Історичний Час написання Євангелій

                                                                            Історичний   Час   написання   Євангелій.
 
         Справжність та достовірність чотирьох Євангелій можна простежити аж до середини  другого століття. Одним з найдавніших свідчень — це помітки, залишені Ірінеєм (140 р. народження), Єпіскопом Ліонським, що загинув мученицькою смертю в 202 році після Р. Хр. Юнаком він навчався у Полікарпа, учня апостола Івана. У листі до Флоріна, котрий зберіг Євсевій, Іріней наводить свої спогади щодо особистості та вчення Полікарпа, а також те, як Полікарп розповідав про своє життя з апостолом  Іваном та іншими, які бачили Господа Ісуса.
         Іріней  цілком зрозуміло пише про чотири Євангелії й наводить  докази, пояснюючи: чому їх власне чотири. У свою чергу Тертуліан (пресвітер Карфагена, похований у 230р.) – наполегливо обороняє Євангеліє від Луки, протиставляючи його апокрифу якогось Марціона, котрий прагнув розповсюдити  свій витвір у громаді. Тертуліан висловлює певні думки стосовно цієї події:
         «Те Євангеліє від Луки, якого ми притримуємося з часу його появи, прийнято як справжнє», — і, додає він: «Авторитет апостольських громад захищатимуть також інші Євангелії, які ми так само отримали від них».         Клімент Олександрійський, під наглядом якого перебувала Катехизійська школа, похований близько 220 р., свідчить про загально прийнятне визнання громадами чотирьох Євангелій. Крім цього, збереглися листи від християнських громад в Ліоні та В`єне, до громад в Азії та Фрікії. у них розповідається  про тяжкі переслідування, що  довелося їм зазнати приблизно 177 року.  В листі наведено  тексти Євангелій від Луки та Івана. Все це свідчить про те, що вже в другому столітті ці чотири Євангелії були загально визнаними та прийняті церквами.
         Ще одним доказом  більш старшого походження Євангелій можна знайти в текстах, залишені Іустіном Мучеником, що народився на початку другого століття, в котрих він наводить дві апології на захист Християнства та розмову  з євреєм Трифоном. В цих книгах він наводить багато цитат  з Євангелій Марка та Івана. Ці тексти в достатній мірі свідчать  про його детальне знайомство з цими  Євангеліями. В листі до Діогнета, сучасника Іустіна Мученика, трапляються висловлення, що взяті з Євангелій Матвія та Івана.
         Тепер звернімося до так званих  мужів апостольских, тобто найближчих учнів апостолів, які писали в наступні часи. Один із старших між ними, Клімент Римський, що загинув у 100-му році, у своєму першому посланні до коринтян,  котре всіма визнається справжнім, наводить відомості, що свідчать про його знайомство з трьома  першими Євангеліями — Марка, Матвія та Луки.
         Ще одним цінним і важливим доказом є те, що всі чотири Євангелія знаходимо в двох найстарших перекладах Нового Заповіту: в сірійському, званому Пешито, та в старому Латинському, — обоє написні приблизно до 150-200 років від Різдва Христова. Так званий Мураторієв Канон — латинський фрагмент середини другого століття (знайдений італійцем Мураторі, похований у 1750 році в Мілані) — повідомляє нам про третє Євангеліє від Луки з додатком,  котре свідчить про особистість автора. А саме, що він був лікарем, якого Павло  брав з собою, і те, «що сам Лука не бачив Господа». Після свідчень  про Луку пишеться, що, «четверте Євангеліє написав Іван, один з числа учнів Ісуса».
         З вище наведених фактів робимо висновок, що вже біля 150 року всі Євангелії були достатньо поширені в церквах: їх обговорювали, аналізували  та порівнювали між собою. З попередньої частини аналізу текстів ми  визначили, що першим з’явилося  Євангеліє від Марка, яке було написане  автором за проповідями Петра. Пізніше невідомий єврейський автор, використавши матеріал Марка, переробив його та, доповнивши новими притчами й нагорною проповіддю, видає своє Євангеліє, що отримало назву «Євангеліє від Матвія».
   Приблизно в той час стали з'являтися численні апокрифи, автори яких послуговувалися неперевіреною інформацією, або ж узагалі вимислом та чутками, що тільки шкодило поширенню справжнього Євангелія,  яке на той час передавалося усно апостолами. Цей наплив апокрифів примусило Луку написати власне Євангеліє. Проте, не будучи свідком,  Лука за основу подій бере також Євангеліє від Марка та Матвія й, переробивши та доповнивши їх новими свідченнями, пише Євангеліє, як лист, котрий пізніше  отримає назву Євангелія Від Луки.
    Із історії нам відомо, що Ієрусалим було зруйновано близько 70-го року, а Іісуса Христа розіп'ято  30-го.  Якщо звернутися до текстів цих трьох синоптичних Євангелій щодо спустошення Ієрусалиму  << Мар.13.14-18, Матв.24.15-20 та Луки 21.20-24>> то помітимо, що ні Маркові, ні Матвієві невідомо оточення Ієрусалима військом. І Марко, і автор Євангелія від Матвія описують події стосовно внутрішньої гидоти  спустошення людей та храму, і це порівнюється в них із кінцем світу, а їхні тексти майже однакові.
 
