Добавить

ДОБРА НОВИНА. ОСТАННІ ДНІ

         Юрій Слюсаренко
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                           
     ДОБРА НОВИНА. ОСТАННІ ДНІ
 
 
 
                                              
 
 
 
 
 
 
 
 
 
2016
 
     
 
      На першій сторінці обгортки – картина Григорія
            Чернєцова «Вид Єрусалима з Оливної                            (Елеонської)     гори» (1863)»[1].
     
      
 
              Історично-художній твір «ДОБРА НОВИНА̀. ОСТАННІ ДНІ» спростовує фальшиві твердження щодо Ісуса Христа й проголошує уті̀шливу зві̀стку: ще залишається час визнати Його своїм Спасителем. Не тільки визнати, а й очистити своє серце, щоб у Новому Єрусалимі побачити Бога.
       Крім того, автор прагне передати те, що говорить нам Господь Ісус сьогодні.
       Слюсаренко Юрій народився в Кіровограді (Україна); закінчив магістратуру Київської Євангельської Теологічної семінарії, а також магістратуру інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка зі спеціальності «Літературна творчість, українська мова і література».

Адреса сайту  https://libruk.com.ua/users/112/

                                              
 
                                              
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                                               Слюсаренко Ю., 2017.
                                              
ЗМІСТ
 
ПЕРЕДМОВА АВТОРА… ….4
 
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ… ……………………………………………………6
РОЗДІЛ ДРУГИЙ. … ……………………………………………...12
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ……………………………………………………………………18
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ… ………………………….25
РОЗДІЛ П`ЯТИЙ………………………………………………………………......35
РОЗДІЛ ШОСТИЙ…………………………………………………………………41
РОЗДІЛ СЬОМИЙ………………………………………………………………....47
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ……………………………………………………………….54
РОЗДІЛ ДЕВ`ЯТИЙ……………………………………………………………….61
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ………………………………………………………………..66
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ………………………………………………………..72
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ…………………………………………………………79
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ…………………………………………………………84
РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ……………………………………………………..88
РОЗДІЛ П`ЯТНАДЦЯТИЙ………………………………………………………..92
 
 
            
 
 
                                     
 
 
                                          ПЕРЕДМОВА АВТОРА
        
Основу повісті «ДОБРА НОВИНА̀. ОСТАННІ ДНІ» становлять каноні́чні Євангелія, однак перед вами не наукове тлумачення біблійних оповідань, а спроба відновити сучасною українською мовою перебіг історичних подій, котрі сталися в Ізраїлевому Кра̀ї майже 2000 років тому.
«Ісус – багатоженець», «Марія Магдалина народила від Нього дочку й сина», «До 30 років Свого життя Він мандрував, щоб опанувати техніку магії», «Юда Іскаріо̀тський – заручник долі, адже зрадив Учителя за Його наказом», — такі нісені̀тниці  в XXI столітті можна прочитати й почути бу̀дь-де. Отож найголовніша мета цього твору – спростити ці фальшиві твердження, котрі стають предметом нездоро̀вого обговорення не лише в сві̀тських ко̀лах.
«Останніми дняминастануть тяжкі̀ часѝ. Будуть бо люди самолюбні, грошолю̀бні, зарозумі̀лі, го̀рді, богознева̀жники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбо̀вні, запѐклі, осу̀дливі, нестримані, жорстокі, нена̀висники добра…»[2] — передбачив у 64 році після Різдва  Христового Апостол Павло. Тому автор прагне передати те, що говорить нам Господь Ісус сьогодні (ці тексти виділені жирним шрифтом).
Всесвітньо відома новела Василя Стефаника «Новина̀» розповідає про жахливу подію: батько втопив доньку. Наприкінці XIX століття це й справді стало небува̀лою новино̀ю. Повість «ДОБРА НОВИНА̀. ОСТАННІ ДНІ» проголошує уті̀шливу зві̀стку: ще лишається час визнати Ісуса Христа своїм Спасителем, аби не лякатися «тих, хто тіло вбиває, душі̀ ж  убити не може…»[3]
Не лише визнати, а й очистити своє серце, щоб у Новому Єрусалимі побачити Бога.
         Пропонований твір – історично-художній, з тієї причини автор дотримується його основного канону: історична правда поєднується в ньому з правдою художньою.
                                                                   
 
        
        
         Від у̀тиску й су̀ду Він за̀браний був,
         і хто збагнѐ його рід?
         Бо з кра̀ю живих Він віді̀рваний був,
         за провѝни Мого народу
         на смерть Його да̀но…
                            ІСАЯ 53:8[4]
 
 
    
 
 
 
 
 
 
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
1
        
         Як завжди в суботу після богослужіння, хоча ще палило сонце, діти зібралися неподалік будинку начальника синагоги Нахо̀ра, аби разом податися до єдиного джерела, що на околицях Назарета.
— А ти чого прийшов, сину Пандѐрів? – вигукнув Зера̀х й лише потім з презирством поглянув на Єшуа[5]. – Матір моя заборонила  мені гратися з нащадком римлянина!
Єшуа промовчав, обернувся й, не поспішаючи, попрямував убік гори, на схилі якої розкинулось їхнє невеличке місто. Зера̀х приготувався услід щось додати, проте Елішѐва, Нахо̀рова донька, таки встигнула нахабі закрити рота.
— Та який він тобі римлянин? Подивись на його обличчя! Якби згодом він раптом подався до римського війська, то й звідти кесар Август його особисто б вигнав, як чистокровного єврея! – дівчина наздогнала Єшуа й пішла з ним поряд.
— Дякую тобі! – стиха промовив хлопець. — Недарма тебе звати так, як звали Ааро̀нову дружину[6]. Ти вмієш поті̀шити.
— Звідки це відомо тобі? – вражено мовила Елішѐва. – Про це я сама нещодавно від діда Андрія взнала. Тобі вже 10 років, але до школи в синагогу не ходиш, усе батькові Йосипу допомагаєш.
— До майстерні приходять багато людей, буває черга, до їхніх розмов завжди дослухаюсь. До того ж, — усміхнувся Єшуа, — ти сама ствердила, що я – єврей, то як мені про це не ві̀дати?..
 
                                                       2
 
— Мамо! Ти знаєш, як мене вчора Зера̀х обізвав? – зрештою наважився спитати Єшуа, коли Йосип пішов до сусіда, що приїхав із Фінікії, аби дізнатися про останню ціну на дерево.
-  А інші безсоромно насміхалися! – констатувала Марія̀м[7].
— Не всі, Елішѐва наздогнала мене, навіть обіцяла запросити до себе, як тільки Нахор повернеться з Капернауму[8].
— Так, її батько — богобійна людина…
Марія̀м обережно обійняла сина та вже в котрий раз пригадала події, що ні на мить не переставали хвилювати її серце:
— Після заручин з Йосипом я вельми раділа, адже точно знала, Сам Господь з`єднає мене з чоловіком, який походить з дому та роду Давидового. До весілля було ще далеко, отож я особливо й ні про що не турбувалася. Мої батьки з Йосипом роздумували над тим, щоб свято відбулось якнайкраще. Сказати по правді, мріяла, як і кожна дівчина, про майбутнє спільне життя з чоловіком — і тієї миті з’явився мені Ангол Господній, говорячи:
«Радій благодатна, Господь з Тобою! Ти благословенна між жінка̀ми
Я, спочатку злякавшись, намагалася зрозуміти значення його слів, і тоді він прорік, що саме приготував мені Творець:
«Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла! І ось в утробі зачнѐш, і Сина поро̀диш, і даси Йому ймення Єшуа. Він же буде Великий і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престол Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця».
«Цього не може статися, адже відомо тобі й Господу, ніхто з чоловіків не торкався мене», — заперечила я. Тоді Ангол нагадав мені, що Бог є Бог Всемогутній:
«Дух Святий зли́не на тебе, сила Всевишнього обгорне тебе, тому те Свя́те, що́ народиться, буде Син Божий!.
Природно, я не відразу розповіла про мою зустріч з Анголом Йосипу.
— Ще б пак! Чотири місяці тому жінку, що зрадила свого чоловіка, побили камінням… Жахливе було це видовище, на яке зібралися майже з усієї Галілеї, — сказав Єшуа та з о̀страхом подивився на матір.
— Каменування — не найжорстокіше покарання, але краще про це тобі не знати… — Марія̀м поклала руку на голову Єшуа й розповідала далі: — Йосип, жаліючи, хотів мене потайки відпустити, припускав, що наругу наді мною вчинив якийсь негідник з римського гарнізону, котрий кілька днів стояв у Назареті. Пізніше, коли незмога було вже ховатися, і стало всім зрозуміло, що я завагітніла в проміжок часу між заручинами та весіллям, деякі доброзичливці припустили, що це вчинив одержимий вояк Пандѐра: перед тим він зґвалтував незайману дівчину в Самарії[9]. Однак Йосипові також з`явився Ангол Господній, промовляючи:
«Йосипе, сину Давидів! Не бійся прийняти Марія̀м, дружину твою, бо зачате в ній – то від Духа Святого. І вона вродить Сина, ти ж даси Йому ймення Єшуа[10], бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів…»
Повіривши Господньому посланцю, Йосип мені пообіцяв: коли ти народишся, він тебе визнає своїм сином перед людьми; так він у присутності всієї громади потім і зробив. Тепер ти матимеш право успадкува̀ти престол царя Давида через Йосипа, нащадка його!
Марія̀м із захопленням глянула на Єшуа, однак несподівано для себе помітила, що приголомшлива ця оповідь його не вразила.
— Мені ще зовсім небагато років, я навіть не відвідую школу, проте, тільки-но зійду на нашу гору, спілкуюся з Богом. Почуте від тебе мене запевнило: Господь – мій Небесний Отець!
Єшуа торкнувся Марія̀м, лагідно подивився їй у вічі та, як кожний слухняний і покірливий син, спитав у матері дозволу:
— Благаю, відпусти мене до ранку на гору помолитися! Обіцяю, що після повернення не спатиму, поснідавши, обов`язково піду з батьком Йосипом до майстерні.
— Батько Йосип… — лише прошепотіла Марі̀ям і, похитавши головою, погодилась з Єшуа…
 
                                                      3
 
Щойно Єшуа виповнилося 12 років, Йосип наказав йому готуватись іти пішки з усіма земляками до Єрусалима на свято Песах[11]. Для кожного юдея то була найважливіша подія року. Сам Господь заповів щорічно згадувати ту ніч, у яку послав Ангола, котрий убив усіх перворо̀дних у Єгипті, де євреї були на той час рабами. Разом із тим, Божий посланець пройшов мимо єврейських будинків, бо вони, будучи Мойсеєм попереджені,  покропили кров`ю ягняти два бокових одвірки та верхній одвірок. Господь бачив кров на одвірках і не вигубив перворідних Ізра̀їлевих синів.
Йосип і Марія̀м, відсвяткувавши Песах і свято Опрісноків[12], зі знайомими та родичами вертались додому – і тут виявилося, що Єшуа немає між ними! Отож мусили батьки вернутись до Єрусалима й таки знайшли Його в Храмі, де Єшуа слухав учителів Закону, запитував їх і, не задовольняючись їхніми відповідями, Cам пропонував правильне тлумачення тієї або іншої заповіді. Усім було дивно, що дванадцятирічний хлопчик добре орієнтується в численних постановах і звичаях, хоча ніде не навчався.
Однак матір стала докоряти Єшуа:
— Ось ми три дні з великою скорботою шукали та не знаходили тебе, а ти отут висловлюєш свої думки! На̀що так легковажно вчинив з нами?
— Мойсей записа̀в, що наказав йому Мій Отець. Через це повинен бути Я в то̀му, що належить Богові, та серед тих, хто його заповіді старанно вивчає, виконує та інших навчає, щоб стати великим у Царстві Небеснім. Крім того, згадай, будь ласка, що̀ сказали тобі Симеон і пророчиця Анна, коли ви після Мого народження принесли Мене до Храму?..
Як і кожного юдейського хлопчика, обрізали Дитину восьмого дня; того ж таки дня, послухавшись Ангола, Йосип дав своєму первістку ймення Єшуа. За Мойсеєвим Законом Марія̀м залишалася вдома ще тридцять три доби, до виповнення днів її очищення. Коли ж примусовий термін домашнього ув`язнення сплинув, батьки принесли Єшуа до Єрусалима, адже перворо̀дного, що розкриває материну утробу, належало посвятити Господѐві.
Аби не виконувати постанову Закону буквально, хлопчика викупляли за п`ять шекелів[13] срібла, що й зробили Марія̀м та Йосип. До того ж матері годилося скласти жертву за гріх після очищення: для цього слід було принести до Храму однорічне ягня на цілопалення, а ще голубеня або горлицю. Проте Закон передбачав, що коли жінка не має можливості придбати ягня, то дозволялося їй узяти дві горлиці або ж двох голубенят. Народився Єшуа не в заможній родині,  тому купила мати дві небесні пташки. Та через це вона не сумувала: Господь Бог підіймає нужденного з пороху, для того щоб посадити його з царями, і охороняє Він убогого в день його утиску!
Симеон був уже дуже старий, і люди проміж себе казали, що дні його наближаються до смерті. Однак Дух Святий пообіцяв йому, що він не помре, не побачивши Месії. Отож він усе своє життя спокійно молився, чекаючи приходу Божого Помазанця, тобто  Христа[14]. І ось Дух Божий зійшов на нього і повів у Храм до Марія̀м, з якою, безперечно, раніше ніколи не зустрічався. Симеон  узяв Дитятко на руки й поблагословив Бога Всевишнього:
«Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля
Також звернувся й до Марія̀м, прорікаючи:
«Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання, і меч душу прошиє самій же тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох!»…
Яків, онук Авраама, мав 12 синів, кожен з яких  став прабатьком свого потомства. Пророчиця Анна, що побачила Симеона з Дитятком на руках, належала до Асѝрового племені. Проживши з чоловіком сім років, вона залишилась удовою. Таке страшне горе не засмутило її, і вона цілковито присвятила себе на служіння в Храмі: удень і вночі Анна молилася й постилася за свій народ, який чекав визволення від римських завойовників. Міцно вірила – таки побачить Спасителя, тому незважаючи на те, що мала 84 роки, завжди йшла до Храму з великою радістю та доброю надією. Багато хто жалів її й уважав, що молитвою та постом літня жінка лише мучить себе. Те, що не будуть засоромлені, хто покладається на Господа, було над їх розуміння!
Побачивши Христа, Анна прославила Бога й усім розповідала: Господь змилувався над Своїм народом…
Марія̀м щодня згадувала ці пророчі слова, зберігаючи їх у серці своєму; але ж ні вона, ні Йосип про ту зустріч Синові чи будь-кому іншому не розповідали!
— Тобі це сказав Твій Небесний Отець на тій же горі?
Єшуа промовчав, коли ж прийшов з батьками до Назарета, їм завжди корився, ніколи не кидав їх, аби десь помандрувати, аж поки не надійшла година піти в цей світ і стати Спасителем усіх людей, котрі ввірують у те, що Він вийшов від Бога…
 
