АНАЛІЗ ТЕКСТІВ ЄВАНГЕЛІЙ

                                         АНАЛІЗ  ТЕКСТІВ ЄВАНГЕЛІЙ
                                                          
 
 
                                     ВІД АВТОРА
 
                   Із самого початку історичного розвитку Християнства були спроби створити зрозумілу та послідовну розповідь про земне життя Сина Людського – Ісуса Христа. Його слова та дії збереглися в пам'яті перших учнів та друзів, які потім усе своє життя розповідали людям про вчення Спасителя та чудеса, які творив Отець у славу свого Сина. Святий Дух вибрав та зберіг до нашого часу чотири Євангелія або чотири Добрих Звістки про божественну благодать в Христі, що спасає, для людей, котрі, віруючи в Його Ім'я, могли б успадкувати життя вічне.
                   Усі чотири автори Євангелій від Матвія, Марка, Луки та Івана були близькими товаришами та помічниками Апостолів й писали свої Євангелія за усними або письмовими свідченнями учасників тих подій. Саме тому, рукописи цих авторів увійшли до канону Нового Заповіту та збереглися без змін до нашого часу. Прочитавши уважно й порівнявши тексти чотирьох  Євангелій, критики помітили, що матеріал та послідовність подій у перших трьох Євангеліях від Матвія, Марка та Луки схожі між собою за виключенням деяких доповнень. Тому ці Євангелія можна записати паралельними стовбцями та порівняти між собою, що засвідчує їх спільне джерело походження. Помітивши таку спільність в цих трьох Євангеліях, критики дали їм назву – "Синоптичні Євангелії", така назва пішла від двох грецьких слів – "бачити разом". Також критиками було помічено, що текст Євангелія від Івана суперечить черзі подій, яка представлена в синоптичних Євангеліях. Так, якщо синоптики одностайно запевняють, що Ісус побував у Єрусалимі лише в кінці свого служіння, то Іван намагається переконати нас у тому, що Ісус відвідував Єрусалим на всі основні релігійні свята, що були встановлені Мойсеєм. А саме: Пасху на початку служіння <<Ів.2.13>>, невідоме юдейське свято <<Ів.5.1>>, свято Кучок <<Ів.7.2>> та свято Відновлення <<Ів.10.22-23>>.     
                   Виявлені критиками розбіжності та протиріччя, створюють певну дисгармонію стосовно вірного та зрозумілого уявлення тих подій, а також, що дуже важливо, слів Ісуса. Тому мета цього дослідження — усунути ці розбіжності та згармонізувати між собою не лише тексти Євангелій, а й відтворити послідовно кожен дорогоцінний день тих часів,  збагативши розповідь новими відомостями про величні історичні події. Саме тому нам доведеться по черзі проаналізувати матеріал кожного Євангелія та дослідити саму особистість кожного з авторів: чи він писав з того, що сам бачив, чи з того, що він чув від очевидців, а також наскільки правильно автор розумів послідовність тих подій. Розбір текстів розпочнемо по черзі, яка представлена в Біблії.
 
                                 
 
 
 

                              Євангеліє від Матвія.                       
        
