Лебідь

        
Тихо плакав лебідь над водою.
Він свою лебідку зустрічав.
Відлетіла стая- не взяла з собою
Та, яку так сильно він кохав.
 
Намагався в небо підлетіти-
Падав з переломаним крилом.
Він хотів за ними полетіти.
І життя йому здавалось сном.
 
І здається зараз він проснеться
Й дивний сон залишиться в думках.
Підлетіти сила десь знайдеться.
Лиш для волі створений цей птах.
 
Та, на жаль, нічого вже немає.
Мрія відлетіла в синю даль.
Цілу зиму він її чекає.
То чому ж не полетить печаль?
 
Вона душу у полон забрала
Й проколола серце самота.
Доля такий дар приготувала.
В зовсім юні птахові літа.
 
Він не впав,  не зрікся, не загинув,
І мети нікому не віддав.
Та навік країну ту покинув.
Хоч і досі мрію ту плекав.
 
Заросло крило і знов весною
Вилетів з холодного гнізда.
Воля показалася чужою,
Бо в душі була ще самота.
 
Він літає десь вдалекім краї.
Може й досі щастя не знайшов,
Може й досі мрію ту кохає
Чи навічно із життя пішов.
 
Так і в нас в житті не раз буває,
І не раз ми сходимо з доріг.
В самоті людина помирає,
Бо підняти хтось її не зміг.
 
Мов той лебідь все чогось чекає,
Безнадійно вірить в майбуття.
І як птах когось іще кохає
Й відлітає в пошуках життя.
 
Все стерпівши, вже немає страху.
Не боїться впасти з висоти.
Й лиш з одного сильного розмаху
Відлетіти й біль перемогти!               
             11.11.2011р.