Норф і Дора

Норф и Дора.
 
Роман.
 
Кобзарь Сергей — автор.
(Научно-фантастический — шедевр).
 
 
 
Норф був звичайнісіньким собі хлопцем в гімназії 2010-го року, що існувала в невеличкому облаштованому університетському містечку. Всі будинки в містечку, ну майже всі, були сірого кольору, та ще й не вище чотирьох поверхів, за традиціями стародавньої готичної архітектури.
І сама гімназія, хоч і знаходилася так би мовити подалі від інших будівель, майже не звертала на себе уваги в обладунку не багатьох доглянутих дерев біля входу, парку та доріжок. Доріжки були асфальтовані.
Норф більшу частину свого часу приділяв спілкуванню з однолітками, а саме з друзями Біллі, Томом і Джеком, а шкільна програма, як і водиться, була в нього на другому плані. Норф був широкоплечий,  білявий хлопець високої статури, досить розумний та кмітливий щоб відповідати влучно і не боятись будь-кого, ще й на навчання трохи розуму вистачало. Він не боявся навіть вчителів та старшокласників, деякі з них були його приятелями.
Програма занять в гімназії Норфа мало чим відрізнялась від програми занять аналогічних закладів, хоча більшість учнів коледжу навчання любили. Мабуть, через доброту вчителів, і через те, що мало ганяли. Увага вчителів була зосереджена на викладанні предметів, і, щоправда, вчителі дійсно більше цікавились дисципліною, ніж учнями. Така практика дала свої плоди: вчителів не боялись, але й не зневажали. Багато хто з учнів прогулював уроки. Норф з друзями входив до їх числа.
Сьогодні, в середу, Норф, за звичкою, домовився  з товаришами, і вони разом дременули з гімназії. Куди ?
Вештатись по місту, розглядаючи незнайомі місця. А через те, що Норф з товаришами не нехтував підробити чи погрузити щось там, в них нерідко були гроші, щоб зайти в кафе чи бар, навіть купити собі тістечок. Ані норф, ані його товариші не палили, вони дали собі зарок у цьому.
 
Вийшовши з воріт гімназії, хлопці проминули провз учнівський стоматкабінет, що стояв ліворуч, провз магазин квітів, кондитерську, і зупинились на розі перехресної
 
                                                                                2
вулиці. Звичайний веселий ранок, туман, зойки торговців, рекламні акції та рев автомобілів.
— Ходім до Сміта! — гукнув Норф до всіх. — в нього є робота !
Коли вони дійшли до нового заводу оргтехніки, з протилежного боку їх гукнув господар магазину :
— Агов, школярі! Заробити хочете ?
— А що заплатиш, містер Сміт? — одізвався за всіх Норф.
— По три фунта на брата та по дві баночки пива Хеннесс. — відповів усміхнений торгівець.
— Згода. — і хлопці приступили до роботи. Грузити довелося баночне пиво, масло, ящики з ковбасами, молочні продукти. Грузити довелося повнісіньку фуру, але для хлопців це була легка справа, і от, хвилин через тридцять, вони отримали належне, і повільно, але весело, рушили в напрямку коледжу. У Біллі і Джона в коледжі залишились ранці з книжками. Погода стояла досі похмура.
Норф не знав у свої п'ятнадцять, що таке журитись. Він, щоправда, знав, що таке голод, безвихідь, заздрість… Саме ці якості допомагали йому іноді бути хитрим та працелюбним. У коледжі він уходив до списку розбишак, але не злісних, а хитрих, який завжди спробує знайти спосіб викрутитись. Дівчата його поки що мало цікавили, але в кишені у нього завжди були заховані декілька або більше фунтів, і він вже не був постійно голодний, як в перші роки навчання. Вся команда підходила до воріт коледжу.
Раптом двоє худеньких дівчаток, трохи нижчих за Норфа ростом, вибігли з дверей стоматкабінету, наче сліпі, міцно тримаючись ліктями. Обидві в недорогих болоньових куртках, синій та жовтій. Одна з них — і справді худорлява, білява, заклопотана і якась напружена, років чотирнадцяти, з хвостиком позаду. Інша була досить пропорційною дівчиною з чорнявим волоссям і причіскою каре, вираз обличча якої можна було б назвати «дуже розумна», або й «надто розумна», як на кого. Дівчата йшли поперек вулиці не озираючись, і через свої капюшони не помітили, як спіткнулися об ноги хлопців.
На бруківку попадали всі, крім Джона і білявки. Норф катався понизу, тримаючись за коліно. Мабуть, болісно було. Коли ж він побачив причину свого болю з карими очима та розгубленим обличчям, та ще й стояла перед ним навшпиньках, його пробрав сміх. Він сміявся, поки коліно не перестало боліти.
— Нічого, дарма. Могло б бути й гірше. Мене звуть Дора, — випалила дівчина.
— А мене звати Норф.  — зніяковіло відповів Норф. Йому було майже все одно, хто перед ним. Він все ж таки трохи відчував образу, яка проходила.
— Будем знайомі. — додала дівчина, ще не піднімаючись з колін і простягуючи йому свою маленьку руку. Образа минула. — Чи не хочеш ти запросити мене в кафе? — додала вона раптово.
  — Залюбки! — Норф зрадів, що вона сама запропонувала вихід іх дивакуватої ситуації.
— Взагалі я не хочу в дорогий ресторан або бар. — додала Дора, а це була вона, — і моя подруга теж, але на середню руку або щось таке я цілком згодна. -Дора махнула подрузі, яка в цей час вдивлялась в Джона, через поганий зір чи цікавість.
— Ну що, йдем в кафе? — спитав похапцем Норф, поки інші нічого не зрозуміли.
— Я ж сказала О*кей! — перебила його Дора, — в мене є класна ідея. — Ідем у те двоповерхове кафе за рогом, де намальований чобіт і книжка !
— Та то ж викладацьке кафе. — майже злякався Норф.
— Нічого, тим краще. — додала Дора,  — Адже там непогана кухня...
 
 
                                                                           3
 
— Ходім! — Норф повів Дору одну, бо її подружка саме в цей час кудись дременула, мабуть, злякалася абощо.
 