 
 
 
 
 
 
                    РОЗДІЛ ДРУГИЙ
                                               1
 
Заходило сонце, і Захарій, як завжди о тій порі, зустрічаючи шаба́т,  натхненно помолився, хоча саме цей суботній день був для нього не зовсім звичайним. Адже він, будучи  нащадком первосвященика Аарона, два тижні на рік зі своєю чергою мав привілей верши́ти богослужіння в Єрусалимському Храмі. Один з таких тижнів і починається сьогодні ввечері після заходу сонця. У своєму житті було в нього багато подібних служінь, отож Захарієве серце не особливо тремтіло через потаємну недовідо́мість. Була, певна річ, жива надія: цього разу випадок дещо приготує йому, чого він раніш не виконував у Домі Ізраїлевого Бога.
Зробивши все необхідне, що вимагає Закон Мойсея від кожного благочестивого юдея, Захарій перед дорогою приступив до щирої молитви. Усім своїм єство́м вірив: благання будуть почуті Богом! Починав і закінчував молитву Давидовим псалмом:
«Господи, кличу до Тебе, поспіши́ся до мене, почуй же мій голос, як кличу до Тебе! Нехай стане молитва моя, як кади́ло перед лицем Твоїм, підношення рук моїх, як жертва вечірня!» .
Почувши благання вже старого чоловіка, дружина Єлизавета[15] зачала ремствувати:
— Ти все молишся про своє, а про наше горе забуваєш. Скільки  терпіти я буду наругу мою між людьми? Адже всі переконані, нібито я або мої батьки згрішили, саме через те й не змогла народити дитину… Та хоч би що там казали, ми тепер не в тому віці, щоб сподіватися на краще, — зітхнула вона й заплющила очі. – У чому моя провина?
— Я вже чув це від тебе! – обурився Захарій, — останнім часом ти наріка́єш не на мене, а на Самого Господа Бога! Згадай, що́ праведник Іов відповів своїй віроломній дружині, коли та намовляла Свято̀го[16] проклясти:
«Ти говориш отак, як говорить яка з божевільних!.. Чи ж ми будемо приймати від Бога добре, а зле не приймемо?»  
Хоча насправді Тана̀х[17] говорить, що лихо прийшло від диявола; Господь лише допустив таке випробува̀ння, аби зміцнити віру та очистити його серце. Адже Йов на власні очі хотів побачити Бога!
Я завжди благаю Всевишнього, щоб Він подарував нам сина, тож припини грішити своїми устами! Нас обох уважають праведними перед Богом, бо заповіді Його виконуємо стара́нно. Та коли ми не віритимемо у всемогутність Ізраїлевого Бога, то ніколи не одержимо те, чого просимо від Нього…
Єлизавета, зрозумівши свою помилку, тихо заплакала. Захарію узяв жаль, та він, не давши взнаки́, вийшов з дому й босоніж[18] попрямував до Єрусалимського Храму…
Усіх служителів чекав зверхник Авієвої черги: належить розподілити між ними всяку службу на подвір’ї Господнього дому. Майже тисяча священиків прийдуть, щоб послужити Богові, і було б приємно самому ставити кого завгодно на певні місця. Проте цар Давид передба́чив такі споку́си й наказав жеребка́ми поділяти, кому і яку жертву приносити. Начальник черги поступово звільнився від негідних  думок і, упокорившись перед Господом, покликав прибу̀лих, щоб жеребкѝ кинули в його присутності.
Тут і здійснилася мрія Захарія — випало йому кадити запашне кадило на золотому жертовнику у Святині перед ковчегом свідоцтва[19], котрий міститься у Святому Святих! Один з тисячі, тільки завдяки жеребку́, він стане перед тим місцем, куди може зайти тільки сам первосвященик раз на рік, і палитиме кадило. Благоговійне тремтіння обгорнуло Захарія, і він ступив у скінію – місце зустрічі Бога й людини в старозавітні часи…
 
                                             2
 
Потім приніс кадильну суміш і висипав її на розпалене вугілля, яке дозволялося брати з жерто̀вника цілопа́лення. У ту ж хвилину піднісся дим фіміа́му перед Божим лицем — і раптом Захарій побачив Ангола Господнього, який став праворуч кадильного жертовника!..
Священик остовпі́в і припа́в своїм обличчям до землі. Та не встиг він отя́митись, як почув те, що промовив до нього Ангол:
Не бійся, Захаріє! Бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлизавета сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іоанн[20]. І буде він на радість та втіху тобі, і з його народження багато-хто втішиться. Бо він буде великий у Господа, ні вина, ні п’янко́го напою не пи́тиме, і наповниться Духом Святим ще з утро́би матері своєї. І багато синів з Ізраїлю він наверне до їхнього Господа Бога. І він сам перед Господом буде йти в ду́сі й силі Іллі…
Пророцтво Божого посланця приголо́мшило Захарію. Насамперед не міг до кінця повірити, що бачить саме Ангола. Він добре знав про необмежені можливості Господа Бога; читав про те, як Господь відкривався патріархам і пророкам через своїх посланців, — та ось до нього самого промовляє Ангол Господній! Захарії часто доводилося розповідати римським воїнам про єдиного Бога, Який створив небо та землю, що відповідає на молитви, співчува́є й ті́шить.
Дово́див, що Господь і на небі вгорі, і на землі внизу. Немає місця у всьому всесвіті, де б Його не було! У цьому житті смертна людина не може бачити лице Творця й залишитись живою, тому посилає Він Своїх Анголів, щоб передати Свою звістку людям, або ж надиха́є пророків, які промовляють від Його Імені. Римляни насміхалися з нього, слухаючи такі, на їх погляд, безглузді твердження, і це дуже ображало його. У ті хвилини він особливо жада́в побачення с послом Божим або почути Слово Господнє; тільки б переконатися: віра в невидиме – це тала́н відважних!
Але ось тепер не вистачало сили взяти на віру — перед ним той, кого послав Сам Бог! Коли тобі дарують найба́жаніше – тривалий час не можеш збагнути: твоя віра матеріалізувалась…
Через те Захарієва реакція була відповідна:
— Як це може статися? Всім добре відомо, що я й дружина моя вже похилого віку!
Я Гавриїл, що стою́ перед Богом, мене по́слано, щоб говорити з тобою і звісти́ти тобі про цю Добру Новину. І замовкнеш ось ти, і говорити не зможеш аж до дня, коли станеться це, за те, що ти віри не йняв був словам моїм, які збудуться свого часу! – відповів Ангол.
Після каді́ння Захарій забов’язаний був підійти до завіси, котра розділяла подвір’я священиків та ізраїльтян, і поблагословити народ, який туди зібрався, щоб помолитися під час вечірньої жертви. Та хіба благословиш, якщо втратив дар мови?!
Коли люди вгле́діли, — що він давав їм тільки знаки, — здивувались і дійшли висновку: Сам Господь відві̀дав його…
Довго для Захарії тривав цей тиждень, але всьому є край; скінчивши дні своєї служби, він хутко, як у молоді роки, подався швидкою ходою додому. Не важко передбачити: Єлизавета невдовзі завагітніла…
Захарій не мав фізичної можливості розділити свою велику радість з друзями, а дружина знала: майже ніхто серйозно не сприйматиме звістку про її вагітність, через це й вирішила втаї́ти цю подію від людей, аж поки не народить дитину. Ті, хто глузував з Єлизавети раніше, скажуть, що вона з розпачу втратила розум, отож і далі вимишлятимуть на неї неправду. Адже коли спостерігаєш за невдачами тих, хто недалеко від тебе, тоді й особисте горе не здається таким вразлѝвим.
Хіба здатна людина осягнути своїм обмеженим розумом надприродні Божі чу̀да? Кожен скаже устами своїми:
«Я, звичайно, вірю, що Бог може таке учинити», — а в серці подумає: «Може хтось коли-небудь бачив Анголів, спостерігав щось незвичайне, але мені чи моїм знайомим Господь не зробить такі речі, що задзвенить в обох вухах наших!»
Кожен сподівається на особисту силу, мудрість, пишається своїм золотом — і забуває про Господа…
Знайомі й сусіди при зустрічі старанно приховували почуття переваги над нею:
«Хай ти дружина священика, проте я маю дітей, а ти ні за які скарби світу й привілеї не дістанеш задоволення пестити свою дитину!» — думала в серці своїм майже кожна матір.
Через це Єлизавета вважала за краще уникати спілкування з будь-ким; лише коли народила сина, родичі й сусіди здогадалися, з якою причини вона ухилялася від зайвих розмов. Мешканці міста й подорожні щиро тішилися разом із Єлизаветою: радість матері робить шляхетним навіть лихе́ серце…
Восьмого дня належало обрізати дитя, що є знаком заповіту між Богом і єврейським народом, а не привід для глузувань; а ще, як відомо, дати новонародженому ім`я. Оскільки Захарій не міг уголос висловити свою думку, родичі самі взялися за важливу справу. Маючи великодушне бажання хоч якось заспокоїти батька, постановили назвати дитину його ім`ям.
Але мати категорично заперечила:
— Ні, ні! Іоанн  – ось яке повинно бути його ймення!
Усі присутні обурилися, а хтось виголосив:
— Скажи на милість, кого серед ваших рідних так назвали?
Знялася сварка, згадали й про батька, що сидів мовчки, отож про нього якось забули. Зрештою рідні звернулись до Захарія, даючи йому знаки, аби він зрозумів, що́ вони власне хочуть. Захарій попросив табличку й накреслив:
«Іоанн – ім`я йому!»
Тільки він таке написав, Господь повернув йому здатність говорити, і перше, що Захарій зробив, то став довгочасно благословляти Царя всесвіту! Не достатньо було йому два слова сказати: «Слава Богу!» — і  тієї ж митті  забути про Господа, свого Спасителя…  
  Відтак Захарій, наповнившись Духом Святим, промовив пророчі слова на свого сина:
Ти ж, дитино, станеш пророком Всевишнього, бо будеш ходити перед Господом, щоб дорогу Йому приготувати, щоб народу Його дати пізнати спасіння у відпущенні їхніх гріхів, через велике милосердя нашого Бога, що Ним Схід із висоти нас відвідав, щоб світити всім тим, хто перебуває в тѐмряві й тіні смертельній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру!
Це диво розворушило багатьох, і дуже швидко відомості про ці події поширилися по всій Юдеї, яку ще називали «Нагірною країною»…
А дитина росла, і скріплялась на дусі, і перебувала в пустинях до дня свого з'явлення перед Ізраїлем...
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                    РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
                                               1
 
