Минулі запахи

Метеликами, моє відчуття щастя, завжди хотіло доторкнутись до пелюсток в твоїй душі. Завжди прислухалось до ритму твого серця. Мелодія, яка неслася звідти, заворожувала. Мої метелики прилітали і розмальовували наші  емоції. Краски вічного розбурханого океану несли хвилі, які збивали мене з розуму. І я неслась туди, де вічна мелодія твого серця тримала мене на віях ніжності, якої було в тебе так мало. Але достатньо для того, щоб я не верталась в світ реальних кольорів, думок і почуттів. Я була там, в нашому світі, така маленька, така твоя і не справжня. Я думала, що вічний малюнок мого щастя не закінчиться.Але, коли все потемніло, коли я не чула музики, моє серце почало втрачати сили… мої думки почали губитись в темному лісу ..і все так швидко… наш світ згорів темним вогнем… попіл розвіяли невидимі метелики, які зникли, як тіні наших емоцій, переживань, почуттів .І хотілось тільки кричати тишею, рвати літери, літаючі в пустоті.. Все вічне так швидко стало минулим і забутим. Всі лінії стали рівними і паралельними. Тебе не було в тій пустоті, твій образ лиш бродив там, весь такий спокійний і далекий,і не мій… В тій загубленій пустелі лиш де-не-де літали фотографії, такі сірі, на яких не розібрати нічого..в них не було нічого, пусто там і тут в моїй душі… ти заповнив все такою дикою пустотою, ти там жив, ти мріяв, ти був в мені.Деколи, дуже рідко, коли я слухаю фальшиву музику, щоб не було так пусто, я відчуваю ніби якийсь метелик все таки там є..  чекає нашого повернення… але це все просто вітряні дотики моїх мелодій.