 
          Марко 13.14-18                       Матвій 24.15-20              Лука 21.20-24
 

  Спустошення Єрусалиму

14 "Коли ж ви побачите ту "гидоту спустошення", — що про неї звіщав пророк Даниїл, — що вона залягла, де не слід, — хто читає, нехай розуміє, — тоді ті, хто в Юдеї, нехай в гори втікають. 15 І хто на покрівлі, нехай той не сходить, і нехай не входить узяти щось із дому свого. 16 І хто на полі,-хай назад не вертається взяти одежу свою. 17 Горе ж вагітним і тим, хто годує грудьми, у ті дні! 18 Моліться ж, щоб не трапилося це зимою!

    Спустошення Єрусалиму

15 "Тож, коли ви побачите ту "гидоту спустошення", що про неї звіщав був пророк Даниїл, на місці святому, — хто читає, нехай розуміє, — 16 тоді ті, хто в Юдеї, нехай в гори втікають. 17 Хто на покрівлі, нехай той не сходить узяти речі з дому свого. 18 І хто на полі, – хай назад не вертається взяти одежу свою. 19 Горе ж вагітним і тим, хто годує грудьми, за днів тих! 20 Моліться ж, щоб ваша втеча не сталась зимою, ані в суботу.

Спустошення       Єрусалиму

20 "А коли ви побачите Єрусалим, військом оточений, тоді знайте, що до нього наблизилося спустошення. 21 Тоді ті, хто в Юдеї, нехай у гори втікають; хто ж у середині міста, нехай вийдуть; хто ж в околицях, — хай не вертаються в нього! 22 Бо то будуть дні помсти, щоб виконалося все написане. 23 Горе ж вагітним та тим, хто годує грудьми, у ті дні, бо буде велика нужда на землі та гнів над цим людом! 24 І поляжуть під гострим мечем, і заберуть до неволі поміж усі народи, і погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скінчиться час тих поган…



 
 
         Проте ми бачимо, що Луці вже відомо про руйнування Єрусалиму, а також те, що євреї після цієї події будуть розпорошені поміж усі народи, аж поки не скінчиться час перебування євреїв між язичниками. <<Лук.21.24>> Слід пам’ятати, що Євангелія від Луки та “Дії Апостолів” – дві взаємопов’язані книги, остання з яких закінчується римським заточенням Павла протягом двох років. <<Дії 28.30>>.
         Це дає нам підстави стверджувати, що частково книги були написані з ціллю підготувати захист Апостола на майбутньому судові. Процес мав відбутися близько 64 р., але ніяк не пізніше 68 року, коли ще при владі був Нерон, римський імператор, за наказом якого страчено велику кількість християн.
         Щодо «Євангелії від Марка, необхідно зазначити, що переклад автором Ісусових слів із мови, на якій Він розмовляв <<Мр.15.34>>, свідчить про те, що Євангелія призначалася для широкого кола читачів, тобто людей різних національностей, а також тих євреїв, що не знали рідної мови й перебували у віддалених місцях від своєї Батьківщини. Із книги «Дії Апостолів» ми також дізнаємося, що в Антіохії, столиці римської провінції Сірії, перші християни почали проповідувати Добру Новину про Христа не тільки грекомовним юдеям — <<еліністам>>, але й неєвреям — <<елінам>>. Багато антиохійців увірувало в Ісуса, і саме там послідовники Христа отримали назву <<християни>> <<Дії 11.19-26>>. Саме ця церква вислала перших місіонерів – Павла та Варнаву близько 46-48 року. Вони проповідували «Добру звістку», тобто «Євангелію» протягом двох років на Кіпрі та в Малій Азії. Серед них був також присутній Марко <<Дії 12, 25, 13.5>> <<Дії 13-14>>. Те, що християнами ставали, як юдеї, так і погани, породило питання:
         «Чи можуть язичники стати християнами, не ставши попередньо юдеями?»
         Зібрання керівників Християнської церкви, що відбулося близько 49 року в Єрусалимі, вирішило це питання на користь поган <<Дії 15>>. Близько 50 року Марко з Варнавою знову перебували на Кіпрі <<Дії 15.39>>, а Павло першим поніс «Добру Звістку» до Європи того ж року <<Дії 16>>.
 