       З тексту Євангелія видно, що воно адресовано насамперед євреям, і тому не викликає сумніву, що автор цього Євангелія — єврей, котрий добре знайомий з текстами Старого Заповіту. Мета автора цієї книги цілком зрозуміла й полягає в тому, щоб показати, що в Ісусові виконалися всі стародавні пророцтва, отож Він і є довгоочікуваний Месія, про Якого звіщали майже всі пророки. Ось чому автор постійно наводить одну фразу, що пронизує всю книгу: <<Все це сталось щоб збулось сказане пророком від Господа>>. А саме: народження Ісуса та його Ім'я <<Мт. 1.21-23>>, втеча до Єгипту <<Мт.2.14-15>>, побиття немовлят <<Мт.2.16-18>>, поселення Йосипа в Назареті та зростання там Ісуса <<Мт.2.23>>. Ісус розмовляв притчами <<Мт.13.34-35>>, тріумфальний в'їзд до Єрусалиму <<Мт.21.3-5>>, зрада за тридцять срібняків <<Мт 27.9>> та кидання жереба на одежу Ісусову <<Мт.27.35>>.
         Починаючи з проповіді Івана Хрестителя <<Мт.3.3>>, синоптичні Євангелія від Матвія та Луки мало чим відрізняються від Євангелія Марка <<Мр.1.3>>, <<Лк.3.4>>, за виключенням деяких доповнень. Так, тільки в Євангелії від Матвія ми знаходимо розгорнуту Нагорну проповідь Ісуса, родословну Йосипа, якого вважали батьком Ісуса, деякі деталі з дитинства Христа, а також частину нових притчей. Тому основну увагу зосередимо на розборі тексту, який відрізняє це Євангеліє від інших.
         Починається Євангеліє з родоводу Йосипа, якого люди вважали за батька Ісуса. Родовід ведеться євреями тільки по батьківській лінії з тією метою, щоб засвідчити, що вони законні нащадки Авраама. Якщо письмові докази родоводу губилися, таких євреїв не допускали вклонятися та служити живому Богові в Храмі, що спричинило сварки між Іудеями та Самарянами <<Езд.4.1-6>>, <<Езд.2.59-62>>. Тому зрозуміло, чого євреї надавали таке велике значення родословній. Свого часу Бог через пророків обіцяв навіки встановити престол Давида, легендарного царя Ізраїлевого, тому Месію чекали з роду Давидового. Так, в Ісаї 11.1 читаємо: <<І вийде пагінчик із пня Ессеєвого і галузка дасть плід із кореня його>>.
         З родоводу Йосипа видно, що Єссей був батьком Давида. Хоча лишалося загадкою, яким чином Бог установить престол Давида навіки, але коли Ісус воскрес, стало зрозумілим, що престол Його перебуватиме на небі та в серцях людей, які ввірують в Його Ім'я. Тому на самого початку Євангелія читаємо: <<Книга родоводу Іісуса Христа, сина Давидового, сина Авраамового>>, <<Мт.1.1>>. До того ж автор звертає увагу євреїв на невипадкове чередування цієї родословної в три групи по чотирнадцять чоловік <<Мт 1.17>>. Автору також відомо, що Марія надприродно мала дитину в утробі, не будучи займаною, про що заздалегідь повідомив пророк <<Ісая 7.14.>> <<Тому Господь сам дасть вам знака: Ось Діва в утробі зачне, і сина породить…>>
         Зрозуміло, що Марія сама повідомила про це чудо Апостолам, які розповіли про це іншим учням та послідовникам Ісуса. А перед появою Ісуса з Назарету, читаючи пророків, книжники та первосвященики зробили висновок, що Христос повинен прийти з Віфлеєму, як було передбачено ще пророком Михеєм:  <<А ти, Віфлієме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах юди, — із тебе мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання його, від днів віковічних>>. <<Мих.5.1>>.  
         Але Ісус прийшов з Назарету, що стало каменем спотикання для багатьох євреїв, щоб засумніватися, чи справді Ісус є Той, Кого чекали. Щоб усунути це непорозуміння, автор пояснює євреям причини, через які батьки Ісуса пізніше стали проживати в Назареті, хоча насправді Ісус таки народився в Віфлеємі, про що й свідчив пророк Михей. А причиною переїзду було те, що Ірод вбачав в Ісусові майбутнього суперника на царювання в Ізраїлі у фізичному розумінні, і тому намагався Його вбити ще немовлям, про що було звіщено ще Єремією. Так, у Єр.31.15 читаємо: <<Так говорить Господь: "Чути голос у Рамі, плач та ридання гірке: Рахіль плаче за дітьми своїми, не хоче потішена бути за дітей своїх, — бо нема їх…>>
         Справа в тім, що Рахіль улюблена жінка Якова, прабатька євреїв, похована неподалік від Віфлеєма, про що записано в першій Мойсеєвій книзі Буття <<1М.35.19-20>>, де читаємо: <<І вмерла Рахіль і була похована на дорозі до Єфрата, це є Віфлеєм. І поставив Яків пам'ятника на гробі її, — це надгробний пам'ятник Рахіль аж до сьогодні.>>
         Автор Євангелія пояснює, що пророцтво збулося після того, як Ірод повбивав усіх немовлят у Віфлеємі. Здається, автор наводить це пророцтво, щоб пояснити, що ці події були вже загальновідомі багатьом євреям того часу. Знані також факти, що навіть рідні діти Ірода були в смертельній небезпеці, коли на них падала підозра стосовно посягань на владу Ірода в Ізраїлі того часу. З тієї причини автор Євангелія пояснює, що Йосип з Марією до смерті Ірода вимушені були перебувати в Єгипті <<Мт.2.19-20>>. А коли Ірод помер, вони та маленьким Ісус, остерігаючись нащадків Ірода, оселяються подалі від Єрусалиму в місті Назареті, що також було передвіщено пророком <<Мт.2.23>>.
         Усі  ці свідчення автор наводить лише для того, щоб показати євреям, що Ісус говорив правду про себе, що Він справді обіцяний їм Спаситель, Син Бога, Якому вклонявся Авраам, і все, що про Нього писали пророки, виконалося. Він з’явиться на світ від Діви, яка його породила біля Віфлеєма, а зватимуть Його Назарянином, тому що Він зростатиме в Назареті <<Мт.1.23, Мт.2.23>>.
   Не зупиняючись на дитячих та юнацьких роках, автор відразу переходить до розповіді про Хрещення Ісуса <<Мт.3.13-17>>. Тут Ісус постає перед нами у віці 30 років <<Лк.3.23>>,  уже як сформована зріла людина зі своїми поглядами на життя та власними моральними принципами. І після деяких вагань та спокусливих моментів під час випробування в пустині <<Мт.4.1-11>> Він вертається до Галілеї та починає проповідувати Добру Новину про Царство Боже <<Мт.4.12; 4.23>> або, як загально прийнято, Євангеліє. Об'єднавши основні вимоги учення Ісуса в одній проповіді на горі <<Мт.5.1-2, Мт. гл. 5.6.7>>, яка пізніше отримала назву – "Нагірна проповідь", автор намагається пояснити суть учення Ісуса. В цій проповіді автор пояснює євреям, що основна ціль Месіанства Ісуса полягала не в тому, щоб зруйнувати закон Мойсея, а щоб виконати щось  важливіше для майбутнього неба та землі <<Мт.5.17-20>>, які повинні будуть перетерпіти корінні зміни. На наведених Ісусом прикладах цієї проповіді, автор показує, що вчення Ісуса перевищує закон Мойсея. Якщо закон Мойсея спрямований на заборону пагубної та гріховної дії людини, то вчення Ісуса направлене на сам корінь усіх проблем – негативну думку людини. Якщо закон Мойсея передбачає покарання людини за гріховні вчинки, то вчення Ісуса націлене на прощення після покаяння та поступове й повне знищення гріховних вчинків людини. Учні Ісуса Христа у своїй праведності повинні перевищити книжників та фарисеїв <<Мт.5-20>>, вони мають стати світлом для світу <<Мт.5.14-16>> і постійно та наполегливо надавати людям позитивний приклад у своїх вчинках, шляхом терпіння та любові до ближнього <<Мт.5.21-48>>. При цьому тікати від лицемірства <<Мт.6.1-18>> та збирати нетлінний скарб на небі <<Мт.6.19-23>>, і в усьому покладатися на Батька свого Небесного <<Мт.6.25-34, Мт.7.1-27>>. На прикладі вздоровлення сотникового раба <<Мт. 8.5-13>> автор попереджує євреїв, щоб вони не надіялися лише на свою вибраність, як законних нащадків Авраама, навернулися до спасаючої віри в Однородженого Сина Божого, тому що без Нього їх чекає загибель. Отож, коли Ісус посилав апостолів проповідувати людям спасіння в Його Ім'я, Він у першу чергу їх посилав до овечок загинулих дому Ізраїлевого <<Мт.10.3-13>>. Підсумовуючи все вище сказане, можна додати, що слово Месія, яким користувалися євреї, має гебрейське походження та ідентичне грецькому слову Христос, що буквально означає Помазанець. Так, у минулому був поширений ритуал помазання царя перед прийняттям влади в царстві. Отож у цьому Євангелії Ісус представлений, як майбутній Цар Ізраїлевий, Помазаний на Царство Боже. При цьому автор систематизує та виділяє п’ять основних комплексів, пов'язаних з цим Царством, які іноді або переплітаються між собою в розділах, або виділені окремими главами:
 1– Нагірна проповідь як закон Царства (5-7)
 2– Обов'язок керівників Царства (10)
 3–  Повчальні притчі про Царство (13)
 4– Загальні норми поведінки мешканців Царства (18)          
 5 – Прихід Царя (24,25)
         Саме Євангеліє назване іменем одного з апостолів — Матвія. Але деякі факти змушують робити висновок, що саме Євангеліє писав не Матвій-митник. Якщо порівняємо з синоптиків уривок, коли Ісус покликав Матвія-митника за собою <<Мт.9.9-13,Мр.2.13-17>>, <<Луки 5.27-32>>, то помітимо, що ці тексти нічим не відрізняються по змісту та тривалості розповіді. Якби це Євангеліє писав Матвій-митник, то він повинен був писати її від свого імені та більш неповторно, як це робив Іван, а не копіювати текст у Марка. Із книги «Дії святих апостолів» відомо також, що замість апостола Юди, який наклав на себе руки, до числа апостолів було зараховано апостола якого також було звати Матвій: «Тими ж днями Петро став посеред братів -… та й промовив: “Мужі-браття !...“А служіння його забере нехай інший ”. І дали жеребки їм, — і впав жеребок на Матвія, і він зарахований був до одинадцятьох апостолів.» «Дії 1.15-26».
         Точний час написання усіх Євангелій невідомий, але співставляючи синоптичні Євангелія, помітимо, що всі факти появи першого письмового Євангелія на стороні Марка. Щоб ствердити цю думку наведу посилання на одного з перших церковних діячів на ім’я Папій, єпископа іспанського, який залишив нам надзвичайно важливе повідомлення: <<Матвій зібрав висловлювання Ісуса на єврейській мові. Тому багато висловлень із цієї книги було включено в перше Євангеліє від Марка, і йому було дано назва – "Євангеліє від Матвія"(1)>>.
         Тепер немає сумніву, що саме Матвієві ми зобов'язані його Нагірній проповіді та багато чому іншому, що ми взнали про вчення Ісуса з цього Євангелія. Необхідно також подякувати невідомому автору за ту працю, яку він зробив для єврейського народу, за глибокий аналіз та розуміння слів Ісусових, за те, що зумів зрозуміло все пояснити та усунути ті непорозуміння того часу, які заважали євреям бачити в Ісусові довгоочікуваного царя Ізраїлевого та Месію. Немає сумніву, що Святому Духу було цікаво працювати з такою людиною.

