на розум багатьох людей дуже великий, і діяти він буде як і до цього – таємно та рішуче.
Повертаючись до книги Олександра Меня “Сын Человеческий» закінчимо перервану мною розповідь про Ірода. Після побиття ним немовлят у Віфліємі:
“Весною того ж року важка хвороба прикувала Ірода до ліжка, його продовжували переслідувати страхи, але все одно він продовжував слухати доноси, декілька разів змінював заповіт. Царю не давала спокою думка, що народ з нетерпінням чекає його кінця. Дізнавшись, що деякі юнаки, направлені раввинами, розбили на храмові зображення позолоченого Орла – емблему Риму, він віддав наказ схопити та заарештувати їх і негайно судити із всією вимогливістю. Не зважаючи навіть на хворобу, Ірод знайшов у собі сили і був присутній на процесі. Звинувачених приговорили до спалення, що викликало бурю протесту в Єрусалимі. Помираючого царя відвезли в Єрихон, де намагалися лікувати водами. Був момент, коли біль трохи не привів Ірода до самогубства, його чудом встигли врятувати. Шум та крики досягли старшого сина Антипарха, який тим часом був під підозрою Ірода та був під арештом. Антипарх вирішив, що батько помер і просив тюремщика звільнити його, але той доніс про це Іроду, і той, розлючений, віддав наказ негайно умертвити князя. Через п’ять днів смерть наздогнала й самого монарха. Його агонія була страшною, він сипав прокляттями, марив новими стратами. Ходили чутки, ніби Ірод віддав наказ перерізати групу знатних заручників, аби таким чином позбавити народ радості та примусити його проливати сльози. День смерті Ірода став пізніше національним святом євреїв. Сім`я царя влаштувала йому пишні похорони. Одягнене в пурпур тіло несли на золотих ношах. За ним у супроводі гвардійців йшли його сини: Архелай, Антипа, Филип та інші, які народилися від численних жінок Ірода”.
Єврейський Історик Йосип Флавій зазначив, що Ірод зацарював під час консульства Гнея Доміція Кальвина та Кая Асинія Полиана (714 р. від “заснування Рима”) і що Ірод помер на 37-му році свого царювання, у тому році, коли перед юдейською пасхою відбулося місячне затемнення. Відповідно до розрахунків, у цей період часу трапилося три місячних затемнення: у ніч з 12 на 13 березня 790 р., 20 січня 752 р. і в ніч з 9 на 10 січня 753 р. від “заснування Рима”. До того ж, друге затемнення (752 р.) було бачено лише в західній півкулі. А на монетах 753 р. вже зображено наступника Ірода - Архелая.
Тоді висновок – цар Ірод помер у 750 р., тобто в 4 році до н.е. Відповідно заповіту Ірода, Йорданська область та Галілея відходили Антипі, землі на північ від них – Пилипу, а Єрусалимський трон, Юдея та Самарія – Архелаю. Однак для ствердження розподілу необхідно було їхати до Риму. Перед від’їздом царської сім`ї в місті спалахнули заворушення. Народ вимагав покарати співучасників злочинів Ірода. Архелай відкинув усі претензії й поїхав, доручивши Єрусалим римському командуванню, яке жорстоко розправилося з повстанцями. Тим не менше країна продовжувала жити, а до імператора відправилися делегати з проханням про усунення від влади ненависної династії. Однак Август ухвалив заповіт Ірода. Кожен із трьох його синів отримав свою спадщину. І тільки Архелай, усупереч його очікуванням, повернувся додому без царського титула. Імператор дав йому лише звання “етнарха”, — правителя народа, але обіцяв, що зробить його царем пізніше, коли той справами доведе свою відданість сенату.
В цей час в Галілеї мріяли про свободу. Народ перебував під подвійним, а то й під потрійним утиском. Митарі вимагали імперські податки, Єрусалим брав свою десятину, а місцеві землеволодарі утискували селян.
