Добавить

РОЗКРИТТЯ ТЄМНИЦІ ЄВАНГЕЛІЙ

 
                  РОЗКРИТТЯ ТЄМНИЦІ ЄВАНГЕЛІЙ 
 
 
         Підсумовуючи все написане в попередніх частинах книги стосовно синоптичних Євангелій, помічаємо, що Євангелія Марка розпочинається із Хрещення Ісуса, а два інші починають свою розповідь про Ісуса ще з Його дитинства. Що ж примусило авторів Євангелій від Матвія та від Луки розшукувати ці довідки про його дитинство? Відповідь знаходимо в текстах самих Євангелій. Наприклад, в Євангелії від Івана <<7.40-43>> читаємо:
         <<А багато з народу, почувши слова ті, казали: "Він справді пророк!" Інші казали :"Він Христос." А ще інші казали: "Хіба прийде Христос із Галілеї? Чи ж не каже Писання, що Христос прийде з роду Давидового, із села Віфлеєму, звідкіля був Давид?" Так повстала незгода в народі через нього…>>  Також в Ів. 7.50-52 читаємо: <<Говорить до них Нікодим, що приходив до Нього вночі, і що був один із них: "Хіба судить закон наш людину, як перше її не вислухає, і не дізнається, що вона робить? Йому відповіли та сказали: "Чи й ти не з Галілеї? Досліди та побач, що не прийде Пророк із Галілеї.">>
         Як було підмічено раніше, з короткого уривку книги Михея ми дізнаємося про пророцтво щодо приходу Месії: <<Мих.5.1>> << А ти, Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах юди – із тебе мені вийде той, що буде Владика у Ізраїлі, і віддавна постання його, від днів віковічних…>>
         Таким чином, юдеї чекали прихід Месії з Віфлеєму, а Ісус прийшов з Назарета, що стало для багатьох священників та законників спокусою, щоб не прийняти Його та спроваджувати від Нього людей. Тому автор Євангелія від Матвія повідомляє, чого не знали євреї, а саме те, що Ісус дійсно народився в Віфлеємі. До того ж, на їхню думку це було дуже важливо, всі вони чекали Ісуса з роду Давидового. Тому автор Євангелія від Матвія відповідно до документів родоводу наводить родовід Ісуса, з якого випливає, що Він справді походить з роду Давидового по чоловічій лінії. Необхідно нагадати, що євреї вели свої родоводи лише по цій лінії. Однак родовід тут ні до чого, адже Марія, мати Ісуса, зачала Його від Святого Духа, будучи незайманою. Так, у Мт.1.18 написано: <<Народження ж Іісуса Христа сталося так. Коли його матір Марію заручено з Йосипом, то перш ніж зійшлися вони з"ясувалося, що вона має в утробі від Духа Святого.>>
         Отож Лука в своєму Євангелії наводить родовід Ісуса по чоловічій лінії його матері Марії, при цьому перелік веде не тільки до Авраама, а й до Адама, коли було обіцяно Богом, що насіння жінки зітре змієві голову. Так, у книзі Буття 1М.3.14-15 написано: <<І до змія сказав Господь Бог: "За те, що зробив ти оце, то ти проклятий над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свого життя. І я покладу ворожнечу між тобою і між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п"яту.">>          З цієї причини автори цих Євангелій посилаються на факти з Ісусового дитинства, а також на факти його появи на світ, щоб усунути непорозуміння, що виникли між юдеями того часу та Ісусом.
 
         Стосовно родоводу Ісуса від Давида, доцільно нагадати Його думку, котру Ісус висловив свого часу, а Євангелісти Марко, Матвій та Лука записали. У Мт.22.41-46 читаємо: <<Коли фарисеї зібралися, Іісус їх запитав і сказав: "Що ви думаєте про Христа? Чий він син?" Вони йому кажуть: "Давидів." Він до них промовляє: "Як же то силою Духа Давид його Господом зве, коли каже: "Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч мене, доки не покладу я твоїх ворогів підніжком ногам твоїм." Тож коли Давид зве його Господом – як же він йому син?" І ніхто не спроміглся відповісти йому ані слова… І ніхто з того дня не зважувався більше питати його.>>
         Після з’ясування необхідних фактів з дитинства Христа, євангелісти Матвій та Лука послуговуються Євангелієм Марка, що написано значно раніше, та доповнюють її новими свідченнями з життя Ісуса Христа. Отож автор Євангелія від Матвія, наприклад, додає Ісусові слова, які Він висловлював під час Нагірної проповіді, і, замінивши незначною мірою хід подій, доповнює їх новими притчами, хоча в цілому дотримується зміста Євангелія Марка. Лука ж, у свою чергу, маючи матеріал, який не був описаний його попередниками, доповнює Євангеліє Марка також притчами й деякими новими фактами з життя Ісуса, коли він покинув Галілею та прямував до Єрусалима через Самарію. Однак в силу того, що Лука писав своє Євангеліє значно пізніше своїх попередників і користувався матеріалом, який, можливо, передавався в усній формі людьми, що чули слова Ісуса Христа за Його земного життя, як це інколи буває, щоб донести зміст сказаного, уставляв власні слова замість тих, які були випали з його пам’яті.
         Тому до нас дійшли в деяких місцях неточні висловлення, а іноді навіть брутальність, яка не була притаманна лагідному серцю Христа. Проте саме завдяки Луці перед нами постають нові дійові особи: сестри Марта та Марія <<Лк.10.38-42>>, а в притчі про багача й Лазаря з’являється інформація стосовно воскресіння мертвих <<Лк. 16.19-31>> Але тільки Іван, як свідок тих подій, пояснює нам про ті відголоси, які дійшли до Луки, що Лазарь це справжня людина, котру воскресив Ісус <<Ів.11.1-44>>, а Марта та Марія це сестри Лазаря.
         Іван також виправляє своїх попередників стосовно Ісусових відвідин  Єрусалима й, що дуже важливо, корегує синоптиків щодо дня розп’яття Христа. Так, синоптики стверджують, ніби Ісуса схопили на Пасху і що остання вечеря була пасхальна <<Мр.14.12-17>>. Іван стверджує, що Ісуса схопили перед Пасхою. Він починає опис таємної вечері словами: <<"Перед святом же Пасхи Ісус,… "Ів.13.1.>>
         Коли Юда залишив горницю, усі подумали, що він пішов за пакунками на свято. <<Ів.13.26-30>> Слід звернути увагу на те, що юдеї не наважувалися ввійти до преторії, щоб не осквернитися перед Пасхою, щоб можна було їсти її. <<Ів.18.28>> Суд відбувається під час приготування до Пасхи <<Ів.19.14>>.  За описом Івана, Ісуса засудили близько шостої години, тобто приблизно дванадцятої години дня, за нашим відліком часу <<Ів. 19.14>>, і  якщо додати дві години на хід до Голгофи та 3 години темряви на хресті <<Мр. 15.33-34>>, то саме в цей час заколювали пасхальних агнців. В Мойсеєвій книзі вихід 2М.12.6 читаємо: <<І нехай воно (ягня) буде пильноване аж до чотирнадцятого дня цього місяця. І заколе його цілий збір Ізраїлевої громади на смерканні>>.
         Новий день у євреїв розпочинався о шостій годині вечора. Таким чином, усі переваги на стороні Євангелія від Івана.
         Тому, гармонізуючи Євангелія, необхідно дотримуватися руху подій, записаних в Євангелії від Івана, у котрій я відновив на підставі єврейського календаря, додержуючись смислового значення тексту, порушену середню частину. Оскільки всі Євангелія основною початковою точкою відліку в служінні Ісуса — ставлять подію зустрічі Ісуса з Іваном Хрестителем, тому і я розпочну з цього епізода.
         Після Іванового Хрещення Ісус, згідно синоптичних Євангелій, іде в пустинні місця, де перебуває 40 днів, випробовуваний спокусами диявола. Наскільки ми з’ясували, жоден із трьох авторів синоптичних Євангелій не був свідком цих подій, а от євангеліст Іван, як основний свідок, намагається пояснити цей випадок тим, що йому відомо лише те, що Ісус перебував значний час з деякими першими учнями в Юдиному краї <<Ів.3.22-32>>. І під час цього перебування, Він, здається, часто залишав Своїх учнів і віддалявся в пустинні місця, щоб побути на самоті та вибрати шлях майбутнього розвитку людства, а точніше тієї її невеликої частини, що йтиме за своїм Учителем та Богом. Потім усі троє синоптичних Євангелістів повідомляють, що Ісус повертається до Галілеї в Капернаум і там обирає Собі перших учнів.
         Однак Іван, як головний свідок, повідомляє, що Ісус до Галілеї пішов уже з деякими учнями. Отож покликання перших учнів відбулося раніше <<Ів.4.1-3>>. Євангеліст Іван повідомляє також і те, що, коли Ісус покинув Юдею, Іван Хреститель був ще живий <<Ів.3.23-24>>. Необхідно крім того звернути увагу на те, що перед відходом Ісуса до Галілеї, Іван Євангеліст наводить подію, пов’язану з очищенням Храма, яку синоптики відносять до останнього тижня життя Христа. Деякі критики висловлюють припущення, що очищення Храма вудбувалося двічі – один раз на початку, а другий раз – у кінці служіння Ісуса. Однак це неможливо, тому що наступного разу лише одна Його поява в Храмі викликала б такі перестороги, що нове очищення стало б неможливим.
         Також слід пам’ятати, що, висуваючи вирок Ісусові, не змогли закинути Йому звинувачення, за які Його можна було б засудити до страти <<Мр.14.55>>. Деякі свідки намагалися звинуватити Ісуса в тому, що Він хотів зруйнувати Храм рукотворний і за три дні збудувати інший, нерукотворний. <<Мр.14.57>>. Такі самі слова, що були висловлені Ісусом, наводить Іван <<Ів.2.19>>.  Якби сталося друге очищення в кінці служіння, Сінедріон звинуватив би Ісуса в безладі, що полегшило б процес засудження Ісуса, але провини Його не знайшли. Сінедріон засудив Ісуса за те, що Він назвав Себе Сином Всевишнього <<Мр.14.60-64>>.
         Отож робимо висновок, що очищення Храма відбувалося один раз і на самому початку служіння Ісуса Христа, на першу Пасху після Іванового Хрещення.
         До цих відвідин на першу Пасху, слід також долучити події, що пов’язані з очищенням Храма, а саме — "Вдовина лепта","Якою владою чинить Іісус" << Мр.11.27-33, Мр.12.41-44>>, "Притча про злочинних винарів" <<Мр.12.1-12>>, "Кесарю кесареве, а Богові Боже" <<Мр.12.13-17>>, "Хто такі книжники й фарисеї" <<Мр.12.38-40>> .
         Хочу ще раз нагадати, що автори синоптичних Євангелій не були свідками тих подій, і все що відбувалося в Єрусалимі, віднесли до останнього тижня Ісусового служіння, так, як це було зображено в Марка. Іван, як один з головних свідків, виправляє своїх попередників та наводить свідоцтво, що очищення Храма відбулося на початку служіння Христа, і, відповідно, пов’язані з цим події. Якби було ще одне очищення, Іван неодмінно дав би нам про це знати, інакше навіщо було згадувати цю подію взагалі?
 

     Хрещення та покликання перших учнів (29 рік  Нової Ери).




