МІСЬКА КАЗКА.

В славнім місті віртуальнім в троні казковім сакральнім
Засидівся князь Горох. Місто в шоці – скоморох.                                                                                                                                                                             Князя нового призвали. Князя Ложкою назвали.
Дорогий він був в обід, всяк ним тішився сусід.
Не лаптями борщ вживав, бо порядки шанував.
Оковиту хвацько пив, до вечері не дожив.                                                                               
Князя нового призвали. Князя Вилкою назвали.                                                                                                                                                                             Розум мав не пересічний, цінував все те що вічне.
А як слово яке скаже, в вісім дисертацій вляже.
Оце приказка така, буде казочка міська.
 
                                                                 МІСЬКА  КАЗКА.
 
     Віртуальне місто було не якесь там, що набило всім оскомину, як той Тарс зі своїми срібними рудниками, про які вже всі давно забули, чи щось таке давним давно відоме, що при згадці про нього всім позіхати хочеться, а славне місто гірників і металургів. Одним словом саме залізне місто в світі – місто Кривий Ріг. І як у всякім місті, що любить і поважає себе в ньому було все потрібне і непотрібне.  В списку не потрібного першим номером  завжди стояв Змій Горинич. І був він найбільшим головним болем князя Вилки.  І ніякий масаж голови князю  не допомагав: ні класичний китайський, ні шіатсу, ні сауна, ні басейн. Допомогти могло тільки свіже повітря. Проте такого дива ні в якому міському каталозі не числилося.
  Призвав тоді князь своїх двох старших синів і поставив їх перед фактом:
— Сини мої, світло очей  моїх, на вас одна надія лишилася. Нема в мене управи на Змія лютого. Не здужають його слуги мої вірні.
— Видай указ, батьку, віднині називати слуг не лягавими, а фараонами як в Штатах і буде управа на Змія лютого, — дав пораду старший син.
— Називати фараонами, а платити як лягавим? Та ти при своєму розумі, синку?  Підете на січ зі Змієм, це вам за альтернативну службу зарахується.
  І видав синам чіткі настанови.
— В останній раз бачили супостата на Ново-Іванівському мосту. Отже до Божедарівки вас підкинуть, а далі підете пішки. Одягнетесь як звичайні дачники.
  Почув про те менший син і теж на січ проситься.
-  На який лях тобі січ, синку? Ти ж не сповна розуму, тільки всю справу зіпсуєш. Краще сиди вдома.
  Та хіба послухає дурень поради розумної? Пішли  старші брати – пішов і дурень. Йдуть вони до лігва зміїного по шляху старовинному як по полотні картинному. По праву руку відстійник стоїть очеретом обперезаний, а в ньому дикі качки плещуться. По ліву руку ріка Саксагань  ліниво біжить і євнух-очерет її честь оберігає. Задивилися брати на таку красу, а під ноги не дивляться. Та і покололи ноги княжі об шприци вражі. А їх видимо невидимо на шляху валяється, мабуть близько вже лігво зміїне. Ось вже і міст на Ново-Іванівку зовсім поряд. А на ньому Змій Горинич прикинувся рибаком-підлітком. Стоїть з павуком у воду зануреному, а насправді душі людські ловить. Побачив він ще здалеку  синів княжих і прикинувся рабом базарним. Вклонився він шанобливо братам і мову завів:
— Приділіть рабу базарному пару хвилин уваги. Вас же це ні до чого не зобов’язує. Адже так?
  Зупинилися брати послухати раба базарного. Витяг той з пакету целофанового бамагу з печаткою і підписом і таку мову завів:
— Наша фірма буде проводити ярмарку. На ньому буде лотерея і в ній буде розігруватися пилосос і пральна машина. Проте взяти участь в лотереї зможуть тільки ті, що отримають наші подарунки. Дивіться, ось кружка для чаю. На перший погляд звичайна кружка зі скла. Та тільки ситечко в ній срібне, а ободочки платинові. І ось таку кружку наш директор дарує вам. Чай – це музика комунікабельності. Ти впевнений в собі, а значить  – непереможний. Чай – музика кохання, а їй всякий вік кориться.   
  І показує бамагу з печаткою.
— Дивіться, ви попали в щасливу сімку. Один ваш підпис і ви приречені на успіх. Рішайтесь.
  І припала до серця старшого брата кружка для чаю.
