Я був на Майдані

15. Я був на Майдані...

… Дні і ночі, переплутані між собою. Десятки тисяч обличч, сотні спілкувань на добу. Люди із всіх регіонів України, країн СНД, дальнього зарубіжжя. Настрій — обурення на шляху до Майдану швидко переходить у святковий підйом, рішучість, впевненість у правоті і в перемозі. Відносини між людьми — справжнє, не штучне братерство, комунізм. Все загальне — думки, проблеми, перемоги, хвилювання. І вже до купи — загальна їжа, цигарки, чай та кава, що зігрівали нас у тривали нічні варти. На що це схоже? Хто зрозуміє — це братерство міцніше, ніж братерство на фестивалях авторської та рок пісні, це десь схоже на стосунки у першоапостольскій церкві. Для деяких шлях сюди — раптове обурення махінаціями з їх голосами, інші очікували цього Майдану декілька місяців або років.

… Я в зовнішньому ланцюзі периметра блокування Адміністрації Президента. Ліворуч від мене — громадянин Росії, праворуч — Польщі. Із відчинених дверей авто лунає "Show must go on" Фредді Меркьюрі. Трохи пізніше підходить громадянин Канади і починає викрикувати у гучномовець "Ваша хата не з краю!" Звісно так! Інакше ми б не стояли тут, на маленькому шматочку української землі, відстоюючи права свої, тих, хто не мав можливості приїхати, і, особливо тих, хто навіть і не знав, що їх знову принизили, котрий вже раз дорівнюючи до бидла...

… Ми гріємось біля бочки з вогнищем поруч із наметом Острозької Академії. (Надпис — "ми за Ющенка, і ректор з нами") Ми — це люди із різних регіонів: Рівненщина, Львівщина, Тернопільщина, Черкащина, Київщина… Спілкуємось українською. Підходять хлопці з помаранчевою символікою. Теж намагаються розмовляти українською, але їм дуже важко: роблять великі паузи, не можуть підібрати зручного слова. Я їх розумію — сам декілька років тому був у такому-ж становищі. Львів’яни звертаються: "Хлопці! Переходьте на російську! Ми вас зрозуміємо!" Відповідь: "Ні… пойміть, ми… хочемо розмовляти українською!" Виявляється — хлопці з Донбасу, хвилюються, як їх зустрінуть після цього. Деяким із них вже погрожували по телефону. Хлопцям із заходу це дивно, неймовірно! Я не був у Донецьку більше року, але за останні півроки бачив Крим, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Харків… Я — розумію! Я пам'ятаю, як марганецьким шахтарям забороняли виходити на мітинги, погрожуючи звільненням з роботи. Я пам'ятаю, як брудно проходили минулі парламентські вибори у 35 окрузі. Я знаю, як штучно зіштовхували росіян з українцями та татарами в Криму, щоб їм було байдуже — хто краде їх спільні гроші. Я згадую, як підприємцям із Харкова втлумачили, що бізнес і мафія — це нерозподілені частки одного світу, пропонуючи їм голосувати за злочинця. Я щодня бачу молодь, яка не маючи надії, кидається по-чорному у пияцтво та наркоманію. Я бачу, як людей відірвали від коренів, вкрали свідомість, та витискують з них по потребі радість, або частіше озлобленість та байдужість. Я розумію, чому ці хлопці були сумні, я розумію, чому не знімати їх на фото- та відеокамери...

… Кімната біля їдальні в СПУ (Спілці Письменників України). Тут гріється, їсть або спить велика купа людей цілодобово. Заходить бандурист і починає співати-розповідати стародавні думи часів Київської Русі...

… СПУ. Надпис біля туалету: "Панове революціонери! Прохання не кидати паперу в унітаз!"...

… СПУ. Актовий зал. Практично цілодобово тут сплять люди: на сцені, попід сценою, у проходах, на стільцях і попід ними. Сплю на сцені. Хтось питає — чи моя гітара? "Так." — кажу (взагалі, найпоширене слово в ці дні у Києві). "Зіграй." Сідаю, заспівав (як завжди із зачиненими очима); відчинив очі — люди слухають. Заспівав ще пару пісень — оплески. Ось так — довелося виступити на сцені у Спілці Письменників України...

… СПУ. Заходжу у медпункт, питаю щось від кашлю. Мені дають таблетки-льодяники. Дивлюсь: хлопцю обробляють стопи — він у легких чоботах поморозив ноги. Півгодини тому я бачив, як його умовляли піти відпочивати: він простояв у ланцюзі біля 15 годин. Ледь умовили...

… Киянка похилого віку двічі, тричі приносила 2-5 літрів кави та чаю щоденно...

… Жінка із Ірпеня за два місяця принесла на Майдан біля 560 літрів борщу, не рахуючи інших страв...

… Принесли великі піци: одна на 16 осіб. Підходжу до носія, питаю, чи якась партія або фонд замовили? Він відповів — "Ні, шеф приватного підприємства щодня наказав виносити 200 піц на Майдан"...

… Один чоловік приніс 50 блоків цигарок: L&M, Marlboro. Я сказав, що дешевих цигарок було б більше. Він відповів, що якщо буде замало, він іще принесе. "Ви варті більшого!"...

… Виступ по телебаченню Тараса Чорновола. Тарас каже, що він нащадок справи батька. Я озирнувся: знаю що багатьом із них він щойно наплював у душу. Ще він каже, що люди на Майдані, бо їм тут краще, ніж вдома, що вони тут гроші заробляють. Ми сміємося. Ми знаємо: ці промови для провінцій, і більше для сходу. Там — дивні люди: вірять усьому, окрім правди. Потім каже, що Янукович — послідовний опозиціонер. Ні, цьому навіть і на сході не вірять, тільки в псіхушці. Раніш був іще один брехун на екрані, казав, що нічого особливого не відбувається, що він контролює становище у Києві. Це він теж для провінції казав, бо на той час сидів у Конче-Заспі, навіть носу не висовував, а у Києві вже було біля мільйону протестуючих. Нам теж було смішно...

… До речі, якщо вам скажуть, що хтось там їздив на Майдан і заробив купу грошей, попросить показати його особисто. Я вже багато разів прохав, до цього часу а ні одного не бачив. Або то брехун, або крадіжник, або він не під нашими прапорами стояв...

… Писати можна до нескінченності. Майже кожна з тих 43 діб, проведених у Києві були наповнені такою кількістю подій, такою кількістю тепла, що крапля цього здатна збуджувати людей, робити їх краще, робити їх живими...

… Велика подяка Юрі, Валері із Тернополю, Андрію, Олексію, Вері Афанасієвній, дяді Борі із Києва, Марго із Сміли, Маші із Сімферополю, Сергію із Дубна, Оксані з Франківська, Джеммі та Золтану зі Львова, Острозькій Академії і багатьом-багатьом іншим. Коли я виходжу у ці сірі будні сірого (не блакитно-білого — сірого!) регіону, спогади про вас підіймають в мені надію, що настане час, і я перестану відчувати себе на своїй рідній українській землі, немов на чужині.

PS: Прочитав свої опуси, і зрозумів, що мої знання мови ще далекі від досконалості. Вибачте, будь ласка, якщо когось це дратує або ображає.

26.01.2005, Томацька Січ (Марганець),
Корекція — 13-14.02.2005, Запоріжжя,
Вольдемар Лє'он.

Автор: Вольдемар Ле'он, опубликовано 14 февраля 2013

Я був на Майдані

Комментарии