Спогади

Інколи настає мить, коли розумієш, що прийшов час все відпустити. Твої крики пусті і давно вже не мають сенсу. Ти просто живися минулим, спогадами. Спогади… як для мене болісне слово. Так звичайно бувають моменти щасливі, надзвичайно красиві і незабутні… але єдине за що я ненавиджу минуле, лише те, що ніколи не можна туди повернутись. Ніколи. Ти розумієш що тих почуттів, емоцій, дотиків… ніколи вже не буде. Звичайно буде підробка, ініціювання та просто макет, але ніяк не оригінал. Зникають з часом люди, які дарували тобі це. І з часом посмішка не така вже на смак.
І дотики мають інший сенс… хоча в цьому свої прекрасні моменти. Так, справді, це все минуле...і відпускати зовсім немає бажання, але ж новими фарбами наповнюється життя. ТИ зустрічаєш нових людей,  і вони займають місце попередніх. Звичайно, тобі не зручно… ти порівнюєш, зіставляєш і намагаєшся звикнути. І не проходить багато часу, як вони замінили майже тих, хто був раніше. І не потрібно тут говорити що "ні", і "замінити нікого не можливо".Можливо. Все на світі можливо, і замінювали ви вже не раз. Я впевнена, що кожний знаходив заміну, і це чудово виходило і життя продовжувалось… але частково. Справді, що пов"язувало нас з тими, людьми "минулого" — спогади. І головне наше завдання навчитись розуміти де спогади, а де необхідність в людині. Якщо людина пішла раз, і не потрібно навіть спробувати повернути її… даремно. Тримають спогади, а не людина. Так… тобі було колись добре, ти був щасливий поряд з нею… але прийшов час розпрощатись і розійтись. І ніколи не піддаватись у полон минулому, тому що я вважаю, що можна захлинутись спогадами...і втратити справжнє. Тому спогади завжди прекрасно, але таким чином ти позбавляєш себе майбутнього. І як висновок, для того щоб бути щасливим, залиш минуле… а спогади, нехай залишаються… тільки для того, щоб колись посміхнутись, але не дай бог повернутись і оконутись в минуле. Не потрібно, досить.