СЕКРЕТ

СЕКРЕТ
  Цим ранком друзі вирішили нанести візит віслюку Іа. Несподівано прибути і взнати в чому ж по­лягає таємниця їхнього вухастого товариша. Щось останнім часом він став полюбляти самотність. Можливо встиг з кимсь потоваришувати, а з ними підтримувати дружбу не бажає?
  І цей план їм вдався. Вони таки впіймали його за незвичною справою. В затінку під навісом на столі лежала велика книга. Іа сидів на лавці, уткнувшись носом в розкриту сторінку. Ікнув, він за­драв морду вгору і почав зосереджено жувати відригнуту жвачку, ритмічно махаючи головою. Ну точнісінько як учень твердить важкий урок, і тільки тепер замітив гостей, що тихо назирали за ним.
— А хто це з вами?
— Знайомся, Шарик, — сказав Вінні.
— Дуже приємно, — віслюк чемно мотнув головою.
— А це Іа.
— Дуже приємно, — в свою чергу Шарик ввічливо махнув хвостом. 
  П’ятачок примостився на єдиний стільчик, не чекаючи запрошення господаря. Сова тим часом злетіла на стіл і прикриваючи очі від світла прочитала титульний лист: Біблія. Іа, друже, ми чека­ємо пояснень.
— А ви не будете сміятися?
— Не будемо, — хором відповіли друзі. Їм так хотілося дізнатися таємницю Іа.
— Ця книга приносить щастя.
  Всі стали розгублено переглядатися, не знаючи що і сказати.
— Вулиця вчить, як отримати дешеве  задоволення. Але за дешеве задоволення часто доводиться дорого платити. Біблія вчить, як бути щасливим. І платити не треба. Христос заплатив за нас, — ви­знав за потрібне пояснити Іа.
  Першим відреагував Вінні: А мені сказали, що від цієї книги дах їде. Іа, ти можеш скільки за­вгодно мотати головою, падати на коліна, періщити себе хвостом, але прошу тебе: не читай цієї книги.
  Ведмедик благально склав лапи на грудях.
— А ти читав? – запитав Іа.
— Читав.
— Ну і що?
— Та я так перелякався за нашого нового товариша Шарика після його виступу по телебаченню, — відповів Вінні, не змінюючи позу.
— А що було робити? – мовила сова, поглядаючи на всіх з висоти стола. Так прем’єр – мі­ністр поглядує на своїх менш іменитих колег під час засідання кабміну. – Песик сказав всього два слова: мир і стабільність. Його такі люди попросили, що відмовити ніяк було неможливо.
— Але ж там цілком ясно написано: коли будуть говорити: мир і безпека, то хана їм і муки поро­діллі. —   Вінні так переживав за Шарика, що навіть не зміг змістовно закінчити свою промову.
— Ти кажеш про день Господній, — уточнив Іа і запропонував гостям печиво, що лежало в вазі на столі.
— Ух ти! – зрадів Шарик чи то печиву чи то дню Господньому. — А ніхто навіть і не замітив.
— І не дивно. День Божий починається з вечора і тягнеться, аж тисячу літ, — знову уточнив Іа.
— У – у, — розчаровано прогудів Вінні, запихуючи в рот частування, запропоновані гостинним гос­подарем. – Та ми і до ранку не доживемо. Хіба що Барбі?
— А що Барбі? – стрепенувся Шарик. – Одна зовнішність, а характеру ніякого. Під кожного малюка підстроюється. Дешевка.
  Він презирливо фиркнув і, підкинувши вгору печиво, хвацько спіймав його ротом. Шарик не мав ані медалей, ані пристойної родословної, ані будь – якого диплома про закінчення якихось собачих курсів. Хватати все на льоту, особливо їстівне, це все що він міг і дуже цим пишався.
— Шарика просто використали, — сказав Іа. – В нашому лісі появився новий клас – буржуазія. Мир і безпека це їхній лозунг.
— А що може цей клас раз він клас? – спитав рудий песик.
— Він володіє природною здатністю притягувати до себе надприродні суми грошей. А люди без грошей, що земля без добрив, — як би між іншим проронила сова і з задоволеним виглядом попра­вила намисто на шиї.