Однак люди сподівалися та вірили, що рано чи пізно справедливість восторжествує. Книжники читали пророцькі книги в синагогах та апокаліптичні писання, які були на руках народа, давали надію людям на швидкий кінець старого світу. Тому, коли Ірод помер, римський імператор Август видав наказ про перепис населення, щоб установити розміри податі. Скориставшись цим положенням, Юда Гавлоніт, наводячи народові факти з книги Самуїла про те, як Господь покарав свого часу Давида, коли той вперше й востаннє провів перепис населення з метою встановити чисельність чоловіків, здатних володіти мечем <<2Сам.24.1-25>>, підняв повстання, яке прокотилось по всій Галілеї. Сам Юда Гавлоніт був ватажком партії зилітів, “ревнителів”- анархістів релігійного спрямування.
Юда та його однодумець фарисей Садон відкинули усяку владу над народом Божим, крім влади самого Творця. Перебуваючи у відчаї, галілеяни, натхненні теократичною ідеєю, утворили цілу армію та з боєм узяли місто Сепфоріс, у якому знаходився арсенал. Легіонери Квинтилія Вапа ледве спромоглися подолати повстання. Сотні людей були розіп’яті на хрестах. А в 6 р. н.е. Архелай, який успадкував вади, а не державні здібності Ірода, був позбавлений влади та відправлений у cсилку. Керувати його землею став первосвященник Єрусалима, а загальний контроль над областю був переданий прокуратору колонії. Як і за імператора Помпеї, її включили до складу Сирійської провінції Рима. Антипа та Пилип хоча й зберегли маріонетну владу тетрархів, опинилися в ще більшій залежності від імперії. Відразу після усунення Архелая, як і після смерті Ірода, Губернатор Сірії Квіріній почав перепис по всій Палестині з метою встановити розміри податків. Юда Гавлоніт, скориставшись цим, знову підняв Галілею проти Римлян, але скоро був убитий під час бою. Але його загибель не змогла загасити дух войовничого месіанізму.
Таким чином, ми помічаємо, що того часу відбулося два переписи населення з розривом у 10 років, які сколихнули та підняли Галілею на повстання проти римлян. Перший перепис відбувся в 4-му році до н.е. і був пов’язаний зі смертю Ірода, а другий — у 6-му р. н.е. з метою усуненням від влади сина Ірода, Архелая. Тому Лука у своїй Євангелії відносно часу народження Ісуса написав :”І трапилося тими днями, — війшов наказ царя Августа переписати усю землю. Цей перепис перший відбувся тоді, коли владу над Сірією мав Квіріній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє. Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Віфлієм, бо походив із дому та з роду Давидового, щоб йому записатися із Марією, із ним зарученою, що була вагітна. І сталось як були вони там, то настав їй день народити. І породила вона свого Первенця Сина, і його сповила, і до ясел поклала його, — бо в заїзді місця не стало для них…” <<Лук.2.1-7>>.
Довгий час історики не знаходили підтвердження тому, що Єв. Лука вказує про прихід до влади над Ізраілем Квірінія два рази. Однак у 1764 р. в м. Тівалі, стародавньому Тібуре, був знайдений пам’ятник з написом, який підтверджував, що Сульпицій Квіріній, син Тублія, після скорення Августу народу гомонадів, який убив свого царя Аминту, удруге отримав, як проконсул провінції Азіх, Сірію та Фінікію. (6) Отож Квіріній був призначений після усунення від влади Архелая, тоді й був проведена другий перепис населення.
Таким чином, Марія народила Ісуса в час, коли вийшов перший указ про перепис населення, невдовзі після смерті Ірода, який, як ми вже встановили, помер на початку березня перед місячним затемненням, яке відбулося в ніч з 12 на 13 березня 4 р. до н.е. напередодні Пасхи.
