СПОВІДЬ АВТОМОБІЛІСТА

СПОВІДЬ  АВТОМОБІЛІСТА
  Десять років тому назад я ще наївно вірив, що автомобіль для інваліда не розкіш, а засіб пересу­вання. І з цієї причини купив собі новеньке авто. Зробив обкатку. Мотор працює як часики, кермо крутиться на всі боки, піпікалка піпікає, душа в екстазі. Минув рік. Мотор як часики, кермо на всі боки, піпікалка піпіка, душа співає від щастя. Сім років минуло. Мотор як годинник… з курантами, кермо з сторони в сторону піпікалка ще піпікає, але душа вже не співає. Загалом авто в нормі, мо­біль ані руш.
  Тут вже мої нерви не витримали. Ну які нерви у інваліда самі розумієте. Я до сусіда.
— Так мол і так, авто в нормі, мобіль ані руш.
  Авто купити він мене напоумив. А він мені і говорить:
-Пиши, дзвони, вимагай. Хто стукає, тому відчиняють. Фірма все гарантувала, нехай все і виконує.
  Писав, дзвонив, вимагав. Вже і Христом Богом просив. Нічого не допомогло. Терпець мій увірва­вся, я в свій інвалідний візочок і прямою дорогою в фірму. А сусід мені навздогін: Безумствуєш ти Юрій! Велика вченість збила тебе з пантелику. Зніми колеса і не надійся на розум свій.
  Добрався до фірми. А там, ви не повірите, сидять якісь древні євреї. Пейси свої від суму жують. Мене побачили, дуже зраділи.
— Чим можемо допомогти?
  Пояснив як зумів. Вони до мене з запитаннями.
— А ви бензин заливаєте?
— Заливаю.
— А колеса всі на місці?
  Ну що за дурне питання?
— Звісно, що на місці.
— А де це на місці? – уточнюють вони.
— Як де? Там де їм і належить бути, в спальні під ліжком, щоб не вкрали. Так мені сусід порадив.
— А на чому ж ваш автомобіль стоїть?
  Знову дурне питання.
— На чурбаках, розуміється.
  Вони на мене так уважно подивились, потім між собою перезирнулися мовчки. Один із них мені так зворушливо, як близькому родичу усопшого і говорить: А як же ваш сусід експлуатує нашу модель?
— Так і експлуатує. Головне не колеса, а мотор. Так він проповідує. А якщо не доганяєш, значить віри не достає. Газуй сильніше і піпікати не забувай.
  Той, що про сусіда питав, за голову схватився. У решти від здивування щелепи самі відпали. Та­ких відсталих людей зроду не бачив. Вирішив їх ґрунтовно поінформувати.
— А в сусідньому селі вирішили коробку передач викинути, — кажу їм.
— Як викинути? – дивуються вони.
— Їх послухати, коробка передач то мирське. А наші вважають їх за єретиків за те що вони техніку неправильно експлуатують. Наші ж бо мужики з технікою на ти і корови цілі. А попервах багато  годувальниць пропало, доки не здогадалися колеса познімати.
— А якої ви, вибачаюсь, національності? – питає один з них, спритніший за інших. Як потім з’ясувалося спец по імпорту. Павлом звати. Між собою вони його Савлом звали. Остання інфор­мація мабуть зовсім добила пейсатих. До чого тут національність, якщо машина несправна? Я за словом в кишеню не поліз, а зразу і видав:
— Як якої? Нашої рідної; не турок, не єврей, а щирий українець.
  І тут мені спец по імпорту таке видав, до сих пір прикро. Не за себе, за державу.
— Ну те що не єврей, то відразу видно, а відносно щирих українців, то таке розуміння науково – технічного прогресу для них вельми характерно.
— Риба, як відомо, з голови псується, — сказав я. – А ми завжди хвостом були. Особливо образливо бути телячим хвостом. Вони там на Заході передові ідеї засвоюють, а потім страшенно дивуються, що не в тому вигляді їх у нас знаходять, в якому засвоювали.
  Попервах вони все кругом мене бігали, відчайдушно жестикулювали. Спорили про щось. Потім Павло звернувся до одного: Ти лікар. Побалакай з ним, бо в мене ніяких нервів не вистачить.
— Діамантовий мій, люба проблема вирішується за допомогою нашої інструкції елементарно. В ній же все ясно, як в букварі з картинками, — говорить той, що лікар і бере в руки інструкцію. – Да­вайте разом подивимося. Пророк Єзекіїль, перший розділ. Опис слави Господньої. Дивіться: „ А подоба їхнього обличчя – обличчя людини та обличчя лева мали вони четверо з правиці, а обличчя вола мали вони четверо з лівиці, і обличчя орла мали вони четверо”. А тепер подивимося опис слави Господньої в десятому розділі після того, як пророк з’їв книгу: „ обличчя одного – обличчя Херувима, обличчя другого – обличчя людини, а третій – обличчя лева, а четвертий – обличчя орла”. Як бачите, вола не стало. Дивитесь на світ телячими очима, та ще й Захід звинувачуєте. А всього і потрібно вивчити інструкцію, образно кажучи, з’їсти. Як наслідок з’являться навички практичного водіння автомобіля в тверезому стані. Зрозуміло?