— Необачно ти так, — сказав Вінні.
— Що необачно? – запитала сова, не розуміючи в чому її звинувачують.
— Необачно одягла свої перлини. Дивись, аби П’ятачок тебе не порвав. Там так написано, — Вінні лапою показав на книгу, що лежала на столі.
  Ніхто, звісно, йому не повірив, всіх більш зацікавило намисто.
— Перлами тут і не пахне, — збентежено виправдувалася сова, — всього на всього біжутерія.
  П’ятачок прийняв слова Вінні близько до серця і навіть перестав жувати печиво.
— Любі друзі! Ці ратички, — П’ятачок з поросячою безпосередністю продемонстрував всім свої пе­редні ратички, — ніколи не вступали в чужі добрива.
— Кажеш не вступали? – нагострив вуха Шарик. Та в тебе за стодолою здоровенна купа ко­ров’ячого гною лежить.
  Він навіть підскочив, показуючи яка заввишки ця купа.
— Я обмінявся, — лагідно відповів П’ятачок.
— Як обмінявся? – не вгамовувався Шарик, розкидаючи задніми лапами землю кругом себе.
— Дуже просто. Мої добрива — конвертуюча валюта, не те, що твої купони. Пробач Шарик.
— ХА – ха – ха, — не то заухала, не то захихотала сова, смішно хлопаючи крилами, як люди доло­нями. – П’ятачок порвав Шарика.
— Якщо так то не страшно, — сказав Вінні.
— А бажаєте я вам справжній перл покажу, — запропонувала сова.
  Пропозиція всім припала до смаку і компанія дружно відправилася до домівки нічної мисливиці. Хазяйка витягла на світ Божий щось схоже на футляр, загорнутий в газету. На загальне здивування футляр виявився книгою.
— І. С. Муму, — прочитав Вінні і, приклавши книгу до грудей, жартома запитав: А де ж ниточка?
— Ти певно хотів сказати в чому сенс цієї дорогоцінної перлини, дорогий Вінні? – тоном вчительки початкових класів спитала сова.
— Я так і хотів сказати, — поспішив відповісти ведмедик.
— Будеш гавкати втоплять. Кожна лягава знає.
  Як ви здогадалися, таке міг сказати тільки Шарик.
— Іа, друже, а ти що скажеш?
— Я не можу так швидко, — зам’явся Іа. – Мені потрібно пережувати, переварити, потім ще раз по­жувати, переварити. Це Шарик на льоту все хватає.
— Прийдеться вас трохи підштовхнути, сказала сова.
— Штовхай, — згодився Вінні.
— Щоб кого – небудь чому – небудь навчити йому потрібно дати відповідну інформацію, — все тим же вчительським тоном прорікла сова. – А щоби провчить?
— Його треба втопить, — не задумуючись, миттєво відповів Шарик.
  Він завалився на спину і задоволеним виглядом почав кататися по землі.
— Майже вгадав, — хіхікнула сова. — Йому потрібно дати все чого побажає.
  П’ятачок від несподіванки присів на свій кручений хвостик: Такого і ворогу не побажаєш. Та це все рівно, що Шарика накормити в ресторані, як людину, а потім втопити.
  Реакція Шарика була блискавичною. Вмить опинившись на всіх чотирьох Він проричав: Р – р – руки кор. – роткі. Я Шар – рик, а не Муму. Я і сам  би залюбки подивився, як цю даму на дно ви – проводжають.
— Довго чекати доведеться, — сказав Іа.
— Як довго? –запитала сова.
— Від Мойсея до Христа пройшло тринадцять віків, поки народ визрів. Від Володимира всього де­сять. Як мінімум ще триста років.
— Що ж робити? – засмучено спитав Вінні. Ми не можемо чекати так довго. Жити потрібно сього­дні, зараз.
— А чекати не потрібно. В світі вже давно не існує ніяких таємниць, зате багато глухих і сліпих. Ця книга відкрила очі мені, відкриє і вам, — з веселим блиском в очах відповів Іа. – Друзі! Живіть по – Гринвічу, живіть зараз.
— Чудеса, — подумав Вінні. – Наш Іа став оптимістом.