 
         Таким чином, відповідно до Євангелії Івана<<1.28>>, з’ясовано, що після Хрещення у Віфанії Ісус зі Своїми першими учнями, братами Андрієм та Петром, Пилипом та Нафанаїлом, Іваном і, можливо, його братом Яковом вирушають до міста, у якому жив Ісус <<Ів.1.35-51>>. Проте невідомо, з яких причин потрапляють не в Назарет, а до Канни Галілейської на весілля <<Ів.2.1-2>>. Хоча на початку, коли Пилип шукав Нафанаїла, він йому каже, що вони знайшли Ісуса сина Йосипового з Назарета <<Ів.1.45>>. Можливо сім`я Ісуса переїхала до Канни після смерті Йосипа, тому що він під час служіння Ісуса  в жодному з Євангелій не згадується, хоча усі вважали Йосипа батьком Ісуса. Тільки Марія, мати Ісуса знала тоді, що її первісток — Син Всевишнього. Нам відомо, що в Ісуса були рідні брати по матері й, скоріш за все, двоюрідні сестри. З Євангелія <<Ів.19.25>> видно, що в Марії, матері Ісуса, була сестра. З апокрифів православної церкви відомо, що батьки Марії матері Ісуса довго не мали дітей й молили в Бога щоб Він дав їм дитину. Бог дарував їм Марію, але, коли вони були в похилому віці. Нам невідомо, чи була в батьків Марії ще одна дитина, хоча це не виключено. Що стосується сестер Ісуса, то я маю великий сумнів, що в Ісуса були рідні сестри, а якщо й були, то двоюрідні або ж троюрідні, тому що крім Марка <<Мр.6.3>> ніхто з Євангелістів не згадує сестер, а тим більше, що Марко не спромігся назвати жодного з жіночих імен. <<Лк.8.19, Дії 1.14, Ів.7.3, Ів.2.12>>.
         На користь того, що, можливо, пізніше рідня Ісуса проживала в Канні, свідчить також той факт, що, повернувшись із Юдеї до Галілеї, Ісус знову приходить до Канни через Самарію <<Ів.4.43-45, Ів.4.46>>. Хоча уривок <<Ів.4.44>> можна розуміти як нетривалі відвідини Назарета. В усякому випадку в Канні Марія мала якийсь стосунок до весілля, на яке були запрошені Ісус та його учні, тому що клопоталась про вино <<Ів.2.3>>, адже весілля, скоріш за все, відбувалося в сестри Марії. Коли Марія звернулася до Ісуса за допомогою, то Він, здається, не був готовий учинити якесь чудо <<Ів.2.4>>. Проте Марія наполягла на своєму, даючи Ісусові зрозуміти, що час Його дій настав <<Ів.2.5>>. Чудо перетворення води на вино дуже вразило учнів Ісуса Христа, і вони ввірували в Нього. Це було перше чудо, яке вчинив Ісус, розпочавши своє служіння <<Ів.2.11>>.
         Як заведено в таких випадках, учні також запросили Ісусову сім`ю  погостювати до себе в Капернаум, де вони разом перебули декілька днів <<Ів.2.12>>.  У свою чергу Марко та автор Євангелія Матвій повідомляють, що покликання перших учнів відбулося біля Галілейського моря, коли Ісус ішов берегом, і вони, залишивши все, рушили за Ісусом слідом <<Мр.1.16-20>>. Тому з Євангелії Івана стає зрозумілим, чому вони погодилися відразу піти за ним. Під час дороги й на весіллі між ними відбулося надзвичайне поєднання, і через це вони прагнули бути разом. Забігаючи наперед, помічаємо, що коли від Ісуса відійшло багато учнів, то Ісус запитав своїх наближених, яких Він обрав, чи й вони не хочуть Його залишити. Петро відповів <<Ів.6.68>>: <<"До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного. Ми ж увірували та пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого!>>
         Немає сумніву, що вони були зачаровані його проповідями, масштабами дій, про які Він говорив у майбутньому часі. Його чудеса та надприродна сила вражали їх, і одночасно це все приваблювало їх своєю таємничістю.
 
  Служіння в Єрусалимі на Пасху  (19.03.29року н. е. — 27.03.29 р. н. е.).
 
Таким чином, погостювавши у Своїх учнів, Ісус вертається зі Своєю матір’ю та братами додому, але справа Отця, яка перебувала в Ньому, не лишала Йому спокою. Він прагнув мати учнів, щоб ділитися з ними Своїми думками стосовно Царства, яке перебувало в Ньому, яке Він намагатиметься будувати, коли піде до Отця. Таким чином, Він знов приходить до Капернаума, де відбулося друге покликання учнів <<Мр.1.16-20>>. Після другого покликання вони всі разом ідуть до Єрусалиму на свято Пасхи, як повідомляє <<Іван 2.13, 2.17>>, де й сталося очищення Храму та всі епізоди пов’язані з цією подією, що я описав вище. Завчасно передбачаючи опір, хочу ще раз звернути увагу на цю подію. Деякі критики, котрі намагаються згармонізувати Євангелії, щоб їх не порушити, запевняють, ніби ця подія відбувалася двічі. Не бажаю їх образити, проте вони дивляться на це поверхнево й за основу черги подій беруть синоптиків, можливо з тієї причини, що ця черга подій загально визнана, але завжди необхідно прагнути істини, яка є Господь.
Повертаючись до текстів Євангелій, помічаємо, що через деякий час Ісус разом зі Своїми першими учнями приходить до Єрусалима на свято Пасхи після Хрещення Івана, який заявив, що він не гідний навіть зав’язати ремінь взуття на нозі Його. Іван Хреститель на той час мав високу репутацію серед народу, і всі його вважали за пророка, отож з його думкою майже всі рахувалися. Ізраїль того часу чекав надзвичайного пророка, на якого вказували всі попередні пророки, його навіть називали Месією, який принесе людям новий закон та відродить відносини між Богом та людиною. Іван Хреститель підтвердив, що Ісус і є Той, Кого чекали. Маючи владу від Бога, стверджену в народі Іваном Хрестителем, Ісус відразу почав діяти, вживаючи свою владу, показував на основні недоліки Ізраїлю в служінні Богові, особливо його корупційної верхівки.
Перше, з чого Він розпочав свою діяльність, – це вигнав торгашів з Храму. Люди часто звертали увагу на ці вади, але панівна верхівка на чолі з первосвящеником тільки сприяли торгівлі в Храмі, тому що мали з цього великі прибутки. Виправдовувалося це тим, що жертви, які необхідно було приносити за Мойсеєвим законом, не повинні були мати недоліки. Після очищення Храму дії Ісуса сприяли підтримці народу, і, відповідно, викликало питання первосвящеників, книжників та старших до нього: "Хто тобі дав цю владу?" <<Мр.11.27-33>>.
Ісус належним чином поставив їх на місце. Заручившись підтримкою народу, запитує їх: "Іванове хрещення з неба було чи від людей?"
Злякавшись народу, старші просто сказали: "Не знаємо."
Ісус також відмовився їм щось пояснювати, бачачи, що вони намагаються уникнути відповіді. Більше того, Він почав перед народом виявляти їхні злочини, навівши для прикладу притчу про злочинних винарів <<Мр.12.1-12>>. Тоді Ісус став переможцем, народ Його підтримував і так буде відтепер і надалі, і багато людей увірувало в Нього з того часу. Ісуса запрошують до одного з будинків у Єрусалимі, який можливо пізніше стане місцем зібрання його перших послідовників.
Наприклад, <<Дії 12.12>> указують на садибу в Єрусалимі, де збиралися перші Християни. Там жив Марко, який у ніч арешту Ісуса, будучи хлопцем, спостерігав за цією подією <<Мр.14.51-52>>. Євангеліст Іван, у свою чергу, повідомляє, що до Ісуса, Який перебував в одній з Єрусалимських садиб, уночі прийшов Никодим, котрий, можливо, був таємним учнем Ісуса, тому що боявся сінедріону, але хотів зрозуміти думки та дії Ісуса <<Ів.3.1-21>>.  На ранок Ісус іде зі Своїми учнями до скарбниці й показує їм вдову, яка, враховуючи свої доходи, поклала більше за інших <<Мр.12.41-44>>.
Пізніше до Ісуса підходять фарисеї підбурені старшими, щоб піймати Його на слові. Народ у той час був вимушений платити багато податків. Крім десятини, яку запровадив Мойсей на утримання священників, народ був змушений платити податки також римським чиновникам на утримання Римської імперії та Ірода. Оскільки юдеї вважали себе народом, який належить Богові, хоча постійно бунтували проти Нього і не виконували Його постанов, уважали, що вони повинні платити подать лише Богові. Тому, обдумавши вночі, як уникнути Його впливу на народ, старші вирішили: або Ісус пристане до народу, і тоді Його можна звинуватити перед римською владою, яка за це покарає, або ж Ісус підтримає Рим, тоді народ зневіриться в Ньому. Проте вони знову прорахувалися, не взявши до уваги розум та мудрість Ісуса, і знов були осміяні. Ісусова відповідь була блискучою: <<"Віддайте кесарю кесареве, а Богу Боже.">> <<Мр.12.13-17>>.
Але й тут Ісус на цьому не зупинився, а викрив їхнє лицемірство й засоромив їх перед народом, викривши, хто книжники та фарисеї є насправді. <<Мр.12.38-40>> Народ повністю підтримував Ісуса, особливо ж Його земляки — Галілеяни. Всім було приємно, що вони мають такого розумного пророка.
 
      Біля Пустині (28.03.29р. — 15-30.04.29р.).
 