Невдовзі вони двоє піднімались сходами викладацького кафе-бару, Норф забув навіть подивитись його назву. Дора зняла куртку, і Норф побачив, що ця миловидна дівчинка в недорогому, і саме тому приємному червоному светрику, коричневому квітчастому платтячку з подолом. Сам же він був вдягнений в сині, майже спецовочні, з гарного матеріалу штани, жовту сорочку та сірий теплий светр, майже все, що в нього було.
Кафе для викладачів виявилося надзвичайно цікавим місцем. Зелений оксамит скрізь, навіть на стінах, освітлена класна дошка посеред стіни бару, де присутні могли писати будь-що, навіть записки друзям, зручні круглі столики на 2-3 особи, темна паркетна підлога і синя оксамитова стеля. Красиві круглі бра на дерев’яних стойках в різних кутках зали, були й менш освітлені місця.
Норф замовив два стакани коли, два пакетики солоних горішків, тістечка в асортименті та пляшку пива, якого сам майже не пив. Тим часом Дора знайшла столика та чекала на нього.
— Ну що, розповіси мені про себе, студенте Норф? — намірено підвищила його статус Дора.
— Взагалі-то нема про що розповідати, — видав трохи похмурий Норф, — просто моя мати бідна робітниця пральні, яка не в змозі оплатити моє навчання, і вчуся я за рахунок коледжу, а вчителі крізь пальці дивляться на мої прогули, щоб я заробив собі кишенькові. Батько мій моряк десь на судні, я його й не бачив ніколи, він покинув матір після трьох місяців спільного життя, уплив наче тимчасово, а виявилось назовсім. Це не сімейна людина. Вчуся я так-сяк, хоча міг би й краще, аби не гроші. Я навчився заробляти сам. А ти що про себе скажеш? — Норф пильно подивився їй в вічі, а їй це, мабуть, було приємно.
— А що я? — повільно ніяковіла Дора, — мати звичайна повія, я їй лише тягар, батько алкан і сутенер, хай йому, почав до мене домагатись, от я і втікла з дому, і це вже третій раз. Живу з подружкою на даху, в неї майже така ж історія, не вздумай її скривдити, а взагалі-то нічого доброго в житті в мене більше нема. Мій коледж не в цьому районі, але я посварилася з усіма вчителями, і тепер не хочу туди повертатись. От і вся моя історія. Цікаво ?
— Я допоможу тобі. — спокійно мовив Норф без зайвого азарту, і налив їй в сnакан ще коли. — Мабуть, зголодніла дуже ?
Дора чесно кивнула.
— Як мені відноситися до твоєї подружки? — задав Норф передбачливе питання, бачачи для себе багато проблем від нерозуміння.
— Як до моєї рідної сестри. — відповіла Дора, — зможеш? — Вона тим часом їла тістечко.
— Зможу.
— Тоді і я зможу бути тобі подругою. — мовила Дора, — А, доречі, де ти живеш ?
— Я знімаю цілий поверх, тобто дах, в будинку мого приятеля(він мав на увазі Біллі). Щоб бути точним, то в його батьків, і вони беруть з мене мало грошей, добре відносяться. Хочеш жити разом зі мною? — Норф був цілков щирим, він ненавидів невизначеність в особистих питаннях.
— Хочу. — відповіла Дора, — але давай зараз краще поїмо !
Норф спокійно кивнув до неї, адже вже відчував у ній дещо рідну людину.
Поки Дора їла, Норф напружено спробував знайти тему, про що він мав думати, але зрозумівши, що ці спроби марні, вирішив не думати взагалі, як і зазвичай.
 
 
 
                                                                          4
 
— В мене на тому тижні плата за коледж скінчилась. — раптом мовила Дора. — Матір мене місяць не буде шукати, ти влаштуєш мене в свій коледж ?
-Влаштую. — Норф потай милувався нею, це почуття було для нього новим.
-А коли ти мене влаштуєш? — запитала Дора.
— Завтра.
— Тоді і я буду добра до тебе. Сьогодні. — мовила Дора.
Норф відчув наближення чогось незвичайного.
Їх розмову перервала подія, коли в кафе з’явився Норфів викладач математики, чемний службовець в темно-синьому костюмі та з краваткою, втілення ідеального вчителя, але досить хитрий, підступний, навіть жадібний, як вважав Норф.
Містер Пінн чемно підійшов до столика Норфа і досить підступно запитав :
-Чому тебе сьогодні не було на уроці математики, учень Норф? — Дора зблідла, вона передчувала найстрашніше. Але в Норфа завжди були готові відповіді.
— Мені мати дзвонила, містер Пінн. Вона сказала, що можливо, знайшовся мій батько.
— А якщо це брехня? — запитав містер Пінн. — Я перевірю.
— А якщо все наше життя — брехня, -відповів Норф. — він знав слабкі місця вчителя.
— Добре, учень Норф, а чи знаєш ти, що ми сьогодні проходили теорему Ферма, і ти маєш її знати.
— Так, пане вчителю, ви маєте мене перевірити. — Норф знав свої сильні місця, він ще на початку навчання прочитав увесь підручник, просто прочитав, і іноді користувався цим способом, щов відвести увагу вчителів. Він просто пам'ятав цю теорему.
— Тоді доведи це біля дошки. — містер Пінн зло посміхнувся до нього, всі в коледжі знали, який цей вчитель дріб'язковий, хоча за це й поважали.
Норф не став у позу, як деякі, а спокійно вийшов з-за столика, до дошки, і за десять хвилин вималював всю площу дошки, ледве вмістився доказ. При цьому він намагався мовчати, адже знав, що зайве слово не буде йому в нагоді. Містер Пінн цього не очікував. Що завгодно, але не це. Він очікував скандалу, а не доведення теореми.
Коли ж підсліпуватий вчитель ще й впевнився, що доведення вірне, він просто не знайшов, що сказати.
p Норф, ви перший учень, який це зробив поза школою. Віднині я поважаю вас як одного з найкращих учнів. Ви зхадоволені ?
— Так, пане вчителю.
Містер Пінн поважно віддалився, замовляючи собі пива.
А Дора звернулася до Норфа, питаючи :
— Я теж цього не очікувала, поясни.
— Саме на цьому ловлять вчителі, саме цього вони бояться і саме це поважають — коли учень знає урок наперед. Я що, винний, що я користуюся цим ?
Скоро вони обоє пішли на горище Норфа, навіть не злякавши батьків Біллі. Мабуть, батьки Біллі були дуже передбачливі люди.
 