            Євангеліє від Марка.
       
            Автором цього Євангелія виступає Марко, ученик та помічник Апостола Петра, що не викликає жодного сумніву. Відомо, що після чудесного визволення Петра з темниці в Єрусалимі <<Дії 12.7-11>>, він приходить до садиби Марії, матері Івана, званого Марком. <<Дії 12.12>>. Відомо, що Павло, якого раніш звали Савлом, узяв тоді з Єрусалиму із собою Марка в подорож до Саламіні <<Дії 12.25;13.5>>. З листів Павла ми дізнаємося, що Марко був у дружніх стосунках із ним та Лукою <<Кол.4.10.,2Тим 4.11, Филим 1.24>>. У першому соборному листі Петра <<1 Петра 5.13>> Петро називає Марка своїм сином, що свідчить про тісні стосунки між ними. Слід також зауважити, що в рік розп`яття Ісуса, Марко був ще хлопцем. Про себе він згадує під час арешту Ісуса, що, будучи юнаком, замотався в покривало й слідкував за цією подією <<Мар.14.51-52>>.
         Безсумнівно, що Марко пише про себе в зворотному порядку, цей уривок не мав би смислу, якби не сам був там. Звичайно, що Марко не був учасником основних подій і писав своє Євангеліє за проповідями Петра та інших апостолів. Марко був свідком останніх днів Ісуса й розумів проповіді Петра так, що всі події, пов'язані з відвідинами Єрусалима, відбулися в останній тиждень. Щоб зрозуміти масштаби роботи Марка та подальший його вплив на формування самого письмового тексту усіх Євангелій, необхідно порівняти тексти Євангелій між собою. Так, коли взяти за 100% кожне з Євангелій і цифрами відмітити кількість місць, у яких один Євангеліст погоджується з іншим та, порівнявши ці співвідношення, отримаємо таблицю з приблизними даними в процентній схожості текстів Євангелій між собою.
 
 
Назва Євангелії          % відсоток тексту, який          % відсоток тексту, схожого здругими Євангеліями                                                                                                                                                                                                                           
                                         зустрічається тільки                                                                                                    
                                          в цьому Євангелії
від Марка                              7%                                                          93%
від Матвія                              42%                                                       58%
від Луки                                 59%                                                       41%
від Івана                                 92%                                                       8%
 
                                                                                    
         Із цієї таблиці видно, що Марко має найменший відсоток незалежного тексту, лише 7%,
             а Іван  найбільший – 92%.
 
         Усі ці дані ще раз стверджують та вказують на той факт, що першим з’явилося Євангеліє від Марка, а інші автори по черзі удосконалювали попередніх авторів. Ще глибші дослідження показали, що більш як 200 віршів ідентичні з Марком, і стосуються вони взагалі того, що Ісус говорив, а різниця помічена лише в діях Іісуса. Виходячи з цього, деякі критики зробили висновок про існування загального джерела походження для синоптичних Євангелій. Але незрозуміло, чому Марко, користуючись цим джерелом, не виписав для себе Нагірну проповідь, яку ми зустрічаємо в Матвія. Я більш схильний до думки, що цим джерелом служили живі свідки життя Ісуса Христа, з якими спілкувалися Євангелісти, збираючи Його слова, співставляючи їх з попередніми письменними документами, і таким чином творили свої Євангелії.
         Щоб простежити процес іноді навіть невдалого удосконалення попередніх авторів, наведу кілька прикладів тотожних подій, узятих із синоптичних Євангелій, які стосуються вздоровлення людей: у Марка 1.34 читаємо:<<І він уздоровив багатьох, на різні хвороби недужих, і багатьох демонів по вигонив.>> У Матвія 8.16 написано:  <<…Він словом своїм вигнав духів, а недужих усіх уздоровив.>> Лука 4.40 уже пише:<<Він же клав свої руки на кожного з них, та їх оздоровляв.
         Наступний приклад: у Марка 3.10 читаємо: <<Бо він багатьох уздоровив…>> У Матвія 12.15. написано: <<Він їх уздоровив усіх.>> Лука 6.19 уже пише <<…бо від нього виходила сила, і всіх оздоровляла.>> Обоє, автор Євангелія від Матвія та Лука змінюють текст у Марка з тим, щоб не виникло підозри щодо існування границь сили та влади Ісуса Христа. Приблизно такі ж зміни можна помітити під час відвідин Ісусом Назарету. У Марка 6.5-6 читаємо: <<І Він тут учинити не міг жодного чуда… і Він дивувавсь їхньому невірству.>> Матвій 13.58 пише: <<І він не вчинив тут чуд багатьох через їхню невіру.>> У автора Євангелія від Матвія не вистачає духу описати, що Ісус не міг учинити чудес, і тому він змінює фразу. Інколи автори Євангелій від Матвія та від Луки опускають маленькі вказівки, які можуть якимось чином зменшити велич Ісуса. Вони також опускають три зауваження, присутніх в Євангелії від Марка 3.5: <<І споглянув Він із гнівом на них, зажурений закам'янілістю їхніх сердець…>>, <<Мар. 3.21>> <<І коли його близькі почули, то вийшли щоб узяти його, бо говорено, ніби Він несамовитий.>> Мар.10.14 <<А коли спостеріг Ісус, то обурився.>>
         Автори Євангелій від Матвія та від Луки не наважуються бачити в Ісусові звичайних людських якостей гніву та смутку, а тим більше не допускають і думки, що хтось міг уважати Ісуса безумцем.
         Усе це стверджує, що першим з’явилося Євангеліє від Марка, у якому ми помічаємо просту, живу, пряму й послідовну розповідь про Слугу, Сина Людського, піднесеного до престолу Божого. А на автора Євангелія від Матвія та Луку вже почали впливати догматичні та теологічні домисли, отож вони більш ретельно підбирали слова. І автор Євангелія від Матвія, і Лука мали при собі більше матеріалу, ніж Марко, і тому їхні Євангелія більші за змістом. Однак загальний зміст ходу подій Синоптичних Євангелій був покладений Марком, а автор Євангелія від Матвія та Лука використали цей хід подій  за виключенням перестановки деяких епізодів, які, на їхню думку, повинні були мати іншу чергу.
 