Після Пасхи Ісус з учнями, як повідомляє євангеліст Іван, приходить ближче до Салиму й там перебуває певний час <<Ів.3.22-24>>. Тут Ісус часто віддаляється в самотні місця, а перші Його учні далі хрестять нових людей, яких приходить все більше й більше через те, що Іван Хреститель зазначав, що Ісус більший за нього. Саме через це виникла суперечка між Ісусовими учнями та учнями Івана Хрестителя, проте їхні вчителі в цій суперечці не беруть участі, і, більше того, Іван пояснює своїм учням, що його завдання, як предтечі, добігає кінця, а Ісусові належить зростати. Це перебування неподалік пустелі Ісусові нічого не дає, Він намагається брати приклад з Івана Хрестителя, часто постить та відходить в пустинні місця, щоб обдумати план своїх подальших дій. Зоставшись одного дня на самоті в глибині пустелі, Ісус відчуває сильний голод та співчуття до голодних людей, і ним починає володіти спокуса перетворити каміння на хліб, але розуміє, що це не головне, для чого Він власне прийшов. Головне для нього – це слово Отця, яке Він повинен донести людям, голод слова більше загрожує життю людини, ніж фізичний голод <<Мт.4.1-4>>.
Проте, щоб донести слово Отця, Йому необхідно було довести людям, що Він дійсно Син Божий, Якого вони чекали. У свідомості Ісуса з’являються думки, у яких Він готовий навіть з наріжника Храму пригнути додолу, аби запевнити юдеїв, що Він дійсно той, про Якого писали пророки <<Мт.4.5-6>>. Навіть рідні брати на той час не вірили в нього <<Ів.7.5>>. Лише Іван Хреститель був тоді повідомлений про Нього Богом, і той через певний час виявив сумнів <<Мт.11.3>>
Тільки Марія, його матір, ніде й не зважаючи ні на що не сумнівалася в Ньому. Однак Ісус, як побачимо пізніше, у ті дні матиме бажання бути лише зі Своїми учнями <<Лк.8.21>>. Все це вказує на той факт, що Ісус настільки був схожий на звичайну людину, що навіть його думки, почуття, емоції були схожі на наші. Але внутрішній стан Його був іншим, Він був наповнений Новим Духом – Святим Духом. Його Отець перебував у Ньому, й Ісус житиме Його справою. Ісус перебував в Отцеві і буде прагнути виконувати волю Свого Отця. Пізніше він висловиться: <<"Від переповнення серця говорять уста">>.
 При тому всі чуда Ісус направлятиме на знищення вад, які Він виявляв у людях, чи то фізичних, чи то духовних, і це для Нього було славою Отця, у якій він прагне прийти. Проте люди часто не хочуть позбавлятися своїх гріхів, які вони набули в цьому світові. Жадоба до слави, до влади, до грошей – це основна мета існування деяких людей. Головний спокусник людства розуміє, що Ісусові діла визволять людей з під влади темряви, і тому диявол пропонує Ісусові всі царства в обмін на визнання своєї величі. Ісус відкидає й цю останню спокусу <<Мт.4.8-11>>.
 Він прагне будувати Свій світ, який буде набагато вищий з усіх сторін, але для цього необхідно виховати та виростити нову людину, і цю нову людину апостол Павло назве: <<"Нове створіння в Христі">>.
Ісус повертається з пустелі, повний рішучих дій, але застає Своїх учнів під час суперечки з Івановими учнями <<Ів.3.24-36>. Ісус кидає Юдею й іде до Галілеї через Самарію <<Ів.4.1-5>>. Його дії відтепер корінним чином зміняться, тепер Він не буде чекати, коли учні самі прийдуть. Він сам буде ходити й шукати Своїх учнів. До перебування Ісуса в Юдеї біля Салиму необхідно також зарахувати й подію, пов’язану з постом фарисейських та Іванових учнів. <<Мр.2.18-20>>
                                  
  Ісус іде до Галілеї через Самарію (17-30 квітня 29р.).
 
Під час проходження Самарії Ісус зустрічається із Самарянкою, якій Він повідав істину, що змінить світ і відносини між Богом та людиною. Ця розмова здивувала учнів Ісуса, тому що самаряни та юдеї ворогували між собою. Причиною цієї ворожби послужили ряд непорозумінь стосовно місця поклоніння Богові та походження самарян. Річ у тім, що неподалік міста Сіхар, на відстані одного кілометра, біля розвилки доріг стоїть добре відомий колодязь Якова. З цим місцем пов’язано багато юдейських переказів та згадок, адже там ділянка землі, яку купив Яків <<1М.33.18-19>>.
Яків на смертному одрі заповів цю землю Йосипу <<1М.48.22>>, а після смерті Йосипа в Єгипті прах його було перенесено до Палестини й поховано на ній <<(Іс.Нав.) Єг.24.32>>. Близько 720 р. до н.е. ассірійці ступили на територію Північного царства – Самарію, захопили і поневолили цю територію. Вони вчинили точно так, як це робили того часу всі завойовники – переселили майже все населення в Асірію <<(4) 2.Цар.17.6>>, а на загарбане місце привезли жителів колишніх міст Вавілона, Кути, Авви, Гамоту та Сефарваїму <<(4) 2.Цар.17.24>>. Однак все-таки неможливо було в рабство вивести ввесь народ, отож дехто з місцевих жителів Північного царства залишилися. Вони стали одружуватися з прибулими іноземцями, що робило цих юдеїв згідно з Мойсеєвим законом грішними. Уважалося, що вони загубили свою расову чистоту, а через те й право називатися юдеями.
Через деякий час така ж сама доля спіткала й Південне Царство з його столицею Єрусалимом. Його жителі також були переселені до Вавилону, але вони зберегли свої звичаї та національні особливості. В часи Ездри та Неємії їм було дозволено повернутися до Єрусалима. Вони найперше постановили відбудувати Храм. Прийшли самаряни й запропонували свою допомогу, але їм було відмовлено, адже ті втратили своє юдейське походження. Через це Самаряни дуже образилися на юдеїв з Єрусалима <<Езд.4.1-6>>. Ці події відбувалися близько 450 р. до н.е., але ворожнеча залишилася такою ж і під час життя Ісуса. Учні, залишивши Ісуса Самого біля колодязя, пішли в місто купити їжу. Тим часом Ісус знайомиться з Самарянкою й пояснює їй, що Храм та місце поклоніння перейдуть усередину людини, а сама людина буде шанувати Бога в Дусі істини. <<Ів.4.4-30>>. Тут слід зупинитися. Ісусові слова, <<Ів.4.23-24>> <<що правдиві будуть вклонятися Отцеві в дусі та правді, бо Отець собі прагне таких богомольців. Бог є Дух і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятися>>, - говорять самі за себе, відтепер Храм уже не потрібний. Ісус будуватиме Свою Церкву на почуттях та чистих помислах, а не на крові. Учення Мойсея буде перевершене новим ученням, отож храмові споруди вже не потрібні. Ісус поклав початок новому чистому культу, який не матиме меж часу та місця поклоніння, якому будуть вклонятися всі чисті духом до кінця віку. Після цих слів Його релігія стала не тільки загальнолюдською, а й піднеслася до абсолютної релігії. Якщо на інших планетах існують люди наділені розумом та моральними почуттями, їхня релігія не може відрізнитися від тієї, яку проповідував Ісус біля колодязя Якова <<Ів.4.4-42>>.
Після перебування в Самарії в місті Сіхар Ісус прямує до Галілеї. І тут звичайно Він мав був переходити через Назарет, де не міг учинити явного чуда, яке могло б ствердити Його слова <<Лк.4.16-30>>. Справа в тім, що Ісус виріс в Назареті, тут пройшло його дитинство, Він, можливо, як і всі діти хворів, випасав отару та допомагав матері й батькові. Його всі знали, як  сина теслі та жінки теслі Марії. Природно, що крім своєї рідні Марія не повідомляла нікому звідкіля взявся її первісток, і люди вважали Ісуса сином Йосипа. Це слугувало спокусою для багатьох, щоб не повірити Йому й вигнати Його разом з учнями, як неправдомовця <<Ів.4.43-44, Мр.6.1-6>>.
Після цієї події Ісус скаже: <<Немає пошани пророк у вітчизні своїй.>> Ця подія і ці слова здійсняться пізніше ще раз, багато хто з юдеїв не приймуть Його, зрештою язичники будуть створювати кістяк та основну масу Його Церкви. Початок було покладено в Юдеї, але в майбутньому й остаточний кінець. Інколи критики ставлять цю подію, відвідини Назарета, або на самому початку, або далі в тексті. Поте підтвердженням того, що ця подія відбулася після зустрічі з самарянами знаходимо в Євангелії Івана <<4.43-45>>. Надалі Ісус буде намагатися заздалегідь запевняти людей, щоб вони вірили  й довіряли Йому, що це для Нього цілком можливо. Тому часто буде повторювати слова: <<Віра спасла тебе>>.
 
              Галілейський  період  служіння (20.04-03.05  -  05-17.06.29р.).
 
На шляху до Галілеї Ісус знов заходить до Канни, де невідомо звідки про Нього довідується царедворець і благає, щоб Він вилікував його дитину, яка смертельно захворіла в Капернаумі. Ісус бачить, що той вірить в Його Ім’я, і говорить: <<Іди, — син твій живе>>. Можливо царедворцю стало відомо про чудо з вином, а можливо він був на святі Пасхи і там бачив Його дії, тому й повірив, що Він є Той, Кого чекали. Оскільки чекали великого Пророка, а пророки мали дар від Бога лікувати людей, то він і звернувся до Ісуса з проханням уздоровити його сина. Повіривши Ісусу, царедворець на радощах повертається додому і, ще в дорозі дізнається, що його син здоровий <<Ів.4.46-54>>.
Ця новина швидко почала поширюватися в Капернаумі, що дало змогу людям цього міста ще більше упевнитись у тому, що Ісус дійсно Той, Кого чекали. Коли Ісус увійшов до Капернауму, Його прийняли з радістю, зразу Він іде до синагоги, але там зіштовхується з противними Йому силами темряви, яким Він наказує залишити це місце. І сталося чудо – злий дух вийшов з цієї людини <<Мр.1.21-28>>. Ця подія приголомшила багатьох присутніх, і чутка про Нього почала поширюватися по всій Галілеї <<Лк.4.31-37>>.
Після синагоги Ісус вирушає на ночівлю до дому Симона Петра зі Своїми першими учнями, і там застають хворою тещу Симона, яку Ісус уздоровляє одним дотиком, узявши її за руку <<Мр.1.29-31>>. На ранок Ісус відходить в самотнє місце молитися. В цей час до дому Симона посходилося багато людей, щоб побачити Ісуса, учні починають шукати Його й повідомляють цю новину <<Мр.1.35-37>>. Ісус прагне поширити Свій вплив і звертається до учнів з проханням іти до навколишніх сіл та міст <<Мр.1.38-39>>. Учні погоджуються, Ісус виходить на велику гору, біля Нього збирається багато людей, і Він починає проповідувати на тему: «хто блаженний», як необхідно ставитися до ближнього і т. д. <<Мт.5.1-7.29>>.
Звичайно, що Нагірна проповідь, яку ми знаходимо в автора Євангелії від Матвія, не відбулася на протязі одного публічного виступу Ісуса, а впродовж великого проміжку часу Його служіння в Галілеї, але для зручності розуміння, її необхідно читати та слухати на одному подиху. Спустившись з гори, Ісус уздоровляє слабого на проказу за його проханням <<Мр.1.40-45>>. Після проповіді в Галілеї Ісус вертається до Капернаума, і там на нього чекає старший синагоги, щоб Ісус уздоровив слугу римського сотника, тому що той допомагав збудувати синагогу, а також добре ставиться до їхнього народу. Ісус погоджується й іде до хворого, але посеред дороги Він спіткав цього сотника, який говорить, що він не достойний прийняти Ісуса й вірить у те, що достатньо лише Його слова. Ці слова здивували та порадували Ісуса, і Він почав промовляти: <<"Кажу Вам: навіть серед Ізраїля я не знайшов був такої великої віри! Кажу ж вам, що багато хто прийде від сходу та заходу і засядуть у царстві Небеснім…" І сказав сотникові: "Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться!">> І тієї ж години одужав слуга його.
<<Мт.8.5-13Лк.7.1-10>>

Служіння в Єрусалимі на Свято тижнів (05-17.06.29р.).