Наступного дня несподівано Норфа об'явили в коледжі кращим учнем з математики. Все це відбулося з подачі містера Пінна, який був досить передбачливим, і таким чином теж здобував собі прихильників. Поки Норф згадував всі ласки та солодощі минулої ночі, його вже обступили товариші по класу.
— Норф, де ти так брехати навчився ?
— Норф, може і іспити будеш у кафе складати ?
— Не журися, старий друже, ми без злості...
 
 
                                                                             5
Знову йшов урок математики, але Норфу до того не було діла… Він думав про те, що ось-ось повинна з'явитися Дора, а як її сприйме клас… І чи вона не побоїться? Рівно о десятій, вона сказала. Норф навіть виштовхав зі своєї парти Біллі, пояснимши йому на пальцях, що віднині йому сидіти тут заборонено, бо це місце призначене новенькій. Біллі був змушений сісти партою нижче.
Аж ось о першій хвилині на одинадцяту у двері класу постукали, і зайшла Дора в супроводі директора.
В чорній в'язаній кофті, блузці, джинсових штанях по фігурі, схожа на Барбі або Гайку з мультику, та ще й з кульочком якимось, мабуть, книжки. Норф аж посміхнувся.
— Це ваша нова учениця, — мовив директор коледжу, скоса поглянувши на клас. Але обурюватись ніхто і не думав, навпаки. Виявилось, вся чоловіча частина класу одразу закохалась у новеньку, ніскільки цим не засмутивши інших дівчат, а їх було в класі семеро. — ЇЇ звуть Дора. — додав директор, — сідай, вибирай собі місце.
П'ятнадцять пар хлоп'ячих очей з надією подивились у її бік.
Дора відкрито посміхнулася всьому класу, чомусь вклонилась директору, і рушила на місце біля Норфа. Заздрощам хлопців не було кінця, але ця заздрість швидко зменшилась, бо Норф був відомий як найхитріший, найсильніший та найрозумніший у класі.
Урок продовжувався, але половина уваги класу віднині була зосереджена на третій парті Норфа.
Після останнього уроку Норф і Дора пішли додому разом.
— Розкажи мені щось про минуле, Дора, мені не вистачає даних про тебе, тобто, ти розумієш...
— Я жила на даху разом з Люсі, ти ж знаєш. Втікла я від батька, що хотів мене зґвалтувати. Ти ж знаєш, таке інколи буває… Ну, вибору в мене було небагато, тільки я знала про одну таку саму бідну дівчину, що живе на даху, з іншого району і коледжу. Я зійшлася з нею, ми були схожі навіть характерами, і вона пустила мене до себе. Далі все було дуже просто. Що ти ще хочеш знати ?
— Гаразд, спасибі, що довіряєш мені. — Норф був навіть спантеличений. — це я для себе, почуття, розумієш ?
— Не бійся, я вірю тобі. — підтримала його Дора.
 
По дорозі з коледжу за ними крадькома йшов Біллі. Йому кортіло дізнатись, на кого Норф проміняв всю їх веселу компанію, і чи варта ця дівчина їхньої дружби… Біллі аж трусився, як хотів почути про секс, і йому це вдалося,  коли Норф сказав :
— Ти була чудова вчора. Вибач за те, що так говорять всі..
— Нічого, ти теж був Гераклом. — відповіла Дора, — Мені треба деякі речі до тебе перевезти, -  додала вона.
— Добре, зараз і перевеземо. — відгукнувся Норф.
Вони швидко знайшли вантажну машину з водієм, і уїхали в невідомому напрямку, а Біллі залишився стояти під деревом один.
«Можливо, це і добре, і погано.», — подумав сам до себе Біллі. – «Добре, що друзів більше, та ще й дівчина, погано, що Норфу тепер не до них, не до друзів, і з батьками більше клопоту. Але нічого, Біллі вміє бути другом. Треба бігти додому, бо вони ще приїдуть туди раніше за нього» — і Біллі припустив чимдуж.
 
Через півгодини до Будинку Біллі приїхала машина з вантажем. Невеличке трюмо, стул з гнутою спинкою, і чотири сумки з якимось барахлом.
— Он як дівчата вдягаються. — прищурив око з порогу Біллі.
 
 
                                                                        6
— Ти краще піди і поможи їм. — додав до цього Біллів батько, що завжди вдома ходив у костюмі, хоча й був охоронцем.
Біллі стрибнув зі східців до Норфа з Дорою.
— Звідки це все? — гукнув він до Норфа.
— Це з її минулої квартири. — витягнути з Норфа зайве слівце було неможливо.
— Тут у нас база відпочинку. — гукнув і до Дори Біллі.
— Так, у вас тут справжній рай. — відгукнулася вона. — Добре, що Янголів нема, бо я їх боюся.
З веселим гамором компанія занесла речі на верхній поверх, що деінде зрізався дахом.
— Норф, я посиджу у вас недовго, можна? — запитав  Біллі вже нагорі.
Можна, недовго, влаштовуйся. — мовив Норф.
— Норф, де ти готуєш їжу? — спитала тим часом Дора.
— Тут, на електроплитці або в мікроволновці, тобі де більш подобається? -зрадів Норф такому питанню.
— А де розетка ?
— Он, біля дверей, де ми заходили. — показав пальцем Норф.
— А де в тебе продукти, крім тих, що в холодильнику ?
— А він їх в мішку тримає, картоплю і капусту. — озвався Біллі. — Він страх як не любить моркву і буряк, краще не пропонувать, зато обожнює зрази, смажену картоплю і вареники, ще він булочки з кефіром любить.
— Спасибі, що повідомив. — мовив з докором Норф.
— Нема за що,  вона б все одно через пару років про це узнала. — мовив Біллі.
— Хлопчики, не сваріться. — перервала їх Дора тоном диктора телебачення, сьогодні буде смажена картопля, зрази будуть завтра, — і, на диво Біллі, вона почала чистити картоплю вузьким ножем з Норфових запасів.
— Вітаємо в раю! — ще раз мовив Біллі, вже остаточно вдоволений.
— Ти тут не задарма сидиш. — мовила до Біллі Дора, — на, чисти теж картоплю. І ти, Норф, теж...
— В мене стільки ножів нема. — озвався Норф.
— Тоді підмети в кімнаті, тут неприбрано, — мовила вона.
До кінця дня вони втрьох, за вказівкою Дори, зробили в просторій кімнаті невеличкий ремонт, і Біллі пішов до себе робити домашне завдання.
Нарешті, Норф і Дора залашились  самі.
 