Таким чином, Благовіщеня Діві Марії сталося в першій половині червня 5 року до н.е., а за пів року до цієї події <<Лук.1.26>> Ангел Господній звістив Захарію, що в нього буде син, якого він назве Іваном <<Лук.1.13>> <<Лук.1.24>>. Тобто подія об’яви Ангелом про зачаття Івана Хрестителя відбулася в першій половині грудня 6-го року до н.е., коли при владі був Ірод <<Лук.1.5>>, а відповідно, народження Івана Хрестителя відбулося на початку вересня 5-го р. до н.е.
Нещодавно знайдено старовинні папіруси, з яких дослідники дізнались, що Квіріній був двічі губернатором Сірії, і Лука виразно підкреслив, що це був “перший перепис” (7) (Біблійний довідник Гелея ст. 490).
До цієї події я повернуся пізніше, після наведення ряду історичних фактів, а поки що знову до подій, що відбувалися в часи царювання царя Ірода.
Волхви покинули Віфлеєм та повернулися на свою батьківщину, не знайшовши царя Месію, про що було доведено попередньо, але це не виключає того факту, що вони могли залишити свої скарби в родині одного з пастухів, яким за розповіддю Луки з’явився Архангел Господній та повідомив:«“Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме”.» «Лк.2.10-14» , — це пояснює чому Архангол з’явився саме цим пастухам.
Пізніше легенда зробила волхвів царями, а ще пізніше дала їм імена: Гаспар, Мельхіор і Валтасар, а потім кожному з них було дано особисте описання, а також указано, який дар кожен з них приніс Ісусу. Мельхіор, сивий старець з довгою бородою, приніс Господу золото; Гаспар, безбородий рум’яний юнак, приніс у подарунок ладан; Валтасар, з засмаглим обличчям чоловік середніх літ, приніс у подарунок смирну. Усі ці три дари наведено в Євангелії <<Мат.2.11>>. Не випадково:
- Золото – це царський дар, який приносять володарям. Тим самим автор представляє Ісуса як царя;
- Ладан – дар священнику. Благовонний дим ладану використовувався священиками під час богослужінь, отож автор представляє Ісуса як священника;
- Смирна – це речовина для бальзамування тіла померлого. Цим самим автор убачає, що Ісусові необхідно буде вмерти за багатьох своїх послідовників, щоб омити їх своєю кров’ю. Але звідкіля вони могли знати, що Він помре такою смертю?
До нашого часу сперечаються, яке таке надзвичайне астрономічне явище могло покликати волхвів у дорогу. Приблизно в 111 р. до н.е. було помічено комету Галея, яка метеором пролетіла по зірковому небосхилу. Близько 7 року до н.е. мало місце яскраве з’єднання планет Сатурна та Юпітера. За твердженням раввіна Абирванела, який жив у ХV столітті, Мойсей народився через три роки після такого поєднання в сузір’ї риб. Відстань між ними в той час утворювала близько пів градуса, що відповідає діаметру місяця. В наступному, тобто 6-му році до н.е., до цих планет приєднався й Марс, що створювало ефект дуже яскравої зірки. Три планети були дуже близькі, а відповідно й віддзеркалення сонячних променів мало більшу площу, що створювало враження появи на небі нової яскравої зірки, якої раніш не спостерігали на небі.
На підставі своїх розрахунків згаданих планет, Кеплер зробив висновок, що Ісус Христос народився в 748 році від «заснування Рима», тобто в 6-му році від Р.Хр. Кеплер навіть видав свою нову книгу “Нова астрономія”, підкреслюючи, що введена Діонісієм ера від Різдва Христового умовна. А введена вона була Діонісієм для зручності розрахунків Пасхи, з метою поєднати історичний відлік часу між усіма народами, адже до введення ери від Різдва Христового, кожний народ мав своє літочислення. Наприклад, Римська імперія — від створення Риму, Єгипет — за династіями фараонів, а стосовно Біблії — деякі рахували від створення світу або від перших людей Адама та Єви і т.п.