Ірод великий[21] заповів своє царство розділити поміж трьома синами, хоча було їх у нього значно більше, що й зробив по його смерті Кай Юлій Цезар Октавіан, якому сенат 27 року до Р. Хр. надав ймѐння Август, цебто «священний». Архелай отримав Ідумею, Юдею й Самарію. Однак правління його було занадто жорстоким, тому над цими частинами Ізраїльського Кра̀ю римляни ставили своїх зверхників, котрих називали «прокураторами». П`ятим з таких був Понтій Пілат, що правив також у п`ятнадцятий рік царювання імператора Тиверія, наступника Августа. Жителі римських провінцій були задоволені кесарем, проте до євреїв він ставився безжалісно: майже всіх вислав з Риму або відправив на військову службу.
Ірод Антипа панував над Галілѐєю та Пірѐєю; Трахонітською землею та Ітуреєю правив третій син – Пилип. Авіліною, що лежала на північному сході від Дамаска, керував Лісаній. Антипа, Пилип і Лісаній мали титул тетрарха, тобто правителя четвертої частини царства. Первосвященик був на той час Кайафа – зять попереднього первосвященика Анни. Незважаючи на те, що Анна вже й не був офіційно при владі, саме він лишався релігійним лідером юдеїв. 
Тими днями (приблизно 29 р. після Р. Хр.) син Захарія та Єлизавети Іоанн збирав біля себе людей в пустині Юдейській, проповідуючи хрещення у воді, щоб отримали вони прощення гріхів і навернулися до Бога. Харчувався він сараною та польовим медом, мав одежу з верблюжого волосу й носив ремінний пояс на стегнах. Аскетичний спосіб життя змушував побожних юдеїв ставитися до Іоанна Хрестителя з повагою, а Ісая-пророк за 700 років до тих подій про його служіння написав так:
«Голос того, хто кличе: «В пустелі готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!»»
Більшість євреїв і язичників приходили до річки Йордан лише для того, щоб подивитись на відомого пророка та послухати його. До того ж юдеї були переконані, що Бог каратиме тільки поган, а їх, дітей Авраамових, Він простить за їх походження. Божі пророки ніколи не мали популярності свого народу; через це Господь казав пророкові Єзекіїлю такі слова:
«І ось ти для них, як пісня кохання, красноголосий і добрий грач, і вони слухають слова твої, але їх не виконують! А коли оце прийде, ось воно вже приходить! — то пізнають вони, що серед них був пророк».
Іоанн цю річ так само знав, отож розмовляв з ними доволі суворо:
-Роде зміїний, хто вас напоу̀мив утікати від гніву майбутнього? Отож учиніть гідний плід покаяння! І не думайте говорити в собі: «Ми маємо отця Авраама». Кажу бо я вам, що Бог може піднести дітей Авраамових з цього каміння! Бо вже до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене. Я хрещу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він хреститиме вас Святим Духом і вогнем. У руці Своїй має Він ві̀ячку, і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засіків, а поло̀ву попалить у вогні невгасимому.  
Наступного дня прийшов також Єшуа з Галілеї, для того щоб хреститися від Іоанна в Йордані. Побачивши Його, пророк проголосив:
— Ось Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере! – і, обернувшись до Нього, сказав: — Єшуа, Ти – Син Божий, тому не маєш гріхів, Тобі не потрібно очищатися від них. Це я забов`язаний хреститися від Тебе. Адже відчув Твою святу присутність, ще перебуваючи, як і Ти, в утро̀бі. Коли матір побачила Марія̀м  на порозі нашого дома й почула «Шалом, Єлизавето!», — охопили її почуття, котрі смертельній людині, хоч би як того вона бажала, висловити неможливо! Батько Захарій розповідав їй, як Дух Святого Бога сходив на царя Давида й пророків, так що вони не самі говорили або діяли, а Дух Святий керував їхньою мовою та вчинками. Тоді проголошували Божу волю, провіща́ли майбутнє, захоплено віддавали славу Ізраїлевому Богові!
Отож і вона, відчувши, що наповнилась Духом Божим, натхненно промовила:
«Блаженна ти між жо̀нами і благословенний Плід утроби твоєї! Радію я, бо прийшла до мене мати Божого Сина! Тільки-но почула голос твій, як відразу зрадів йому й син мій, а він ще в утробі моїй».
Серед людей Марія̀м перша взнала, що Єлизавета скоро побачить дитину, яку подарував їй Сам Господь Бог…
— Те, що вимагає правда, нам виконати належить. Нехай тепер так і станеться! – відповів Єшуа.
Коли ж Він у Йордані охрестився, то розкрилось небо, — і побачив Іоанн, що Дух Божий злинув на Єшуа в тілесному вигляді, як голуб, і голос пролунав з неба:
Це Син Мій улюблений, що Його Я вподобав!
Єшуа мав років із тридцять, коли трапилися ці події; і був Він не тільки Син Божий, а й Син Давидів та Син Адамів, бо належав усьому людству. Став Месія подібний до людини, принизивши Самого Себе, щоб виявити Божу любов до нас…
 
2
 
Після того Дух Святий повів Єшуа в пустиню, у зле місце, що позбавлене життя та рослинності, і немає, де напитися води. Це була страшна суха пустиня біля Мертвого моря[22] й мала назву «Спусто̀шення». Там сорок день і ночей Він нічого не їв, а в кінці зголоднів. Тоді приступив до нього сатана[23] — найзапекліший ворог Бога й людини, стародавній змій, що звів Адама та Єву.
Спокушаючи Христа, він мовив:
— Коли Ти справді Син Божий, скажи цьому каменеві, щоб хлібом він став, аби не померти Тобі, як людині, від голоду!
Єшуа відповів:
Буде останніми днями: Слово Моє занеха̀ють, а душу свою чарівника̀м твоїм за їжу й питво̀ продаватимуть. Та в Законі[24] написано:
«Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить з уст Божих»!
Тоді вивів він Єшуа на височезну гору й показав Йому всі царства світу та їхню славу, і каже:
— Віддам Тобі всю оцю владу, бо мені вона передана, і я дарую її кому хочу. Тож коли Ти поклонишся переді мною, то все буде Твоє!
— Відійди від Мене, са̀тано! — наказав Єшуа, — бо ж написано:
«Господеві Богові своєму вклоняйся і служи Одному Йому»! Та буде в останні дні: прагнучи влади, багато хто поклоняться тобі.
Потім повів Його сатана до Єрусалиму й поставив на нарі̀жнику[25] Храму, де збігаються  Соломонів та Царський ганки, щоб побачив Він стрімкий обрив у Кедронову долину, завглибшки 150 метрів, і промовив:
— Як Ти Син Божий, кинься звідси додолу! Бо в Псалмах написано:
«Він накаже про Тебе Своїм Анголам, щоб Тебе берегли» і: «Вони на руках понесуть Тебе, щоб не спіткну̀в Ти об камінь Своєї ноги
Задля людської слави, Ім`ям Моїм пророкуватимуть, демонів виганятимуть, чуда великі будуть чинити, та написано:
«Не спокушуй Господа Бога свого!»; а ще через пророка Небесний Отець сповістив: «Я Господь, оце Моє Ймення, і іншому слави Своєї не дам, ні хвали Своєї божкам!»[26]
Отож кажу Я тобі й говоритиму  в останній день тим, котрі вважатимуть, ніби вони з народу Мого:
«Відійдіть від Мене, бо не знаю Я вас!»
Нарешті диявол[27] залишив Його до часу. У ту ж мить приступили до Нього Анголи, щоб служити Йому…
 
                                               3
 
Ірод великий мав багато жінок, що народили йому 15 синів, через це важко було їм усім утямити, хто й кому ким доводиться. Пилип – не тетрарх, зведений брат Ірода Антипи, тетрарха Галілеї, проживав у Римі, де одружився з Іродіадою, яка до того ж була його племінницею. Однак Антипа спокусив Пилипову жінку й згодом перевіз її до свого палацу. За такий негідний учинок Божий пророк Іоанн докоряв йому:
Не годиться тобі мати за дружину жінку брата свого!
Крім того, юдейський історик Йосип Флавій[28] писав, що Ірод Антипа «боявся, як би Іоанн, зі своїм великим впливом на євреїв, не подумав підкорити собі народ і не підняв повстання, бо вони, здавалося, були ладні зробити все, що він скаже».
За це Антипа, у дусі батька Ірода великого, замкнув його до в`язниці. Довідавшись про ув`язнення Іоанна, Єшуа повернувся до Галілеї  та в силі Духа Святого, яку отримав від Отця після випробувань у пустелі, проповідував по синагогах. Усі ж Його славили, бо навчав Він, як Той, у Кого влада є…
Єшуа мав у Собі велику радість, коли наближався до рідного міста Назарета: знову зустріне Своїх земних батьків, родичів, друзів дитинства, що очі їх бачили, як Він зростав. Та не для того прийшов, щоб з музикою й танцями, вином та п`янкими напоями відсвяткувати серед близьких людей повернення. Небесний Отець послав Його для проголошення Доброї Звістки: Господь змилувався над євреями та язичниками, і хто повірить, що Єшуа – Син Божий, той спасеться! Та хіба будь-яка неординарна людина мала пошану у своєму домі?...
На богослужіння євреї збиралися кожного суботнього дня в синагозі, адже Храм, до якого ходив з батьками дванадцятирічний Єшуа, був лише в Єрусалимі. Саме у святому місті Захарії з`явився Ангол Господній і звістив про народження сина Іоанна, що приготує путь Христу. Синагога була в кожному селищі, де мешкало не менше десяти єврейських родин. На служінні спочатку молилися, потім читали уривки зі Святого Писання (Старого Заповіту). Тексти Писання записували на довгих перга̀ментних зво̀ях, що потім згорталися й зберігалися в синагогах; третя частина присвячувалась навчанням. Старший синагоги запрошував поважного юдея проповідувати, після чого всі могли ставити вчителю запитання: кожен мав право мати власну думку. Обговорення проповіді іноді закінчувалось голосними суперечками, як то часто буває не лише в євреїв.
Єшуа, як завжди, прийшов суботнього дня в синагогу, і коли Він піднявся зі свого місця, щоб читати, подали Йому книгу пророка Ісаї. Єшуа розгорнув звій, знайшов потрібний уривок і прочитав:
— «На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю пому̀чених, щоб проповідувати рік Господнього змѝлування».
Після того Він згорнув звій і, віддавши його служителю, сів перед присутніми, що чекали від Нього тлумачення цих слів пророка. Те, що Він сидів, не бентежило юдеїв, бо за тих часів у синагогах навчали сидячи.
— Сьогодні збулося Писання, яке ви почули! – сказав Він до них.
Ці слова вразили євреїв, і всі вони на початку погоджувалися з Ним, адже сила Його слів свідкувала — на Ньому справді Дух Господній! Та, згадавши, що Він з їхнього міста, стали питати один одного:
— Звідки в Нього Божа мудрість? Хіба Він не Син теслі? Чи ж мати його не Марія̀м? І чи братѝ Його й сѐстри не з Назарету? До того ж Він натякає, ніби про Нього Ісая писав!
Так, про Мене тут сказано, а ще відчиню Я в`язням двері в`язниці. Вони з тими, що залишаться вірним Мені серед життєвих спокус, будуть підхоплені й зустрінуться зо Мною в повітрі. З того часу навіки ми будемо разо̀м!
І, не даючи одноплемінникам отямитися, додав:
— Безперечно, скажете Мені ви приказку: «Лікарю, уздоров самого себе! Учини те й тут, у вітчизні Своїй, що сталося — чули ми — у Капернаумі».
По правді кажу вам: жоден пророк не буває приємний у вітчизні своїй. Та правдиво кажу вам: багато вдовиць перебувало за днів Іллі серед Ізраїля, коли на три роки й шість місяців небо було зачинилося, так що голод великий настав був по всій тій землі, а Ілля не до жодної з них не був посланий, тільки в Сарѐпту Сидо̀нську[29] до овдові̀лої жінки. І багато було прокажѐних за Єлисея пророка в Ізраїлі, але жоден із них не очистився, крім Неємана сиріянина.
Отож і Я не вчиню вам жодного чу̀да через невірство ваше!
Почувши таку неповагу до рідного краю, назаретя̀ни, запалившись великим гнівом, повели Єшуа за місто, наміряючись скинути з гори, на яку Єшуа часто сходив, для того щоб спілкуватися з Богом. Та Він, пройшовши серед них, віддалився…
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
       РОЗДІЛ ЧЕТВЕТИЙ
                                               1
 
Гірко було Єшуа, що не прийняло Його рідне місто, та Він, зміцнившись на дусі, прийшов у Капернаум[30], що лежав на західному березі Галілейського моря, де також з великою владою навчав щосуботи.
Одного разу зустрів Єшуа в синагозі чоловіка, який тримав духа нечистого демона, адже ці злі духи, що служать своєму господарю – дияволу, спроможні поселятися в людину. Похмурі, шалені, зловредні демони заподіювали нестерпні страждання чоловікові; коли ж дух нечистий побачив Христа, то закричав гучним голосом:
— Залиш, Єшуа Назарянине! Ти прийшов погубити нас, бо я знаю Тебе, Ти – Син Божий!
Служителям сатани добре відомо: коли Господь створить нове небо та нову землю, на них чекають одвічні муки, ось чому таке страхіття й такий жах обняли їх.
Багато хто з юдеїв і язичників[31] не заперечували, що Єшуа мав чудодійні сили, проте ніхто не міг упізнати в Нім Месію, бо Господь ще не розплющив їм очі, для того щоб побачили вони те невидиме, котре відбувається в духовному світі. Тепер же присутні були просто вражені, що ду̀хи визнали Його Боже походження.
— Замовчи і вийди з нього! – подав наказ Єшуа демону.
І демон, кинувши чоловіка на середину, вийшов із тіла, не нашкодивши йому; а всі, злякавшись, розмірковували про силу й владу, з якою він наказував нечистим духам.
У місто святе, Новий Єрусалим, ніщо нечѝсте не ввійде! Отож в останній день ляклѝвим, невірним, ідолові̀рцям, перелю̀бникам, душогу̀бам і неправдомовцям, котрі пристануть до народу Мого, прикидаючись чистосердними, Я об`явлю:
         «Ваша частка в пала̀ючому озері, чекатиме на вас там дру̀га смерть!», — і, залишивши синагогу, Єшуа зайшов до хати учня Симона, де йому показали Симонову тещу, котра лежала й страждала через тяжку хворобу.
         Після богослужіння Єшуа був знесилений, проте Він не пішов їсти, щоб потім відпочити на ліжкові, затуляючи вуха, аби не чути плач та стогін жінки. Підійшовши до неї, заборонив гарячці — тієї ж хвилини теща, звільнившись від своєї недуги, стала з великою втіхою виконувати обов`язки доброї господині, а не шукати останні гроші, для того щоб віддати їх Лікарю! Єшуа дармо дістав від Бога владу над хворобами й нечистими духами, тому й не вимагав від уздоровлених будь-якої оплати.
Заходило сонце, а це ще означало, що минала субота. За Законом, що його дав Господь Своєму народові через Мойсея, суботнього дня заборонялося робити жодну працю, отож книжники й фарисеї вважали: уздоровити в суботу – це брутально порушити заповідь! З тієї причини юдеї привели своїх хворих родичів до Єшуа після заходу сонця — уже тоді, як на небі з`явилися три зірки середнього розміру.
Він їх у здоровив, до того ж деякі тримали нечистих духів, що виходили з них і заявляли:
— Ти Син Божий!
Іноді вигідно правдомо̀вити навіть то̀му, хто є брехуном за своєю природою…
Проте Єшуа не дозволяв демонам казати, що Він – Месія. Юдеї чекали визволителя, який зруйнує владу Римської імперії над Ізраїлем; то̀го, хто стане прославленим царем, тоді євреї самі запанують над своїми гнобителями. Отож їм не потрібний був такий Христос, Який добровільно піде на місце страти.  Якби ізраїльтяни справді пізнали, що Єшуа – Божий Помазанець, то силоміць намагалися б зробити Його правителем. У такому разі Він не виконав би Своє призначення: бути розп’ятим, давши можливість наблизитися до Бога не лише євреям, а й усім народам землі. Тільки під час Свого другого приходу, Христос установить Царство, над яким пануватиме Сам Бог!
                                                 