— Займемося любов’ю? Тобі здоров'я дозволяє? — запитала Дора.
— А що, можна? — була відповідь ?
— Можна. До нас гості не завітають ?
— Ні.
— Тоді почнемо.
Норфа вже тягнуло до цієї насолоди. Він ще раз відмітив, яке в неї красиве здорове тіло, яка вона вродлива, як її врода відрізняється від худої дріб'язкової краси манекенниць або офісних пройдох… Їх фізичний контакт відбувався майже в мовчанці, навіжено і без комплексів, тому залишимо їм насолоджуватись одне одним..
Пізно ввечері, вже знесилена, Дора його запитала ;
— Норф, а знаєш, чому я тобі одразу повірила, бо я дуже недовірлива до чоловічої статі ?
— Чому ?
— Тому що в тебе на обличчі написано, що ти бачиш недоліки людей. А ще ти не п*єш і не куриш, а це добре.
— Дякую за ухвалення. — мовив Норф, — я й справді не довіряю людям, батьки навчили.
 
 
                                                                                7
— Ти знав їх? Запитала Дора.
— Тільки матір.
 
Приміщення шкільного бару для дискотек їм не було незнайомим, тим більше, що шкільні вечори намагалися розташовувати саме тут. Норф думав, що тут було нудотно та нецікаво. Нора ж чомусь вважала, що це місце для задоволень, місце для музик та діджеїв, все ж таки вік, і вона вмовила таки Норфа зводити її туди.
Як тільки Нора підійшла до музик на початку вечора і щось прошепотіла їм, вони одразу заграли запальну дзигу, ї усім повеселішало.
— Що ти їм сказала? — поцікавився Норф.
— Я їм сказала, щоб заграли, наче відморожені ублюдки, в яких позвертались яйця від недостатку сексу і яким пообіцяли дівчат.
— Ти дуже красномовна. — мовив Норф.
— Ти мій котик… — відповіла вона.
— Моя ти киця. — відповів Норф,
— Щоб завтра ж почав відвідувати секцію бодібілдінга. М- чомусь промовила Дора. Я прослідкую. Ти обіцяєш ?
— Обіцяю. — мовив спантеличений Норф.
— Я зроблю їз тебе людину. — додала Дора.
 
 
Через дев'ять місяців Дора народила Майка, хлопчика, в усьому здорового та ще й веселого, хоча в умовах коледжу це було нелегко. Вони з Норфом в цей час обидва відвідували восьмий клас, останній в коледжі. Тим часом Норфу в коледжі страшенно поталанило. Він одержав дозвіл від коледжу на участь у загальнодержавній шкільній олімпіаді з алгебри та геометрії на вільну тему, що проводилася щорічно серед кращих учнів шкіл. Норф гадав дещо вигадати з цієї нагоди. Переможців цього конкурсу нагороджували титулом «Володар щасливого знання» та величезною грошовою премією в розмірі  30 тисяч фунтів, а також можливістю далі вчитись або й працювати. В роботі допускалося використовувати знання з фізики, хімії, географії, інших предметів.
Норфу не було що втрачати, а титул та слава могли дати можливість згодом влаштуватись десь в академії. Чи науковому інституті.
 
Тему він знайшов швидко. Нею стала тема; «Можливість побудувати літаючу тарілку. Як це зробити.» Не сам він взявся за цю тему, а з дозволу Дори, мабуть, природою щось-таки було в мізках закладено. Мабуть, справа тут в особливих задатках людини, що не пояснити навіть генами.
Почав він з опису та характеристик. Невидимий електричний контур тарілки обертався, що створювало навколо неї електромагнітне та силове поле. Це змушувало тарілку рухатись в потрібному напрямку.
По-друге, корпус тарілки був зроблений з легкого та дуже електропровідного матеріалу, тобто, з нікелю, вольфраму та заліза, в потрібних пропорціях.
По-третє, тарілка невеликих розмірів повинна вміщувати в собі невелику кількість людей, а саме чотири-п'ять, і місце для багажу.
І, по-четверте, основна рушійна сила польоту — геомагнітна тяга, — це поле, що створювалось навколо тарілки обертанням електричного контура, генерувалось новим типом ядерного генератора, що міг створювати потужне довговічне електричне поле.
 
