Серж Московічі і його соціа-но-психологічна теорія

Оскільки соціальні символи, створювані в соціальних інтеракціях, утворюють своєрідну карту соціальної дійсності, то вони відповідним чином впливають на формування соціальних уявлень. В контекст розгляду останніх науковий інтерес представляють праці С. Московічі, зокрема: "Машина, яка створює богів" та "Століття натовпу", а також стаття "Соціальні уявлення: історичний погляд". В "Столітті натовпу" Московічі формулює найістотніші положення, які можуть бути, на його думку, пояснювати взаємозв'язки між психологією мас, соціальним гіпнозом, навіюванням та соціальними уявленнями.
Автор говорить про три відкриття психології мас, згідно яким: А) маси являють собою соціальний феномен; В) навіювання пояснює розчинення індивідів у масі; С) гіпноз є моделлю поведінки вождя в масі.

Ці відкриття, на думку автора, сприяли перетворенню сукупності дивовижних явищ, винятків, другорядних фактів у винятково важливі фактори дійсності і в предмет науки і дозволили Ле Бону (засновнику психології мас) окреслити перший варіант системи психології натовпу, ідеї якої зводяться автором до наступного:
1. "Натовп у психологічному сенсі є людською сукупністю, яка володіє психічною спільністю, а не скупченням людей, зібраних в одному місці". Натовп, отже, виступає чимось більшим, ніж механічним агрегатом, ы тому не вимырюэться суто фызичними особливостями.
2. "Індивід діє, як і маса, але перший — свідомо, а друга — неусвідомлено. Оскільки свідомість є  індивідуальною, а несвідоме є колективним". Таким чином, соціальні уявлення, які стають доступними для свідомості індивіда, можуть бути водночас і безсвідомими для колективної психіки.
3. "Натовпи є консервативними, незважаючи на їх революційний спосіб дій. Вони завжди закінчують відновленням того, що вони скидали, оскільки для них, як і для всіх, хто перебуває в стані гіпнозу, минуле є набагато більш значущим, ніж сьогодення". Таким чином, стан гіпнозу означає для Московічі, що в соціальних уявленнях є певний фокус, на якому політичні авторитети та засоби масової інформації зосереджують увагу, всупереч більш широкому полю змістів. Більше того, соціальні уявлення є продуктом консервативної (але не критичної та наукової) свідомості, або, радше, безсвідомого.
4. Безвідносно до рівня культури мас, рівня їх обізнаності в доктрині або соціального стану, вони, тим не менш, потребують підтримки вождя. Він (вождь) не переконує їх за допомогою доведень розуму, не домагається підпорядкування силою. Він полонить їх як гіпнотизер своїм авторитетом". Соціальні уявлення, таким чином, багато в чому є продуктами авторитетного внедріння певних установок, ідей, змістів в безсвідоме мас, що може бути визначеним як соціальна сугестія. Цю думку Московічі продовжує надалі в осмисленні ролі пропаганди, гіпнозу та соціальних уявлень.

Для Московічі "пропаганда (або комунікація)" (їх автор в змістовому відношенні прирівнює) "має ірраціональну основу, колективні переконання", а інструментом їх є навіювання на невеликій відстані або на віддалі". І хоча автор вважає, що "велика частина наших дій є наслідком переконань", все одно, "критичний розум, відсутність переконаності і пристрасті є двома перешкодами до дії". Їх може подолати лише навіювання (сугестія), та емоційне зараження саме тому, як зауважує автор, пропаганда, яка є адресованою масам, має використовувати мову алегорій — "енергійну..., з простими і наказовими формулюваннями", себто мову емоційно-образних переживань в поєднанні із простими однозначно-наказовими месіджами сугестивної модальності.
Московічі не виключає того, — і автори цих рядків повністю погоджується із ним, — що політична діяльність потребує фантазії і уяви, що створює запит на різнопланові ідеї-фікс (вищі ідеї), які, за зауваженням автора, "впроваджують і вирощують у свідомості кожної людини-маси, поки не сугестують її. Згодом саме ці ідеї перетворюються на колективні образи і дії. Поширення соціальних уявлень Московічі розглядає в праці "Машина, яка створює богів" і повязує із розмірами соціальної групи, вважаючи тріаду мінімальною соціальною групою і при цьому наводячи простий приклад. "… можливості дії змінюються в залежності від кількості учасників. Коли дві людини і, очевидно, дві групи вступають в контакт, з'являються взаємодії, які є неможливими поодинці. Вони можуть давати і отримувати, любити і ненавидіти. Можна стверджувати, не ризикуючи помилитися, що вирішальним є все ж число три. Воно робить можливим спілки та протистояння, появу більшості і меншості, вибори шефа. Насправді тут відбувається перехід від індивідуального до колективного в строгому розумінні слова".

Крім того, коли розміри групи збільшуються і зв'язки примножуються, у групи виникає необхідність в організації, комунікаційних каналах, статутах і правилах. Відносини між її членами тоді стають менш особистими і безпосередніми. Ці соціальні форми, на думку автора,  є добре відомими". Тим не менш, істотним є те, на що Московічі звертає уваги, цитуючи  Зіммеля, який аналізує вплив їх демографії на спільне життя, якщо мова йде про маси або про асоціації, в які індивіди рекрутуються методом кооптації.
"Кожне відношення між людьми, -рецитує автор Зіммеля, — вносить таким чином внесок у формування громадського духу з того моменту, коли вплив цього відношення поширюється по безлічі найдрібніших каналів, існування яких є невідомим для індивідуальної  свідомості».