         Тому, складається враження, що всі троє синоптичних авторів майже повністю погоджуються між собою в основних фактах послідовності подій:
 1 -  Хрещення Ісуса.             
 2 — Покликання учнів.
 3– Проповідь у Галілеї.        
 4 – Преображення.                
 5 — Похід до Єрусалима на останню Пасху.
 6 – Останній тиждень та проповідь в Єрусалимі.  
7–  Розп'яття та воскресіння Ісуса.
         Однак Євангеліє від Івана наводить факти, які вказують на багато складніший хід подій останнього року земного життя Ісуса Христа. Марко був свідком останніх днів відвідин Ісусом Єрусалима й тому все, що відбувалося у святому місті, він розмістив у кінці служіння Ісуса, а після Хрещення Ісуса Марко випускає період, коли учні Ісуса Христа та Івана Хрестителя були разом <<Ів.3.22-26>>, і переходить до розповіді про Галілейський період служіння, а подію очищення Храму відніс на останні відвідини Єрусалима <<Мар.11.15-19, (порівняйІв.2.12-22>>). Після преображення біля Галілеї <<Мар.8.27, Мар.9.2; 9.33>> Марко переходить до описання подій в Юдеї за Йорданом << Мар.10.1>> (порівняй <<Ів.10.40-42>>), а по деякому часі Ісус іде до Єрусалима <<Мар.10.32>> через Єрихон <<Мар.10.46>>. Тут Марко зводить багато матеріалу, пов'язаного з Єрусалимом на протязі кількох місяців у декілька останніх днів <<Мар. 11.12.13>>.
         Таку саму помилку повторюють, як автор Євангелія від Матвія, так і Лука, тому що не були свідками тих подій і не могли знати, як насправді розгорталися події. На перший погляд така послідовність подій здається гарною та зрозумілою. Але така послідовність примушує нас зробити висновок, що Ісус не був у Єрусалимі ні на одне свято, установлене Мойсеєм, крім останньої Пасхи, на яку було розіп'ято Ісуса. Але ж Господь через Мойсея наказав як найменше тричі на рік з’являтися всім євреям перед лицем їхнього Бога <<2.М.23.17>>. Три основні свята: опрісноки (або Пасха), свято первоплоду (або першого снопа) та свято збирання врожаю на кінець року (або свято Кучок) <<2М.23.14-16>>. Чи міг Ісус не послухати Бога та ввесь цей час відсиджуватися в Галілеї, тоді, як ми бачимо, Він постійно прагнув іти в гущу подій й постійно сперечався з книжниками та фарисеями, викриваючи їхнє лицемірство та сліпоту.
 
         Виявлені помилки в цих Євангеліях примусили апостола Івана написати своє Євангеліє у вигляді коротких зауважень та поправок відносно основних подій в житті Ісуса, які були недостатньо висвітлені його попередниками. Незважаючи на ряд недоліків, Євангелісту Марку ми вдячні за послідовне, просте та вірне висвітлення подій в Галілейському періоді служіння Ісуса. Слід зауважити також, що Святий Дух саме через Марка поклав початок письмовим Євангеліям, і завдяки цьому збереглися та дійшли до нашого часу слова та дії нашого Спасителя, а бути першим завжди важко.
 
 
 
 
 

 
                       Євангеліє від Луки.
 
         Лука виступає автором двох книг Нового Заповіту, одного з Євангелій та книги Дії Апостолів. З усіх авторів книг Біблії лише Лука був за походженням язичником, і, зрозуміло, що спрямував своє Євангеліє в основному на язичників (людям, народи яких вклонялися багатьом богам). Час написання Лукою цих книг невідомий. Із самого початку він повідомляє, що книги адресовані людині, яка, судячи із звернення, повинна була б займати якусь високу посаду <<Лук.1.3>>, а також дає нам зрозуміти, що на той час уже існували спроби створити зрозуміле письмове Євангеліє <<Лук.1.1>>. Із листів Павла видно, що Лука спілкувався з Павлом та Марком <<Филим.1.24, 2Тим.4.11, Кол.4.14>>, а також із деякими Апостолами <<Лук.1.2>>, тому не виникає сумніву, що Луці було відоме Євангеліє, яке написав Марк. Основна розповідь починається із звіщення ангелом про народження Івана Хрестителя <<Лук.1.5-24>> та Благовіщеня діві Марії про народження нею сина Всевишнього <<Лук.1.26-38>>. А після народження Івана Хрестителя <<Лук.1.57-80>> Лука переходить до розповіді про народження Ісуса Христа <<Лук.2.1-40.>>
         Тут необхідно зазначити, що Луці невідомо про втік батьків Ісуса до Єгипту від переслідувань Ірода, про що писав автор Євангелія від Матвія. Лука пояснює, що Марія та Йосип ще до народження Ісуса жили в Назареті, а вирушити до Галілеї їх примусив указ царя Августа про перепис населення <<Лук.2.1-5>>. Під час цієї реєстрації біля Віфлеєму Марія й народила свого первістка <<Лук.2.6-7>>. Тоді події, про які пише автор Євангелії від Матвія, стосовно приходу мудреців зі сходу <<Мат.2.1-12>> та побиття Іродом немовлят <<Мат.2.16-18>> відбулися днями раніше, перед смертю Ірода, а указ, про який свідчить Лука, і став причиною перепису населення через смерть Ірода, що зовсім не протирічить одне іншому, а лише доповнює розповідь.
         Як проходило дитинство та молоді роки Ісуса нам не відомо, жодне з Євангелій про це не повідомляє. Лука наводить лише одну подію, яка напевне збереглася в пам'яті Марії <<Лук.2.41-52>>. Тут ми застаємо Ісуса у віці 12 років, оточеним учителями закону Божого, де Він, ще будучи дитиною, вразив багатьох Своїми розумовими здібностями <<Лук.2.46-47>>, що проявилися під час розмови з учителями закону. Необхідно також відмітити, що вже у віці 12 років Ісус усвідомлював чий Він Син, і, більше того, Його душа прагне наслідувати в усьому Свого Отця <<Лук.2.48-49>>.
 
         Далі, як і всі Євангелісти, Лука починає розповідати про служіння Ісуса, яке розпочинається після Іванового хрещення, але на відміну від інших авторів, Лука приводить точний рік, коли відбулося хрещення Ісуса, п'ятнадцятий рік панування Римського кесаря Тиверія <<Лук.3.1>>, що дає нам змогу точно встановити дату початку служіння Ісуса.
 