 
                                                                                    8
Далі Норф мав виписати для тарілки технічні характеристики, можливості будування траєкторій, електричну тягу та аеродинаміку польотів, набір та якість електричних приладів всередині. І наостанок треба було намалювати креслення, щоб робота мала наглядний вигляд..
Найлегшим для Норфа в роботі виявилося керування цією тарілкою, бо це не вимагало надто великих знань та умінь, а було нескладним, згідно опису.
Через місяць домашньої запарки робота була готова, і Норф відіслав її до академії, у Лондон. Розум Норфа не літав у хмарах — він просто був для цього призначений.
А через три тижні несподівано прийшла письмова відповідь від жюрі конкурсу, де Норф терміново викликався в Академію на Наукову Раду, а ще повідомлялося, що він зайняв почесне друге місце серед усіх робіт конкурсу. Його запрошували в Лондон на захист роботи, в Центр космічних досліджень при Академії наук.
Норф, Дора, весь коледж та вчитель математики містер Пінн були у захваті, в захваті був директор коледжу містер Піткін, адже така нагода була нечасто, але більш за всіх в захваті був Норф, бо він отримав надію влаштувати своє майбутнє, що дано не всім.
Природно, що Норф сам їхати в Лондон не збирався. Цю умову він відкрито поставив перед містером Фіджеральдом Піткіним, директором. Він мав на увазі Дору і сина, і директор згодився на його умову, за рахунок грошей коледжу.
Отримавши запевнення в тому, що він, як і Дора, в усякому разі отримає атестат про закінчення коледжу на відмінно, Норф почав недовго збиратися в дорогу. Він склав свою маленьку валізу за п'ять хвилин, на їхньому маленькому горищі, Дора, нарешті, склала свою, набагато важче було зібрати речі малюка, тобто Майка.
Сім'я почала збирати речі. Керівництво коледжу було попереджене, і Норфу бажали успіхів та нових звершень.
Отримавши запевнення в тому, що і він, і Дора в усякому разі отримають відмінний атестат, Норф повернувся додому, склав свою валізу. Дора зібрала свою, і невдовзі вже вони їхали до Лондона потягом на швидкості 350 кілометрів за годину. Таємно від них в тому ж потягу їхав містер Пінн, щоб пересвідчитись у чомусь, бо йому в коледжі несподівано тимчасово знайшлася заміна.
І ось вранці призначеного дня Норф вже піднімався по східцях наукового закладу, в перелік діяльності якого входило також вивчення космічних явищ і техніки. А Дора чекала на нього в готелі на гроші, що виділив коледж. Містер же Пінн, з якихось своїх міркувань, того ж дня поїхав додому.
Те, що побачив Норф на другому поверсі Академії вивчення космосу, його здивувало. Моделі космічних кораблів усіх поколінь, фотографії, моделі літаючих тарілок, малюнки, знімки, зроблені космічними літальними апаратами, малюнки чи знімки інопланетних гуманоїдів. Все це підвищило його думку про науку та її можливості. Йому трошки зрозуміліший став справжній профіль цього конкурсу, та зрештою, і Академії. На третьому поверсі у Великій Рожевій конференц-залі з овальним великим столом посередині на нього вже чекали. Десь із тридцять молодих людей різної статі, дуже захоплених чимось, жюрі у чорному та якісь поважні особи, в яких Норф одразу розпізнав агентів спецслужби.
 