 
Євангеліст Іван у свою чергу описує, що приблизно в цей час було якесь юдейське свято, на яке до Єрусалима пішов Ісус <<Ів.5.1>>. Найближче свято, яке йде після Пасхи згідно юдейського календаря, це Друга Пасха для тих, хто не міг відсвяткувати першої, яка відбувалася другого місяця. Але враховуючи, що Ісус перебував біля пустелі близько 40 днів <<Мр.1.12-13, Ів.3.22-33>>, та додавши до цього близько 10 днів, що знадобилися на перехід через Самарію та на першу проповідь в Галілеї, стає зрозуміло, що невідоме юдейське свято, про яке пише Євангеліст Іван, на котре Ісус пішов до Єрусалима, не могло бути ІІ Пасхою. Тому що ІІ Пасха відбувалася через місяць, тобто через 28 днів за місячним календарем. Свято Тижнів, яке пізніше стане П’ятидесятницею, святкували через 49 днів на п’ятдесятий, тобто 7 тижнів по 7 днів, а наступний п’ятдесятий після приношення першого стиглого снопа перших плодів <<3М.23.15-16>>.
Звичайно ячмінь достигає вже на Пасху, тому вже 16-го Нісана під час свята опрісноків святкували разом і свято первоплодів, щоб людям надто часто не ходити до Єрусалима, що було складно для тих, хто жив на околицях Юдеї. З вище наведеного тексту робимо висновок, що невідоме юдейське свято <<Ів.5.1>> — це свято тижнів, одне з трьох основних свят, які постановив Бог через Мойсея. Пасха або Опрісноки, свято первоплоду або свято тижнів і свято приношення на кінець року, коли збирали з поля працю свою, або свято Кущів. На ці три паломницькі свята необхідно було приходити до Єрусалима всій Ізраїльській громаді <<2М 23.14-17; 5М 16.9-10; 5М 16.1-17>>. Більш ширше про усі свята написано в попередній частині цієї книги — "Аналіз та історія розвитку єврейського календаря". Після воскресіння Ісуса, свято тижнів почали називати П’ятидесятницею <<Дії 2.1-4>>. Цього дня Святий Дух спустився на першу Апостольську церкву.
         Повертаючись до подій, коли Ісус приходить до Єрусалиму на свято тижнів, ми помічаємо, що Він зустрічається з одним калікою, який лежав на ложі й був недужим 38 років <<Ів.5.5>>. Ісус уздоровлює його словом: <<"Уставай, візьми ложе своє – та й ходи!">> <<Ів.5.8, Ів.5.2-15>>. Подібну але змінену подію можна знайти у синоптиків <<Мр.2.1-12, Мт.9.1-8, Лк.5.17-26>>.
          Я вважаю, що це одна й та сама подія. Автори цих Євангелій не знали, що Ісус був декілька разів у Єрусалимі ще до розп’яття, тому весь цей матеріал, що стосується Єрусалима, вони віднесли до останнього тижня його служіння, а цю подію уявляли собі, ніби вона відбулася в Галілеї. Їм не вистачило матеріалу, щоб правильно розмістити події, а Іван робить спробу їх виправити та розмістити всі події належним та зрозумілим чином. І саме після цього на Ісуса посипалися звинувачення зі сторони старшин, нібито Він порушує суботу. Хочу звернути увагу читача на ключові слова в цій події: "Уставай, візьми ложе своє та й іди…" – які мовив Ісус.
         Зверніть увагу, якщо Марко та Лука описують, що ця подія відбувалася в домі, <<Мр.2.1-12, Лк.5.17-26>> то автор Євангелія від Матвія описує цю подію більш просто — розслабленого принесли на ложі <<Мт.9.1-8>>. І справді, який господар дозволить розбирати стелю, чи не простіше піднести хворого, а не сипати на Ісусову голову глину. Відповідно до Євангелії Івана, цей учинок буде розцінено фарисеями, як порушення суботи Ісусом <<Ів.5.16>>. Ісус у свою чергу закидає їм в провину те, що вони суботнього дня обрізують людину і тим самим її калічать, а Він уздоровив людину. Просто кажучи, що годиться робити суботнього дня – вздоровляти людей чи їх калічити? Тим більше, що Син Людський Господь і суботі <<Мр.2.28>>.
         Читачу буде зрозуміліше це прочитати в попередній частині книги "Упорядкування тексту Євангелія від Івана", де я пояснив та відтворив порушену середню частину цієї Євангелії <<Ів.5.16+7.21-24+7.15-20+5.17-24>>. Пізніше Ісус приводитиме їм приклад, який хазяїн не витягне свою вівцю з ями, коли вона потрапить туди суботнього дня, навіщо чекати, коли вона там загине, тоді як можна її врятувати? Я дивуюсь сліпоті тих людей, як спотворено вони розуміли суботній день.
         Під час розмови Ісуса з юдеями на свято Тижнів було підняте питання про воскресіння мертвих <<Ів.5.25-30>>. Тому я сюди також відніс подію про запитання садукеїв, які твердили, ніби не існує воскресіння <<Мр.12.18-27, Мт.22.23-33, Лк.20.27-40>>. Під час подальших розмов Ісус виявляє себе, як Сина Божого, що зовсім розлютило юдеїв, і вони відтепер переслідуватимуть Його не лише за порушення суботи, а й за те, що Він назвав себе Сином Бога, що розцінювалося ними, як зневажання Бога. Ісус ставить їм за доказ — свідоцтво Івана Хрестителя, який стверджував, що Ісус — це Син Божий, Який бере гріх світу на Себе, щоб врятувати мешканців землі і їх також. Самі вчинки Ісуса Христа говорять про це, але юдеї зневажили Його. Ісус приводить на ствердження Своїх слів Писання, яке вони старанно вивчають, що воно також указує на Нього, але юдеї наполегливо бажають лишатися глухими та сліпими <<Ів.5.25-47>>.
         Після цього сперечання Ісус іде до Галілеї знову, а під час цього повернення неподалік Єрусалима учні збирають колоски, тому що захотіли їсти, але ця подія розцінювалася юдеями, як порушення суботи. Ісус боронить своїх учнів <<Мр.2.23-38>>. За Мойсеєвим Законом краї полів залишали нескошеними для бідних людей, це ще раз стверджує, що ці події відбулися після свята Тижнів, коли приносили нову хлібну жертву з нового врожаю після жнив <<3М 23.16>>. Коли Ісус зайшов до найближчої синагоги, і за Його діями спостерігали фарисеї, Він навмисно демонструє чудо зцілення сухорукої людини й ставить їм запитання: <<"У суботу годиться робити добре, чи робити лихе, життя зберегти чи загубити?">>
         Цього разу фарисеї розуміють, що вони мають вигляд довбенів і не змогли нічого Ісусові відповісти. Пішли радитися з іродіянами, як Ісуса згубити <<Мр.3.1-6>>.
 
         Ісус з народом вертається до Галілеї (літо  29 року).
 
