Життя іде в перед.

Життя іде в перед.За нами лишається тисячі думок, море слів і океан мовчання. Ми біжимо в майбутнє з силою вітру. Так важко встигнути зробити все потрібне. Хоча кожен наш крок несе в собі дорогоцінність. Наші почуття рятують комусь життя, когось вчать дихати, когось вбивають, але вони щось в собі несуть. Деколи це катастрофічно не правильно і ми самі вбиваємо себе почуттями, але ми живемо, творимо, мріємо. Ми втікаємо від годинників життя.Ми не хочемо бачити зморшки, ми думаємо, що колись ми вже не зможемо творити, ми помремо. Вічність…В нас лишиться вічність, в якій, я впевнена, буде місце для нашого хаосу і наших почуттів, для нашого кохання і ненависті, для всього, що для нас таке важке і водночас таке радісне.Головне те, що ми не лишаємось байдужими до вічного, до життя, яке кличе нас і просить не забувати.Бо життя –це не просто очі, які бачать, це не просто ноги, якими ходять, руки, якими роблять. Це все глибше.Це все чим ми володіємо, але складніше ховається в об’єктиві, через який ми дивимось в життя, в смислі, по якому ми ходимо по землі, в настрої з яким ми творимо нашими руками.