— А якщо винця з неї хряпнуть? – питає він.
— Хіба що на згадку про мене, — відповідає раб базарний  поблажливо.
— І на згадку про тебе і всіх родичів твоїх. Хто там в тебе, Конфуцій, Мао Цзе Дун?  Всіх пом’яну.
— Та ти, брате, філософ. Пішли до річки.
  І пішли удвох до річки. А в ній дачі з потойбіччя  віддзеркалюються.
 – Відкрий рот, філософе, і заплющ ліве око. Зробив?
— Зробив.
– А тепер дивись в сади райські. Бачиш як діви красні в працелюбстві змагаються. Біжи до них, вони чекають на тебе з усім своїм господарством.
  Плюхнув старший княжич в річку і пішов на дно. Повернувся раб базарний один.
 – А де ж наш брат? — питають княжичі.
— Як не соромно вам питати про закоханого, де він проводить дні і ночі? – відповідає змій-перевертень  ухильно. – Краще виберіть собі подарунок. Ось ножі, що самі заточуються. Строк гарантії – двадцять років.       
  І припали до серця середньому брату ножі, що самі заточуються. Зрадів раб базарний.
— Ти звернув увагу на ножі. Ти воїн. Поздоровляю! Раніш було, що чоловік то Марс, а зараз один морс в штанах. Та ти воїн. Що може бути краще? Поздоровляю! І гарантія – двадцять років. Доганяєш?
— Авжеж, доганяю, — хмикнув вдоволено середній брат.
— Дивись, тут чотири ножі. Ти з легкістю впораєшся з чотирма жінками. Та що я кажу? З якими чотирма? Тобі і шість підкориться. А кому підкорилося шість жінок, тому і Мосфільм не кіно. Бажаєш побачити?
— Авжеж, бажаю, — відповідає княжич.
— Гайда до відстійника, — сказав змій-перевертень і повів княжича до вод стоячих.
— Відкрий рота і дивись. Тільки чур, дивись правим оком, а інакше дива не стане і ти все втратиш. Це тобі, козаче, не Мосфільм. Це Гуллівуд. Перемагай на шляху козацькому. Не осором честі роду свого.
  Подивився син княжий правим оком і ахнув. Шість дів гарячих як полуднева спека, увіткнувшись носами в килими перські, не сміючи підняти свої обличчя перед його світлі очі, лежать навитяжку. І в кожної нижче поясу якийсь документ в наявності.
— Що це, о, недостойний раб базару?
— Страховка на лимон баксів на оную частину тіла.
— Дженіфер?
— Дженіфер.
— І вона моя?
— Всі твої.
— Ну, братан, уважив.
— Спіши до них. Вони чекають на тебе з усіма своїми страховками.
  А то зовсім і не діви були, а качки дикі. Кинувся середній брат в відстійник, качки врозтіч, тільки круги по воді пішли.
  Дійшла черга і до молодшого княжича.
— Що тобі сподобалося, хлопче? Вибирай.  Може праску візьмеш?
— Нічого мені не сподобалося, — відказує княжич.
— Давай краще я віддам тобі і чашку і ножі і праску всього лише за триста дев’яносто п’ять гривен. Це вартість доставки. Чим не подарунок? Замість двох тисяч всього нічого. Дивись шість щасливчиків вже отримали, ти сьомий, — говорить Змій в образі раба базарного і показує бамагу з печаткою, де стоїть вже шість підписів.
  Подивився княжич на підписи спочатку лівим оком. А там лише одне прізвище Лох у всіх шести. Подивився правим – прізвища різні. Побачивши це, Змій аж затрясся від злості.
— Та хто ж це тебе  вчив по документам лівим оком нишпорить?  Це ж тобі не стьоб базарний, це — документ офіційний з підписом і печаткою. 
— Мама казали: переходиш вулицю – подивись спочатку вліво, потім вправо, — відповідає княжич.
— Ти що дурний?
— Дурний не дурний, а розумний  не такий.
— Це теж мама казали? – питає Змій.
— Ні! Бабуня.
  Доки вони так розмовляли, на іншому кінці дамби показалися міліційні машини.
— По чию душу наряд вислали, як думаєш? – питає Змій у княжича.                                   
— По твою, — відказує княжич. — Татко наряд вислали. Бо я через свою дурість завжди в якусь халепу встряю.
— То ти княжий син?
— Авжеж.
— А це вже і справді халепа, — подумав Змій Горинич і з переляку шувбовсь у річку. З того часу його в місті вже і не бачив ніхто. А старші брати благополучно з води вийшли живі і здорові. А князь Вилка видав указ, щоб у місті був порядок дивитися кругом в обидва ока. І у воду і у всі офіційні документи. Навіть для Біблії і дитячих казок винятку не зробив. Ще й на цю тему написав десять дисертацій.  
 
Примітки:
Лимон баксів – мілліон доларів.
Дженіфер Лопес.
Вода –підсвідомість.
Дивитися правим оком – розуміти буквально.  Дивитися лівим оком – розуміти образно.