Всі ці події викликали зацікавленість та повагу до Ісуса серед народу, і багато людей ішло слідом за Ним з Юдеї, і Він багатьох уздоровив <<Мр.3.7-12>>. Ісус понад Йорданом вертається до Галілеї, бо юдеї намагаються Його вбити <<Ів.7.1>>. По дорозі Він збирає навколо Себе учнів і в один з днів зустрічається з митником Матвієм, якого кличе йти за Ним <<Мр.2.13-17>>. Коли Ісус наближався до Галілеї, на Нього чекали фарисеї, які, порадившись з іродіанами, зачали розпускати нові чутки, ніби Ісус виганяє злих духів силою князя демонів Вельзевулом. Ісус і цього разу висміяв їх словами, що якби диявол поділився та повстав сам на себе, то його будинок не встояв би. А слова книжників розцінив, як зневагу Святого Духа <<Мр.3.20-30>>.
Перед сутичкою з фарисеями Ісус уздоровив німого <<Мт.9.32-34>>. Іуса також хотіли бачити його рідні, але відтепер Його родина — це всі ті, хто хоче бути Його учнем <<Мр.3.31-35>>. Він заходить до одного з човнів і починає говорити до народу притчами <<Мт.13.1-3>>. Ісус сіяв свою науку серед людей, маючи надію, що знайдуться такі, що зрозуміють Його слова, Його дії й будуть опорою для Нього в майбутньому, коли Він піде до Свого Отця <<Мр.4.3-34>>.
Так, Він наводить притчі про сіяча, про зростання насіння, про гірчичне зерно. Потім Ісус розповідає притчу про кукіль і, коли розійшовся народ, пояснив учням суть цієї притчі <<Мр.13.34-39>>. Скінчивши навчати притчами, Ісус просить Симона Петра: "Попливи на глибінь, і закиньте на полов свого невода."
Петро пояснює, що рибалки цієї ночі працювали і нічого не зловили, — та за словом Ісуса погоджуються, і вони витягли безліч риби. А як Петро це побачив, то припав до колін Ісусових кажучи: "Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!"
І сказав Іісус Симонові: "Не лякайся – від цього часу ти будеш ловити людей!" <<Лк.5.1-11>>.
Коли вони йшли ввечері до дому Петра, Ісус виявляє учням що буде наприкінці світу й розповідає їм притчу про скарб, перлину, невода та господаря <<Мт.13.40-52>>. Наступного дня Ісус разом з учнями бажає перепливти на протилежній бік озера, але під час подорожі відбулася буря, якій Ісус наказав стихнути, і стихла вона <<Лк.8.22-25>>. На цьому протилежному березі Галілейського моря лежить Гадарінська земля, де Ісус вилікував біснуватого <<Лк.8.26-39>>.
Коли вони повернулися до помешкання Петра, на нього чекали люди зі старшим синагоги Яіром, у якого померла донька. Ісус вирушає до дому Яіра, а як ішов, до Нього дотикається одна жінка, і тієї ж миті припинилася в неї кровотеча… Підійшли з дому старшого синагоги до господаря й сказали, що його дочка вже померла, але Ісус просить Яіра не боятися, а тільки вірувати. Ісус бере із собою батька та матір дівчини та декого з учнів. Усіх інших Ісус просить залишити приміщення, підходить і бере дівчину за руку та й промовляє: <<"Дівчинко, кажу тобі – встань!">> і в ту мить підвелося й ходило дівча <<Мр.5.21-43>>.
Помолившись вночі, Ісус виходить на гору зі своїми учнями й обирає дванадцятьох, кого Сам хотів, щоб із Ним перебували, і щоб мали вони владу вздоровляти недуги й вигонити демонів, а обраних назвав Він Апостолами <<Лк.6.12-16>>. І обходив Ісус усі міста та оселі, навчаючи в їхніх синагогах та Євангелію Царства Божого проповідуючи й вздоровляючи всякі недугу та неміч <<Мт.9.35-38>>.
І сталось, коли Він наблизився зі Своїми учнями до міста Наїн, то помітив, що виносили одного вмерлого, одинака у своєї матері, що вдовою була. Ісус зупинив носіїв та промовив до юнака:<<"Юначе кажу тобі: встань!">> І мертвий встав і почав говорити. І його Він віддав його матері. <<Лк.7.11-17>>. А перед цими подіями, коли Ісус залишив Юдею, Іван Хреститель виявив гріх Ірода, сина Ірода великого за те, що той узяв собі дружину брата свого Пилипа, і за цей докір Івана було заарештовано <<Мр.1.14-15>>. Під час перебування в темниці учні Іванові оповіщають його про все те, що вчинив Ісус. Нам невідомо чого чекав Іван Хреститель від Ісуса, і що змусило його сумніватися в Ісусі, але відомо, що Іван послав до Ісуса посланців вияснити, чи дійсно Він той, Кого чекали, чи можливо їм чекати іншого <<Лк.7.18-23>>. Ісус наказує, щоб передали йому, що сліпі прозрівають, німі говорять і т. ін. А коли відійшли учні Хрестителя, Ісус говорить про Івана, що це той, хто повинен був приготувати дорогу Йому <<Лк.7.24-29>>.
Наступного дня Ісус посилає Своїх апостолів на проповідь <<Мт.10.1-4>>, а перед дорогою дає їм наказ <<Мт.10.5-42>>.  Після повернення учнів Івана, їхнього вчителя було страчено після тиску на Ірода його дружини та її дочки <<Мр.6.14-29>>. Після проповіді апостолів, Ісус докоряє деяким містам за те, що вони не покаялися, хоч багато відбулося в них чуд <<Мт.11.16-30>>. Почувши про чуда, які діялися в Галілеї, Ірод занепокоївся й гадав, що це Іван Хреститель воскрес  із мертвих і робить такі чуда <<Лк.9.7-9>>. Після проповіді в Галілеї до Ісуса почали сходитися учні звідусіль і зібралися біля Галілейського моря, бо хотіли чути слова Ісуса Христа та бачити чуда, які Він творив. Коли ж вони зголодніли Ісус учинив чудо, нагодувавши п’ять тисяч людей, розмноживши п’ять хлібів та дві рибки <<Мр.6.30-44>>.
Тут необхідно зупинитися більш детально. Коли народ побачив те чудо, вони відразу захотіли, щоб Ісус став їхнім Царем, але Ісус піднявся на гору й лишався там на самоті. Справа в тім, що народ не був готовий мати такого Царя. Люди часто хочуть мати володаря, який буде думати про їхній шлунок і піклуватися про тіло і т.д. Але проблеми в нашому суспільстві виникають не через ситість чи голод людини, а в першу чергу від внутрішніх бажань. І дуже важливо, щоб ці бажання були спрямовані в першу чергу на будову внутрішньої невидимої людини, а не на її руйнацію. Коли людина шукає тілесні задоволення, вона поступово стає рабом свого тіла, і її внутрішній світ поступово руйнується. Дуже важливо, щоб не тіло та його бажання керували людиною, а щоб людина контролювала та керувала бажаннями свого тіла. Люди, які живуть тілесними задоволеннями, поступово руйнують себе і стають подібними, а іноді навіть нижче тваринного рівня. Хоча певною мірою необхідно приділяти увагу своєму тілу для нормального функціонування організму, тому що людина – це Божий Храм, у якому перебуває Дух Божий, а невидима внутрішня людина – це її душа…
         Пославши додому в човні Своїх учнів, Ісус приходить до них по воді. <<Мр.6.45-52, Ів.6.16-21>>. Ця подія розмноження п’яти хлібів повинна була відбуватися в місці, де було багато зеленої трави <<Ів.6.10>>. В Ізраїлі рік поділяється на два сезони, приблизно по 6 місяців, — сезон дощів та сезон засухи. Сезон дощів розпочинається в кінці вересня на початку жовтня й закінчується протягом квітня місяця в залежності від року(1).
Подія розмноження п’яти хлібів могла відбуватися не менш, як через тиждень по тому, як Ісус залишив після свята Тижнів Єрусалим. Тобто через два місяці після Пасхи, а це вже був місяць червень, і цілий місяць стояла спека, трава в багатьох місцях могла засохнути. Тобто подія могла статися в місці, в якому могла зберегтися висока зелена трава. Неподалік Галілейського моря в підніжжі височини міститься низина, у якій навіть улітку зберігається велика трава (2).
         Повертаючись до подій біля Галілейського озера, коли Ісус ішов по воді до учнів, помічаємо, що другого дня туди прибув народ <<Ів.6.22-24>>, який нагодував був Ісус, і під час розмови Ісус їм виявляє, що Він є справжній хліб життя, тому що хто вірить в Нього – життя вічне той має, і що Він з неба зійшов <<Ів.6.25-59>>. Тоді юдеї почали ремствувати: "Хіба він не Ісус, син Йосипів, що ми знаємо батька та матір його?" і т.д. І багато учнів відійшло від Ісуса. <<Ів.6.60-71>> .
         Ісус бачить, що найближчі учні також не розуміють Його, сідає в човен з ними та пливе до землі Генісаретської, де Ісуса відразу пізнали й почали приносити хворих людей, щоб Він їх уздоровив. Така подія відбувалася постійно там, куди Він прибував: і хто тільки до Нього доторкався, той був уздоровлений <<Мр.6.53-56>>. Після того, як відбулося чудо годування п’яти тисяч народу, дехто сповістив про це книжників та фарисеїв у Єрусалимі, і ті відразу прибули до Галілеї. Розшукавши Ісуса, вони докоряти Йому за те, що Його учні їли хліб немитими руками. Справа в тім, що за переданням старших перед їжею необхідно обов’язково старанно мити руки, проти цього ніхто й не суперечив, але фарисеї та книжники зробили з цього справжній ритуал. Ісус у свою чергу прагнув, щоб люди більше уваги приділяли внутрішній чистоті душі та помислам свого серця. Фарисеї вирішили використати цю зачіпку, аби відвернути від Нього людей, звинувативши в порушенні звичаїв ритуалу. Ісус знову ставить їх на належне місце і закидає їм у провину те, що вони відкинули Божу заповідь, яка наказувала шанувати батька та матір.
         Адже траплялися випадки, коли діти віддавали майно літніх батьків на користь синагог, а батьки вимушені були доживати свої роки в злиднях. Те, що присвячувалося синагозі, видавалося за посвячення Богові й називалося Корван. Ці дарунки всіляко підтримувалися багатьма учителями закону, як поважний вчинок, адже вони мали з цього зиск <<Мр.7.1-12>>. Ісус викрив перед народом їхнє лицемірство і пояснив людям, що: <<Не те опоганює людину, що в уста її входить, а те що з уст її виходить… бо з середини людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіжки, душегубство, гордощі, лукавство…>> <<Мр.7.14-23>>.
         Ісус бачить, що народ Його сприймає важко, гнівиться у Своєму серці й, щоб заспокоїтися, хоче усамітнитися, побувши на самоті. Він бере напрямок на землю Тарську, але Його наздоганяє одна жінка, бо мала дома хвору дочку. Це була гречанка родом, чи то сирофінікіянка, чи то ханеянка й благає Його, щоб уздоровив її дочку. Ісус чомусь не хоче й говорить: <<"Я посланий лише до овечок загинулих дому Ізраїлевого…">> Жінка продовжує йти слідом за Ісусом та Його учнями, прохаючи допомоги. Ісуса просять учні, щоб Він відпустив її. Ісус зупиняється й пояснює жінці: <<"Не годиться взяти хліб у дітей і кинути цуценятам…">>.
         Відомо, що греки вважали себе та свою культуру на той час найбільш розвинутою, а інші народи вважали за варварів та дикунів. Ісус дає зрозуміти жінці їхнє варварське ставлення греків до інших народів. Можливо, жінка зрозуміла його, не розгубилася та відповідає: <<"Так, Господи! Але навіть щенята їдять під столом від дитячих крихот.">>.
         Ісус був вражений її відповіддю й говорить: "За слово це йди собі, демон вийшов із твоєї дочки" <<Мт.15.21-28, Мр.7.24-30>>.
         Пішовши звідти, Ісус бере напрямок в сторону сідонських земель через околиці Десятимістя, сходить на гору й там зупиняється. До Ісуса підходить багато народу, що мали з собою хворих, і Він їх уздоровлював <<Мт.15.29-31>>. Приводять до нього одного глухонімого й благають, щоб руку на нього поклав. І взяв Він його від народу самого та вклав пальці Свої йому у вуха, і, сплюнувши, торкнувся його язика. І, на небо поглянувши, Він зітхнув та промовив: "Відкрийся." І він став чути та говорити <<Мр.7.31-37>>.
         Потім, коли до Нього зібралося багато людей, знову через те, щоб побачити Його та чуда, які Він творив, та слухати слово Його, Він учинив чудо годування чотирьох тисяч людей <<Мр.8.1-9>>. Сівши у човни, пристають до землі Далманутської, де Його знаходять фарисеї й хочуть отримати від Нього небесної ознаки. Ісус пояснює, що не буде їм дано ознаки крім ознаки пророка Йони. <<Мт.16.1-4>> Ісус дає зрозуміти, що всупереч бажанням, Отець пошле Його проповідувати іншим народам, які Ісуса приймуть і будуть слухати Його слово. Сівши знову до човна з учнями, він пливе в напрямку Віфсаїди та пояснює учням, щоб стереглися фарисейської та Іродової закваски, але учні Його невірно розуміють <<Мр.8.14-21>>.
         Прийшовши до Віфсаїди, Ісус уздоровляє сліпого <<Мр.8.22-26>>. Потім Він іде з учнями до селищ Кесарії Пилипової, де учні визнають Його за Христа <<Мр.8.27-30>>. Ісус розповідає, що Йому необхідно буде багато страждати <<Мр.8.31-33>>. Потім пояснює, як врятувати свою душу <<Мр.8.34-38>>, а також те, що Він прийде знов у славі Свого Отця <<Мр.9.1>>. А через шість днів Ісус бере із собою на невідому високу гору Петра, Якова та Івана. На цій горі під час молитви Ісус преобразився та почав випромінювати світло. Під час цього преображення Ісус зустрічається з двома посланцями від Бога Отця, які повідомили про кінець Його, який станеться в Єрусалимі <<Лк.9.28-31>>. Петро вважав що цими двома посланцями були Мойсей та Ілля, тому що не було знайдено тіла Мойсея <<5М.34.1-8>> на горі, а Ілля ще при житті вознісся на небо <<2Цар.2.9-12>>. однак насправді живими на небо були взяті сьомий від Адама Єнох<<1М.5.21-24>>  та Ілля <<2Цар.2.9-12>>. Єнох був людиною допотопного часу, Ілля – людина нашого часу.
         Спускаючись з гори, Ісус пояснює учням, що Іван Хреститель — це той Ілля, який повинен був прийти перед Ісусом та приготувати йому дорогу <<Мр.9.10-13>> <<Мал.4.5-6>>. Коли вони зійшли з гори, на Ісуса чекали люди з Його учнями, що не могли вздоровити сновидого, точніше епілептика. Ісус уздоровляє й цього та пояснює, що ця хвороба лікується постом та молитвою <<Мр.9.14-29.,Мт.17.14-18>>. Прийшовши до Галілеї, Ісус вдруге заповідає свою смерть та воскресіння <<Мр.9.30-32>>. Як вони ж прийшли в Капернаум, то до них підійшли збирачі податку на Храм <<Мт.17.24-27>>. Учні намагаються визначити, хто з них найстарший, Ісус пояснює: <<"Коли хто бути першим бажає, — нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!">> <<Мр.9.33-37>>. Потім учні запитують, як чинити з тими людьми, що не ходять з ними, але Його йменням лікують людей. Ісус пояснює: <<"Хто не супроти нас той за нас">> <<Мр.9.38-42>>.
         Також Ісус роз'яснює, як ставитися до прогріхів брата свого та як увійти в Царство Небесне. <<Мт.18.8-22>> Ісус наводить притчу про немилосердного боржника <<Мт.18.23-35>>. Через деякий час до Ісуса приходять Його рідні брати й просять, щоб Він не робив щось таємно, а явив себе світові та пропонують Йому йти з ними на свято Кущів. Ісус погоджується, але бажає, щоб вони йшли без Нього, а Він піде пізніше <<Ів.7.2-9>>. Справа в тім, що Ісусові необхідно було пролити свою кров на Пасху, щоб установити з людьми Новий Заповіт у Його крові. Дати людям нове учення, яке відновить стосунки між Богом та людьми, а сінедріон намагався покінчити з Ним раніше. Однак не прийти на свято й не виконати Закону Ісус також не міг, тому Він іде до Єрусалима, ніби потай, і вирушає до Юдеї та Переї на той бік Йордану, де Іван Його найперше хрестив, через Самарію <<Мт.19.1-2, Ів.10.40, Лк.9.51-53>>. І надалі таємно йде до Єрусалима на свято Кущів <<Ів.7.10>>.
         Автори Євангелій від Матвія та Марко роблять величезний пропуск подій з життя Ісуса в проміжку, коли Він покинув Галілею та рушив на протилежний бік Йордану. За цей час Ісус знайомиться з Мартою та Марією, воскрешає Лазаря та відвідує Єрусалим на свято Кущів, де й відбувся його славний в’їзд.   Щоб зрозуміти мене краще, прошу читача згадати попередню частину книги, де я упорядкував порушену частину Євангелії від Івана. Євангеліст Іван наводить основні події того проміжку життя Ісуса, але деякі частини потребують пояснення. Євангеліст Іван не пояснив, як і де Ісус познайомився з Мартою та Марією, але привів подію прощення грішниці схопленої в перелюбі. У попередній частині книги я пояснив, що ця подія відбувалася поза Храмом і поза Єрусалимом. Лука у свою чергу повідомляє про перше помазання Ісуса миром <<Лк.7.36-50>>. Іван нам повідомляє також про помазання Ісуса миром Марією <<Ів.12.3>>, а після підступного протесту Іскаріотського Юди <<Ів.12.5>> <<"Чому мира оцього за триста динарів не продано та й не роздано убогим?">>, помічаємо зі слів Ісуса <<Ів.12.7>> <<"Позостав її ти – це вона на день похорону заховала Мені…">>. Стає зрозумілим, що ця подія повторилася знову.
         Оскільки Іван повідомляє, що помазання було зроблено Марією, то відповідно і перше намащення зробила Марія відповідно до слів Юди та Ісуса. А під час першого — Лука повідомляє, що це зробила жінка грішниця <<Лк.7.37>>. Лука також повідомляє, що Марія Магдаліна була вздоровлена від злих духів <<Лк.8.1-2>>. Хочу нагадати слова Ісуса під час розмови із фарисеєм, у якого відбулося перше намащення <<Лк.7.47>>: <<Ось тому говорю Я тобі: "Численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила. Кому мало прощається, такий мало любить."">>
         Нам відомо, що Марія Магдаліна дуже любила Ісуса й часто супроводжувала Його і служила Йому своїм маєтком <<Лк.8.1-2>>. Під час розп’яття вона разом з матір’ю Ісуса та сестрою Його матері стояла під хрестом. <<Ів.19.25>> І саме їй першій Ісус явився воскреслим <<Ів.20.11-18>>.
         Хочу нагадати, що фарисеї часто звинувачували Ісуса в тому, що Він часто перебував в оточенні грішних людей, на що Ісус  відповідав: << «Лікаря потребують нe здорові, а хворі.">>. Із усього вище згаданого робимо висновок, що Марія, яка намастила Ісусу ноги – це Марія Магдаліна, у якої була сестра Марта та брат Лазарь, а також вона виступає тією грішницею, яку звинуватили в багатьох гріхах перед Господом <<Ів.8.3-11>>. Оскільки із попередньої частини книги ми з’ясували, що цей епізод стоїть не на своєму місці, то робимо висновок, що ця зустріч відбулася незадовго до свята Кущів.
 