                                                 2
 
Ранком Єшуа знайшов відлюдне місце, щоб помолитись на самоті. Хоча був там не один: Він звертався до Отця Небесного, Який відповідав Йому… Ця розмова заспокоювала та надихала на подальше служіння Своєму народові, однак галілеяни такѝ знайшли Його й благали, щоб Він не покидав Капернаум і повсякчас лишався з ними. Те, що хтось гине в іншому місці далеко, а то й поблизу, нас особливо не хвилює, адже в самого себе вистачає проблем.
Бог сказав через пророка:
«Ваші думки — не Мої це думки, а дороги Мої, то не ваші дороги», — отож Єшуа мовив до них:
— І іншим містам Я повинен звіщати Добру Новину про Боже Царство, бо на те Мене послано…Згодом учні Мої, прийнявши силу Духа Святого, свідкуватимуть про мене не лише в Галілѐї, Сама̀рії та Юдеї, а й до краю землі. Отож в останній день ніхто не виправдається тим, що не чув Євангеліє: кожен, хто всім серцем увірує в Христа, Божого Сина, матиме вічне життя!
У той же час проповідував Він по всій Галілеї, і були слова̀ Його розра̀дою для обтяжених і струджених…
З уст Єшуа виходило Слово Боже, бо в Ньому Воно перебуває від закла̀дин світу, через це народ насамперед бажав слухати Його науку. Дедалі усвідомлювали: лише знання волі Божої здатне вздоровити  дух, душу й тіло. Поряд з Єшуа повсякчас був натовп, отож коли опинився Він біля Галілейського моря, то мусив, сівши в Сѝмонів човен,  злегка відплисти від берега, для того щоб слухачі краще бачили й чули Його.
Після того ж, як перестав Він навчати, звернувся до Симона з такими словами:
— Попливи на глибину й закинь на вѝлов свій невід.
Море, яке насправді є прісноводним озером, також зветься Генисарѐтським, за назвою чудової рівнини, що лежить на його північно-західному березі. Вода в озері, хоч і каламутна, багата на рибу, тому все своє свідоме життя Симон зі своєю родиною й друзями рибалив і зазвичай мав пристойний вилов.
Почувши цю пораду від Єшуа, Симон у своїй середині  спочатку обурився: не годиться тѐслі навчати професійного рибалку! Однак, заспокоївшись, уголос сказав:
Наставнику, цілу ніч ми працювали і не вловили нічого, та зробимо за словом Твоїм!       
У Симона були спільники – Яків та Іоанн, сини Зеведеєви, вкинувши невода, вони зловили безліч риби, так що сітка проривалася. На допомогу їм прийшли товариші, що були в сусідньому човні. Швидко наповнили рибою обидва човни – і стали потопати!
Побачивши таке, Симон став благати Єшуа:
— Господи, вийди від мене, бо я грішна людина! – через те, що пригадав слова Ісаї:
«Горе мені! Пропав я, бо я людина з нечистими устами й живу між людьми з нечистими устами, мої ж очі бачили Царя, Господа сил!»
Та Єшуа заспокоїв його:
  — Не лякайся! Тебе, Якова, Іоанна та Андрія зроблю Я ловцями людей.
Після того друзі кинули все майно, яке тільки в них було, і, залишивши своїх рідних, пішли слідом за Єшуа…
Коли Він прийшов в одне з міст Галілеї, підійшов до Нього прокажений. Упавши на коліна, благав Його:
— Коли хочеш, Господи, очистити мене!
Проказа для євреїв була найстрашнішою хворобою, уважали, що тільки Месія спроможний уздоровити прокаженого. Хворий на білу проказу покривався пухирями з отрутним гноєм, що лопалися й залишали після себе злоякісні пухлини. Отруйна рідина роз’їдала пальці на руках та ногах, котрі відпадали по частинах. Після багатолітніх страждань і мук прокажений помирав. Та найгірше було те, що хворий відлучався від громади. Вгледівши будь-яку людину, повинен був кричати:
«Нечистий! Нечистий!» — адже той, хто до нього хоча б наближався, сам ставав ритуально нечистим. Через це мусив прокажений пробува̀ти самітнім і жити окремо від людей.
Проте Єшуа доторкнувся до нього й сказав:
— Хочу, будь чистим! — і негайно проказа зійшла з чоловіка…
Наказавши нікому не розповідати про це диво, Єшуа нагадав уздоровленому, що̀ згідно з Мойсеєвим Законом належить йому далі чинити:
— Іди, покажися священикові та дар принеси за очищення, якого Мойсей наказав їм на свідчення. Та в останній день ніякі пожѐртви не допоможуть то̀му, хто занечѝстив свій розум і совість свою!
Хіба можливо було зупинити поширення правдивих чуток про Єшуа? Отож ще більш людей сходилися звідусіль, щоб, послухавши Його, уздоровитися від недуг. Він же над усе прагнув спілкування з Богом, через те шукав самотнього місця, де без перешкод міг помолитися.
 
                                               3
 
Одного разу з Галілеї та Юдеї поприходили книжники й фарисеї, аби на власні вуха почути вчення, яке викладав Єшуа. Маючи величезний авторитет, книжники вивчали Божий Закон і навчали йому інших; досліджували кожен значок Мойсеєвого п`ятикнижжя та ревно оберігали його.
Щодо фарисеїв, то під час правління Макавѐїв у ІІ столітті до Р. Хр. в середовищі євреїв з`явилася партія, до якої входили юдеї, що називали себе «хасидѝм», цебто благочестиві. Цей рух ставив собі за мету зберегти побожне ставлення до Письмового та Усного Законів; їхніми послідовниками стали фарисеї, котрі відділяли себе від усього світського. Часто-густо вони не помічали власної гріховності, проте це були ревні та відважні люди. Прислів`я гласило:
«Якби тільки два чоловіки опинилися на небі, то один був би з них фарисей». Однак Єшуа виявляв їхню зовнішню святість, що прагнула приховати лицемірство.
У домі зібралося багато людей, навіть при дверях не було вільного місця, і коли четверо на ложі принесли паралізованого, то не могли зайти, щоб покласти його перед Єшуа. Тоді друзі хворого, розкривши стелю, спустили ложе на середину; Він же, побачивши їхню віру, сказав розслабленому:
— Відпускаються, чоловіче, гріхи твої!
Почувши це, книжники й фарисеї міркували в серцях своїх:
«Він говорить богозневагу! Адже лише Сам Бог може прощати гріхи…».
Єшуа духом Своїм пізнав їхні думки та промовив:
— Чому ви таке думаєте? Що легше сказати: «Прощаються тобі гріхи» або сказати: «Уставай та й ходи»? Але знайте: Син Людський має владу прощати гріхи на землі, — і, обернувшись до хворого, мовив йому: — Кажу Я тобі: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!
Негайно сила Господня вздоровила того чоловіка — він устав перед усіма, і, тримаючи ложе, пішов додому, прославляючи Бога. Тоді всі також зачали благословляти Царя Всесвіту й говорили:
— Такі дивні речі ми ніколи не бачили!
Ще більш приголо̀мшені будете ви, коли в Божому Царстві не побачите деяких, котрі в зібра̀ннях на передніх лавках сиділи. Не знайдете й проповідників ваших, що дуже близький Я в їхніх устах, та далекий від їхніх сердець.
Коли ж Єшуа вийшов, то побачив Матвія, що сидів на митниці, і сказав йому:
— Іди за Мною!
Заможні римляни отримували право від римського уряду на збирання податків у провінціях. Для цієї справи, що давала чималий прибуток, вони наймали збирачів з місцевих, котрі наперед вносили необхідну суму, а згодом здирали з населення значно більшу. Їх називали митарями й ставилися до них з відвертим презирством; юдей, що вступав на таку службу, визнавався відлученим від Ізраїлевої громади.
До такого відступника й звернувся Єшуа, та на диво всім, Матвій не став розмірковувати, який саме матиме зиск – не вагаючись, устав і впевненою ходою пішов слідом за Ним. Після цього Матвій таки вмовив Єшуа зайти в хату, де справив для Нього великий бенкет.
Коли книжники й фарисеї побачили це, то говорили учням Його:
— Чого це Вчитель ваш споживає їжу з митниками та з грішниками?
Єшуа відповів:
Лікаря не потребують здорові, а слабі! Ідіть же, і навчіться, що то є: Милості хочу, а не жертви. Бо Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння. В останній день дехто покаже Мені лише чѐки на свідчення про пожѐртви свої. Та першими в Царстві Божому стануть доброчѝнці, котрі день і ніч з надією приносили жертву хвалѝ!
Підійшли також до Нього учні Іоанна Хрестителя й спитали Його:
— Чому ми й фарисеї постимось, а учні Твої їдять та п`ють?
 Обов`язковий піст (Йом Кіпу̀р) євреї оголошували лише у великий день очищення раз на рік, коли протягом доби ніякої їжі не вживали. Постилися й під час приготування до якоїсь значної справи. Та без справжнього каяття будь-який піст ні до чого доброго не веде.
 «Чи ж ось це не той піст, що Я вибрав його: розв'язати кайдани безбожності, пу̀та ярма розв'язати й пустити на волю утиснених, і всяке ярмо розірвати? Чи ж не це, щоб влама̀ти голодному хліба свого, а вбогих бурлаків до дому впровадити? Що як побачиш роздягненого, щоб укрити його, і не сховатися від свого рідного?..» — сказав Господь Бог через пророка.
До того ж усякий піст потребує певного часу, отож Єшуа промовив до них:
Хіба можуть гості весільні сумувати, поки з ними ще є молодий? Але прийдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, тоді й по̀стити будуть вони…Обличчя вірних не будуть сумні, аби люди на них увагу звернули. Кожен умиє лице своє, намастить свою голову, щоб виявити піст Отцеві Небесному, а не збо̀ру численному. В останній день вони впі̀знані будуть, нагорода їхня стане я̀вна всім. А тих, котрі змагання влаштовуватимуть, де переможець, що по̀стив найбільшу кількість днів, не вподо̀бає душа Моя!
Ортодоксальним євреям Єшуа викладав такі речі, котрі осягнути їм було занадто важко: учення Його вважали глупотою й безумством. Вони аж ніяк не хотіли розглядати нові ідеї, бра̀ти все добре з минулого та зрештою прийняти те з нового, що зробить їх більш посвяченими Богові. Щоправда, вороже ставлення до прогресу властиво всім народам здавенда̀вна. Через це Єшуа розповів їм таку приказку:
Ніхто латки з одежі нової в одежу стару не вставляє, а то подере й нову, і латка від нової не підійде до старої. І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки, а то попрориває вино молоде бурдюки, і вино розіллється, і бурдюки пропадуть. Але треба вливати вино молоде до нових бурдюків. І ніхто, старе пивши, молодого не схоче, бо скаже: «Старе ліпше»! Останніми днями, посилаючись на дух нового часу, проповідуватимуть толерантність – терпимість до всього, що гидота перед Творцем. Не замешкають їх прибічники в нових осѐлях Дома Отця Мого!
Того часу Єшуа з учнями Своїми проходив засіяними полями в суботу. Його супутники, зголоднівши, стали зривати колосся, а ще їх розтирали, аби смачно поїсти. Деякі фарисеї, вгледівши таке, на їх погляд, неподобство, сказали Йому:
— Он подивись! Учні Твої роблять те, що заборонено в суботу!
Субота в перекладі з давньоєврейської означає спокій, бо шість день творив Бог небо та землю, і все, що ми бачимо й не бачимо, а  сьомого дня відпочивав від праці Своєї. Через те Він освятив суботу й заповів у цей день нічого не робити, цілковито присвятивши його для богослужінь і відпочинку. Та з часом фарисеї й книжники стали звертати лише на зовнішнє святкування. Урешті-решт дійшло до того, що в сьомий день навіть добрі справи не дозволялося чинити.
Зривати колосся на чужому полі не заборонялося, та не можна було цього робити в суботу: зривати – це все одно, що жати. Розтирати та здувати з долонь лузгу – значить молоти й віяти, готувати їжу також заказано — і цим учні порушили заповідь!
Однак Єшуа сказав фарисеям:
  — Хіба ви не читали того, що зробив був Давид, коли сам зголоднів, також і ті, хто був з ним? Як він увійшов був до Божого дому та, узявши хліби показні[32], яких їсти не можна було, тільки самим священикам, споживав і дав тим, хто був з ним? — І сказав Він до них:
         — Син Людський Господь і суботі!
         Через тиждень Єшуа знов зайшов до їхньої синагоги, для того щоб  навчати. Там був чоловік, що мав суху руку, і книжники й фарисеї стежили за Ним, чи вздоровлятиме Він хворого, щоб потім закинути Йому порушення суботи. Єшуа, знаючи, чого вони очікують, мовив сухорукому:
— Підведися й стань посередині! – а у фарисеїв спитав: — У суботу годиться робити добре чи лихе, життя зберегти чи погубити? — І, з гнівом глянувши на них, сказав хворому:
— Простягни суху руку! — і рука його стала здорова… — Сумували ви й плакали з хворим, як було йому боляче, та в день останній Господь Бог зверне лице Своє на тих, хто радів з тими, хто тішився,  і чинив добро не тільки суботнього дня. Тоді Отець Мій ствердить слова̀, що говорив був через пророка: «Я  дам розцвісти сухому дереву й понижу те дерево високе»[33], що пило соки не свої!
Це страшенно обурило фарисеїв, вийшовши, стали вони радитися, як приневолити Його замовкнути!
Єшуа послаблював вплив книжників та фарисеїв на народ, підривав їхній авторитет, через це вони ухвалили будь-що-будь погубити Його. Фарисеї зняли бунт проти Божого Сина й цим вилили на себе прокляття багатьох людей, що ввірували в Нього. Може й несправедливе: не завжди слова «фарисей» і «лицемір» — синоніми…
Настав час наблизити до Себе найвідданіших учнів, яким би Єшуа передав Своє вчення й доручити понести Добру Новину всім народам. Отож Він насамперед вийшов на гору помолитися до Бога, щоб пізнати Його волю; а вранці зібрав учнів та обрав Дванадцятьох апостолів[34]: Симона, котрого згодом Петром назвав, і Андрія, брата його; Якова й Івана, Пилипа й Варфоломія, Матвія й Хому, Якова Алфієвого й Симона Зилота[35]; Юду Якового та Юду Іскаріо̀тського, що видав Його.
Цих покликаних Єшуа поблагословив і дав їм заповідь:
Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По то̀му пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою… 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                      РОЗДІЛ П`ЯТИЙ
                                                  1
 