— Отже, ви всі прийшли, — сказав один з жюрі, огрядний старий з білими вусами, проникливим і колючим поглядом. — Ми тут зібрали усі наші таланти, — далі вів він, — щоб обговорити з вами проблему, яка формулюється так.: Наскільки ми всі готові до спроби летіти до зірок, чи, можливо, такий час іще не настав. Ви всі — розробники ідей, дуже цікавих ідей, як на мою думку, мало того — проектів. Всі вони стосуються однієї тематики. Сподіваюсь, вам не треба нагадувати, що тему сьогоднішньої зустрічі розголошувати не можна, ні при яких умовах, нікому, в інтересах держави. Треба вам теж бути знайомими з державною таємницею...
— Ми маємо при собі дані статистики — почав інший працівник жюрі, трохи молодший, — дещо з наукових інститутів, дещо з космічних секретних досліджень, а також вдалі розробки літальних космічних апаратів, в тому числі і ваші роботи, шановні школярі. Ми знаємо, що від вашої думки, тобто від думки молодого покоління, залежить дуже багато. Тому попрошу усіх присутніх висловлюватись по черзі, саме так, як ви сидите за столом, за рухом годинникової стрілки. Отже, молоді люди, що ви думаєте про можливість польотів у космос, хочу знати вашу думку. Почнемо з першого гостя...
(погляд усіх впав на хлопчика Ральфа Моргана, перед яким стояла табличка «Ральф Морган», а поруч з ним сидів Норф). Його конкурсна робота була написана на тему «Робота аргонових та водневих двигунів в космічному просторі, характеристики і можливості», і займала почесне перше місце.
Очкарик Ральф підвівся і зауважив, що, в принципі, польоти зараз можливі, але при всіх перевагах він турбується за екологію, яка не в найкращому стані, і висловив побоювання, що ж далі ? Чи не розвивати програму поліпшення екології разом з космічною ?..
Йому аплодували, було над чим замислитись. Другим була черга Норфа.
— Я не знаю, чи можна в космічний простір полетіти прямо зараз, але знаю, що можливості для цього існують. — почав він. — Летіти треба, бо люди летять вже й на Місяц3ь, на Венеру, на Марс, на Юпітер і його супутники, на Сатурн… Питання в тому, на чому полетіти, хто полетить? Цікаві матеріали з будівлі космічних кораблів я бачив і на сайті НАСА (Норф згадав свої поза урокові зайняття в коледжі), і на сайті space.net.ua, який відкрив якийсь житель України, це неважливо. Моя думка — полетіти можна. Немає великого значення, якої конструкції космічний корабель — потрібно, щоб він літав і міг полетіти, щоб у ньму існували всі потрібні можливості для життя. Потрібно, щоб на ньому можна було б полетіти і повернутися. Взагалі то треба організувати конкурс на найкращу модель, адже ви і так його зробили… У мене все.
Норф закінчив. Через хвильку почулися непевні, але дружні аплодисменти. Сивий професор від себе додав :
— Між іншим ми, жюрі конкурсу, маємо на руках десять ваших проектів побудови космічних кораблів, за що вам красненько дякую, і один проект побудови літаючої тарілки, саме цього молодого чоловіка. — він махнув рукою на Норфа. Аплодисментів додалося. — Всі ці проекти ми будемо сьогодні оцінювати і ставити знаки якості, так би мовити. Але продовжимо далі. Третій виступаючий !
Обговорення продовжилося. Третій виступаючий, Джон Васянович, походженням українець, теж розробник, сказав :
— Є що боятися, на мою думку. Людство не готове до цього. Де злагоджені дії світових урядів? Де злагоджені дії спецслужб? Де загальна програма розвитку космічної освіти? Де можливість для кожного члена суспільства отримати путівку в життя? Невже сферою космосу і досліджень так і залишиться Інтернет? Тут треба більше, ніж допомога ваша чи як. Тут треба логічне продовження цієї діяльності, з метою використовувати свої ж досягнення. Треба газетний шум, але й треба таємна підготовка. Знаю, що це саме ваша задача, шановні викладачі… Я закінчив.
За ним виступив Джим Коберрі, автор космічних проектів з Сіетлу. Цей розумник привіз аж три проекти, дороблені, з кресленнями і розрахунками, не підкопаєся… Хоча і був з Росії, але чудово володів англійською, навіть Оксфордським акцентом. Він просто представив свої космічні проекти, чим просто завалив усіх. З його слів і висновків виходило, що полетіти дуже легко, і що зробити це можна хоч і завтра, за наявності побудованих корабликів. Йому аплодували стоячи, хвилини три. Норф помітив, що Джим не сказав жодного зайвого слова… «Дивна якість» — подумалось Норфу.
Четверта учасниця була дівчинка, Жанна Спілберг, онука Стівена Спілберга, продюсера й режисера.  Це тендітне створіння пречудово розбиралося в силових полях полях та геомагнітних силах природнього та штучного походження. Ще вона хватко розбиралася в космічній навігації, і робота її була написана по полям та впливам. «Ох і розумна !» — подумалось Норфу. – «Майже як моя...»;
Далі виступали різні доповідачі, але всі їх доповіді зводилися до того, що летіти легко і потрібно. А ще до того, що летіти поки що не на чому. Був ще доповідач по торсіонним  полям у космосі, ще три розробники космічних кораблів, справжніх кораблів, два з них з Росії і України.
Далі дівчинка Мері Каузант цікаво і нудно розповіла про великі й малі небесні зірки, їх походження і взаємодію. Це було майже цікаво Далі ще чотири розробника космічних кораблів, двигунів, і так далі, і тому подібне. Це все продовжувалося до чотирьох годин дня. Після цього учасникам надали смачний ланч від Академії, з конфетками, фруктами, тістечками, колою..
Норф був гордий тим, що потрапив до лав перших піонерів. Він усвідомив те, що вся інформація була таємною, але йому кортіло з кимось познайомитися. На ланчі він зійшовся з Джимом Коберрі, Ральфом Морганом та Жанною Спілберг." Цікаві люди, моєї породи." — подумалось йому.
Після ланчу вони мали розглядати ще два проекти, потім ще два проекти з державного реєстру, потім їх столи роз’єднали, і попросили сісти за оцінку проектів, в групах, з можливістю передачі проектів між групами. Дорослі залишились стояти у кутку, про щось сперечаючись чи радячись.
Майже все цікаве, що колись доводилося відчувати Норфу, він відчув у колі своїх нових товаришів. Це було найцікавіше з досліджень, їм бачене досі. «На жаль, Дори нема тут» — подумалось йому- «А я їй все ж дещо розкажу».
Кожній групі зараз давали по три проекти на розгляд, після розгляду проекти мали передаватися по колу на інший столик. Чи варто з'ясовувати, що за столиком Норфа був Ральф Морган, Джим Коберрі, Жанна Спілберг та інші.
Обговорення йшло так: обговорювались зовнішні дані, аеродинамічність проекту, потужність та принципи роботи двигунів, якість внутрішнього обладнання, характеристики штучного силового поля, розмір та можливості корабля, можливості польоту на далеку відстань, а саме до найближчих зірок, міцність корабля, зручність у користуванні, багато чого...
Після остаточного розглядання та обговорення оцінки учасників залишились майже тими самими. На першому місці проект Джима Коберрі з трьома кораблями… Можливість їх польоту до зірок та повернення звідти не визивала сумнівів. Вражала їх реальність. «Це великий конструктор» — подумалось Норфу. Між іншим, Норф узнав у Джима, що Джим віднедавна є студентом якогось закритого космоколеджу в Сіетлі.
На другому місці опинився проект Боба Бартона з Кентуккі з непоганими космічними модулями та шат тлами при кораблях, проект, повністю забитий автоматикою, доступною для розгляду, навіть автоматичне наведення ракет на метеорити. Кораблі Бартона могли літати і без пілотів, що викликало подив. На третьому місці був проект Рудольфа Штерна, походженням німця, з двома кораблями пречудової форми та конструкції, просто трохи визивали сумніви можливості його двигунів.
На четвертому місці був проект Норфа Найджелла з тарілками та англійця Рона Донахью лише з одним корабликом, зовні і всередині красивим.
Треба згадати ще зусилля Семюєля Висоцького, напівфранцуза- напівросіянина, яких зробив більше за всіх математичних розрахунків та довів цифрами легкість пересування в космосі.
Нарешті, десь о шостій вечора школярів відпустили до гуртожитку, з пошаною наданого Академією, ще раз нагодувавши тістечками з чаєм. Усі отримали нагадування з’явитися завтра на це ж місце у цей самий час.
 
 
Увечері Норф порадував Дору розповіддю про те, як він розглядав проекти польоту до зірок, не називаючи імен, а Дора порадувала його звісткою про те, що вона знов вагітна, і знов серйозно. Вона призналася йому, що і сама залюбки взяла б участь у такому цікавому конкурсі, але, на жаль, не написала якусь істотну роботу на цю тему. З неї вистачить і Норфа, і їй дуже цікаво, ким же її Норф буде в майбутньому… а також як він планує заробляти гроші, адже підуть діти… Він увійшов до космічної галузі, і тепер не зможе з неї вийти. Хитрий шлях підбору працівників. Просто геніальний… Врешті-решт обоє поснули, знервовані та збуджені. Дора перед сном ще гадала, ким буде її Норф, чи диспетчером космічного флоту, чи будівником літаючої тарілки, чи астронавтом… Треба було якось діждатися відповіді на це запитання.
Так ким ти хочеш стати? — запитала вона його вранці, прокинувшись. Поруч лежав маленький Майк і спав.
— Не знаю — відповів Норф — запропонують роботу — піду, не запропонують — хочу побудувати літаючу тарілку, а ще хочу обслуговувати польоти..
-  — Щасти тобі — посміхнулася Дора, — Я з тобою.
 