Таким чином, найбільша вірогідність з'явлення “Євангелія від Марка” припадає на проміжок часу між 40-55 роками. А “Нагорна проповідь”, котру залишив апостол Матвій, очевидно була написана в проміжку між 35-50 роками. У такому разі Євангелія невідомого єврейського автора, що отримала назву “Євангелія від Матвія”, в якій поєднано “Євангелію Марка” та “Нагорну проповідь” напевно вийшла у світ близько 45-60 р. після появи книг Марка та Матвія. Але сама книга Матвія “Нагірна проповідь” не збереглася,  ми віднаходимо її в тексті “Євангелії від Матвія” на початку книги <<Мт.5-7>>.
         З вище сказаного робимо висновок, що дві перші Євангелії, від Марка та Матвія, з’явилися й почали поширюватися у проміжку між 40-60 роками, не менш як за 10 років до руйнування Єрусалиму. Лука ж писав свою Євангелію за декілька років до руйнування Єрусалиму або напередодні цих подій. З історії нам відомо, що близько 66 року юдеї підняли повстання. Вони перебили римський гарнізон, який стояв в Єрусалимі. Після цього заколот розповсюдився по всій територію Палестини. Тоді римляни були вимушені в 70-му році послати цілих три легіони під проводом Тита Веспасіана.
         Під час святкування весняного юдейського свята “Пасхи” в Єрусалимі зібралася значна кількість людей, тому після облоги міста там розпочався справжній голод. Місто було взяте змором. Але ще до 73 року н.е. в різних частинах Палестини продовжували опір уцілілі загони повсталих. І, як свідчать історичні дослідження, наведені на початку тексту, усі троє синоптичних Євангелій були загальновідомими багатьом церквам та достатньо поширені під кінець 1 ст. н.е. Ураховуючи вищеописане, робимо висновок, що Лука написав своє Євангеліє у проміжку між 64-68 роками, коли на Єрусалим спала смертельна небезпека.
         Після того як  три перших Євангелії були загально визнані церквами, апостол Іван, як основний свідок  служіння Ісуса Христа, поглиблено ознайомившись з текстами синоптичних Євангелій,  робить декілька письмових зауважень щодо цих Євангелій, а його близькі товариші по цим коментарям спільно пишуть останнє Євангеліє, котре отримало назву “Євангеліє від Івана”. В цій Євангелії друзі зобразили Апостола Івана як учня, котрого любив Ісус. Так, в Ів.21.24 читаємо: <<”Це той учень, що свідчить про це, що й оце написав. І знаємо ми, що правдиве свідоцтво його”>>.
         На початку дослідження ми з’ясували, що в середині ІІ ст. н.е. вже були загальновідомі всі чотири Євангелії. Тому четверте Євангеліє, найвірогідніше, було написане у проміжку між 68-80 р. н.е., уже після Євангелії від Луки.
         Необхідно зазначити, що книга “Об'явлення”, котра так само була написана апостолом Павлом у вигнанні на острові Патмос <<Об.1.9>>, уже згадує всі чотири Євангелії, які відображені в образі чотирьох священних тварин <<Об.4.6-8>>. Написана книга була в 69 р. н.е., про що свідчать історичні факти, на які посилається автор під час переліку царів, тобто імператорів Риму <<Об.17.10>>, від часу появи церкви Ісуса Христа. Автор дає нам ясно зрозуміти, що писав він книгу “Об'явлення” під час правління шостого імператора після заснування церкви: <<п”ять їх упало, один є, другий іще не прийшов, а як прийде, то мусить він трохи побути>> <<Об.17.10>>.
         Церква з’явилась після розп’яття Ісуса Христа під час правління Тіберія (14-37 рр.) в 30 році н.е., потім правили Калігула (37-41 рр.), Клавдій (41-54 рр.) та Нерон (54-68 рр.), який розпочав жорстоке переслідування християн. Згодом зацарював Гальба (68-69 рр.), який скоріш за все заслав Івана у вигнання. Отон (69 р.) був шостим після п’ятьох, які впали, наступним царем став Виттелій (69 р.), який лише трохи побув при владі. На зміну ж йому прийшов сьомий — Веспасіан (69-79 рр.), що послав війська на Єрусалим в 70 р. під керівництвом Тіта. Восьмим імператором став Тіт (79-81 рр.). Як бачимо, перелік цих правителів цілковито відповідає картині, що змальована Іваном в книзі “Об'явлення” <<Об.17.9-11>>.
 
 
         Ці відомості дають нам можливість установити більш точні дати появи Євангелій:
 30-40 роки – “Нагірна проповідь”;             40-55 роки – “Євангелія від Марка”;
45-60 роки – “Євангелія від Матвія”;           64-66 роки – “Євангелія від Луки”;
66-68 роки – “Євангелія від Івана”;             69 рік – “Об'явлення”.
70 рік – зруйновано Єрусалим, через 40 років після розп’яття Ісуса Христа.
 
 
21.12.2000 р.     
11.01.2003 р.             Кор. 15.01.2008р.
ТЕЛ. АВТОРА: 0661715030, 0975069313