Введення нового літочислення Діонісієм було швидко використано багатьма істориками. Починаючи з VIII по IХ століття це літочислення постійно поширювалось в багатьох державах західної, а пізніше й східної Європи. Ця ера була опробованна в 607 р. папой Боніфацієм IV, і також зустрічається в документах папи Іоанна ХІІІ (965-972 рр.), але лише з часу папи Євгенія ІV (1431 р.) ера від “Різдва Христового” використовується в документах папської канцелярії регулярно. Що стосується Східної церкви, то вона, за свідоцтвом Е.Бікермана, уникала користуватися цією датою, так як суперечки про дату народження Христа продовжувалися в Константинополі до ХІV ст. Таким чином, введення Діонісієм літочислення допомагає проводити розрахунки Пасхи, не заглядаючи в попередні пасхальні таблиці. Відправною точкою в цьому літочисленні виступає припущення, що в рік перед 1 р. Нової Ери, молодий місяць припав на 21 березня весняного рівнодення. Цей молодий місяць розрахунковий і повторюється кожні 19 років відповідно до метонового цикла, а насправді астрономічний молодий місяць – коньюкція – в 1 рік н.е. був 24 березня. Щоб уникнути непорозуміння, адже ми визначили, що Ісус народився весною в 4-му році до нової ери, то й числа будемо позначати не терміном «до» , або «після Різдва Христового», а терміном «до Нової», або «Нової Ери», цим ми уникнемо накладок та невідповідності історичної дійсності. А слово Нова Ера будемо пов’язувати умовно з Новим Заповітом, а відповідно, і новим літочисленням, чекаючи другого приходу нашого Спасителя.
Продовжуючи перелік цікавих спостережень за небом в часи життя Ісуса Христа, необхідно зазначити, що в період з 5 по 2 роки до н.е. спостерігалось ще одне надзвичайне автрономічне явище. У перший день Єгипетського місяця Месорі зірка Сіріус (найяскравіша зірка неба південної півкулі) із сузір’я Великого Пса, сходила разом із сонцем і світила надзвичайно яскраво. Назва місяця месорі означає «народження принца», а в давнину астрономи звичайно пов’язували таке явище з народженням великого царя. Можна також додати, що в Єв. від Матвія відмічено, що Господь через пророка звіщав: “Із Єгипту покликав Я Сина Свого” <<Мат.2.15>>, хоча автор цього Євангелія не зрозумів цих слів, бо пов’язував їх із втечею до Єгипту від переслідування сім`ї Ісуса, а ми з’ясували, що ніякої втечі до Єгипту не було.
Для ствердження моїх слів наведу вислів самого пророка, що сказав ці слова, і які автор Єв. від Матвія використав половинчасто. У книзі Осії читаємо: “Як Ізраїль був хлопцем, я його покохав, і з Єгипту покликав Я сина свого”. <<Ос.11.1>>
Як бачимо, мова йде про вихід Ізраїля з Єгипту разом із Господом, Який вийшов з Єгипту під Іменням JНVН <<2М.6.2>>, а в попередній частині книги («Ім’я Бога)» я довів, що цей так званий тетрагранатон із чотирьох букв не що інше, як складові чотирьох Євангелій, у яких описується служіння Сина Людського Своєму Небесному Отцеві.
Необхідно додати, що Єгипет свого часу був колискою людської цивілізації, поки не зіпсувався, отож Господь привів Ізраїль свого часу до Єгипту, щоб перейняти цінний досвід. Ось що записано в Асафовім псалмі: “Виноградину ти переніс із Єгипту, ти вигнав народи і її посадив.” <<Пс.80.9>>.
Але ми знаємо, що через деякий час Ізраїль також зіпсувався. Ось що Єремія стосовно цього записав: <<А я ж посадив був тебе виноградом добірним, увесь він – насіння правдиве! І як ти змінилась Мені на виродка винагороду чужого?>> <<Єр.2.21>>.
У Єв. від Івана під час Своєї прощальної молитви на таємній вечері, Ісус про Себе скаже наступне: <<Я правдива виноградина, а Отець Мій – Виноградар. Усяку галузку в мене, що плоду не приносить, Він відтинає, але всяку, що плід родить, обчищає її, щоб рясніше родила…>> <<Ів.15.1…11>>.