 Ісус залишає Галілею та йде до Юдеї через Самарію (14-22.08.29р.)

        
         Повертаючись до подій, коли Ісус залишає Галілею, Лука повідомляє про події, які пропустив Марко та автор Євангелії від Матвія, що Ісус, покидаючи Галілею, ішов до Юдеї через Самарію. Зазвичай галілеяни ходили до Єрусалима берегом ріки Йордан, тому що самаряни часто не дозволяли йти своєю територією, бо вони ворогували з юдеями. Причину цієї ворожби я привів раніше. Тому складається враження, ніби то Він збирається проповідувати й вибирає ще 70 учнів <<Лк.10.1-12>>, і посилає їх на проповідь. Ісус залишає міста Віфсаїду та Капернаум і прорікає їм горе, тому що в них відбулося багато чуд, та мало хто покаявся в цих містах <<Лк.10.13-16>>. Зайшовши в Юдею, можливо неподалік Віфанії, Ісус зустрічається знову з фарисеями, які приводять до нього жінку схоплену в перелюбі. Як ми уже з’ясували, це була Марія Магдаліна <<Ів.8.3-11>>, а сама подія повинна була статися десь поза містом (див. попередню частину книги). Відповідно із законом Мойсея <<5М 22.22>> <<"Коли буде знайдений хто, що лежить із заміжньою жінкою, то помруть вони обоє, — той чоловік, що лежав із жінкою і та жінка і вигубиш зло з Ізраїля.">> <<5М.22.23-24>> <<Коли дівчина буде заручена чоловікові і спіткає її хто в місті, і ляже з нею, то виведете їх обох до брами того міста і вкаменуєте їх камінням і вони помруть, — ту дівчину за те, що не кричала в місті, а того чоловіка за те, що збезчестив жінку свого ближнього і вигубиш зло серед себе.>>
         Нам невідомо, чи була ця жінка заміжня чи ні, але за законом побивали камінням обох – і чоловіка, і дівчину у випадку, коли дівчина була заручена. Стосовно перелюбу із заміжньою спосіб смертної кари не вказаний. Незрозуміло, чому привели лише одну жінку без чоловіка, адже кару заслуговували обоє.  Якщо це була заручена дівчина, то не виключено, що її заручили всупереч її волі, такі випадки були частими, тоді, якщо її знайшли, то не виключено, що з тим, кого любила, але вийти заміж повинна була за іншого. В усякому випадку цю жінку вивели за місто, щоб побити камінням, посилаючись на закон Мойсея. Неподалік проходив Ісус з учнями, і фарисеї відразу вирішили скористатися цим випадком щоб випробувати Ісуса, але  знову прорахувалися. Ісус почав їх випробовувати. Він, нахилившись додолу, пише пальцем по землі й обдумує ситуацію, фарисеї та книжники не припиняють запитувати Ісуса, обставини загострюються, жінка, звичайно, заливається слізьми, Ісус підводиться й промовляє до них: <<"Хто з вас без гріха, – нехай перший на неї той каменем кине!">>, а Сам знову нахиляється додолу й пише по землі.
         Ситуація корінним чином змінилася, тепер фарисеї та книжники стоять перед вибором. Вони починають сумніватися у своїй правоті й, починаючи зі старших, виходять. Народ, який там був, стоїть в остовпінні, ніхто навіть і гадки не мав, що події можуть так різко змінитися. Усі розійшлися, лишилися Ісус та грішна жінка. Ісус підводиться й, нікого крім жінки не бачачи, промовляє до неї: <<"Де ж ті жінко, що тебе оскоржали? Чи ніхто тебе не засудив?" А вона відказує: "Ніхто, Господи…" І відповів їй Іісус: "Не засуджую й я тебе. Іди собі, але більш не гріши!">> <<Ів.8.3-11>>.
         Цей епізод показує всю велич любові до Свого творіння, сумирність та розуміння болю грішниці, яка покаялася, викриває підступність тих, хто сам, будучи грішним судить та наказує собі подібних. Ми можемо лише здогадуватися про почуття, які пережила ця жінка після цієї події, відтепер її життя цілковито зміниться, адже вона до кінця своїх днів буде пам’ятати цю подію. Із грішниці вона стане святою, в її серці назавжди оселиться любов до свого Господа. І навіть пізніше, коли Його розіпнуть, а більша частина учнів розбіжиться, ця жінка залишиться біля хреста свого Спасителя.
         Після цієї події Ісуса запрошує один фарисей, щоб Він спожив із ним. Ісус приходить зі своїми учнями, і під час трапези в дім приходить Марія, грішниця за яку заступився Ісус. Вона довгий час лишалася на самоті із своїми слізьми. Відчуваючи в своєму серці велику шану та подяку, іде до свого дому та дізнавшись, що Ісус перебуває з учнями в одному із фарисейських домів, бере алебастрову пляшку найдорожчого миру та входить до дому цього фарисея. Весь дім наповнився тишею, жінка підходить до Ісуса позаду й, плачучи, припадає до ніг Ісусових, поливаючи їх своїми слізьми та миром, почала їх цілувати та витирати своїм волоссям. Фарисей знав, що ця жінка згрішила й почав з осудженням дивитися на Ісуса. І озвався Ісус до фарисея: "Маю, Симоне, дещо сказати тобі." А той відказав: "Кажи, учителю." І промовив Іісус: "Були два боржники в одного вірителя; один був винен п"ятсот динарів, а другий – п"ятдесят. Як вони ж не могли заплатити, простив він обом. Скажи ж, котрий із них більше полюбить його?" Відповів Симон: "Думаю той, кому більше простив." І сказав Іісус йому: "Розсудив ти правдиво." <<Лк.7.36-50>>.
         Ісус прощає Марії всі гріхи, а вона залишається біля свого Учителя та інколи прислуговує Йому своїм маєтком разом з деяким жінками, яких наблизив до себе Ісус <<Лк.8.1-3>>. Із цього уривка можна зрозуміти, що деякі люди служили Ісусові своїм маєтком, тобто Він мав якісь постійні місця проживання, що дуже важливо для нас, щоб вірно уявляти маршрути та послідовність Його переміщення під час служіння. Одним із перших будинків, де зупинився Ісус, був дім Петра в Капернаумі <<Мр.1.30>>. Але до цього Він проживав з учнями в Еноні поблизу Салиму <<Ів.2.22-23>>.
         Останній свій шлях до Єрусалиму Ісус розпочав з Віфанії, що на тім боці Йордану, де хрестив Його Іван <<Ів.1.28, Ів.10.40>>, і там Він перебув зиму. Також згадано ще одну Віфанію, яка була неподалік від Єрусалиму та Bіфагії, де жили Марта та сестра її Марія <<Ів.11.1-2, Ів.12.1, Лк.10.38>>. Згадано також місто Єфрем біля пустині, де Ісус перебував після воскресіння Лазаря, перед тим як піти до Єрусалиму на свято Кущів <<Ів.11.54>>. У самому Єрусалим Ісус також мав дім, у якому Його приймали ще при перших відвідинах Єрусалим, коли до Нього вночі приходив Никодим, а також садиба, де відбувалася Таємна вечеря <<Ів.3.2, Мр.14.13-14>>.
         Сама Марія Магдаліна вважається родом з Магдала, тоді не виключено, що прощення грішниці відбулося неподалік Магдала. У Марії була сестра Марта та брат Лазарь <<Ів.11.1-2>>, які всі разом жили в селі Віфанії неподалік від Єрусалиму <<Ів.11.18>>. Повернення Апостолів <<Лк.10.17-20>>. Блаженні очі, що бачать Іісуса <<Лк.10.21-23>>. Уздоровлення десяти прокажених біля Самарії <<Лк.17.11-19>>. Ісус посилає деяких учнів у Самарянське село, щоб їх прийняли на ночівлю, але їм відмовлено <<Лк.9.51-56>>. Ісус з учнями відходить до іншого села. Коли наблизилися до Юдеї, то Його став випробовувати законник, як осягнути вічне життя <<Лк.10.25-28>>. Ісус почав розповідати йому притчу про милосердного самарянина <<Лк.10.29-37>>. Марта запрошує Ісуса до свого дому на знак подяки за свою сестру Марію <<Лк.10.38-42>>. У домі Марти під час вечері зібралося було багато різних людей, як і пізніше перед Пасхою <<Ів.12.1-2>>. Декотрі з гостей спокусилися тим, що біля Ісуса люди, які були в минулому грішниками, та митники, і тому важко сприймали, що Ісус є Той, Кого чекали. Для цих людей Він почав наводити притчі: про загублену вівцю та загублену драхму <<Лк.15.1-10>>.
         Зазвичай зранку Ісус відходив на самоті і молився Своєму Отцеві, а коли скінчив молитися, то до Нього підійшов один з учнів і просить навчити їх молитися <<Лк.11.1-4>>. Ісус дає приклад молитви й пояснює, що Отець дасть Духа Святого усім, хто проситиме в Нього. <<"Просіть і буде дане вам">> – відповів Ісус <<Лк.11.5-14>>. Потім, коли Він підійшов до людей, розповів притчу про несправедливого суддю та вдовицю. <<Лк.18.1-8>> А для деяких, що були в собі певні, що вони, ніби праведні, і за ніщо мали інших, Він розповів притчу про митника й фарисея <<Лк.18.9-14>>. До Ісуса підводять діток, щоб Він їх поблагословив <<Лк.18.15-17>>.
         Нам відомо, що миро, яким жінки користувалися, як парфумами, було дуже коштовне, і купити його могли лише багаті люди <<Ів.12.5>>. Ми також установили, що Марія Магдаліна служила Ісусові своїм маєтком <<Лк.8.2-3>>, а також те, що вона мала сестру Марту та брата Лазаря <<Ів.11.1-2>>. Це була знатна та багата сім"я. Тому в мене немає сумніву, що Лазар і багатий юнак – це один чоловік, якого любив Ісус <<Ів.11.3, Мр.10.21>>. В останню мить, коли Ісус залишав дім Марти, до нього швидко наблизився її брат, щоб отримати відповідь на питання мети свого життя <<Мр.10.17-27…: "Учителю добрий, що робити мені, щоб вічне життя успадкувати?">>
         Ісус радить Лазарю виконувати Господні заповіді, але Лазар всього цього дотримувався ще змалку й відчуває, що повинен зробити ще щось, щоб бути більш досконалим. Ісусові сподобався цей юнак та його прагнення до високих цілей, Він полюбив його відразу й хоче наблизити до Себе. Тому говорить юнакові: <<"Одного бракує тобі: — іди, розпродай що маєш, та вбогим роздай, і матимеш скарб ти на небі! Потому приходь та й іди вслід за Мною узявши хреста.">>
         Але юнак засмутився тим словом, бо великі маєтки він мав і відійшов, зажурившись. Повертається тоді Ісус до учнів і промовляє: <<"Як важко багатим увійти в Царство Боже! Бо верблюдові легше пройти через голчане вушко ніж багатому в Боже Царство ввійти…">> Учні тоді запитали: "Хто ж тоді може врятуватися?" А Він відповів: <<"Не можливе людям – можливе для Бога!">> <<Лк.18.18-27>>.
