Нотка, запалена темнотою

В мені вічна боротьба темряви і світла. І як тільки проміння пробує відчути мене, темрява випиває цю знищену кров, цю стерту і висмоктану з тілесної кулі під іменем серце. Ти вбиваєш в мені частинки світла. Я проходжу по обрію тишини, але не спокою, я стаю кимось страшним, не таким, я роблюсь далекою від світу, я втрачаю віру в будь які речі, я шукаю пояснення темного і не зрозумілого. Я хочу просякнутися тим дивним відчуття безсмертя.Я кожної секунди хочу випити твоєї крові, не знаю чи від того, що ненавиджу тебе, чи від того, що просто розум втрачаю коли тебе тут нема і ти не вставляєш мені в мозги свої дурниці, свої зради, свої божевільні дії, які так оживляють мене. Я відчувала і жила. А тепер, а тепер ти найшов монстра подібного собі і нічого світлого тебе вже не цікавить. Ймовірно я подавляю твої сили, бо відчуваю себе щораз сильнішою, але аж ніяк не добрішою.