Але найбільш відповідною на мій погляд подією на зоряному небі в ті часи, що могло примусити волхвів іти за нею, так це спалах наднової зірки, адже злиттям планет на зоряному небі астрономів не здивуєш. Доказом появи наднової зірки в ті часи можуть послужити стародавні Хроніки. Так, у Китайській Хроніці Ма-Туанлинь є згадка про дві “Зірки-гості”, що з’явилися в 5-му та 4-му році до Нової Ери. Перша з них засяяла близько 24 березня 5 року до н.е. в точці неба з координатами = 20ⁿ15, δ=15˚, тобто неподалік від зірки ß сузір’я Козерога, за нею спостерігали близько 70 днів у східній частині неба невисоко над горизонтом в сузір’ї Козерога. Про те, що саме ця зірка могла слугувати основою для легенди, наполягають англійські астрономи Д.Кларк, Дж.Паркинсон і Ф.Стефенсон. Але якщо порівняти роки народження Ісуса та Івана Хрестителя, які я встановив на підставі порівняння текстів Євангелій, то скоріш за все перша зірка могла звіщати про народження Івана Хрестителя, що народився на пів року раніше за Ісуса восени 5-го року до н.е. Адже сам Ісус Христос стосовно Івана Хрестителя після його страти висловився: <<Між народженими від жінок не було більшого над Івана Хрестителя !..>> <<Мат.11.11>>. Що ж стосується другої зірки, яка спалахнула 4-го року до н.е., то я схиляюся до думки американського ученого А.Морхауз, що саме ця зірка могла звіщати про народження Ісуса, адже ми дослідили, що Ісус народився на початку березня 4-го року до н. е. У книзі Числа можна прочитати пророцтво про те, що народження Христа повинно буде повідомлено особливою зіркою: <<Я бачу його, та не тепер, дивлюся на нього, та він не близький. Сходить зоря он від Якова, і підіймається берло з Ізраїля...>> <<4М.24.17>>.
Китайська Хроніка вказує, що ця «спалахуюча зірка» з’явилася в сузір’ї Хо-Ку ( ά, β, γ — Орла). Дійсно, в цій частині недалеко від Орла в 1975 р. було зафіксовано пульсар PSR 1913+16, тобто залишився слід спалаху наднової зірки. Пульсар дивний, подвійний. Важко передбачити, якої яскравості була ця наднова. За деякими оцінками її яскравість могла бути навіть близько 4 одиниць, тобто в чотири рази яскравіше Сіріуса. Розрахунки показують, що в перший весняний місяць її можна було спостерігати з Єрусалима саме над Вифліємом. Для мешканців стародавнього міста, постійно шукаючих змін на зірковому небосхилі, спалах зірки не пройшов непомітно. Автор Єв. від Матвія нам повідомляє наступне: <<Вони ж царя вислухали й відійшли. І ось зоря, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де дитятко було. А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи.>> <<Мат.2.9-10>>.
Кожна людина у своєму житті помічала, що коли вона рухається то, відносно зірок переміщуються віддалені об’єкти, тобто складається враження, що зорі ходять разом з вами. Тому коли мудреці, яких пізніше назвали волхвами, вийшли зі своєї країни, вони тримали свій орієнтир на зірку, яка була перед їхніми очима, вона й привела їх до Єрусалиму. А у вечірній час, коли волхви вийшли з міста, помітили, що та сама зірка стояла саме зверху над Віфліємом, де вони очікували знайти дитятко. Оскільки Лука далі виправляє свого попередника, що Ісус народився вже після смерті Ірода, тому мудреці повернулись додому, не знайшовши дитини, бо ні Ісуса, ні Марії на той час у Віфлеємі ще не було. Вони туди прийдуть пізніше, після указу царя Августа про перепис населення <<Лук.2.1-7>>, про що ми з’ясували попередньо.