Коли Єшуа знов прийшов у Капернаум, до нього підбіг сотник римської армії й став благати Його:
— О Господи, мій раб тяжко занедужав і лежить розслаблений у мене вдома!
За римським законом сотник мав право викинути невільника на вулицю помирати, адже слуга вже не давав прибутку господареві. Проте офіцер цінував раба й водночас був свідомий того, що лише Єшуа здатен допомогти. Син Божий прийшов на землю, для того щоб на початку спасти Ізраїлевих синів, та не міг Він кинути напризволяще людину, що тяжко страждала. Через це сказав сотникові:
— Я прийду і вздоровлю його.
Пога̀ни зневажали юдеїв, звинувачували їх у то̀му, що вони кожного року перед Пасхою приносили в жертву римлянина. Так само і євреї ставились до язичників: ніхто не міг дозволити собі навіть наблизитись до хати чужинця або ж запросити його до себе, щоб їсти з ним разом.
Отож римлянин відповів:
-  Не турбуйся, Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стріху мою. Та промов тільки слово, і видужає слуга мій! Бо і я людина підвладна, і сто вояків під собою маю; і одному кажу: «Піди!» — то йде він, а то̀му: «Прийди!» — і приходить, або рабові своєму: «Зроби те», — і він зробить.
Єшуа вельми здивувався й промовив до натовпу, що йшов слід за Ним:
Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїлю Я не знайшов був такої великої віри! – а сотникові сказав:  — Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться!       
Римський сотник повернувся додому й знайшов, що раб таки видужав зі своєї хвороби. Якби Єшуа ввійшов був у дім римлянина, то взяв би ворожий осуд на себе; проте Він виконав волю Отця, а учнів попередив:
— За Ім'я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасенний! В останні дні сприятимуть загибелі, а не спасінню ближніх, щоб догодити тим, хто лякатиме лю̀дським судо̀м. До їхніх осель вже не зайду Я, коли на землю вдруге прийду̀.
 
   2
 
Наступного дня Єшуа пішов з учнями в місто Наї̀н, що на південь від Назарѐту по цей час. За ними йшло багато людей, і коли вони наблизились до міської брами, виносили померлого юнака, що був єдиний у матері, яка до того ж була вдова. Жаркий клімат Палестини спричиняв розклад тіла небіжчика, через це його ховали якомога швидше. Тіло померлого обгортали плащаницею з пахощами, голову обмотували особливою хусткою й несли до гробу на довгій плетеній корзині. Перед поховальною процесією йшли дударі та професійні голосі̀льники, що вправно співали жалобні пісні. Оце все побачивши й почувши, Єшуа змилосердився над удовою й сказав їй:
— Не плач! – Потім доторкнувся до нош і, коли носії зупинилися, промовив: — Юначе, тобі кажу, устань!
Мертвий підвівшись, почав говорити, і віддав його Єшуа матері…
Фарисеї, свято віруючи у воскресіння мертвих, із захопленням розповідали народові, як Бог через пророка Іллю воскресив сина вдови із Сарѐпти Сидо̀нської, а через Єлисея – сина шунамітя̀нки; про чоловіка, котрого кинули до гробу, де він, торкнувшись Єлисеєвих кісток, став також живий. Та ось таке неймовірне диво сталося на їхніх очах – і обгорнув юдеїв страх! Отямившись, народ став прославляти Господа й говорити:
— Великий Пророк з'явився між нами, зглянувся Бог над народом Своїм!
— Юнак, поста̀рівши, знову помре, та в день останній, воскреснувши для життя вічного, побачить він Бога; а ті, хто й тепер лихими  вчинками спону̀кує людей зневажати Боже Ім`я, піднімуться для нескінчѐнного осу̀дження!    
Серед народу були учні Іоанна Хрестителя, отож про всі чуда, свідками яких вони були, розповіли вчителю. Тоді Іоанн повернув їх до Єшуа, щоб спитали Його:
— Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам іншого?
Іоанн, перебуваючи у в`язниці, не чув, яке саме Царство повинен заснувати Месія. Він був волелюбна людина, і коли в темряві почали тиснути вузькі стіни, занепав духом, бо жорстокі сумніви стали душити його. Іоанн, як усі, був переконаний, що Христос покладе кінець поневоленню Ізраїля, отож ув`язнені будуть звільнені.
— Ідіть і перекажіть Іоанну, що ви чуєте й бачите: сліпі прозрівають і криві ходять, стають чистими прокажені й чують глухі, померлі встають, а вбогим звіщається Добра Новина...
Іоанн Хреститель, подібно старозавітним пророкам, не зміг передбачити, що Месія першого разу прийде на землю для того, щоб кров`ю Своєю спасти світ від гріха, в останній же день — для суду над тими, хто не побажає ввірувати, що Він є справді Син Божий. Ще не настав час звільнення полонених, тому Єшуа додав такі слова:
— І блаженна та людина, котра через Мене спокуси не матиме!
Ангол Господній пророкував Захарії про Іоанна, що син його йтиме з духом та силою Іллі, а через пророка Малахія Бог сказав:
«Ось Я пошлю вам пророка Іллю, перше ніж день Господній настане, великий і страшний
Так воно й сталося: Іоанн Хреститель приготовив дорогу Месії перед першим Його приходом, поділивши світову історію на дві частини: до першого з`явлення Христа народові й після нього. Ті, хто ввірував у Сина Божого після Його розп`яття, матимуть більшу нагороду в Царстві Небесному, з тої причини Іоанн буде найменшим у ньому. Ілля ж прийде напередодні другого приходу Божого Помазанця. Ці речі ще були незбагненні народові, отож Єшуа промовив до нього:
— На що̀ ви дивитись ходили в пустиню? На очерет, що вітер гойдає його? Тож на кого ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м'які шати одягненого? Ті, хто носить одежу таку, у палатах царських живуть. На кого ж ви ходили дивитись? На пророка? Так, кажу вам, навіть більш, як пророка. Бо це той, що про нього написано:
«Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу Твою приготує
Поправді кажу вам: Серед народжених жінками не було більшого від Іоанна Хрестителя! Та найменший у Царстві Небесному — той більший від нього! Від днів Іоанна Хрестителя й досі Царство Небесне дістається силою, і ті, хто вживає зусилля, здобувають його. Усі Закон і  Пророки[36] до Іоанна прорекли. Коли хочете знати — Ілля він, що має прийти. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!
 
                                                  3
 
Фарисей Симон був гоноровита людина, йому подобалося спілкуватися з відомими людьми. Отож запросив до себе Єшуа лише для того, щоб разом пообідати з Ним. Увійшовши до хати, Гість сподівався, що господар покладе свою руку на Його плече й поцілує, помиє Йому ноги водою, намастить голову оливою, як того вимагали звичаї східної гостинності, — та не дочекався! Зрештою Він, як і заведено, роззувся, ліг на ложе й, опершись на лівий лікоть, витягнув назад ноги.
Також одна жінка, дізнавшись, що Єшуа у фарисеєвому домі, принесла алебастрову пляшечку мѝру[37]. Вона стала ззаду й, заплакавши, обмивала слізьми Йому ноги та витирала їх своїм волоссям. Потім їх цілувала й мастила миром. Порядна юдейська жінка ніколи не розпускала волосся при сторонніх, тому господар міркував собі:
«Коли б Він справді був пророк, то знав би, яка жінка до Нього торкається, адже вона грішниця!»
Фарисеї  називали таким словом тих, чиї гріхи були явні, і беззастережно осуджували їх, забуваючи: лише Бог може помилувати й осудити. Тоді Єшуа промовив до нього:
— Хочу, Симоне, дещо сказати тобі.
Той відповів: 
— Говори, Учителю.
— Мав позикодавець двох боржників; перший був винен 500 динарів, а другий – 50. Коли ж не могли заплатити, то простив їм борг обом. Скажи, хто з них більше любитиме його?
— Думаю той, кому лихва̀р більше простив.
— Розсудив ти правдиво, — погодився Єшуа, — і, обернувшись до жінки, промовив до Симона:
Чи ти бачиш цю жінку? Я прибув у твій дім, ти на ноги Мої не подав і води, а вона окропила слізьми Мої ноги й обтерла волоссям своїм. Поцілунку не дав ти Мені, вона ж, відколи ввійшов Я, Мої ноги цілує невпинно. Голови ти Моєї оливою не намастив, а вона миром ноги мої намастила. Ось тому говорю Я тобі: численні гріхи її прощені, бо багато вона полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить.
А до жінки промовив:
— Прощаються тобі гріхи!
Ті, що сиділи з Ним при столі в домі, почали гомоніти про себе:
«Хто ж Він, що прощає гріхи?»
Тоді Єшуа сказав їй:
Твоя віра спасла тебе, іди з миром собі, але більш не гріши! В останні дні, аби вѝставити свою праведність перед владою, будуть нѝщити братів і сестер та фальшиво проти них свідчити, однак не вбача̀тимуть в цьому гріха.
По тому Єшуа проходив через інші міста та села, де також проповідував і звіщав Євангеліє. Окрім Дванадцяти апостолів з Ним були деякі жінки, котрих Він уздоровив від злих недуг і духів: Марія, Іванна, Сусанна та інші, що Йому та учням Його допомагали своїми маєтками.
Марія проживала в селищі Магда̀ла[38], через те й прозивалася Магдалиною. Єшуа звільнив її від семи демонів, після того вона ходила слідом за Ним тінню, ставши особливо Йому відданою. Марія добре розуміла: Єшуа – Син Божий, і Собі не належить; що Він – не звичайна людина, віддих якої у носі її. На початку дуже страждала, що Єшуа ні за яких обставин не може покохати її як жінку і стати чоловіком  на все життя! Зрештою вона заспокоїлася й вирішила служити Йому всім своїм серцем та всією душею…
Іванна ж була дружиною Худзи, урядника Ірода Антипи. Її чоловік керував фінансовими справами правителя Галілеї й був довіреною собою імператора Тиверія. Різні люди прагнули послужити Єшуа, ніби пам’ятаючи наказ Єгошуї (наступника Мойсея) ізраїльтянам:
«Бійтеся Господа й служіть Йому в невинності та правді…»
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                    РОЗДІЛ ШОСТИЙ
                                                  1
 
Коли ж багато народу зібралось біля Єшуа, то став Він промовляти притчами[39]. Ці невеличкі оповідання Єшуа брав з буденного життя євреїв та з історії Ізраїля, щоб змогли осягнути вони розумом своїм духовні й моральні принципи Його вчення.
І розповів їм таку притчу:
Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його й куколю між пшеницю насіяв, і пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався й кукіль. І прийшли господареві раби та кажуть йому: «Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?»
 Він же їм відповів:
«Чоловік супротивник накоїв оце».
«Отож, чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали
Але він заперечив:
«Ні, щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом з ним і пшеницю. Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: «Зберіть перше кукіль і його пов'яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї»».
Притчами Єшуа говорив до народу, адже так чинив Господь Бог через пророків:
«Послухай, Мій лю̀ду, науки Моєї, нахиліть своє вухо до слів Моїх уст, нехай Я відкрию уста свої приказкою, нехай стародавні прислів'я Я висловлю[40]
Тоді учні сказали Йому:
— Роз’ясни нам притчу цю.
— Той, хто добре насіння посіяв, це Людський Син, поле — це світ, добре насіння — сини Царства, кукіль — сини лукавого; а ворог, що посіяв його, це диявол. Жнива — кінець віку, а женці — Анголи. Як кукіль збирають та його палять у вогні, так буде й наприкінці світу цього. Людський Син пошле Своїх Анголів, і вони позбирають з Царства Його всі спокуси й тих, котрі чинять беззаконня, і повкидають їх у піч вогненну — буде там плач і скрегіт зубів! Тоді праведники, як сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!
 
                                                  2
 
Пустили в Назареті злу звістку, ніби зробився Єшуа несамовитий, тому прийшли мати й братѝ, щоб узяти Його додому. Кругом Єшуа сиділо багато людей, отож ніякої можливості не мали вони, щоб підійти до Нього. Тоді хтось з натовпу сказав до Нього:
— Матір Твоя й браття Твої стоять осторонь і бажають поговорити з Тобою.
 Безперечно, Єшуа зайвий раз міг усіх переконати, що Його Отець – Сам Господь Бог, а батько зведених братів – Йосип. Проте Він не став підноситись і промовив:
— Мати Моя й Мої братѝ це ті, хто слухає Боже Слово та його виконує! В останні дні прилі̀пляться до земель і помешкань, удаючи, що таким чином піклуються за домашніх своїх. Тіла лицемірів повернуться в земний порох, перед Божим престолом вони не знайдуться в Книзі Життя.
 