— Тепер зрозуміло. Руки ж бо не казенні.
— Ви на цьому інвалідному візочку до нас з самої України приїхали? – дивуються вони. Люди на авто не можуть дістатися, а ви на цьому візочку. Це просто чудо.
— Ніякого чуда тут немає. Просто вони відмовляються брати з собою карту. Кажуть, язик до Києва доведе, і дальше Києва не їдуть.
— Але ж є карта!
— Вони кажуть, що це не карта, а кінець світу.
— Як кінець світу? Прямо антисемітизм якийсь, — знову схватився за голову той, що про сусіда пи­тав. – Апокаліпсис – не кінець світу, а книга, написана символічною мовою. Ну і село!
— Село як село. Жабокряківка. Чи мало в нас таких сіл.?
— Так ви, серденько, із Жабокряківки?
  Виявляється навіть на Сионі знають про наше село. Правда заочно. У мого сусіда  до них багато­річний позов.
— Подивіться на нас, — сказав Павло. – Любий побачить, що ми древні євреї. Який у нас інтелектуа­льний скарб? Динарів на сто – не більше. Якісь початки свідомості, те що від части. А ваш сусіда при такому вашому стані інтелекту, що досяг вже середини неба і може бути оцінений в сто тисяч талантів, вимагає з нас ці сто динарів.(1)
— Та я чув і не раз про цей позов. Саме цікаве, що він щиро вірить в те, що ці сто динарів є його інтелектуальна власність.
— Тоді передайте йому, що жителі Содому і Гоморри теж щиро вірили, що оргазм є проявом вищої
форми людської свідомості.
— Даремно ви тут про Содом і Гоморру згадали. Мій сусід зовсім не такий. Не плотський оргазм для нього є вищим проявом людської свідомості, а психічний.
— А ми вам власне на це і натякаємо.
— Ну якщо ви в курсі, то…
  Досадно мені стало, що я знову не зрозумів гумору.
— А ми в курсі по суті, але не в деталях, — відповідають вони.
— Відносно деталей, то цю саму вашу деталь піпікалку мій сусід на Кразовську обміняв. Тепер і в сусідньому селі собаки по ночам не сплять. Якщо гуртом на цю піпікалку  надавити, то буде нам все, що не попросимо. Так він стверджує.
— Виходить, ваш сусід неуважно читав нашу інструкцію. В ній же ясно прописано: якщо попросите в інтересах фірми, а не в ім’я ваше, то фірма гарантує вам свою допомогу.
— Ох і важка ж ваша мова для нашого розуміння. Є моє в ім’я моє, — тут вже я схватився за голову.
— Та що ви таке кажете? – здивувалися вони. — На сьогоднішній день наша інструкція переведена на всі сучасні мови світу.
  Такого знущання мої нерви не витримали.
— Сучасний світ по вуха загруз у власному смітті, як сказав би ваш Вчитель у геєні вогняній, і мова в нього відповідна. А ваша інструкція пе­реведена на всі єврейські мови світу. Уявіть собі таку ситуацію: ваша дочка зв’язалася з наркома­ном. Що ви скажете?
— Моє золото, ти в мене така гарна і така розумниця! В тебе така ніжна душа! Тобі потрібен чоло­вік твого рівня. Повір мені, це не той, що тобі потрібен. Приблизно так, — сказав один із них.
— Ти здуріла чи тобі повилазило? Та гірше вже найти нікуди1 Це тільки ти могла таке вчудить! – видав я їм.
   З ними таке зробилося.  Вони навіть більше здивувалися, чим коли я їм про авто розповідав.
— Як же так з власною дитиною? Та це ж удар нижче пояса!
— Вибачайте, — кажу їм, — те що вище пояса не для нас. Занадто висока матерія.
— Аж ось воно що! – заволали вони. – Нам потрібен перекладач. Будь братом, виручай!
  І просили передати: Дорогі брати і сестри! Ми гостро потребуємо вашої підтримки. На сьогоднішній день нам катастрофічно недостає кадрів. Обов’язковою умовою для прийому на роботу є знання єврейської мови. Заходьте до нас на сайт за адресою: Біблія. Крапка. Об’явлення. Крапка. Лев.
 
  Примітки.1
1. Мв. 18. 23-25.