         На відміну від автора Євангелія від Матвія, Лука веде родовід Ісуса не до Авраама, праотця єврейського народу, а до Адама, праотця всього людства, і тим самим убачає в Ісусові Спасителя всього людства, усіх  тих, хто ввірує в Його Ім'я, незалежно від національного та расового походження. У середній частині родоводу ми також помічаємо деякі зміни.
         Лука веде цей родовід після Давида не по Соломону, як ми це знаходимо в Євангелії від Матвія <<Мат.1.6>>, а по сину Давида Натаму  <<Лук.3.31>> аж до батька Марії Ілії <<Лук.3.23>>. Тобто, Лука веде родовід по батьківській лінії його матері Марії, що більш вірно, тому що обітниця Бога була дана ще Адаму з Євою. У Мойсеєвій книзі Буття читаємо звернення Бога до змія спокусника:
 <<І я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту>><<1М.3.15>>.
         Лука спрямовує своє Євангеліє для християн усього світу, для усіх нащадків Адама та Єви. Тому замість єврейських слів Лука вставляє грецькі слова, які були більш зрозумілі людям того часу. Так, натомість єврейського слова «раввін» Лука користується грецьким словом, яке означає «наставник». Голгофу він називає також грецьким словом Кранієва гора, що означає лобне місце, а Симон Канатін стає у нього Симоном Зилотом <<Мат.10.4і Лук.6.15>>.
 
         Як було зазначено, Лука користувався матеріалом від Марка, а також знаходимо трохи змінену Нагірну проповідь із Євангелії від Матвія (порівняй – <<Лук.6.20-49, Мат.5.3-11; 5.43-48; 6.19-34; 7.1-6; 7.24-27>>). Оскільки Лука не був свідком тих подій, він в основному додержується послідовності, яку започаткував Марк. Однак у Марка, після того як Іісус кидає Капернаум та Галілею <<Мар.9.33>>, Він іде до Юдеї на той бік Йордану  <<Мар.10.1>>  і через короткий час простує через Єріхон << Мар.10.46>> до Єрусалима <<Мар.10.32>>. Тут Лука робить вставку, він має матеріал, який свідчить, що Ісус проповідував також у Самарії (порівняй <<Мар.9.38-40>>; <<Мар.10.1>> та <<Лук.9.49-50>>, <<Лук.9.51-52>>), а також знаходимо інформацію про Марту й Марію <<Лук.10.38-42>>, притчу про Лазаря, <<Лук.16.19-31>>, а перед цими подіями віднаходимо повідомлення про намащення Ісуса миром <<Лук.7.36-50>>. Також Луці відомо про жінок, які служили своїми маєтками <<Лук.8.1-3>>, і багато іншого нового матеріалу.
 
         Не знаючи послідовності, Лука намагається ввесь свій новий матеріал утиснути в порядок подій започаткований Марком, що зробило середню частину цього Євангелія непослідовним, з уривчастими подіями. Проте, завдяки цим уривкам, нам стане зрозумілішим Євангеліє від Івана, де автор більш детально повідає нам події того часу, пов'язані з Мартою та Марією, а також з воскреслим їхнім братом Лазарем <<Ів.12.1-11>>.
 
         Слід також відзначити, що більше всіх Лука показує Ісуса Таким, що часто молиться перед важливими подіями в Його житті та в житті Його учнів. Так, ми застигаємо Ісуса в молитві перед Своїм хрещенням <<Лук.3.21>>, перед зустріччю з фарисеями, <<Лук.5.16>>, перед запитанням до учнів, за Кого вони мають Його, і перед тим, як передбачає Свої смерть та воскресіння <<Лук.9.18-22>>, перед преображенням <<Лук.9.29>>. Ісус молиться за Петра під час його випробовувань <<Лук.22.32>>. Лука закликає всіх до молитви, щоб через молитву люди могли отримати все для них необхідне <<Лук.11.5-13; 18.7-9>>.
 
         Слід також помітити, що саме Лука у своєму Євангелії підкреслює особливе ставлення Ісуса до жінок. До приходу Ісуса в Ізраїлі жінка вважалася грішнішою, ніж чоловік. Ісус ставить жінку на гідне для неї місце й завжди буде ставитися до жінки з великою повагою, як і подобає чоловікові. Тому Лука у своєму Євангелії наводить особливе неповторне ставлення до жінок. Крім детальної розповіді про народження Ісуса, Лука знайомить нас з Єлизаветою, Анною, вдовою із Наінна, Марією Магдалиною та Мартою.
 
         Лука намагається стерти всі перешкоди й відкриває Ісуса доступним для всіх людей. Царство Бога не закрите для самарян <<Лук.9.51-56>> й більше того, тільки Лука наводить притчу про доброго самарянина <<Лук.10.30-36>>. Хоча до приходу Ісуса євреї вважали самарян загубленими для Бога через те, що вони втратили чистоту крові й змішалися з іншими народами. З десяти прокажених тільки самарянин повертається, щоб подякувати Ісуса Христа за зцілення <<Лук.17.11-19>>.
 Лука також показує, що Ісус з повагою ставиться до язичників, яких деякі юдеї вважали нечистими. У Луки Ісус згадує вдову із Сарепти Сідонської та Неємана сіріянина, як приклад для його земляків <<Лук.4.25-27>>.
 
         Однак, як було вже зазначено, Луці бракувало знань про чергу подій в житті Ісуса, і. як наслідок, матеріал, яким він користується часто на належне місце не потрапляє. Проте, не зважаючи на це, Лука все-таки спромігся зберегти для майбутніх поколінь багато безцінного матеріалу про події з життя Ісуса Христа, а також доповнив Євангеліє в цілому новими притчами, у яких Ісус висміював багато людських пороків.
 
         Святий Дух повідав віруючим людям через Луку майже революційні істини, відтепер до Бога через Ісуса можуть прийти не тільки нащадки Авраама, а й усі наступні потомки Адама з Євою мають можливість отримати владу бути дітьми Божими, в Ім'я їхнього Спасителя Ісуса Христа.
 
 
 
 

                       Євангеліє від Івана.
 
         Із самого початку автор цього Євангелія представляє Ісуса як Божественне Слово, яке народилося в образі Однородженого Сина Божого, через Якого Бог звертається до людства з метою направити його з темряви на світло, а цим Світлом виступає Ісус Христос. Отож в цьому Євангелії основну увагу  сфокусовано на довгих висловленнях Ісуса, як до юдеїв, так і до Своїх учнів. Характерною ознакою цього Євангелія виступає те, що автор не ділить противників Ісуса на фарисеїв, священників, садукеїв і т.д., які постійно сперечаються з Ісусом, а об'єднує їх однією назвою "юдеї". Тобто юдеї не прийняли Ісуса Христа як Месію, Якого вони чекали, і тому стали Його противниками <<Ів.1.9-11, Ів.8.37-44>>. Хоча це не заважає автору стверджувати, що спасіння від юдеїв <<Ів.4.21-22>>.
 