В усякому разі розбіжність у часі скоріше всього становить не більше, як пів місяця між подіями відвідин волхвами Віфлієма та приходу Марії з Йосипом у березні місяці 4-го р. до н.е. Стосовно події народженння Ісуса Христа, Ісая висловився такими пророцькими словами: <<Бо дитя народилось нам, даний нам син, і влада на раменах його, і кликнуть ім”я йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічності, Князь миру. Без кінця буде множитися панування та мир на троні Давида і у царстві Його, щоб поставити міцно його й щоб підперти його правосуддям та правдою відтепер й аж навіки, — ревність Господа Саваота це зробить! >> <<Іс.11.5-6>>.
Таким чином, в середині березня 4-го року до нової ери народився нам Спаситель Ісус Христос у місті легендарного та прославленого царя Давида – у Віфлеємі, про що заздалегідь повідомив пророк Міхей <<Мих.5.1>>. Віфлеєм у ті часи був маленьким містом біля восьми кілометрів на південь від Єрусалима. Раніше це місто мало назву Єфрат, або Єфрата. Саме слово Віфлієм визначає “дім хліба”, тому що лежав у родючій сільській місцевості, чим і оправдувало свою назву. Місто стояло на високому вапняковому пагорбі висотою 777 метрів. З кожної сторони пагорба знаходилась невелика вершина, а між ними западина подібна до сідла, і тому Віфлієм мав вигляд міста на подобі амфітеатра на пагорбі. Тут Яків поховав свою улублену жінку Рахіль і поставив на її могилі пам’ятник <<1М48.7; 35.20>>; тут жила Рут, коли стала жінкою Боазу <<Рут 1.22>>; але головне це те, що тут був дім та місто царя Давида <<1Сам16.1;17.20;20.6>>. Цією водою з криниці Віфліємської прагнув напитися Давид, коли біг у гори <<2Сам.23.14-16>>. Ми читаємо також, що пізніше Рехав`ам укріпив місто Віфлієм <<2Хр.11.6>>.
Проте в історії Ізраїлю та в умах людей, Віфлієм найперше був містом Давида. Ще перед Асірійським нашестям пророк Михея висловився: <<А ти, Віфлієме – Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди, — із тебе мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання його, від днів віковічних>> <<Мих.5.1>>.
Тому, відповідно цих стародавніх пророцтв, юдеї чекали Великого Сина Давида, що саме з Віфлієма повинен вийти Помазаник Божий для царювання вічного. У свою чергу в християнському світогляді глибоко відбита картина хліва та ясел – місце народження Ісуса, про що описав Лука <<Лук.2.7>>. Один із відомих отців ранньої церкви Юстин Мученик, який жив приблизно біля 150 року, родом із сусіднього з Віфліємом місця, розповідав, що Ісус народився в печері недалеко від селища Віфлієм. Будинки у Віфлеємі побудовані на схилах вапнякового кряжа й біля них часто бували хліва (сараї), зроблені на подобі печер у вапняковому схилі нижче самого будинку, і тому, напевне, що Ісус народився саме в такій хліві-печері. Розкопки останніх часів показали, що в часи Ісуса будинки часто будували у два поверхи, на першому у вигляді печерних кімнат були домашні тварини, на другому спальні кімнати господарів. Така будівля дозваляла в зимку мати відносно теплі спальні через тепло тварин, яке підіймалося на другий поварх по спеціальним каналам.Через перепис населеня місто було заповнене людьми, а швидкі пологи примусили господарів будинку прийняти їх на першому поверсі. У наш час і досі показують таку печеру, як місце народження Ісуса, а над нею побудована церква Різдва.
Римський імператор Адріан навмисно, щоб осквернити це місце, спорудив над ним жертовник язичницькому богу Адонісу. Та коли римська імперія на початку четвертого століття стала Християнською, то імператриці Єлені було неважко встановити місце печери, а перший християнський імператор Константин виділив кошти на будівництво першої базиліки: очевидно, з центральним та двома боковими нефами, прикрашеними гарними мозаїчними підлогами й стінами.