 
Цього дня Норф швидко зібрався, надів свою єдину білу сорочку, поїв яєчню з беконом та бутерброди, Дора зробила, і рушив на другий тур форуму, як сказали минулого дня. По дорозі він придумав віршика :
Честь і розум бережи,
Слово вчасно ти скажи
Полетіти зможе той,
Хто не лох і не відстой..
З такими веселими запальними роздумами він піднявся на третій поверх Академії. Майже всі вчорашні гості вже були на місці.
Цього дня професори запропонували слухачам свої психологічні тести «по типу виявлення особистості», як висловилися вони. «Щось тут нечисто.» — подумав Норф. І професори й справді ганяли нещасних дітлахів по тестам годин із шість, з годинною перервою на ланч.
В цих тестах було все: стан здоров’я, опис і загальні риси особи, способи поведінки у скрутних становищах, потаємні риси, нахили та переконання, сила особистості і її ознаки, а також безліч питань з курсів фізики, математики, астрономії, взагалі з шкільної програми. Добре, що Норф був добре ерудований, але й він помітив, що його товариші — люди більш підготовлені, тобто краще за нього. Добре, що його це не образило...
Врешті-решт після тестів таємничі професори об’явили, що декого з присутніх вони хотіли б залучити у своїй космічній програмі, тобто в програмі розвитку та освоєння космосу, але кого саме і куди — поки невідомо. Тому вони попросили написати кожного наперед написати заяву про якесь конкретне місце в космічній галузі, з обов'язками і привілеями, за власним вибором.
Норф, оскільки не був занадто упевнений у повноцінності своїх знань, але повний надією, написав заяву про місце звичайнісінького космічного диспетчера польотів і висловив думку, що від нього буде більше користі на Землі, адже він любить свою родину, в нього є син, а будуть ще діти, можливо.
Потім їм всім сказали що результати тестів будуть завтра, нагодували ще раз ланчем та відпустили додому. Збуджені і стомлені, школярі поплелися до гуртожитку.
Норфу насправді здавалося, що деякі «слухачі» та «школярі» щось приховують про своє теперішнє чи минуле, тобто вони не зовсім ті, за кого себе видають. Йому навіть здалося, що вони напишуть липові заяви… Що значить інтуїція...
Прийшовши додому, він виклав свої сумніви Дорі.
— Ти правильно зробив, Добре, що не став проситися на космічний корабель. — запевнила його жінка. — Там тобі місця нема, будь певен. Знаю я цих хитрих, то вони з Мі-5, то вони з ФБР, то вони з ЦРУ. По три посвідчення носять. Але не турбуйся дуже. Одне можу сказати, з вибором місця роботи ти не помилився. Дочекаємося третього дня, час покаже...
— — Головне, що ти знов вагітна. — мовив Норф.
— Я знала, що ти це скажеш. Може, будемо користуватися презервативами ?
— Ти ж знаєш, я їх не визнаю! — обурився Норф.
— Ну добре, чорт з тобою. Побачим, який ти батько...
— Я про це мрію. — додав Норф.
— І я про це думала. Майбутнє покаже.
 