         Найцікавіше в цьому Євангелії те, що між висловленнями Ісуса автор навмисно наводить розкидані по всьому тексту факти з життя Ісуса Христа, які суперечать усім попереднім синоптичним Євангеліям. Якщо синоптичні Євангелії повідомляють про те, що Ісус проповідував в основному в Галілеї й лише перед розп'яттям прибуває до Єрусалима, то в цьому Євангелії відразу Ісус починає Своє служіння з Єрусалима — з очищення храма, яке згідно синоптиків відбулося в кінці Його служіння. Більше того, автор запевняє, що Ісус відвідував Єрусалим на всі основні юдейські свята: Пасху <<Ів.2.13>>, Кущі <<Ів.7.2>>, Свято відновлення <<Ів.10.22-23>> та одне невідоме юдейське свято <<Ів.5.1>>, а також те, що саме тут, у Єрусалимі відбулися Його сперечання з представниками Юдаїзму.
         Для того щоб ствердити свої аргументи, автор розсилає по всій Євангелії дрібні деталі з життя Ісуса та місця, де відбувалися ці події, щоб засвідчити, що це могло бути відомо лише одному з найближчих учнів. Наприклад, автору відомо, що хлопчик приніс не просто хліба, а ячмінні хліба <<Ів.6.61>>, коли Ісус         прийшов до учнів  по воді до човна, то вони пропливли біля 25-39 стадій <<Ів.6-19>>, у Канні Галілейській   було шість камінних водоносів <<Ів.2.6>>. Тільки Євангеліє Івана говорить про чотирьох солдат, які  кидали жереб, щоб заволодіти цільнотканим хітоном Ісуса <<Ів.19.23>>. Тільки цей автор знає скільки смірни та алое було використано для помазання тіла Ісуса <<Ів.19.33>>, тільки цей свідок пам'ятає, як під час помазання Ісуса в Віфанії дім наповнився пахощами <<Ів.12.3>>. Усі ці маленькі штрихи говорять про очевидця, який був увесь час в центрі подій.
   
 
         Другим доказом того, що автор черпав ці спогади, як учасник тих подій, і дуже добре знає Палестину та Єрусалим, свідчать ті факти, що він знає, як довго будувався Єрусалимський Храм <<Ів.2.20>>, що юдеї та самаряни постійно конфліктували <<Ів.4.9; 4-27>>,  що існувало дві Віфанії, одна з яких знаходилася за Йорданом <<1.28;10.40; 12.1; 11.1; 11.18>>, що з Віфсаїди були деякі учні <<1.44, 12,21>>,  що Канна названа Галілейською тому, що існувало дві Канни <<Ів.2.1;  21.2>>, —  що місто Сіхар лежить недалеко від Сіхема <<4.5>>. Автор знає, що в Єрусалимі є Овечі ворота, а також купальню біля них <<5.2>>, він знає купальню Сілоам <<Ів.9.7>>. Ганок Соломона <<10.23>>, Потік Кедрон <<18.1>>. Літостротон, що по єврейські гаввата <<19.13>>, Голгофу схожу на череп (лобне місце) <<19.17>>.
         Євангеліст пояснює, що цю інформацію йому повідомив вірний свідок, учень, якого любив Ісус. Він згадується чотири рази: він лежав біля грудей Ісусових під час Таємної вечері <<Ів.13.23-25>>, йому залишив Ісус матір Свою, коли вмирав на хресті <<Ів.19.25-27>>,  йому та Петру зустрілася Марія Магдалена після повернення з порожнього гроба в перший ранок тижня <<Ів.20.2>>, він був присутній при останньому з’явленні воскреслого Ісуса Своїм учням на березі Таверіядського моря <<Ів.21.20>>. Також знаходимо в Євангелії свідчення очевидця, що, коли воїн ударив Ісуса списом в ребра, то звідти витекла кров та вода, після чого слідує коментар, що це був вірний свідок тих подій <<Ів.19.34-35>>.
 
         Як показав детальний розбір тексту Євангелія, цей свідок та очевидець всіх подій був з Ісусом від самого початку Його служіння, він присутній при Хрещенні Ісуса, знає апостолів, присутній під час бенкету в Канні, в Єрусалимі, при годуванні хлібами, на таємній вечері; його знає та пропускає охорона первосвященика, він присутній при розп'ятті Христа і т. д.
         З доданого тексту після першої післямови <<Ів.20.30-31>> стає зрозуміло, що Євангеліє написано за свідченням одного з апостолів, який помре своєю смертю, а це був тільки один Іван, усі інші загинули від рук противників. Причиною появи цього другого додатка послужило, скоріш за все, здійснення пророцтва про загибель або Петра, або загибель усіх апостолів крім Івана. Ось чому ми в цьому Євангелії маємо дві післямови <<Ів.20.30-31>> та <<Ів.21.25>>.
         Іван, як свідок тих подій, пояснює через автора Євангелія, що в житті Ісуса була подія, коли Ісус Христос з учнями перебував неподалік від учнів Івана Хрестителя на самому початку служіння в Юдеї, «бо Іван до в'язниці не був ще посаженний» <<Ів.3.24>>. А коли між учнями Ісуса та Івана Хрестителя виникла суперечка, то Ісус залишив Юдею й пішов до Галілеї <<Ів.3.25-26; Ів.4.1-3>>. Іван тим самим виправляє Марка, який стверджував, ніби Ісус покинув Юдею після арешту Івана Хрестителя <<Мар.1.14>>.
         Події в Галілеї чудово описані Марком, тому автор Євангелія від Івана багато подій з Галілеї опускає, щоб зайвий раз повторюватися. Після відвідин Галілеї через короткий час Ісус знову йде до Єрусалима на невідоме юдейське свято <<Ів.5.1>>, де вздоровлює недужого <<Ів.5.8-9>>, що стало приводом переслідувати та звинуватити Ісуса в порушенні суботи  <<Ів.5.16>>, а ця суперечка потім обернеться в непримиримий конфлікт між Ісусом та верхівкою Юдаїзму <<Ів.10.2231>>.
 
