СТАРИННА УКРАЇНСЬКА КАЗКА

 СТАРИННА УКРАЇНСЬКА КАЗКА
 
  Послухайте, мої дорогі, казку, яку розповідав мені мій дід, коли ми з ним разом вели господарс­тво, а батька мого ще і на світі не було.
  Жив собі король. І закортіло йому білого світу побачити. Найбільш його вразили шляхи і екіпажі. Приїхавши додому, він став запрошувати до себе царюючих монархів. А ті підняли його на сміх:
— По вашим шляхам багато не наїздиш. Подбай краще про гарні дороги.
  Тоді король кинув клич: „Кому набридли наші шляхи – всі до мене!”  Народу тут набігло. Дове­лося навіть конкурс провести. Набрали чоловік сотні чотири з полови­ною, але самих вибірних. А вибірні собі ціну знають.
— Дороги, — сказали вони, — справа серйозна. Тому щоб нам ніхто не заважав. Ні бобиків міліцейсь­ких, ні Мерседесів прокурорських щоб і духу не було. А якщо що – небудь хором скажемо, наше слово – закон.
  На тому і порішили. Дороги і вправду справа серйозна, як, наприклад, закони. Існують гарні за­кони і країна процвітає, нема – хиріє.
  Вибірні тим часом вибрали собі бригадира. Хто не знає хто такий бригадир: це як спікер в парла­менті. Стали вони вирішувати як бути надалі.
— Подивимося як у інших і собі щось подібне прокладемо, — сказали одні.
— Ні! — сказали інші. – Будемо працювати за принципом: хто рано встає тому Бог дає. Хто за? Од­ноголосно.
  І враз стали жертвою власної могутності – перетворилися на жайворонків. Але не зовнішнє, як би внутрішнє. Рано вставали і зразу свої пташині справи справляли: не сіяли, не жали, а жили собі приспівуючи, як і належить пташкам. За звичку купатися в придорожній пилюці цих, взагалі то, безвинних пташок в королівстві називали посмітюхами. Ті у кого слово – закон все більше в дола­ровій пилюці купалися. Купалися собі і купалися. Таку хмару пилюки підняли, зі сторони здава­лося таке велике будівництво іде. А з дорогами чомусь не пішло. Замість того щоб якось між со­бою стикатися вони або десь над проваллям обривались, або в чийсь смітник впирались. Вирішили наші пташки звернутися за порадою до вічного жида, що проживав в їхньому королівстві. Послали до нього делегацію.
  Подейкували, що вічний жид жив тим, що паразитував на людській глупоті і в решті решт від цього дуже втомився. Така йому була кара від Бога жити в самій убогій країні за те, що він свою мудрість поставив вище за Христову. Так він же ясно бачив, як сонце ходить кругом землі і розсу­див в точній відповідності з законами природи, які поклав Сам Бог. Та після Коперніка круто змі­нив свої погляди і став палко всім доказувати: правда Христова дана для того, щоб люди знали устрій світу.
  Та даремно він твердив: „ Зрозуміти Бога можливо лиш шевелячи мозгами зі швидкістю обер­тання Землі кругом Сонця, а не кружляючи в молитвах, наче Земля навколо своєї осі”. Даремно штрикав в очі Біблією, цитуючи при цьому: „ Люби Господа Бога свого всім своїм розумом”. Люди благоговійно закривали на книгу очі і ще енергійніше продовжували промовляти свої моли­тви. Вони ж бо своїми очима бачили, що сонце, як і раніше, ходить кругом землі, а бідні, як і ра­ніше, низько вклоняються багатим.
— Бісової віри діти! – в серцях чортихався дід. – Хоч кіл на голові теши.
  Побачивши делегатів, він вельми зрадів. Це ж не жарт, безпорадні люди самі за порадою при­йшли.
— Шановні! Хліб — всьому голова, — і доки гості розташовувалися, він приніс з кухні коржа. Ткну­вши в його центр заскорузлим пальцем, що аж дірка зробилася, сказав: Це Сонце, а кругом всі планети обертаються і всі в одній площині. Та тільки життя існує на одній Землі. Зрозуміли?
— Зрозуміли, — відповіли делегати. – Хочеш жити – вмій крутитись.
— Правильно, — згодився вічний, — тому, що космос. Порядок у всьому єдиний є. Але якщо ви вва­жаєте, що Сонце кругом Землі ходить, то закон Божий не для вас писаний.
— За кого ви нас маєте? – образилися делегати. – Ми до вас за допомогою прийшли, а ви...
— Розкрутити вас треба правильно, — пом’якшав дід.
  Почувши знайомий вираз, шановні пожвавішали: А як це правильно?
— Дуже просто. Щоб зрозуміти правду  Божу потрібно згідно з законами діалектики обійти кругом „Об’явлення Івана Богослова” три рази, але за три роки.(1) Як Земля обходить Сонце.
— Хватає нам клопоту і є нам кого обходити, — відповів за всіх один з делегатів.
— То ви вже не лінуйтесь, люди добрі, старанно обходьте, щоб коли збіднієте, прийняли вони вас до своїх вічних осель.
  Всі засміялися. Одні тому що зрозуміли іронію, не людям, а Богу належіть вічні оселі. Інші, а їх була більшість звикли у всьому наслідувати начальство.
 Тоді один із гостей мужчина собою показний, мабуть, їх ватажок вирішив, що старий попросту насміхається з них і, вставши дав зрозуміти, що розмова закінчена.
— Признаю чесно, — заговорив він, — шановні дуже боялися іти до вас. Думали наверне дід нас в жидівську віру. Тепер бачимо: дарма боялися. Ви нас так затуркали своїми казками, жидів із нас точно не вийде.
  Це він заради сміху сказав. Дуже дотепні пташки ці виборні.
  Старий  по – старинному в пояс вклонився гостям, теж даючи зрозуміти, що розмова закінчена.
  Якщо ж ви бажаєте знати, що ж далі було з нашими пташками, то завжди можете це зробити, включивши телевізор і подивившись передачу „ Пташинй базар”, яку тележурналісти жартома охрестили „Щоденником Верховної Ради”.
 
Примітки.
1. Об’явлення 12. 14; 13. 5.