ПРИНЦЕСА НА МАКАРОНАХ

ПРИНЦЕСА  НА  МАКАРОНАХ
    
  Жила – була собі принцеса. В дитинстві вона не захоплювалася казочками, чесно кажучи і уро­ками також, тож про добрих і злих чарівників не знала нічогісінько. Цим і скористалися злий чарі­вник на ім’я Телевізор і зла чарівниця на ім’я Вулиця. Вони зачарували принцесу. Коли дівчинка підро­сла і перетворилася на молоду дівчину, то стала витрачати силу – силенну косметичних засо­бів на свою зовнішність. Навіть самий проникливий погляд не зміг би впізнати під макіяжем об­личчя самої справжньої принцеси. Даремно друзі і родичі вмовляли юну красуню: макіяжем при­ховують недоліки зовнішності, а ховати природну красу зовсім нерозумно. Принцеса і слухати ні­чого не хотіла.
— Тепер я майже доросла, — казала вона своєму відображенню в дзеркалі, — і схожа на фотомодель.
Так це було подвійне чародійство, а зняти його дуже важко і під силу тільки добрим чарівникам.
  З – за таких обставин принци зовсім не звертали уваги на юну і прекрасну принцесу. Принців зо­всім не цікавлять замарашки, навіть схожі на фотомоделей. І тільки дурненькі віслючки загляда­лися на красуню, мріючи почухатися своєю шерсткою об її стрункі ніжки. Та принцесі ще цього тільки недоставало, щоб якісь дурненькі віслючки чесалися своєю шерсткою об її ніжки. Все – таки вона була принцеса. Її подружки однолітки каталися наввипередки на віслючках і тільки ди­вувалися чого це їх колишня подружка утікає таких задоволень. Та принцеса мріяла про свого принца. Вона навіть дала шлюбне оголошення в Інтернет і розмістила там своє фото. Ніхто з принців так і не відгукнувся.
— Не королівські часи настали, — зажурено зітхала принцеса, насипаючи цукор в целофанові паке­тики, — принців стає все менше і менше, а віслючків все більше і більше. Так і королі переведуться і нікому буде правити країною.
  Принцеса була зовсім бідною і їй доводилося заробляти собі на прожиток. І в літню спеку і в зи­мову стужу стояла вона за прилавком на базарі, привітно всміхаючись покупцям, хоча на душі не завжди було солодко.
  І ось якось один з покупців забалакав з нею про якесь спасіння. Для цього він запропонував їй стати ученицею доброго чарівника по імені Сонячне Світло. „ Знову вчитися”, — сумно подумала принцеса. А ще він подарував дівчині книгу під назвою „ Новий Заповіт”.
— Це не просто книга, а помешкання, де живе мій володар Сонячне Світло, — сказав покупець.
  Принцесі стало смішно. Вона навмання відкрила книгу і, намагаючись бути серйозною запитала:
— А де ж двері? Щось їх не видно.
  Дивний чоловік, а це був слуга доброго чарівника ( і добрі, і злі чарівники мають безліч слуг, які прислуговують їм і вдень і вночі), взяв книгу і, відкривши її на тій сторінці де було надруковано „Об’явлення Івана Богослова”, сказав:  Ось двері, все решта – вікна.
— Добре, — сказала принцеса,  зробивши зрозуміле обличчя, — а де ж ключ?
— Ключ у вас.
— Як у мене? – вмить стало розгубленим зрозуміле обличчя.
— Навіщо ж так перейматися, ключ і справді у вас, — розсміявся покупець, — недаремно ж вас вчили різним наукам. Маю надію, що аналізувати і мислити логічно вам не звикати. Переймайтеся краще, щоб ввійти через двері, а не через вікно, інакше нічого не побачите.
— І щоб я могла побачити там такого, чого нема в телевізорі? – спитала дівчина.
  О! – вигукнув незвичайний покупець, — ви побачите весь великий білий світ і не тільки в прос­торі, але і в часі. Правда на землі пройде цілих сім років
  Почувши, що для зрозуміння цієї книги потрібно аж цілих сім років, принцеса втратила до неї всяку цікавість.
— Якби ваш добрий чарівник дійсно існував, то він послав би мені принца. Чи він не знає, що я принцеса?
— Як бачите, принцеса була дуже практична дівчина. Їй було соромно признаватися, що принци нею нехтують. Тому вона ні з ким і не говорила на цю тему. А тут її просто прорвало.
— Нещодавно приставав один до мене, а я його просто прогнала. А може він був принц? Та ні, зо­всім він ніякий і не принц. На ньому навіть підтяжок не було.
— Принци обов’язково повинні носити брюки на підтяжках, — так наївно думала принцеса. – Адже їх кишені просто тріщать від грошей, тож без підтяжок вони просто загублять свої штани.
  Юна принцеса майже нічого не знала про справжніх принців. Навіть принцеси, якщо вони не чи­тають казок, то нічого і не знають про справжніх принців.
— До бісиків хочеться побратися з справжнім принцом, — призналася дівчина слузі доброго чарів­ника.
— Так воно і буде. На те і існує Сонячне Світло, щоб люди мали змогу бачити друг друга. Як на ваш розсуд, ваша високість?