          Щоб не повторювати попередників, автор Євангелія від Івана наводить лише основні ключові події зі служіння Ісуса, які доповнюють та поправляють синоптичні Євангелії в цілому, ось чому в цьому Євангелії нема спокус Ісуса в пустині, страждань в Гетсиманському саду та Вознесіння. В цьому Євангелії також не згадується про зцілення людей, одержимих бісами та злими духами, тут нема жодної притчі Ісуса, які є безцінною частиною інших трьох Євангелій.
         Автор в основному вбачає винуватцями смерті Ісуса верхівку Юдаїзму, і тому слово юдей у нього асоціюється зі словом ворог, противник, диявол <<Ів.8.41-46>>. Отож усі основні слова, за які його стратили, були сказані Ним у Єрусалимі. Ось чому автор і наводить усі ці події, пов'язані з Єрусалимом.
         Після 10-го розділу автор повідомляє, що Ісус весь час перебуває неподалік Єрусалима від зимового свята Оновлення до весни, до Пасхи, напередодні якої Він буде розп'ятий <<Ів.10.40>>. Необхідно додати, що саме цей факт в Євангелії від Івана отримав вірне відображення тих подій. З двох попередніх Євангелій видно, як Ісус засмучується долею Єрусалима, коли наступив останній тиждень: <<Єрусалим, Єрусалим, побиваючий пророків і камінням забиваючий посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати дітей твоїх,  як птиця собирає своїх пташенят під крила, та ви не схотіли!>> <<Мат. 23,37;Лук.13,34>>.
         Без сумніву, що Ісус не міг сказати ці слова, якби Він не був раніше неодноразово в Єрусалимі. Під час перших Своїх відвідин Він не міг цього сказати. Саме ця різниця допомогла Євсевію (263-340 рр.), єпископу Кесарії Палестинської та автору стародавньої історії церкви від Різдва Христового до 324 року, припустити одне з перших пояснень, яке дійшло до нашого часу, про різницю четвертого Євангелія від інших трьох. Євсевій заявив, що в його часи багато учених  богословів дотримувалися думки, що, коли були написані перші три Євангелії, Іван ще проповідував усною мовою про життя та вчення Ісуса. А коли згадані Євангелія стали доступними багатьом і вважалися загальноприйнятими в церквах, апостол Іван також їх схвалив, але при цьому зробив ряд зауважень, що послужило причиною створення свого Євангелія. Євсевій також підкреслював, що вся різниця з четвертим Євангелієм полягає в тому, що в усякому разі в перших главах іде розповідь про служіння в Єрусалимі, яке передувало проповіді в Галілеї, і це відбувалося тоді, коли Іван Хреститель був ще на свободі, з чим я також погоджуюся. Але все рівно залишається ряд важливих принципових питань.
         По перше, у четвертому Євангелії очищення Храму віднесено на початок служіння Ісуса <<Ів.2.13-22>>, тоді як синоптики поміщають його наприкінці <<Мар.11.15-17, Мат.21.12-13, Лук.14.45-46>>.
 По друге, Іван відносить розп'яття Христа на день перед Пасхою, тоді як інші відносять цю подію на день Пасхи і багато іншого.
Тут очевидно, що коли четверте Євангеліє й відрізняється від синоптичних, то ця різниця не пов'язана з незнанням або відсутністю інформації в автора, а скоріш навпаки, автор наводить факти, яких нема в інших Євангеліях, або які викладено помилково, тому що жоден із синоптичних авторів не був свідком тих подій, а автор четвертого Євангелія пише безпосередньо зі слів свідка.
         Тільки Іван повідомляє про шлюбний бенкет в Канні Галілейській <<Ів.2.1-11>>, про відвідини Ісуса Никодимом <<3.1-17>>, про самарянку, <<Ів.4.4-30>>, про воскресіння Лазаря, <<Ів.11.1-44>>, про те, як Ісус мив ноги Своїм учням <<Ів.13.1-17>>, про Святого Духа, як Утішителя, розсипаного в розповідях Ісуса (розділи 14-17). Тільки в оповіданнях Івана оживають перед нашими очима деякі учні, і ми чуємо слова Фоми <<Ів.11.16; 14.5; 20.24-29>>, згадано Андрія <<Ів.1.40-41; 5.8-9; 12.12>> та Філіпа <<Ів.6.5-7; 14.8-9>>, чуємо про злий протест Юди, під час помазання миром Ісуса у Віфанії <<Ів.12.4-5>>.
 