Останнє, як вважає Московічі, не є обов'язковим, оскільки взаємодії, з яких народжуються названі мережі, носять ментальний характер. Вони, за переконанням автора, "пускають в хід соціальні уявлення, а належні цим останнім поняття та образи фільтрують мотиви, бажання, переваги, залишаючи в силі тільки ті, якими можна обмінюватися і які можна розділяти".
Неважко здогадатись, що Московічі приписує соціальним уявленням, з одного боку, роль конструктивних матриць реальності, оскільки саме в соціальних уявленнях, а не в фактичній та емпіричній дійсності відбувається конструювання соціального світу. З іншого боку, ці ж самі уявлення виконують роль соціальних фільтрів.

В контексті проблематики дисертаційного дослідження є сенс вести мову про те, що образї як в дискурсі ЗМІ, так і в дискурсі науки виконує, з одного боку, роль конструктивної матриці сприйняття населенням своєї власної ідентичності, самоідентифікації себе в певному образі і поширенні цих образів в масовій свідомості та комунікаціях. Водночас, образї є тим фільтром, який накладається на переробку змісту інформаційного простору великої соціальної спільноти, в якій функціонують ЗМІ. Отже, образ, задаючи рамки сприйняття спільнотою самої себе, задає відповідні можливості виявлення спільнотою щодо самої себе ініціативи, він в соціально-практичному відношенні може виступати регулятором участі великих соціальних груп в реалізації відповідних інституційних проектів  щодо конструювання суспільства або ж виключеності з цього процесу.

Соціальні уявлення передаються через значущі сигнали (жести) — і тут автор міркує практично в той же спосіб, що і представники символічного інтеракціонізму,- "які можуть бути представлені в контексті, доступному вам обом. Без цього діалогу не вийде і кожен залишиться замкненим у своєму власному і некоммунікативному досвіді, як турист, який подорожує по країні, мови якої він не знає. Ці (соціальні)  уявлення готують психічні, економічні і т. п. змісти,  гетерогенні та індивідуальні, до прийняття колективної форми. «Як тільки ці змісти є абсорбованими під взаємодії індивідів, — рецитує далі Московічі Зіммеля, — вони стають соціальними"...
Отже, уявлення дозволяють здійснювати сценарне моделювання соціальних дій, в чому автор цілком узгоджується в думках не лише із Зіммелем, але і з І. Гофманом та іншими представниками симвлічного інтеракціонізму, зокрема — Г. Блумером.
 Уявлення дозволяють подумки апробовувати сценарії розгортання цих дій та передбачення форми, яку потрібно надати цим діям, передбачаючи їх результати". Соціальні уявлення, таким чином, утворюють плани-проекти соціально-просторового бачення  в її життєвому просторі. Люди, пише далі автор, "також уявляти вельми різні форми, як урбаністи, які здійснюють накреслення плану міста, або революціонери, які прагнуть побачити, як на землі настає новий час". Московічі констатує строкатість архітектури "уявних мереж суспільства, які накладаються на мережі реальні".  І резюмує, що "у цьому сенсі суспільство є «моїм уявленням, але зовсім не в тому розумінні, в якому ним є зовнішній світ.  Це уявлення базується на активності свідомості".

Автор, отже, інтерпретує соціальні уявлення як "такі розумові конструкції які можуть мати реальне продовження". На нашу думку вони, для самого Московічі, набувають значення соціальних сценаріїв, про які автор говорить в конкретиці соціального простору та маршрутування соціальної карти руху та взаємодій людей і соціальних груп у суспільстві. При цьому соціальні уявлення і стає тим, що майже не відрізняється від реальності, оскільки існує в свідомості представників різних соціальних груп як реальність.
"Перш, ніж вступати в асоціацію з людиною або групою, ми повинні уявити собі ці можливі зв'язки, передбачити, яким чином вони будуть зав'язані і якого задоволення ми від них очікуємо. Точно так само, як колись, ніж відвідати яке-небудь місто, ми складаємо карту маршрутів і визначаємо, з якими місцями ми хочемо познайомитися. Деякі квартали на цій карті іноді стають для нас настільки ж близькими, як і квартали нашого власного міста. Коротше кажучи, соціальні форми, чи належать вони до людських відносин або до географії, існують в уявленнях в тій же мірі, що і насправді". Наприкінці своїх міркувань автор цитує Зіммеля, на думку якого  «жахливий конфлікт між цілим і частиною розв'язується для розуму головним чином завдяки його здатності уявляти ціле в його формі».
Таким чином, соціальні уявлення утворюють своєрідну карту соціального світу, яка виступає формою орієнтації членів спільноти в соціальному просторі, визначаючись при цьому культурою та соціальною системою. А оскільки образ можна розглядати як такий, що фігуруватиме серед соціальних уявлень, доцільно розглянути складники культурної та соціальної системи, від яких є похідними ці уявлення — соціальні та культурні ідентичності.