ЗАЧАРОВАНА КРАЇНА

ЗАЧАРОВАНА  КРАЇНА                                           
 
  Сталось на землі чудо чудне диво дивне. Появилася зачарована країна. І назва у тої країни була не проста: країна Героїв, країна Мрійників, Країна вчених.
  Настав в тій країні голод великий, бо нікому було орати і сіяти. І тоді вчені з усією відповідаль­ністю, на яку здатні одні вчені, заявили героям так: Хлопці, ваша черга країну кормити.
  А герої хлопці не з лякливих до того ж і вродою не обділені: виправка військова, голос коман­дирський – хочеш в чоловічому стриптизі королюй, хочеш з королевами пісні співай. І відповіли вони вченим так: В такій країні хліб вирощувати, що голими грудьми на амбразуру кидатися. На голому ентузіазмі тепер не виїдеш, час голих ентузіастів минув. Ми в стриптизі більше матимемо. Не за тою адресою ви звернулися. Чого б вам самим не накормити країну?
— Еге, — сказали вчені, – ось тут у нас не витанцьовується. – І з притаманним їм педантизмом по­стукали себе пальцем по голові. – От якби ви заказали нам таку пушку, щоб ба – бах і половину люду як вітром здунуло, ми би вам такого гопачка утнули – небу би гаряче стало. Ми землю колупати тільки снарядами вміємо. Не по тому адресу ви звернулися.
  Невідомо чим би це все скінчилося, та об’явився в тій країні незвичний чоловік і почав пропону­вати всім бажаючим заключити з ним незвичний договір, кажучи по – старому вступити в заповіт.
Таким видавалася шкатулка. В тій шкатулці було: одне пшеничне зерно, один чубук виноград­ний, скатертина – самобранка і текст заповіту. Перший пункт заповіту сповіщав: зерно посіяти, чубук посадити. На сьомий рік врожай винограду віддати хазяїну шкатулки. Виходячи працювати в поле брати з собою скатертину – самобранку. Знайти криницю(1), кинути хліб в криницю і йти працювати. В обід хліб з’їсти, бо інакше нічого не вийде оскільки хліб всьому голова(2).
  Тоді вчені з усією відповідальністю, на яку здатні одні вчені, почали вивчати умови договору. А оскільки мужики вони були не прості, то і вчені з них були не прості. Зрозуміло, що і досліди і висновки Їх були не прості.
  Вийшли вчені в поле, знайшли криницю, розгорнули скатертину. А там хліб темний та ще до того і черствий. Кинули його в криницю, він і затонув.
— Ладно, колеги, може-таки до обіду вирине, — сказали вчені і пішли працювати. А як до праці землеробської були незвичні, то швидко поморилися і поснули. До обіду хліб дійсно виринув, та тільки з’їли його інші, що проходили мимо тої криниці. Наступного дня принесли вони в поле найкращий хліб, що на Пасху печуть, кинули його в криницю і пішли працювати. А білий хліб не затонув, прибігли собаки і з’їли його. Вернулись вчені в обід, а хліба знову нема.
— Це не договір, а Фільчина грамота, самий справжній обман трудящих, — спересердя сказали вчені і не стали вступати в заповіт з незвичним чоловіком. 
  Дивлячись на них теж саме зробили і герої. Що ж до мрійників то треба віддати їм належне, вони відмов­лятися не стали. А земля тим часом почала заростати бур’яном, травою, ріденьким ліском, дичина завелася. Тоді деякі з мрійників змикитили землиці прикупить, інші придбали аж по п’ять пар во­лів. Скотина сумирна, а вид і силу має. А треті, нечувана справа серед мрійників, навіть сім’ї ство­рили. Так і жили. Одні по своїй землі походжали, аки владики, інші, наче добрі пастирі, на волів ходили помилуватися. Треті нікуди не ходили, дома си­діли, з жінок очей не зводили.
  Сім років промайнули швидко. В зазначений строк і хазяїн ларчика став з’являтися. Приходить до людини, що склала з ним заповіт і питає: А де ж мій врожай?
  А людина йому у відповідь: Ти чоловік жорстокий: береш, чого не поклав, і жнеш, чого не по­сіяв. Моєї провини тут немає.
— А чого ви не звернулися за допомогою до тих, в кого все вийшло?
— Іще чого? – відповіли мрійники. – Вони нас зрадили – вони перестали бути мрійниками.
— Та що ж ви за люди такі?
— Ми люди не прості, ми найкращі, ми мрійники.
— Дуже шкода, — казав хазяїн шкатулки і падав, наче підкошений сніп пшениці, і зникав, але не без­слідно. На місці його падіння з’являлось джерело кришталево чистої води. Вода була настільки добра, що кожен хотів її покуштувати. Але якщо її пила людина, що не посадила заповітну лозу, то вода перетворювалася на вино.
  Вода виявилася заговорена. І заговорили її не хто інші як мрійники.  Це ж треба було до такої міри спотворити заповітне слово, що воно стало кидатися в голову, наче хмільне вино. Не знали мрійники до чого капризна виноградна лоза. Якщо хліб посадив та зібрав, то з виноградом зовсім не так. Особливо важко в перший рік. Поливати і удобрювати доводиться майже не щодня. А мрійники, як справжні аристократи людського духу, навіть самого запаху гною терпіти не могли.
— Годувати землю гноєм нерозсудливо, не буде сита земля мріяти про доброго хазяїна, а їй теж помріяти кортить, — переконували вони.
  Виноград потребує цілого комплексу агротехнічних заходів. Не зробив чого – небудь одного, вважай не зробив нічого.  
  В кожній справі є свої ази. Якщо їх не знати, вони перетворюються в  таємниці, як дотепно ви­словився хазяїн шкатулки. Якби мрійники пили воду, що давала скатерть – самобранка, то знали б ази. Та вони розсудили по – своєму: навіщо пити просту воду, коли є заговорена. Гуляти так гу­ляти!
  Була у мрійників велика мрія – зробити їх країну країною одних тільки мрійників. Для здійс­нення своєї мрії вони не жаліли сил. Навчилися навіть співати і грати. Запросять, бувало героїв і вчених до себе в гостини. А ті і вина вип’ють і шкатулці вклоняться, а в мрійників не перетворю­ються. Велика сила – гени.
  В тексті договору був іще один пункт. Та його ніхто і не вивчав, бо по – справжньому ніхто в нього і не вірив. Цей пункт обіцяв тим, хто виконає умови заповіту багатирський зріст аж в сто сорок чотири лікті. Ось які багатирі потрібні аби рідну землю від чаклунів боронити. А чаклунів від простих людей відрізнити дуже просто. Руки у них ростуть не звідти звідки вони ростуть у простих людей. А за багатирські звитяги гарантована навічна прописка в царському граді Небесному Єрусалимі. Та тільки хто в таке повірить? Хіба, що простий мужик, тобто справжній.
 
  Примітки.
1. Криниця – символ людського духа.
2. Хліб всьому голова – «Об’явлення святого Івана Богослова». Христос перед своїм хрещенням промовив: бо так годиться нам виповнити усю правду.(Мв. 3. 15) Перші християни чинили хлібопреломління кожного дня як символ того, що слово Боже – Апокаліпсис треба читати  щодня. ( Дії апостолів. 2. 42.)