         Усі ці деталі відкривають та пояснюють нам дуже багато, що було раніш не зовсім зрозумілим.
         Усьому цьому ми зобов'язані апостолу Івану, як головному свідку, від імені якого наведена вся ця інформація в Євангелії.  Тому постає одна дуже реальна проблема, — якщо Іван дійсно писав це Євангеліє, то чи став би він говорити про себе як про учня, якого Ісус любив більше інших? Чи став би апостол Іван цим хвалитися від свого імені? Чому б йому не говорити прямо від свого імені, як він це робить наприклад в своїй книзі Об’явлення. Тому всі ці питання наштовхують нас на висновок, що саме Євангеліє було написане його товаришами за записаними або усними свідченнями апостола Івана. Відчувається почерк людини, яка до кісток мозку просочена духом того часу, відчувається вплив основних авторитетів церкви того часу. Відразу кидається в очі вплив послань Павла до Колосян <<Кол.1.12-23>>, а також другого послання до Коринтян  <<2Кор.4.16-18>> на вступну частину Євангелія <<Ів.1.1-18>>. А це дає мені право стверджувати, що це Євангеліє – це погляд на життя Христа, з часом переусвідомлений, Ісусових учнів під дією Святого Духа, Який примушував по новому глянути на життя Ісуса в пошуках відповіді на багато запитань, поставлених самим життям. Відчувається також вплив грецької еллінської культури, де були добре розвинуті філософія, математика, архітектура й, що найголовніше, спосіб вираження думки, названий «Logos», під яким греки розуміли думку сформовану в слові.
         Якщо попередні автори вбачали в Ісусових чудесах акти співчуття, то в Євангелії від Івана чудеса виражають славу Христа. Так, у чуді, коли вода стала вином, автор додає: <<Так положив Іісус початок чудесам в Канні Галілейській і явив славу свою>> <<Ів.2.11>>. Воскресіння Лазаря сприяло Божій славі, щоб Син Божий прославився<<Ів.11.4>>, щоб на сліпому явились діла Божі <<Ів.9.3>>.
         Якщо Марко вбачає в Ісусові звичайні якості смутку, гніву, радості, то Матвій і Лука це затушовують і в першу чергу підкреслюють надприродну силу, яка діяла через Ісуса; то Іван показує злиття цього подвійного образу в Ісусі Христі, Його подвійну природу Бога в образі Людини.
         Наприклад, Ісус був украй розгніваний тим, що люди купляли та продавали в Храмі <<Ів.2.15>>. Ісус дорогою був зморений, пройшовши довгий шлях, усівся край криниці неподалік від міста Сіхар <<Ів.4.5-6>>. Учні подають йому їжу <<Ів.4.31>>. Ісус співчуває тим, хто був голодний та відчував страх <<Ів.6.5; 6.20>>. Він відчуває печаль і навіть плаче, як це робить кожен, хто зазнав втрату <<Ів.11.33-38>>. Перед нами постає постать Ісуса Христа, як звичайної людини.
         З іншої сторони Євангеліє передає Божественність Ісуса: <<Перш ніж був Авраам – Я є>> <<Ів.8.58>>. Ісус перебував у славі Отця ще перед появою світа <<Ів.17.5>>. Він указує на те, що зійшов з небес <<Ів.6.33-38>>. Ісус надприродно мав знання про самарянку <<4.16-19>>, про те, як довго хворів лежачий у купальні <<Ів.5.6>>, він бачив Нафанаїла до їхньої зустрічі <<Ів.1.48>>. Він знав, що Юда зрадить Його <<Ів.6.61-64>>. Він знав про смерть Лазаря ще до того, як Йому про це сказали <<Ів.11.4>>.
         Сам Ісус про себе каже, що Отець перебуває в Нім, а Він в Отцеві. Він і Отець одне <<Ів.10.30>>. Автор хоче передати тільки одне – Ісус Христос це втілення живого Бога в образі Людини.
Тому, аналізуючи усе вищесказане, робимо висновок, що четверте Євангеліє було написане на підставі зауважень Апостола Івана після його детального знайомства з трьома синоптичними Євангеліями. Опираючись на ці зауваження та пам'ять Апостола Івана, його близькі товариші й створили це четверте Євангеліє. Тепер спробуємо знайти історичну постать, яка записала все це на папері.
         Із збережених листів Єпископа Ієраполя (70-145 рр.) ми дізнаємося, що він намагався вияснити: "Що сказав Андрій, або що сказав Петро, або що було сказано Пилипом, Фомою або Яковом, або Іваном чи Матвієм або будь-ким з учнів Господа, або що кажуть Аристіон та пресвітер Іван – учні Господа.
         Свого часу Євсевій (263-340рр.) та Діонісій великий повідомляли, що їм відомі дві знамениті могили: одна – Івана Апостола, друга – Івана Пресвітера. Так, опираючись і на інші свідчення до нас дійшла інформація, що в ті часи в Єфесі були апостол Іван та пресвітер Іван. Причому пресвітер Іван мав велику повагу в церкві і був відомий під іменем — пресвітер Старець.  Необхідно додати, що друге та третє послання апостола Івана вважаються написаними однією людиною, що і Євангеліє від Івана. Наприклад, друге послання починається словами: <<"Старець – вибраний пані та дітям її",>> <<2.Ів.1>>, а третє послання починається словами: <<"Старець – улюбленому Гаєві.">><<3Ів.1>>. Іван-пресвітер, який відобразив думки на пам'ять постарівшого апостола Івана, якого він завжди називає в четвертій Євангелії: "Ученик якого любив Іісус".
         У записах, залишених з приводу написання четвертого Євангелія Іренеєм, який був учнем Полікарпа Смирнського, який в свою чергу був учнем апостола Івана, написано: <<Іван, ученик Господа, який також опирався на його грудь, сам опублікував Євангеліє в Ефесі, коли він жив в Асії>>. Тобто, говориться про обнародування офіційного документу.
         У свою чергу Клімент Олександрійський, який був в 230 р. керівником Олександрійської школи, пише: <<Самим останнім Іван побачив, що все пов'язане з матеріальним та тілесним, отримало належне відображення в Євангеліях, побуджений своїми друзяминаписав духовне Євангеліє>>.
Тому четверте Євангеліє – це більше, ніж повідомлення однієї особи, за ним стоїть група учнів однієї з церков Христа. В списку десятого століття під назвою "Кодекс Толетанус" кожна з книг Нового Заповіту представлена коротким резюме. Стосовно четвертого Євангелія там сказано наступне: <<Апостол Іван, якого Господь Ісус любив більше всіх, останнім писав своє Євангеліє запроханням Єпіскопів Ассійських проти Ієрінтія та інших єретиків>>.
         І на кінець, так званий "Мураторієв канон", названий ім’ям ученого, який відкрив його. Це один з перших відомих церквою списків книг Нового заповіту, складеного в Римі в 170 році. У ньому також приведені короткі відомості про походження та зміст кожної з книг. З приводу четвертого Євангелія написано:         <<За проханням своїх друзів-учнів ісвоїх Єпископів Іван, один з учнів, сказав: "Постіться зі мною три дні від сьогодні, і щоб не відкрилося кожному із нас, чи то на користь мого Євангелія чи ні, розповімо його один одному." У ту саму ніч відкрилось Андрію, що Івану необхідно розповісти все, а йому повинні допомогти всі інші, які потім і перевірять усе написане.>>
         Усе це вказує на те, що, коли були загально визнані церквами три синоптичні Євангелії, Іван з групою близьких людей, а можливо й деякі апостоли були ще живі, що пояснює чому ми маємо дві післямови. Іван робить свої зауваження по цим Євангеліям і пише своє Євангеліє разом зі своїми друзями у вигляді коротких пояснень та доповнень. А коли прибув Андрій, то Іван поділився своїми думками з ним, після чого й було створено четверте Євангеліє, у якому відобразилася Іванова пам'ять, як свідка всього, що відбувалося від самого початку. Осмисливши з часом суть подій в житті Ісуса, згадуючи слова Його: <<Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете вмістити. А коли прийде Він, той Дух правди, Він вас направить до повної правди.>> <<Ів.16.12-13>>, — Іван передає з пам'яті зміст та суть цього сказаного Ісусом для наступних поколінь.
 
         Таким чином автори Євангелій намагалися кожен по-своєму відобразити вчинки, думки, дії, передбачення та саме вчення про спасіння людей, яке Ісус Христос намагався донести до своїх послідовників. Нема сумніву, що багато сказаного та зробленого Ісусом не збереглося, але те, що дійшло до наших днів відображає нам всю повноту Божу в образі Людини, Його усе проникаючий та все помічаючий  розум, справжню та чисту любов до людей, чуйне серце, непримиримість до брехні та жадібності, до усілякої нечистоти та користі. Ми помічаємо постійне прагнення допомогти оточуючим, хворим, зламаним серцем, слабким та беззахисним. Таким чином, Євангелії — це лише бліде відображення тієї живої, яскравої особистості — Сина Людського, переповненого любов’ю до всього живого, Який готовий страждати за кожну людину заради збереження її життя.
         Христос показує людям новий невідомий їм шлях в житті, спрямований насамперед на створення внутрішнього Храма повного гармонії душі, Ісус прийшов будувати новий небачений до цього світ і нову людину. Без нової високоморальної Людини не може бути майбутнього, людство стало на шлях самознищення й тому йде до загибелі. Ось із якими думками Ісус ішов на хрест, ось для чого Він страждав і для чого Його Отець Небесний воскресив!!!
Господь викупив людство, але ж якою дорогою ціною – ціною свого життя. Чи будемо ми в майбутньому гідні цього?
 
 
                                                                                                              17.12.2000р.        корек. 9.01.2008р.
 
 
 
                                                                     ПРИМІТКИ
1 Біблія українською мовою – 1991р. вид. United Bible societies 1991-100M-V050.   Ukraine Bible.
 
2 Э.Ренань «Жизнь Иисуса» перевод с французского  А. Варшавсьлого и В. А. Харитонова. С… Петербург Вступление ст. 9-30;     Заметки о четвертом Евангелии, как о материалах для жизнеописания Иисуса ст. 313 – 364. Тип. «Народная польза» — 1906 г
 
3 Уильям Баркли «Толкование Евангелия от Матфея»; «Толкование Евангелия от Марка»; «Толкование Евангелия от Луки»; «Толкование Евангелия от Иоанна».- Вступительныечасти    книг. – изд. – Всемирный союз баптистов – 1986 г .
Тел. автора:
0975069313, 0661715030.