                                               3
 
Як настав вечір, увйшов  Єшуа разом із учнями до човна й промовив:
— Переплиньмо на другий бік озера.
Через деякий час, коли Єшуа вже спав на кормі, зірвалася буря велика, кинувши сильний вітер на озеро. Човен став заливатися хвилями, і мусили учні збудити Його, благаючи:
— Рятуй, Господи, бо гинемо ми! Чи Тобі байдуже, що нас позаливало водою, а Ти оце спиш на подушці?
Прокинувшись, Єшуа їм відповів:
— Чому ви такі маловірні? – і, заборонивши вітрові, до озера сказав: — Мовчи, перестань! — і враз тиша настала...
Учні перелякалися й говорили один до одного:
Хто ж це такий, що вітер і море слухняні Йому?
— Сили природи покірливі Мені, та останніми днями слухатимуться наставників, котрі Мої Євангелія кидатимуть до̀лі, аби засвідчити свободу свою. Вони зв’язані будуть і вкинуті в темряву зовнішню; поправді, там стогін, плач і скрегіт зубів.
Після цих приголомшливих подій вони таки прибули на той бік озера до землі Гадарѝнської. Ця країна лежала на південно-східному березі Галілейського озера й узяла свою назву від міста Гада̀ри. Воно входило до союзу десяти міст – Десятимістя, що безпосередньо підпорядковувалось римському наміснику, який проживав у Сирії. Більшість населення була грекомовна, і греки-погани користувались особливими привілеями.
Коли Єшуа вийшов з човна, то перестрів його чоловік з могильних печер, що довгі роки мав нечистих духів і з давнього часу не вдягався в одежу. Демони були цілком реальні для мешканців тієї країни, і нещасна людина не давала їм спокою. Тому вони в’язали його кайданами та ланцюгами, але біснуватий розривав пу̀та – і гнав демон того чоловіка по пустині. Єшуа ж коротко, але з владою, сказав:
— Вийди, злий ду̀ше, з людини!
Почувши таке, він прибіг, вклонився Йому й закричав гучним голосом:
— Що до мене Тобі, Єшуа, Сину Бога Всевишнього? Богом Тебе заклинаю, не муч Ти мене!
Тоді Єшуа запитав його:
— Як тебе звати?
Той же відповів:
— Легіон[41] моє ім`я, бо багато нас увійшло!
І просили вони Його:
— Не відправляй нас з цієї землі, але пошли нас у тих свиней, що пасуться он там на горі.
За Законом, який дав Бог євреям, свині — вельми нечисті тварини, і пасти їх – наймерзенніше заняття для юдея, проте язичники Гадаринської країни їли сало залюбки… Єшуа дозволив духам нечистим, і, вийшовши з чоловіка, вони ввійшли у тварин. Череда кинулась з кручі до озера – утопилось їх аж дві тисячі! Знали б демони: власники свиней у всьому, що сталося, звинуватять не їх, а Єшуа.
Пастухи повтікали й порозповідали про це в місті та по селах. Тоді ввесь народ того краю, побачивши, що колишній біснуватий при доброму розумі сидить одягнений,  став благати Його, аби пішов від них геть, великий бо страх обгорнув їх. Як сів Єшуа в човен, то звільнений від нечистих духів умовляв не залишати його, та Він промовив до нього:
Іди до дому свого, до своїх, і їм розкажи, які речі великі Господь учинив тобі, і як змилувався над тобою!.. На зібранні тих, що називатимуть себе Моїми послідовниками, їстимуть свиня̀чу кров, після чого виганя̀тимуть демонів. Разом із ворогом людським, що даватиме владу їм, в останній день будуть сильно вони засоромлені, коли для них єдиною їжею стане порох земний.
Чоловік пішов та по всьому Десятимістю проповідував те, що зробив йому Спаситель…
 
                                                4
 
Єшуа переплив човном на той бік до Галілеї, а там уже чекали Його люди. Коли Він з ними розмовляв, то підійшов до них Яір, старший синагоги. Цей чоловік відповідав за проведення богослужінь, отже був впливова людина, і юдеї, що відвідували дім молитви, зважали на його думку. Єшуа для них – порушник Закону, та ось скоїлась біда, тому Яір, упокорившись, звернувся по допомогу саме до Нього, кажучи:
— Дочка моя вмирає; прийди й поклади лише руки на неї, щоб видужала вона й жила!
Єшуа пішов, а натовп тиснувся до Нього.
  Одна жінка, що була хворою на кровотечу, чимало натерпівшись від багатьох лікарів, витратила все своє майно, та полегшення з того не мала, навпаки, ще гірше їй стало. Вона, підійшовши через натовп до Єшуа, торкнулась до краю одежі Його. Юдеї на чотирьох кінцях плаща, який накидали на себе, робили кѝтиці[42], виконуючи Божу постанову:
«І будете бачити їх, і пам'ятатимете всі Господні заповіді, і виконаєте їх, і не будете оглядатися за серцем своїм та за очима своїми…»
Отож жінка вхопилася за найсвятіше місце одежі! Крім того, слід зважити на те, що через таку хворобу вона стала ритуально нечистою й таким чином занечищувала інших. Проте хвора все-таки наважилася наблизитись до Єшуа, бо говорила про себе:
«Коли хоч доторкнусь одежі Його, то одужаю».
Єшуа обернувся й, побачивши її, сказав:
Будь бадьорою, дочко, твоя віра спасла тебе!
Тієї години всох витік крові, і тілом відчула вона, що видужала від хвороби…
Та ось прийшли з дому старшого синагоги й говорять господарю:
— Вмерла дочка твоя, отож не турбуй більше Вчителя.
А Єшуа промовив до Яіра:
— Не лякайся! Віруй – і буде спасенна вона! – Коли ж прибув до Яірової дому, то сказав:
— Чого ви бентежитесь і плачете? Не вмерла дівчина, а спить!
Почувши такі слова, вони припинили голосіння й стали з Нього насміхатися. Він же усіх, крім матері, батька, Петра, Якова та Іоанна, випровадив і ввійшов з ними в кімнату, де лежала померла. Там Єшуа взяв її за руку й голосно промовив:
— Дівчино, кажу тобі: встань!
Вона підвелася, стала ходити – і всі зразу жахнулись, охоплені дивом великим!.. Найбільш вражена була матір, тому Єшуа порадив їй дати донці їжу, щоб, годуючи, вона зрештою заспокоїлася. А іншим суворо наказав нікому не розповідати про те, що сталося…
Перед останнім днем із тих, хто чекає Мене, нещадно кепкува̀тимуть, будучи певними, що власноруч збудують Царство Моє. Коли ж Я знов прийду, дуже здивуються, що їхні діла на землі погорять.  
Скликав Єшуа Дванадцятьох і послав їх проповідувати Царство Боже та лікувати недужих, промовляючи:
-  Не беріть нічого в дорогу: ані палиці, ані торби, ні хліба, ні срібла,  та й дві одежі не майте. І в який дім увійдете, лишайтеся там до вашого відходу. Коли ж хто вас не прийме, то, виходячи з міста, обтрусіть із ніг ваших порох на свідоцтво проти них.
Отож пішли вони та, ходячи по селах, звіщали Добру Новину і всюди уздоровлювали…
 
 
 
 
 
 
 
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
                                                  1
 
Довідавшись про неймовірні справи, що їх учинив Єшуа, Ірод Атипа занепокоївся, бо казали, що то Іоанн Хреститель, якого він стратив, з мертвих устав, а інші його запевняли, що ожив один із стародавніх пророків. І прагнув Антипа побачити Його…
Повернулись Апостоли й розповіли Єшуа – як багато вони зробили та скількох навчили. Тоді Він узяв їх та й пішов самотою до безлюдного місця, що біля селища Віфсаїда[43]. Воно лежало на схід від Йордану, північніше Галілейського озера. Тетрарх Пилип розширив його й назвав імя`м дочки імператора Августа – Юлією. Залишились тепер від нього одні руїни: така доля міст, назви яких уславляють не Творця, а смертельну людину чи ідола.
Усе ж таки юдеї дізналися, куди Єшуа пішов, бо кого з них особливо хвилювало, що Вчитель хотів відпочити й спокійно поговорити зі своїми найближчими друзями? Побачивши їх, Він змилувався над ними: адже були вони «немов розпорошені вівці, що не мають пастуха»[44].
Єшуа прийняв народ і проповідував їм Боже Царство, а також уздоровив слабих на недуги. Як настав вечір, підійшли до Нього учні й сказали:
— Тут місце пустинне, а година вже пізня, хай по селах розійдуться та куплять собі щось поїсти.
— Не потрібно відходити їм, нагодуйте їх ви! – заперечив Єшуа.
-  У нас лише п'ятеро хліба та дві риби.
Єшуа звелів натовпу посідати на зеленій траві рядами – по п’ятдесяти. Потім узяв хліб та рибу; для того щоб нічого не заважало молитися, споглянув на небо й поблагословив:
— Барух ата̀ Адона̀й Елог̀ѐйну Мелѐх-г̀а`ола̀м г̀аМоці̀ лехѐм мін га`арѐц![45]
Поламавши ті хліби, Він дав учням, а вони народові. Їли ж усі та наситились; і з кусків, що залишились, та з риб назбирали 12 повних кошів[46]. Тих же, котрі хліб споживали, було приблизно п’ять тисяч, не рахуючи жінок і дітей…
Годуватимуть і по десять тисяч лю̀ду, і більше, щоб учинити ім`я собі, як то при збудуванні Вавилонської башти було. В останній день це їм не залічиться, нагорода ж буде то̀му, хто таємно віддав лю̀бу сорочку ворогу своє̀му! — і, як часто траплялося, пішов молитися на самоті.
Однак цього разу неподалік сиділи учні, отож Він спитав їх:
—  За кого народ уважає Мене, Сина Людського?
Вони відповіли Йому:
— За Іоанна Хрестителя, другі — за Іллю,  інші ж за одного з воскреслих пророків.
— А ви за кого Мене вважаєте?
Симон Петро Йому у відповідь каже:
—  Ти Христос, Син Бога Живого!
Симонове визнання вельми втішило Єшуа: зрештою усвідомили вони, хто Він є насправді. Проте Христос згодом мусив був їх знову розчарувати: належить Йому спершу померти ганебною смертю на хресті, а вже потім прийти й звільнити землю від усього злого.
Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі це виявили, але Мій Небесний Отець. І кажу Я тобі, що ти — скеля[47], і на скелі оцій побудую Я Церкву[48] Свою, і сили а̀дові не переможуть її. І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв'яжеш, те зв'язане буде на небі, а що на землі ти розв'яжеш[49], те розв'язане буде на небі!
Після цього Єшуа став виявляти їм: мусить іти Він до Єрусалиму, де буде вбитий, але третього дня воскресне! Петро став перечити Йому:
— Пожалій Себе, Господи, такого хай не буде Тобі!
 Як тільки помилково розуміли призначення Месії вірні друзі! Поглянувши на них, Єшуа став докоряти Петрові:
Відступися від Мене, са̀тано, ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!
А до всіх промовив:
Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде! Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже. Яка користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що натомість дасть людина за душу свою? Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбному та грішному, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими. Останніми днями свята доро̀га Моя, що її заповідав, раптом стане незру̀чною, а справа, до якої покликав, такою, що не має прибу̀тку. Легкодухі себе пожаліють – і зупиняться, але відпочинку не знайдуть вони в Царстві Моїм!..
Через декілька днів забрав Єшуа Петра, Якова й Іоанна та й пішов помолитися на високу гору. Коли ж Він молився, то вид лиця Його преобразився: обличчя Месії, як те сонце засяяло, а одежа стала біла й блискуча. Після того учні побачили Мойсея, місце поховання якого й досі невідомо, та Іллю, що у вогняній колісниці вознісся на небо. Вони з’явилися в славі й з Ним розмовляли; говорили ж про смерть, якої Єшуа зазна̀є в Єрусалимі. Тоді Петро сказав:
— Учителю, добре бути нам тут! Коли хочеш, поставлю отут три шатрі: для Тебе один, і для Мойсея, і для Іллі.
Бог установив для євреїв Свято Кучок, щоб згадували, як сорок років вони мандрували в пустині та жили в наметах. Це було свято радості й супроводжувалося танцями із смолоскипами. Петро, бувши в захваті від таких подій, бажав іншим зробити втіху. Коли ж він ще говорив, ясна хмара огорнула їх, і голос із неї почувся:
Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!
Переживши таке потрясіння, учні впали обличчям до землі, а звівши очі, нікого крім Єшуа не побачили…
Потім, як сходили вони з гори, Він їм наказав:
Не кажіть нікому про це видіння, аж поки Син Людський з мертвих воскресне.
Коли ж повернулися, то вгледіли безліч народу. Один чоловік з того натовпу підійшов до Єшуа, упав перед Ним на коліна й сказав:
— Учителю, благаю Тебе, зглянься над сином моїм, бо одинак він у мене! Нечистий дух хапає його, і він раптом кричить, і трясе ним, що хлопець аж піну пускає. І, вимучивши його, насилу відходить. Благав я учнів Твоїх, щоб демона вигнали, та вони не змогли.
Єшуа у відповідь каже:
— О роде невірний і розбещений, доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене сюди його!
Ще коли син ішов, демон повалив хлопця на землю — і затряс сильно, але Єшуа, заборонивши духу нечистому, уздоровив хворого. Тоді апостоли підійшли до Нього та наодинці спитали:
— Чому ми не могли демона вигнати?
Через ваше невірство. Бо поправді кажу вам: коли будете мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі̀ цій скажете: «Перейди звідси туди!» — то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого! Цей же рід не виходить інакше, як тільки молитвою й постом.
Коли ж усі дивувалися величі Божій, Єшуа Своїм учням сказав:
— Укладіть до вух оці слова: «Людський Син буде виданий людям до їхніх рук».
Проте вони не зрозуміли, бо було це слово закрите від них, запитати ж Його боялися. Апостоли чули голос із хмари, що Він улюблений Божий Син, були свідками вздоровлення юнака, котрого ніхто не міг звільнити від нечистого духа, і ось Єшуа знов провіщає Свою смерть, яку заподіють ті самі люди, що тепер тремтять перед Ним. Важко, а інколи не можливо збагнути своїм навіть неабияким розумом Божі задуми щодо нас!..
Після того як Єшуа узяв на гору тільки Петра, Іоанна та Якова, учні стали сперечатися проміж себе – хто з них найбільший. Тоді взяв Він дитину, що аж ніяк не походила зі шляхетного роду, поставив перед ними й промовив:
Поправді кажу вам: коли не навѐрнетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдѐте в Царство Небесне! Отже, хто впокориться, як дитина ця, той найбільший у Царстві Небесному. І хто прийме таку дитину одну в Моє Ім’я, той приймає Мене. Хто ж споку̀сить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жо̀рно млинове на шию йому почепити, і його потопити в морській глибині̀… Від споку̀с горе світові, бо мусять спокуси прийти; надто горе людині, що від неї приходить спокуси!...
На той час у Палестині було достатньо заклиначів, котрі вважали, що, призиваючи Господнє Ім’я, спроможні виганяти демонів, нічого не знаючи про Самого Бога. Так звані цілителі не могли втямити, що така сила надходить від Духа Святого, яку не отримали ні вони, ані послідовники Єшуа, бо ще не прийшла та година. Отож Іоанн, обурившись, сказав Йому:
— Учителю, ми зустріли чоловіка, що Ім'ям Твоїм демонів виганяє. Ми заборонили йому, адже він не ходить з нами!
— Не забороняйте йому, — відповів Єшуа, — бо немає такого, що в Ім'я Моє чудо зробив би, і раптом став Мене лихословити. Хто не проти нас — той за нас!.. Останніми днями шукатимуть ла̀ски безбожних людей, збираючи з ними пожѝву, що гине; тих, хто з вами не перебував, Я не знайду під час Мого прѝходу!
Наближалися дні вознесіння, через це пустився Єшуа в дорогу до Єрусалиму, посланці ж, котрих вислав перед Собою, прибули в якесь самарійське село, для того щоб приготувати ночівлю Йому. Однак самаряни не захотіли прийняти Його…
Після смерті Соломона царем став його син Ровоам. Юдеї звернулись до нього з проханням полегшити тяжку роботу, що наклав був на них Соломон, однак Ровоам їм сказав:
«Мій батько наклав був на вас тяжке ярмо, а я додам до вашого ярма; батько мій карав вас бича̀ми, а я каратиму вас скорпіонами
Тоді десять племен із дванадцяти повстали проти нього й заснували нове царство – Ізраїльське, або Північне, столицею його невдовзі стала Самарія. Ровоам же став правити на півдні Юдейським царством. 722 року до Р. Хр. цар Асірії Тіглатпілеса̀р, підкоривши собі Самарію, зруйнував Північне Царство й виселив його населення. Замість них поселив він там поганів, які одружувались з єврейками, що там залишилися. З тої пори Самарією стали називати не тільки місто, а й усю навколишню область. Самаряни вклонялися Богу за своїми звичаями, з тієї причини юдеї ненавиділи та нехтували ними; а ті, своєю чергою, робили все можливе, щоб перешкодити проча̀нам проходити через їх землю.
Яків та Іоанн запалилися гнівом і сказали:
— Господи, хочеш, щоб вогонь зійшов з неба й пожер їх, як Ілля був зробив? – адже Єшуа й таку владу їм дав.
Та Він став докоряти їм:
— Не знаєте, якого ви духа. Син Людський прийшов не губити людські душі, а спасати! Мої супротивники, запевняючи, що отримали владу від Бога, у зібра̀нні клястимуть душі невинних. В останній день з їхнім кумѝром знищені будуть вони Моїм по̀дихом!
Заспокоївшись, братѝ попрямували з Ним в інше село. Коли ж вони йшли, приступив до Нього книжник і сказав:
— Я піду за Тобою, хоч куди б Ти йшов.
— Мають нори лисиці, а гнізда — небесні пташки, Син же Людський не має де й голови прихилити! – попередив книжника Єшуа, а другому промовив: — Іди за Мною!
Той мав хворого родича, отож кортіло йому повернутись додому та, дочекавшись його смерті, отримати спадщину. Через це відповідь була такою:      — Дозволь мені, Господи, спочатку батька свого поховати.
Однак Єшуа йому каже:
— Залиш мертвим ховати своїх мерці̀в. Ти ж іди та звіщай Царство Боже!   Інший претендент в учні поставив свою умову:
— Господи, я піду за Тобою, але ж дозволь попрощатися з домашніми моїми.
Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого Царства!  В останній день декого знайду в за̀тишному місті, куди його Я не кликав. Тоді казатиме: «Рідня моя примусила там оселѝтись!» — та цим не виправдається він!.. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                    РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
                                                  1
 