         Тоді Ісуса Петро запитує, що їх чекає, бо вони все покинули й пішли слідом за ним, а Вчитель пояснює, що вони отримають у сто разів більше. <<Мр.10.28-31>>. Ісус відходить за Йордан і там перебуває деякий час <<Ів.10.40>>. Під час подорожі приводить учням притчу про робітників у винограднику <<Мт.20.1-16>> та заходить до дому одного з фарисейських старшин <<Лк.14.1-6>> і там пояснює, що, хто підноситься, буде впокорений <<Лк.14.7-15>>, а також приводить притчу про багату вечерю <<Лк.14.16-24>>.
         Наступного дня Він залишає фарисейський дім  та приходить за Йордан <<Ів.10.40>>. У той час, коли Ісус залишав Віфанію, Лазар, засмучений словами Ісуса, почав хворіти, а сестри послали за Ним, але Він не поспішав і сказав: <<"Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, — щоб син Божий прославився нею.">> <<Ів.11.3-4>>
         Ісус планує здійснити чудо воскресіння мертвої людини, щоб усі могли беззаперечно повірити, що Він є Той, Кого чекали <<Ів.11.5-7>>. А коли Ісус прийшов знову до Віфанії, де жив Лазар та його сестри Марта та Марія, узнає що Лазарь лежить у "печері-труні" вже чотири дні і що вже чути трупний запах <<Ів.11.39>>. Ця подія відбувалася незадовго до свята Очищення <<Ів.11.55>>, яке відзначали в Єрусалимі 10-го Тішрі, це приблизно середина вересня (див. част. книги про єврейський календар) <<3М.23.27>>. Усі присутні плачуть та жалкують, що Ісус не прийшов раніше, щоб вилікувати Лазаря. Ісус також засмутився й закапали в Нього сльози <<Ів.11.35>>. Підійшовши до печери, на якій налягав камінь, де лежав мертвий Лазар, Ісус промовляє: <<"Відваліть цього каменя!",- і звівши очі до неба промовляє: "Oтче, дяку приношу тобі, що мене Ти почув. Та я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але заради народу, що довкола стоїть, я сказав, щоб увірували що послав Ти мене." І промовивши це Він скричав гучним голосом: "Лазарю, — вийди сюди!" І вийшов померлий, по руках і ногах обв"язаний пасами, а обличчя у нього було перев"язане хусткою.>><<Ів.11.1-44>>.
         Не виключено, що ця подія могла статися першого числа сьомого місяця після місяця Пасхи на свято сурм <<3М23.24>>, тобто першого Тішрі, це приблизно перша половина вересня. Ця подія сколихнула всю Bіфанію, а дехто з юдеїв, що були присутні під час воскресіння Лазаря, доповіли фарисеям в Єрусалимі. Тоді первосвященики та фарисеї збирають Сінедріон і починають радитися, що ж їм робити з Ісусом. Усе вчення Ісуса було спрямовано непротивленню злу, тобто з любов’ю ставитися, як до ближніх, так і до своїх ворогів (див. Нагорну проповідь).
         Ісус робив багато чуд, а воскресіння Лазаря й зовсім поклало кінець сумнівам багатьох юдеїв. Сінедріон розуміє, що якщо вони все так і залишать, то всі ввірують в Ісуса і не зможуть досягти незалежності від Риму. Ісусові учні відмовляться вбивати людей, і римляни постійно будуть панувати над ними. Ось чому юдеї видали Ісуса й вимагали від Понтія Пілата Варраву, який міг очолити виступ проти римлян <<Ів.18.39-40, Ів.18.36, Ів.19.11>>, але пізніше підписали собі вирок <<Ів.19.15-16>>. Коли Єрусалим буде зруйновано, а євреї розпорошаться по всьому світу, а Рим буде завойовано новим ученням, котре стрімко буде поширюватися по всьому світові, Іван в книзі "Об"явлення" запише: <<Об.13.9-10>> <<Коли має хто вухо, нехай слухає: Коли хто до полону веде, — сам піде в полон. Коли хто мечем убиває, - такий мусить сам бути вбитий мечем! Отут терпеливість та віра святих!>>
         Псля закінченню ради на сінедріоні первосвященик Кайяфа промовляє до них: <<"Ви нічого не знаєте і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути!">>   Проте самі відмовляться від Нього і не захочуть умерти за Нього. <<Ів.18.39-40, Ів.18.36, Ів.19.11>>. Отож від того дня перед святом Очищення вони змовилися убити Ісуса Христа <<Ів.11.45-53>>. Ісус розуміє, що фарисеї разом з первосвящениками ще більш намагатимуться позбавитися Його після воскресіння Лазаря. Тому Ісус відходить до околиць, ближче до пустелі, до міста Єфрем, і тут лишається зі Своїми учнями <<Ів.11.54>>.
 
      Ісус вирушає на свято Кущів (14 – 21 вересня 29 року).
 
Надійшло 10-те Тішрі, свято Очищення, багато хто сподівався побачити Ісуса на святі та запитували один одного: <<"А як вам здається? Хіба Він не прийде на свято?" А первосвященники та фарисеї наказа дали: як дізнається хто, де Він перебуватиме, нехай донесе, щоб схопити його.>> <<Ів.11.55-57>>
Наближалося свято Кущів, на яке необхідно було збиратися всій ізраїльській громаді <<5М.16.13-17>>. Ісус потай вирушає до Єрусалиму й наближається до Bітфагії та Bіфанії, шо неподалік Оливкової гори та посилає двох учнів до села, щоб привели осла. Вони привели до Ісуса осла та поклали на нього плащі свої, а Він сів на нього <<Мр.11.1-7>>. <<А юдеї за свята шукали його та питали: "Де Він?" І поголоска велика про нього в народі була… <<Ів.7.11-13>> <<А другого дня, коли безліч народу, що зібралися на свято прочули, що до Єрусалиму надходить Іісус, то взяли вони пальмове віття і вийшли назустріч йому та й кричали: "Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє ім"я! Цар Ізраїлів!">>
Багато ж народу стелили одежу свою по дорозі, а інші стелили дорогою зелень. <<А учні його спочатку того не зрозуміли були, але як прославився Іісус, то згадали тоді, що про нього було так написано і що це вчинили йому <<Ів.12.16>>.
А деякі фарисеї сказали до Ісуса: "Учителю, заборони своїм учням!" А Він їм відказує: "Кажу вам, що коли ці замовкнуть, то каміння кричатиме!" <<Лк.19.39-40>>. У половині свята Ісус у Храм увійшов і став навчати <<Ів.7.14>>. Потім запитує книжників: "Чий син Христос?" <<Мр.12.35-37, Мт.22.41-45>>. Первосвященик дає наказ, щоб схопили Ісуса <<Ів.7.25-32>>. Ісус у Храмі промовляє, що Він скоро піде до свого Отця <<Ів.7.33-36>>. Коли Ісус в’їжджав у Єрусалим, то зрушилося ціле місто <<Ів.12.28-29>>. Отець прославляє Сина <<Ів.12.20-36>>. І хоч скільки чудес Він перед ними вчинив, та в Нього вони не ввірували, а деякі навіть із старших хоча й вірили та не признавалися через фарисеїв, щоб не вигнано їх із синагоги <<Ів.12.37-42>>. Ісус залишає Єрусалим до останнього дня свята <<Мр.13.1-2, Ів.7.37>>. Піднявшись на Оливну гору Ісус сідає напроти Храму <<Мр.13.3-4>>. Учні запитують про ознаки кінця світу <<Мр.13.5-13>>. Ісус пояснює також і про спустошення Єрусалиму<Мр.13.14-18>.> З"явлення фальшивих христів та пророків <<Мр.13.19-23>>, і в кінці з’явлення Cина Людського <<Мр.13.24-31>>.
Ісус також пояснює, що необхідно бути готовим завжди, бо часу кінця цього світу та Його приходу ніхто не знає крім Отця <<Мр.13.32-37>>. Потім Ісус говорить притчами про раба вірного й злого, та про мудрих і нерозумних дів, а також притчу про таланти та про останній суд <<Мт.24.45-51, 25.1-13, 25.14-30, 25.31-46>>. Ісус залишає Оливкову гору та відходить до Віфанії. Перебувши в Віфанії декілька днів, Він знову, незважаючи на те, що Його можуть схопити, приходить до Єрусалима останнього сьомого дня свята <<Ів.7.37-39>>. Ісус підіймає голос і пояснює, що Він прийшов врятувати світ. <<Ів.12.44-50>> <<І багато народу, почувши слова ті, казали: "Він справді пророк!" Інші казали: "Хіба прийде Христос із Галілеї?" Так повстала незгода в народі через нього.>> <<Ів.7.40-43>>
А дехто отримав наказ від старших схопити Його, та, почувши ті слова, не поклали рук на Нього <<Ів.7.44-53>>. І кожен пішов до свого дому, а Ісус пішов на гору Оливкову <<Ів.8.1>>. Переночувавши на Оливковій горі, вранці восьмого заключного дня свята Ісус знову приходить до Храму <<Ів.8.2>> і починає навчати: "Я світло для світу. Хто йде в слід за мною не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя" <<Ів.8.12-20>>. Потім Ісус виясняє фарисеям, що Він предвічний Син Божий <<Ів.8.21-36>>, і що вони не Авраамові діти <<Ів.8.37-40>>, а їхній батько – диявол <<Ів.8.41-46>>. «Ви не від Бога», — пояснює їм Ісус <<Ів.8.47-51>>. Я знаю Його <<Ів.8.52-59>>. І схопили каміння вони, щоб кинути на Нього. Та сховався Ісус і з Храму пішов.          Бачачи сліпоту фарисеїв та книжників, Ісус уздоровляє на своєму шляху сліпонародженого, щоб виявити їм їхню сліпоту. А після розмови з батьками сліпого та зустрівшись з Ісусом, вони замислюються й запитують один у одного: <<"Чи ж і ми невидючі?" відповів їм Іісус: "Якби ви невидючі були, то не мали б гріха, а тепер ви говорите: "бачимо" – то й ваш гріх зостається при вас!" <<Ів.9.1-41>>
Ісус, повернувшись до народу, пояснює, що Він — Пастир Добрий і служить дверима для кошари, Він кладе життя власне за вівці <<Ів.10.1-21>>. Потім Ісус залишає Єрусалим і з’являється там уже аж на свято Відновлення взимку <<Ів.10.22>>. Здається ввесь цей час Ісус був на іншому боці Йордану, на тому місці, де Іван найперше хрестив, та й там перебуває <<Ів.10.40>>. Невідомо, як розвивалися події в житті Ісуса за ці п’ять місяців між святом Кущів та Пасхою, на яку Його розп’яли.  Матеріал, який залишився із синоптичних Євангелій, мало що нам пояснює, особливо Лука, який просто описує події й не прив’язує їх ні з часом, ні з місцем перебування Ісуса, крім події в Єрихоні <<Лк.19.1>>, коли Ісус вирушає на останню Пасху Свого земного життя. Прошу вибачення в читача, якщо на його розсуд послідовність подій за ці останні п’ять місяців Ісусового життя була іншою. В усякому разі ці події, здається, відбувалися в Переї, по інший бік Йордана «Ів.10.40». Бачачи все, що Ісус учинив та говорив на свято Кущів, за ним пішло з Єрусалиму багато народу.
 