У цьому Храмі є стіна, у якій розташовані настільки низькі двері, що доводиться нагинатися, аби зайти. Це зроблено навмисно, щоб вклонилося перед Ісусом кожне коліно…
За дверима під алтарем церкви — грот, спустившись у який помічаєш маленьку печеру розміром тридцять на чотири метри, яка освітлюється срібними лампадами. На підлозі цієї печери намалоьвана зірка, а навколо неї написано латинською мовою:
<<Тут Ісус Христос народився від Діви Марії>>.
В 590 році Юстініан побудував церкву Різдва, яка збареглася незайманою до нашого часу, завдяки ряду чудесних обставин. Таким чином, це найстародавніша церква світу. У 614 році Персидський царь Хосров II зруйнував практично всі священні споруди, які траплялися йому на очі. Але пожалів базиліку, бо волхви, зображенні на фасаді, носили перську одежу. У ХІ ст. хрестоносці лише незначною мірою перебудували церкву, яка також уціліла в період мусульманських війн. Відразу за зовнішнім двором відкривається прохід в нартекс Церкви Різдва. Навмисно низький прохід слугував перешкодою для святотатців на конях. З коридору середньовічні дерев’яні двері, вирізьблені вірменськими зодчими, ведуть в середину церкви.
Церква утворена із центрального нефа з чотирьма рядами колон та стовпів із жовтого мрамора, прикрашених різними стилями, — вклад членів різних християнських конфесій за численні віка поломництва. Найстаровинішою частиною будівлі виступає сам неф, у якому збереглися останки мозаічних підлог з геометричним орнаментом часів імператора Константина, а також зображених на колонах. По обидві сторони хора часів Юстініана, розташовано два сходи, що ведуть до печери Різдва, вирубаної в скалі кріпту з цегляними зводами й частково обліцованими мраморнии стінами. У печері — три часовні: на сході – маленька апсида, з зіркою та написом латинською мовою, увінчаною 15 лампадами, що представляють християнські конфесії, а на протилежній стороні — алтарь Ясел, у яких лежав маленький Ісус, та алтар волхвів.
Дзвіниці виступають частиною печер, які використовувалися раніше в якості житлових приміщень ще задовго до появи Ісуса, одна з таких печер, посвячена пам’яті вбитих за наказом Ірода немовлят. Пересуваючись системою печер, можна потрапити до церкви Св. Катерини, доступ до якої відкривається з лівої апсиди базиліки. Ця нова споруда була побудована в ХІХ ст. на фундаменті монастиря св. Ієроніма, але двір навпроти має стосунок до епохи хрестових походів. На південно-західному напрямку комплексу розташована францисканська Молочна церква, побудована в ХІХ ст. на руїнах християнської часовні, у середині якої печера з тією ж назвою - Молочна, місце де Марія годувала немовля перед тим, як залишити Віфлієм.
21.05.2002р. кор. 17. 02. 2008р.
Л І Т Е Р А Т У Р А
1. Біблія на українській мові видана в 1991 р. видавництвом United Bible Societies 1991-100 M-V050 Ukraine Bible.
2. Александр Мень – “Сын Человеческий».
3. Уильям Баркли «Толкование Евангелия от Матфея» том.1 изд. – Всемирный союз баптистов – 1986 г. ст.25-27.
4. И.А.Климишин “Календарь и хронология” – М.”Наука” глав.ред.физико-математической литературы – 1990 г. ст.78-83; 338-339; ст.408-409.
5. Журнал “Наука и Жизнь” – декабрь 1989 г., статья кандидата педагогических наук Е.Левитан. та Н.Мамуна лектора Московского планетария под названием “Вифлеемская звезда” ст.98-102.
6. Б.И.Гладков “Толкование Евангелия” С.-Петербург издание автора 1907 (страница 50).
7. Генрі Геллей “Біблійний довідник Геллея” – Торнадо Канада – 1985 (сторінка 490).
Тел. автора:
0975069313, 0661715030.
- Автор: Михаил Кит, опубликовано 27 декабря 2017
Комментарии