Сорок років Господь Бог водив євреїв по пустині через непослух, щоб упокорити їх та випробувати, чи будуть вони додержувати Його заповіді. Вождеві Ізраїлю, Мойсеєві, нелегко було самому керувати численним  народом, отож Бог наказав йому зібрати розсудливих чоловіків, для того щоб разом із ним несли тягар народу. Обравши собі помічників, поставив їх навколо скинії, а Господь, зійшовши в хмарі, узяв від духа, що був на Мойсеєві, і поклав на них. Коли ж Божий Дух спускався, то ті мужі пророкували.
Так само Єшуа призначив сімдесят учнів і промовив:
Хоч жниво велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнѝва, щоб робітників вислав на жнѝво Своє. Ідіть! Оце посилаю Я вас, як ягнят між вовки. Не носіть ні калѝтки, ні торби, ні санда̀лів, і не вітайте в дорозі нікого. Як до дому ж якого ввійдете, то найперше кажіть: «Мир дому цьому!» І коли син миру там буде, то спочине на ньому ваш мир, коли ж ні, до вас вернеться. Залишайтеся ж у домі тім, споживайте та пийте, що є в них, бо вартий робітник своєї нагороди. Не ходіть з дому в дім, а як прийдете в місто яке, і вас приймуть, споживайте, що вам подадуть. Уздоро̀влюйте хворих і промовляйте до них: «Наблизилося Царство Боже до вас!» В останні дні, ті, що самі вѝзвались нести Слово Моє, не лише спожива̀тимуть, а й вимагатимуть за пра̀ці свої. З ними Я не зася̀ду вечеряти в Домі Отця Мого!
Потім Єшуа став докоряти мѐшканцям тих міст, що бачили чу̀да Його та все одно не покаялись:
— Горе тобі, Хора̀зіне, горе тобі, Віфсаїдо! Бо коли б у Тирі й Сидо̀ні[50] були відбулися ті чудеса̀, що стались у вас, то давно б вони покаялися, сидячи в жалобній одежі та в попелі! На суді легше буде Тиру й Сидону, ніж вам. А ти, Капернау̀ме, уважаєш, що до неба піднісся? Аж до а̀ду ти зійдеш!
Сліди від Хоразіна й Капернаума археологи шукають в руїнах – та ніяк не знайдуть: судний день для цих міст уже настав…
Через деякий час ті Сімдесят повернулися з радістю, кажучи:
— Господи, тепер і ду̀хи нечисті коряться нам в Ім'я Твоє!
Він же сказав їм:
— Я бачив сатану, що з неба впав, наче блискавка!
Учні зрозуміли Його натяк: не годиться величатися, адже в книзі пророка написано:
«Як же ж ти впав з неба, блискучий сину зірнѝці? Як тебе пова̀лено на землю, тебе, що підбивав усі народи? Ти ж говорив у своїм серці: «На небо зійду, над Божими зо̀рями мій престол поставлю й возся̀ду на горі збо̀рів, на краю півночі. Зійду на вершо̀к хмар, зроблю̀сь, як Всевишній». Та ось ти в шео̀л[51] провалився, в яму преглибо̀ку!»[52]
Єшуа ж об’явив послідовникам Своїм:
Ось Я владу вам дав наступати на змій та скорпіонів, і на всю силу ворожу, і ніщо вам не зашкодить. Та не тіштеся тим, що вам ко̀ряться духи, але тіштесь, що ваші імена̀ записані в небі! Буде в останній день, той, хто з аркушем ходив, що в ньому записані вѝгнані демони, ім’я своє не зна̀йде в Книзі Життя!
Прийшов Єшуа до одного селища, де жінка, на ім’я Марта, запросила Його пообідати. З нею проживала сестра Марія, що найбільш бажала послухати слів Господа, тому сіла біля ніг Його. Єшуа дуже стомився, отож душа Його в цьому затишному домі прагнула знайти спокій, а не поїсти лю̀бої страви. Проте Марта над усе клопота̀лась приготуванням обіду, через це, до них наблизившись, сказала:
— Господи, чи байдуже Тобі, що сестра мене саму залишила служити? Накажи їй, щоб допомогла̀ мені!
Єшуа ж відповів:
Марто, Марто, турбуєшся й журишся ти про багато чого̀, а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу частку, яка не відбереться від неїВ останні дні застеля̀тимуть стіл для тих, кого вѝбрали в зібра̀нні, а вірних Мені зупинятимуть біля руками збудованих хра̀мів!
 
2
        
         Привели до Єшуа німого, що був біснуватий; коли ж Він демона вигнав — заговорив той чоловік. Народ дивувався й казав:
         — Такого ще ніколи не траплялося в Ізраїлі!
         А фарисеї нарікали на Нього:
         — Силою вельзеву̀ла виганяє Він демонів!
         Филистимляни[53] вклонялися своєму божку – вельзеву̀ву, тобто «богу мух», а євреї так називали сатану й, щоб зробити це ім’я більш образливим, змінили його на вельзевул («бог гною»).
         Він же промовив до них:
         — Кожне царство, поділене супро̀ти себе, запустіє. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втримаються. І коли сатана сатану виганяє, то ділиться супроти себе; як же тоді втримається царство його? І коли Вельзеву̀лом виганяю Я демонів, то ким виганяють сини ваші? Тому вони стануть вам суддями. А коли ж Духом Божим вигоню Я демонів, то настало для вас Царство Боже.
         Юдеї очікували від Єшуа надприродного чуда, бо тільки це могло їх переконати в тому, що він Месія. У 1174 році після Р. Хр. в Персії з’явився лжехристос Давид Алмесер, який запевняв, ніби може зробитися невидимим. Його, звичайно, викрили й стратили, та хіба такі ознаки щось доводять, і людей таких слід прославляти? Отож, як зібралися люди, Єшуа сказав:
         — Рід лукавий і перелюбний шукає озна̀ки, та ознаки йому не дадуть, крім ознаки пророка Йони. Як Йона перебу̀в у середині китовій три дні і три ночі, так перебу̀де три дні та три ночі й Син Людський у серці землі! В останні дні шукатимуть ознак і вгорі, і внизу, аби вѝрахувати час Мого прѝходу. Та не для того, щоб приготувати душу свою, а щоб зганьбѝти її перед людством!
 
                                                         3
 
         Фарисей, що вмовив Єшуа зайти до його хати, вельми здивувався, що перед обідом Він не помив руки. Для юдеїв це було більш, ніж звичайне дотримування правил гігієни: на базарі або в іншому громадському місці вони могли доторкнутися до тієї людини, що за їхніми традиціями визнавалась ритуально нечистою. Чистота ж відновлювалася тільки старанним відмиванням кистей рук.
         — Ви чистите зовнішність ку̀хля та мѝски, нутро ж ваше повне здѝрства та кривди! Чи ж Той, Хто створив зовнішнє, не створив і внутрішнє? – спитав Єшуа. — Тож давайте милостиню з того, що всередині, і все у вас буде чисте.
         Тоді один з учителів Закону сказав Йому:
         — Цими словами Ти й нас ображаєш!
         Завжди були й будуть такі люди, що нав’язують іншим додержування певних правил поведінки, проте самі вони дуже далекі від досконалості. Більше того, не спроможні виконати те, чого̀ вимагають від тих, що поряд.              
         — Горе й вам, бо ви на людей тягарі̀ накладаєте, що їх надто важко носити, самі ж і пальцем одним не торкаєтеся їх! — докорив Єшуа законника. — Буде в останні дні: поскидають із себе тягарі̀, щоб отримати свободу для незго̀д і розпу̀сти. Удава̀тимуть, що вони народились від Бога, та брата̀ми Моїми Я їх не вѝзнаю
         Після того як Єшуа вийшов з дому, фарисеї й книжники стали сильно на Нього нападати та ставити різні запитання, щоб несподівано піймати Його на слові якомусь. Коли ж зібралася тьма народу, що аж тиснули один одного, став Він говорити перш до учнів Своїх:
         — Кожного, хто перед людьмѝ Мене вѝзнає, того визнає й Син Лю̀дський перед А̀нголами Божими. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими. І кожному, хто скаже слово на Людського Сина, йому про̀ститься; а хто зневажатиме Духа Святого, не проститься. А коли вас водитимуть до синагог, і до урядів, і до влад, не турбуйтеся, як або що відповідати чи що говорити, Дух бо Святий вас навчить тієї години, що потрібно казати!
         Коли людина зневажає Духа Святого, то вже не здатна каятися, бо саме Божий Дух провадить до каяття. У такому разі вона не усвідомлює, що грішить, бо закрила серце своє та свій розум, куди поселяється Дух Святий і докоряє настільки, що вже неможливо залишатися байдужим. Він справді може стати Захисником та в будь-яку мить навчити, як відповідати, або що̀ говорити.
         А тим часом Єшуа виголосив ще більш несподівані речі:
         — Я прийшов огонь кинути на землю, і як Я прагну, щоб він уже запала̀в! Я ж маю хрестѝтися хрѐщенням, і як Я мучуся, поки те спо̀вниться!.. Чи ви думаєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але по̀діл! Віднині бо п'ятеро в домі одному поділені будуть: троє супроти двох, і двоє супроти трьох. Стане батько на сина, а син проти батька, мати проти дочки, а дочка проти матері, свекруха навпроти невістки своєї, а невістка навпроти свекрухи!...
         Для юдеїв вогонь майже завжди означав останній суд. У полум`і вогню Бог очистить свій народ від нечистих пожадливостей, усякого гріху та нікчемності. Це і є освячення: відділення від усього того, що перед Господом є гидота[54]. Хрещення – означає занурення, і часто це слово вживається стосовно людини, яка має знести великі страждання. На Єшуа чекали нелюдські випробування, і Він знов попередив про це учнів. Господь також знав, що в сім`ях Його послідовників виникнуть негаразди: деякі члени родини ввірують в Нього, інші уважатимуть Єшуа за «лжемісію». Поділ на релігійному ґрунті серед рідних, на превеликий жаль, за всіх часів невідворотний. Непорозуміння з дружиною, дітьми, батьком  та матір’ю, друзями й співробітниками нікому не робить приємності, та будь-яка людина свого часу все ж таки повинна зробити свій вибір. Проте слід пам’ятати: християнин забов`язаний любити своїх родичів більш, ніж раніше, а цю силу дає йому Сам Бог…
         І розповів Єшуа притчу:
         — В одного багача гарно нива вродила була. І міркував він про себе й казав: «Що робити, що не маю куди зібрати плодів своїх?» І сказав: «Оце я зроблю, порозвалюю клу̀ні свої, і просто̀ріші поставлю, і позбираю туди па̀шню свою та свій достаток. І скажу я душі своїй: «Ду̀ше, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!»» Бог же до нього прорік: «Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажада̀ють від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?..» Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога.
                                                         