    Ісус іде до Переї (22 вересня – 16 листопада 29 року).

 Того часу підійшли до Ісуса люди та й розповіли Йому про галілеян, що їхню кров Пілат змішав був з їхніми жертвами. Ісус пояснює, що серед них були різні люди, і не були вони грішнішими, ніж усі інші галілеяни, та коли хто хоче спастися, він повинен покаятися <<Лк.13.1-5>>, і Христос розповів притчу про фігове дерево <<Лк.13.6-9>>. А коли до нього підійшло багато Його учнів, Він став їх навчати: проповідуючи, не боятися <<Лк.12.1-12>>, багатіти в Бога — притча про багача <<Лк.12.13-21>>. Покладіть на Бога надію свою <<Лк.12.22-31>>. Збирайте собі скарби на небі <<Лк.12.32-34>>. Будьмо готові, бо часу кінця світу не знає ніхто <<Лк.12.35-59>>.
         Коли настала субота Ісус заходить до синагоги й вздоровляє скорчену жінку. <<Лк.13.10-17>>. Ісус пояснює, хто буде спасенний <<Лк.13.22-30>>. Марко та автор Євангелія від Матвія також починають наводити слова Ісуса, які Він, начебто говорив у Переї за Йорданом стосовно розірвання шлюбу:  «Що Бог спарував людина нехай не руйнує» <<Мр.10.1-12, Мт.19.1-12>>. Доречно буде нагадати читачу, що територія Юдеї того часу була частиною Римської провінції. Тетрархією керував Пилип, син Ірода Великого, а Галілея та Перея входили до царства сина Ірода Антіпи. Тому уривок <<Лк.13.31-35>>, у якому йде мова про те, що Ірод хоче вбити Ісуса, необхідно також віднести до періоду з життя Христа під час Його перебування в Переї.
 
      Ісус  на  святі   Відновлення (17-25 листопода 29 року).
        
         Ішов час, настала зима, а з нею прийшло й свято Відновлення, і на це свято Ісус також іде до Єрусалима. Під час цих відвідин Ісус знову зустрічається зі старшими і дає їм зрозуміти, що вони до Його стада не належать, і остаточно пориває з ними. Старші сінедріону ніяк не хочуть миритися з тим, що Христос, як Син Божий, може прийти в образі людини, тому знову шукали нагоди схопити Його, але Ісус вийшов з рук їхніх <<Ів.10.22-39>>. Після цієї події Ісус вертається за Йордан до Переї. <<Ів.10.40-42>>
 
       Ісус  іде  до  Єрусалиму  на  останню   Пасху (1-5  квітня 30 року).
 
Наближалася Пасха, й Ісусові належить виконати Божу волю, у якій Він остаточно упевнився під час преображення, де йшла мова про Його кінець. Йому необхідно було принести себе в жертву за гріх людства, щоб визволити людину з під влади гріха та смерті. Тому Він розуміє, що наступні відвідини Єрусалима для Нього будуть останніми. Він утретє провіщає свою смерть та воскресіння <<Мр.10.32-34>>. Коли Ісус вирушив в дорогу до Єрусалиму, то ніхто не надав значення його словам. В усякому випадку мати синів Заведеєвих Івана та Якова хоче умoвити Ісуса, щоб Він посадив біля Себе її синів з обох сторін <<Мр.10.35-41>>. Ісус повідомляє, що це не в Його владі, а як вирішить Його Отець. Коли про цю розмову довідалися інші апостоли, то вони обурилися на Якова та Івана. Ісус дає зрозуміти учням, що Царство, яке Він буде будувати, відрізнятиметься від теперішнього, земного. Керівники Його царства повинні будуть дбати в першу чергу про своїх підлеглих, а не забирати в них, як це роблять теперішні керівники. Іншими словами: <<"Хто хоче бути першим, нехай буде він вам за раба.>> <<Мр.10.42-45>>
Коли Ісус підходить до Єрихону, Він уздоровляє сліпого <<Лк.18.35-43>>. Увійшовши в Єрихон, Ісус заходить погостити до одного митника Закхея, який споглядав на Ісуса з дерева <<Лк.19.1-10>>. Під час цих відвідин Ісус розповідає притчу про десять мін срібла <<Лк.19.11-28>>. А за шість днів до Пасхи прибуває до Віфанії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих. Для Нього там справили вечерю, де й відбулося друге намащення Ісуса миром <<Ів.12.1-11>>. Під час цієї вечері Ісус розповідає притчу про несправедливого управителя <<Лк.16.1-12>>, а потім робить висновок, що не можна служити Богові і Мамоні <<Лк.16.13-18>>. Під час вечері був присутній і Лазар, якого Ісус воскресив, і тому Він наводить приклад про багатого й Лазаря <<Лк.16.19-31>>. Іуда, який ніяк не міг, а можливо і не хотів розуміти Ісуса, скоріш за все вбачав в Ісусові царя цього віку, у якого можливо прагнув бути казначеєм. Але коли повністю переконався в тім, що звівся, адже Ісус прагне іншого царства, і тим більше невідомо, коли воно настане, він повністю втратив свою мрію. Тому поступово, мало-помалу в серці Юди зароджувалася ненависть до Вчителя, яку він таїв у глибині своєї душі. Проте подія, яка сталася у Віфанії під час другого намащення Ісуса, викрила його неприязнь до Ісуса остаточно <<Ів.12.4-5>>. Ісус зробив зауваження йому, щоб він не дорікав Марії <<Ів.12.7-8>>. Ця подія зрушила з місця в серці Юди якусь невидиму до цього часу пружину, яка штовхнула його на зраду свого Вчителя. Він зовсім уже не любить Ісуса, отож хоче помститися Йому, через це зовсім розчарований. І щоб хоч якось компенсувати свої втрати, Юда під приводом купівлі чого-небудь на свято Пасхи йде до Єрусалима, вступає в зговір з первосвящениками й говорить: <<"Що хочете дати мені, — і я вам його видам." І вони йому виплатили тридцять серебреників.>> <<Мт.26.14-16>>.
І він відтоді став шукати слушного часу, щоб видати Ісуса <<Мр.14.10-11>>. Ісус відразу помітив ці переміни й тепер без сумніву був певний, що Його видасть саме Юда. Ще після чуда нагодування п’яти тисяч народу, коли не могли зрозуміти Його проповідь більшість учнів, у якій Він порівнював Себе та Своє слово із хлібом, який зійшов з небес, вже тоді багато учнів відійшло від Ісуса, і не ходило з Ним <<Ів.6.66>>. Ісус ще тоді застеріг своїх близьких учнів, що один із них диявол <<Ів.6.70>>. А після події у Bіфанії Ісус зрозумів, що Юда остаточно утвердився у своїх намірах Його видати. Через деякий час Ісус відходить до Єрусалима. Коли Ісус наблизився й місто побачив, то заплакав за ним і сказав: « “О, якби ти хоч цього дня пізнало, що потрібно для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це...”» «Лк.19.41-44».
Увійшовши до міста, Ісус планує Таємну вечерю, щоб зміцнити та застерегти інших учнів, попрощатися з ними і використати зраду Юди у Своїх цілях. Ісусові необхідно, щоб Його було схоплено перед самою Пасхою, а кров, яку Він проллє, буде служити Його Новим Заповітом у Його крові. Заповідь, яку Ісус дасть Своїм учням, перевершить усі закони, тому що немає нічого міцнішого, ніж любов. Тільки любов здатна йти на будь-які жертви заради улюбленої людини. Досягти своєї мети, перемогти будь-які труднощі, витерпіти будь-які страждання. Немає більшої любові як та, що здатна віддати своє життя заради іншого <<Ів.13.33-35, Мр.14.12-31>>. Після Таємної вечері всі чотири Євангеліста повідомляють про події майже однаково, за виключенням незначних деталей. Тому вести подальше упорядження подій немає потреби. І, якщо тепер поглянемо на узгоджений матеріал, то помітимо, що всі події закономірно розгортаються протягом одного року. А більш детальний розбір текстів я почну в наступній частині книги…
 
 
                                                                                                             24.01.01р.                    кор.20.01.08 р.
 
   Тел. автора:
0975069313, 0661715030.               

Комментарии