  У відповідь принцеса тільки знизала плечима. Вірити чи не вірити цій дивній людині, вона не знала, проте їй дуже кортіло аби його слова не були кинуті на вітер.
  Раптом в один із гарних днів на ринку з’явився легінь. Його блакитні підтяжки на зеленому тлі сорочки були видні на весь базар. І, о диво! Він попрямував прямо туди, де стояла принцеса.
— Невже чоловік, давший в дарунок „ Новий Заповіт” сказав правду? – стиснулось серце дівчини  в солодкім передчутті. – Який красень? Та чому такий хирлявий? Може він розтанув від кохання до мене?
  Молодий чоловік, що прямував до неї, їздив до Москви на заробітки. Він трудився цілими днями, не покладаючи рук, і вже через два місяця йому доводилося тримати свої джинси ледве не обома руками. Побачивши це, один добрий чоловік зжалився над ним і запропонував свої підтяжки.
— Якщо пан такий добрий, то нехай дасть краще пояс, — попросив молодик. – Боюсь в підтяжках я буду ще більше смішний.
— Навіщо вам пояс? Пояс у мене самий звичайний, а от підтяжки чарівні. Я в них, бо сьогодні річ­ниця мого весілля, — признався незнайомець. — Дякуючи їм я взяв шлюб з принцесою. Чи може вас не цікавлять принцеси?
— Мене не цікавлять принцеси? – збудився молодий чоловік, наче його возом зачепили. – До ва­шого відома, так я самий справжнісінький принц. І, якщо зі мною не розраховуються за працю, то це зовсім не привід не цікавитися принцесами. Я навіть в Інтернет зазирнув.
— І як? – поцікавився добрий чоловік.
— Була там одна принцеса. Та мені здається, вона не справжня. Більш скидається на фотомодель, аніж на принцесу. Не королівські часи настали, — гірко скаржився принц, прилаштовуючи підтя­жки до своїх джинсів, — фотомоделей стає все більше і більше, а справжніх принцес все менше і менше.
— Вважайте, що ваша проблема вирішена, — незнайомець з задоволенням оглянув фігуру його висо­кості. Джинси з легкістю здійснювали свої піруети навколо талії  юнака, проте не падали.
– Одягайте яку – небудь зелену сорочку, аби краще було видно підтяжки, — порадив ювіляр.
— Така в мене є… з портретами вождів американського народу.
— В самий раз, кращого годі бажати, — сміючись, сказав незнайомець.
  Молодий чоловік замість грошей привіз додому тільки й того, що чарівні підтяжки  на згадку про прекрасне місто Москва. Він добросовісно одягав їх кожного дня, незважаючи на свій кумедний вигляд. Йому ж бо до бісиків хотілося одружитися з справжньою принцесою. Та принцеси наче крізь землю провалились.
— Чи не посміявся з мене той незнайомець? – почав все частіше замислюватися принц.
— Мабуть сьогодні одягну востаннє, — вирішив принц і відправився на базар скуплятися.
  Несподівано за прилавком принц угледів дівчину, чиє фото він бачив в Інтернеті. Не знаючи як зав’язати розмову, принц вирішив зробити в неї покупку.
— Дайте, будь ласка, одне кіло макаронів.
  Поки дівчина важила, він потайки роздивлявся її. Навіть надмір косметики не міг сховати її краси.
— Чому вона не принцеса? – зітхнувши, подумав принц.
  Дівчина подала йому покупку, а він їй гроші.
— Візьміть здачу, ваша високість, — зривистим від хвилювання голосом промовила вона.
  Принц ледве не підскочив на радощах. Щеб пак. Признати в ньому принца в такому недоладному вбранні могла тільки справжня принцеса. У решти дівчат його вигляд породжував якщо не сміх, то співчуття. Признати ж в ньому принца нікому і на думку не спадало. Принц не втримався і запи­тав:  Ваша високість, як ви здогадалися, що я принц?
  Соромно було зізнатися принцесі, до чого вона була нерозумна і наївна, що не вірила в існування добрих і злих чарівників. Соромно було зізнатися і про свою розмову зі слугою доброго чарівника  — вона нагородила тоді стільки нісенітниць. Дякуючи його безцінному подарунку, дівчина багато чого зрозуміла за три роки, що минули зі дня тої пам’ятної зустрічі. Багаті наречені її вже не ціка­вили. Гроші тягнуться до грошей – зрозуміла вона просту базарну істину. Вона не знала, що ска­зати, коли це згадала слова, які наостанок промовив слуга доброго чарівника: На те і існує Соня­чне Світло, аби люди могли бачити одне одного. Як на вас, ваша високість?
  Принцу її відповідь надзвичайно сподобалась, і він визнав, що принцеса не тільки справжня кра­суня, але й велика розумниця.
  Досить швидко вони побралися. Злі чари, що скували принцесу, спали. На весіллі всі побачили її справжнє обличчя. Воно сяяло від щастя і всі були буквально осліплені красою нареченої.
  Я теж був на цьому весіллі і бачив все на власні очі. І навіть сидів за весільним столом. І навіть їв макарони, що продає принцеса. Кажуть – їх приготував сам принц.