Третього дня Норф знову зібрався в Академію, настрій був наче на розстріл. Не інакше.
Події рушили з місця. Виявилося, що половина з тридцяти ейнштейнів і вундеркіндів зовсім не тямлять себе як особистості, тобто дали собі невірну оцінку в тестах. З цього приводу їх не допустять до подальшої роботи.  Але по хитрих фізіях присутніх Норф з'ясував, що це не зовсім так. «Не договорюють щось» — подумав він. Норфу пощастило, його зарахували. І не тільки його, але й усіх шістьох членів його групи. «Дивно» — подумав Норф, — «Джим мені сказав, що через два дні відлітає в Сіетл.»
Серйозний і мовчазний чоловік середніх літ у смокінгу із дерев’яним обличчям сповістив присутніх, що всі ті, що лишилися в складі дослідників, будуть зараховані до особливої групи для подальшого навчання тут в Академії, з видачею стипендії за рахунок уряду, а далі будуть залучені до освоєння космосу. В Норфа відлягло від серця. Він підійшов до старого знайомого професора :
— Скажіть, шановний викладач, а чому не пройшли тести ці п'ятнадцять чоловік, адже по здібностям вони як ми. ?
— Розумієш, молодий чоловіче, вони невірно оцінюють свою особистість, а отже, свої можливості. Їм ще рости як особистостям. Тоді то ми їх і задіємо, не раніше. Вони літають у мріях, розумієш ?
— Розумію, пане викладач. — Норф відійшов. Трохи заспокоєний.
Те, що його товариші виявилися необ’єктивними при оцінці власних знать, дуже прикро, Але чому б просто не сказати їм про це, і не зарахувати. Може, в них нема зайвих місць? Може, вони такі справи роблять за нашими спинами? Спантеличений, він радів, що потрапив до п’ятнадцятки кращих везунчиків.
Потім, врешті, Норф дізнався, що п’ятеро з звільнених були вже студентами одного з закритих космоколеджів, в тому числі Джим Коберрі, Жанна і Ральф Морган. Іншим теж якось посміхнулась вдача, але як саме, він не знав. Норф признався Джиму, що все одно залишився б на Землі в будь-якому випадку, так велить йому серце. Іще одна подія, п'ятьох з тих, що звільнили, все ж таки записали до навчання на прохання Норфа і його товаришів. Невідомо звідки, знайшлися і потрібні слова, і потрібна впевненість у своєму.
Після закінчення обговорення тестів людина в чорному провів зарахованих дітей в невідому залу на четвертому поверсі, де вони написали заяви про вступ до Академії, одразу на другий курс. Їх поділили на учбові групи в залежності від нахилів, і сказали прийти завтра, у п’ятницю, вже в якості студентів. Кожному надали постійне місце в гуртожитку. Перепала кімната і Норфу.
Почалося експрес-навчання космічним наукам, недовге, але змістовне. Норф і не знав, що в цій Академії три місяці навчання зараховувалось чомусь за рік. Мабуть, для особливо обдарованих...
Деякі з його нових колег-студентів вже багато чого знали з космічних дисциплін, чим охоче ділилися. Виявилося, їх спеціально залишили тимчасово в групах як кураторів, для підвищення рівня і якості навчання. Навчання космічним дисциплінам велося етапами по три тижні. Далі було два тижні іспитів. «Цікава система» — подумалось Норфу. В Академії викладали основи і навички наступних дисциплін :
Навігація(астрономія плюс навігація), робота машин і механізмів на космічних кораблях,
Особливості роботи двигунів, теорія польотів між зірками, навігація та радіозв’язок у між зірковому просторі, теорія зірок, види космічних кораблів і їх будова, теорія керування польотами, керування колективом та багато іншого.
По закінченні повної сесії, тобто п*яти тижнів, всі студенти роз’їхалися по домівках та старих коледжах, хто до батьків, хто у гості. Хто — в Канаду, як Джим, Жанна і Ральф, хто — в Китай, як Хью Пен, хто в Росію, як Іван Касянович.
Невдовзі почались заняття, і до складу нового коледжу додали ще 50 студентів. Так був сформований Лондонський королівський космічний коледж, який також відіграв велику роль в майбутньому. Норф та його друзі були першими студентами. Норф став отримувати стипендію 40 фунтів на тиждень, вистачало на їжу та на малятко. Дора навіть запитала Норфа, чи не може вона теж вступити до нового коледжу, на що Норф відповів, що запитає про це у ректора.
Тепер коледж Норфа містився у великій білій будівлі з мармуру. Отже, Норф підійшов у кабінет до ректора космоколеджу, сера Стенлі Уайта, і запитав, чи не можна прийняти до коледжу і Дору. Сам він був вже на другому семестрі.
— Тільки після проходження обов’язкових тестів та випробувань, така вимога нашого відомства — відповів містер Стенлі Уайт. — А потім ще екзамени з усіх вступних дисциплін, щоб перевірити розумовий рівень. Вона готова до цього ?
— Я приготую, а вона приготується,- сміливо відповів Норф.
— Добре, юначе, дійте. Завтра чекаю твою Дору тут, у себе, для проходження тестів. Тестування буде проводити сер Дуайт Крейцер, вчитель астрономії, ти його знаєш. (Норф кивнув) Нехай прийде сюди о десятій годині.
— Авжеж, буде зроблено. — Норф зрадів більше, ніж очікував, він був схожий на вдоволеного слона.
Дора була вражена настільки ж, наскільки й здивована. Радість теж переповнювала її. До іспитів залишилося якихось три місяці. Норф будував плани на майбутнє.  В коледжі було відділення радистів, диспетчерів, механіків, електронників, навігаторів та безліч спеціальностей робітничо-обслуговуючого персоналу, можна було просто заплутатися в переліку.
У жовтні учнів обрадували звісткою, що у Сполучених Штатах невдовзі летять у міжзоряний простір три космічні кораблі, побудовані за проектами Джима Коберрі. Норф згадав того самовпевненого і приємного хлопця.
Дора у грудні успішно здала вступні іспити до коледжу, і народила другу дитину цього ж місяця. Норф не дуже бідкався дітьми, він відносився до всього цього якось зверхньо, не зважаючи. Якщо б йому почали розповідати про труднощі сімейного життя, він би розсміявся. Хлопчика назвали Джим. А Дора тим часом продовжила навчання на факультеті радіоелектронного та радіолокаційного обладнання, з неї мав вийти радист-навігатор наземного призначення. До її материнства в коледжі відносились поблажливо, дозволяли прогули по догляду за дитиною, мабуть, це був їх експеримент.
Так чи інакше, на другому курсі космоколеджу Норф знов звернувся до теми, яка стала причиною його вступу до коледжу — до літаючих тарілок. Великої шкоди ніхто не бачив у тому, щоб він розробляв цю тему в наукових працях, а його штовхала, мабуть, якась внутрішня сила. Він зміг залучити до цієї ідеї — роботи над проектом — кілька товаришів, — Боба та Стівена Шеллі, а також викладача Метью Гаррісона.
Робота здавалось наче «простою» — обчислити розміри тарілки, її електричні та фізичні характеристики, розміри та потужність силового поля, розробити зовнішній вигляд приладів та устаткування всередині.
Робоча група, звичайно, сумнівалася у міжзоряних можливостях польоту, зате картина біля земного польоту вимальовувалась досить таки ретельно. Параметри далися досить легко — більш як вісім метрів в діаметрі, чотири метри висоти, вона мала електричний контур як складову на зовнішній поверхні, силові генератори поля всередині, електрична установка замість двигуна, і міні ядерний реактор для генерації енергії. Керування — легше не буває — сидіння пілоті, важіль зліва, важіль справа, важілі підйому та зниження, комп’ютерна дошка для набирання курсу автопілота… Максимальна кількість пасажирів — шість чоловік. З фізичної точки зору проект був досить реальний, — отже, готовий. В кінці грудня місяця група розробників на чолі з Норфом подали проект у Вищу наукову раду при уряді Великобританії.
Рада винесла схвальні рішення, звісно, таємно від громадськості, і ПРОЕКТ поступив на втілення. Норф був призначений науковим координатором Проекту, разом з містером Гаррісоном, був виділений бюджет три мільйони фунтів, замовлення відправлені на заводи Британії.
Норф не здогадувався, що керувати Проектом ТАК важко. Постійне недосипання та розмови по телефону стали його нормою, Дора з дітьми почали бачити його тільки вночі, але треба надати йому належне — робота швидко йшла вперед, не викликаючи зайвої цікавості преси. Мабуть, ті, що обирали його для цієї місії, не помилились.
Серед своїх товаришів по коледжу він зі своєю тарілкою був досить популярний, хоча й не всі вони здогадувались, що він координатор Проекту. Він легко знайшов собі помічників серед товаришів, згідно з бюджетом, і ніскільки не пожалкував про це.
Через рік поневірянь та фізичних зусиль тисячі людей, тарілка під наглядом Норфа була, нарешті, побудована, а точніше, дослідний її екземпляр. І до Норфа лише тоді дійшло, яка кількість людей була в його проекті залучена — майже всі викладачі коледжу, половина студентів, і персонал кількох військових заводів, неслабо, для забавки. Десь в лабораторіях вже давно була закінчена перевірка розрахунків, і зусилля колективів почали стягуватися ще до того, як Норф дізнався про це. Тепер же, коли робота була закінчена, і срібляста красуня стояла в ангарі одного з заводів, Норфа овіяло подвійне почуття. З одного боку, він не дуже вірив у можливості металу, хоча й знав всі потрібні характеристики, з другого боку, він свято вірив у зусилля і розум людей, хоча ніколи й нікому не признався в цьому.
Випробування тарілки було призначене в Шотландії, куди планувалося вивезти весь склад коледжу як у навчальну відпустку, у квітні місяці.
        
 
 
                                                                 КІНЕЦЬ