Риторочно запитую тебе про пустоту.

    Ми з тобою на відстані секунди? Чи це правда? Секунда –триває вічність і відстань  виміряна в мільйонах кілометрів. Чому я не бачу твоїх очей? Чому твій голос загубився в тишині? Чому в снах все таке нереальне? Чому ти переслідуєш мене в тумані денної буденності? Чому числа мені пишуть твоє імя? А вітер приносить фрагменти твого обличчя.
        Не стій посеред дороги? Біжи, біжиии… в темноту моїх очей… там, ти знайдеш спокій.Зірви ці слова з келихів. Лети, бо дощ змиває твої сліди. Шукай ключ, він в океані твоїх думок. Я замкнена на острові пустоти. Я не бачу відстані. Верни мені моє життя. Де я? Чому я не чую, не чую нічого? Віддай моє дихання.
Не крадіть мої літери. Ви душите мене. Чому вони несуть кров? В своїх долонях? Вони вбивають мої спогади.
      Рятуйте хто-небудь. Чому ви мене не чуєте. Я не включу ваші голоси, вони дадуть мені вічність спокою. А я просто шукаю тишу.
Чому ці будинки втратили свою форми? Звідки тут  келихи? Хто пограбував мої символи? Я ж жила в цих дорогах.Де моє сонце? Чому хвилі замерзли в цьому об’єктиві?
Як це? Хто лишив машину на дорозі? О Господи, там були люди?
Звідки це? Хто ви? Я не розумію, що ви робите?
Відпустіть, дайте мені чистоту думок. Відколи ви почали слухати мене?
Не робіть цього? Не лишайте мене в цих стінах?
Чому ця музика не звучить? Куди загубились голоса. В цих нотах були квітки мого життя. Чому так все потемніло? Осінь? Я не знаю, що таке осінь. Я перебуваю у вічній зимі.
Так тепло, звідки таке гаряче полум’я. Чому ті листки летять з неба?
Де ж ти загубив мою ігру? Я ж вірю, що незабаром  все завершиться. Я пишу, я чую. Звідки потяги? Вони несуть продукти темноти.Повірте, що ви не одні.