                                                             4
        
         Навчав Єшуа в одній із синагог у суботу, і, як з`ясувалось, ця проповідь була останньою для Нього в домі молитви юдеїв. Не без зусиль прийшла туди скорчена жінка, що вісімнадцять років мала духа нѐмочі. Єшуа, побачивши хвору, покликав її та сказав:
         — Жінко, звільняєшся ти від неду̀ги своєї!
         Потім поклав на неї руки, і вона, тієї ж хвилини вѝпроставшись, стала славити Бога!
         Тоді начальник синагоги, обурений через те, що Єшуа вздоровив у суботу, напевно не бажаючи, щоб хтось іще попрохав у Нього допомоги, сказав до народу:
         — Шість день є, коли маєте працювати й приходити, щоб лікуватися, та не в суботу!
         Якби Єшуа вздоровив хвору наступного дня, то ніхто не зміг би Йому закинути порушення Закону, однак важко було спостерігати страждання немічної жінки. Отож Він промовив начальникові:
         — Лицеміре, хіба ж не відв'язує кожен із вас у суботу свого вола чи осла від ясел і не веде напоїти? Чи ж цю дочку Авраа̀мову, яку сатана був зв'язав вісімнадцять ось років, не належить звільнити суботнього дня від цих пут?
         Це риторичне запитання примусило Його противників засоромитись, адже цим учинком Він не порушив Божий Закон, навпаки, у святий день дав привід усім людям радіти…
         -  10 років, 20 і більше ходитимуть нѐмічні до лікарів, бо начальники ваші через неві̀рство стануть нездатні отримати силу, що від Духа Господнього схо̀дить.
         Деякі фарисеї ввірували в Єшуа й, наражаючись на небезпеку від своїх товаришів по партії, усе-таки попередили Його:
         — Вийди звідси, бо хоче Ірод убити Тебе...
         Євреї вважали лисицю хитрим і шкідливим звіром, а ще вона уособлювала бездарну й нікчемну людину. Проте Єшуа насмілився порівняти царя з такою твариною:
         — Ідіть і скажіть тому лисові: «Ось демонів Я виганяю й чиню вздоровлення сьогодні та взавтра, а третього дня закінчу. Однак Мені треба ходити сьогодні та взавтра, і часу найближчого, бо згинути не може пророк поза Єрусалимом»… Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки раз Я хотів позбирати дітей твоїх, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли! Ось ваш дім зостається порожній для вас! Говорю бо Я вам: Ви мене не побачите, аж поки не настане, що скажете: «Благословенний, Хто йде в Господнє Ім'я!» Не побачать Мене й ті, хто, обдира̀ючи братів, дім свій наповнював ска̀рбами. В останній день чисті серцем будуть бачити Бога!
                                   РОЗДІЛ ДЕВ`ЯТИЙ
                                                        1
 
         До Єрусалима з Єшуа йшло багато людей. Він знав про Своє майбутнє розп’яття, отож Його послідовників чекає не слава, а жорстокі моральні та фізичні страждання. Єшуа мусив роз’яснити Своїм людям, що ні любов до свого життя, ані прихильність до рідних не повинні бути на першому місці, коли йдеться про відданість Богові. Він нікого не силував прямувати з Ним до кінця, а закликав подумати, чи здатен кожен із них витримати утиски, котрі постійно тепер їх супроводжуватимуть.
         Єшуа зупинив людей і промовив:
         — Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів, і сестер, а до того й своєї душі[55], той не може бути учнем Моїм! І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, той не може бути учнем Моїм!Ті, що розпина̀тимуть Божого Сина щодня, зловживаючи Його любов’ю, не зможуть дійти до кінця, в останню хвилину вони стануть спиною до Нього!
         Часом ми кажемо: «Господи, якщо Ти є, то дай мені те або це!»       
         По-перше, як уже сподіваємося на Божу допомогу, то в цьому контексті не повинні взагалі вживати слово «якщо»; а по-друге, хіба ми можемо вимагати що-небудь у Господа Бога, Який нас створив? Що̀ ми дали Йому, щоб уперто ставити вимоги? Наша праведність необхідна насамперед нам, і добрими справами спасіння не отримаємо. Коли ми щось і зробили добре для Бога й ближніх своїх, то виконали свій обов’язок: учинили те, чого від нас ждали. До того ж ми слуги не людей, а Господа, тому не годиться перед кимось принижуватись, претендуючи на винагоро̀ду.
         Отож Єшуа сказав до учнів Своїх:
         — Хто ж із вас, мавши раба, що о̀ре чи пасѐ, скаже йому, як він вернеться з поля: «Негайно йди та сідай до столу»? Але чи ж не скаже йому: «Приготуй що вечеряти, і підпережись, і мені прислуговуй, аж поки я їстиму й питиму, а потім ти сам будеш їсти та пити»? Чи ж він дякує тому рабо̀ві, що той нака̀зане вѝконав? Так і ви, коли зробите все вам нака̀зане, то кажіть: «Ми нікчѐмні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були!» В останній день Небесний Отець аж ніяк не забуде віддати налѐжне вірним Своїм, металеві ж зна̀ки на одежі пиха̀тих розтопляться у вогні палю̀чім!
         Коли проходив Єшуа поміж Галілеєю та Самарією, вийшло назустріч Йому десять прокажених — юдеї й самаряни, біда об’єднує навіть запеклих ворогів! Ми вже знаємо, що слабі на проказу відлучалися від громади, тому вони стали здалека й гучним голосом казали:
         — Наставнику, помилуй нас!
         Єшуа ж напрочуд спокійно їм наказав:
         — Підіть і покажіться священикам.
         Ці слова Єшуа означали, що хворі вздоровляться, адже священик оглядав тіло тільки після одужання. Прокажені мали віру й, коли йшли, очистилися; та лише один, повернувшись, став голосно славити Бога. Той чоловік був  самарянин, однак розумів: для спасіння душі  — уздоровлення тіла замало!
         — Чи ж не десять очистились? А дев’ять де? – помітив Єшуа. – Чому вони не повернулись віддати хвалу Богові, крім цього чужинця? – і сказав до нього:
         — Устань і йди: твоя віра спасла тебе!.. В останні дні вихваля̀тимуть свій розум і силу, щоб показатися перед людьми. Розпадуться тіла їхні, що колись були зці̀лені, душі ж їхні страждатимуть пові̀к!
                                                       
                                                             2
                  
         Доро̀гою Єшуа знов передрік апостолам Свою смерть і воскрѐсення:
         — Оце в Єрусалим ми йдемо, і все здійсниться, що писали Пророки[56] про Людського Сина. Бо Він вѝданий буде поганам, і буде осмі̀яний, і покрѝвджений, і опльо̀ваний, і, збичува̀вши, уб'ють Його, але третього дня Він воскресне!   
         Смілива людина в хвилину реальної небезпеки повертає вбік, а мужня – іде до кінця, не оглядаючись. Єшуа втретє провістив Свою смерть, а  надто  воскрѐсення, і цим ствердив Свої рішучі наміри. Та учні й цього разу нічого не збагнули: ця річ перед ними закрита була. Як і раніше, вони уявляли Єшуа Царем, який потужним рамѐном[57] прожене римських загарбників з Ізраїльського Кра̀ю…
         Прийшли в Єрихон. Стародавнє місто розкинулось у родючій місцевості, де пальми, троянди та бальзамові кущі чудово прикрашали її. Єрихон також мав назву «місто Пальм» і лежав приблизно за 20 км на північний схід від Єрусалиму. Наближалася Пасха, і безліч прочан прямували разом з Єшуа та Його учнями до Єрусалимського Храму. Під час подорожі Вчитель і далі навчав народ та вздоровляв хворих, тому ніхто не хотів Його відпускати, аби не марнувати часу.
         Коли ж вони виходили з Єрихону, сидів край дороги сліпий жебрак Вартимей, син Тимеїв. Почувши, що проходить Єшуа, став кричати:
         — Сину Давидів, помилуй мене!
         У пророцтвах Старого Заповіту написано, що Месія сяде на престолі Давида, і Бог зміцнить Його царство навіки. Саме тому Вартимей ужив щодо Єшуа такий титул.
         Натовп примушував сліпого мовчати, а він ще гучніше кричав:
         — Сину Давидів, помилуй мене!
         Тоді Єшуа спинився й наказав привести його до Себе. Коли ж Вартимей наблизився до Нього, спитав:
         — Що̀ зробити тобі?
         — Учителю, щоб я прозрів!
         — Іди, твоя віра спасла тебе!
         Тієї миті сліпий прозрів і пішов за Єшуа, прославляючи Бога...
        
                                                           3
 
         У Єрихоні проживав чоловік, на ім’я Закхей, що був старший над митниками, а тому дуже багатий. Він бажав бачити Єшуа, але не міг через народ, бо був малого зросту. Побігши вперед, митник виліз на фі̀гове дерево, щоб зверху подивитись на Нього. Коли ж Єшуа проходив побіч місця, де стояло дерево, то, глянувши вгору, сказав:
         — Закхею, зійди зараз додолу, бо сьогодні потрібно Мені бути в домі твоїм!
         Він був головою над митниками, через це й ненавиділи його найбільше, хоча ім'я Закхей давньоєврейською мовою означає «бездога̀нний». Отож, як угледіли Єшуа в Закхѐєвому домі, стали нарікати:
         — Він до грішного мужа в гостѝну зайшов!
         А митник устав і до Єшуа промовив:
         — Господи, половину маєтку свого я віддам убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо!
         Він заявив саме так, бо в Законі написано:
         «Коли хто вкраде вола або овечку, і заріже його або продасть, то відшкодує п'ять штук великої худоби за вола того, а чотири дрібної худоби за овечку»[58].
         За інших обставин передбачались менш суворі покарання, отож Закхей щиро визнав свою провину. Тоді Єшуа сказав до нього:
         — Сьогодні на дім цей спасіння прийшло, бо й він син Авраа̀мів. Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!
         Людина, що загинула, це та, що нехай в останній день свого життя, але зреклася Господа. Проте буде вона знайдена й спасѐнна, якщо в останню мить усе-таки почує заклик Божий…
 
 
 
                          
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                           РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ
                                                         1
 
         Єшуа з дванадцятьма апостолами зупинилися неподалік Олѝвної гори[59], що височѝться за 2,5 км на схід від Єрусалима й відділена від місця, де був Храм, Кедро̀новою долиною. Село Вітфа̀гія лежало на південному схилі гори, тому Єшуа двом Своїм учням сказав:
         — Ідіть у село, яке перед вами; увійшовши до нього, зна̀йдете прив'язане осля̀, що на нього ніколи ніхто з людей не сідав. Відв'яжіть його й приведіть. Коли ж вас хто спитає: «На̀що відв'язуєте?» — відкажіть йому так: «Господь потребу̀є його».
         Учні пішли й зробили, як наказав їм Єшуа: привѐли осля, поклали на тварину свої плащі, а Він сів вѐрхи. У Палестині осел уважався шляхетною твариною, отож, коли царі прибува̀ли до якоїсь країни з миром, то їхали верхи на ньому.
         Єшуа знав про наказ фарисеїв та первосвящеників: як хто-небудь довідається, де Він перебуває, хай донесе, щоб схопити Його. Проте Єшуа в’їхав у місто таким способом, що мѐшканці Єрусалиму та проча̀ни не могли не звернути на це уваги. Багато людей стелили одежу на дорозі, деякі клали зелень, нарізану в полі; а ті, котрі йшли спереду й позаду Нього, викрикували:          — Осанна[60]Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!
         Фарисеї, що були в натовпі, вельми обурилися:
         — Учителю, заборони їм!
         — Кажу вам, що коли вони замовкнуть, то каміння кричатиме. В останні дні перед князями цього світу будуть мовчати, щоб від них ла̀ску отримати. Як знову прийду, мовчатиму і Я, коли кричатимуть: «Спаси нас, Господи!»
         Коли ж побачив Він перед собою Єрусалим, то заплакав:
         — О, якби ти хоча б цього дня пізнав, що потрібне для миру тобі! Та тепер від твоїх очей сховане це. Бо прийдуть ті дні, що вороги тебе ва̀лом ото̀чать, і обля̀жуть, і стиснуть звідусю̀ди. І зрівняють з землею тебе, і поб'ють твоїх дітей, і не залишать у тобі ка̀меня на ка̀мені, бо не зрозумів ти ча̀су відвідин твоїх...
Римські намісники не рахувалися з національними традиціями євреїв та юдейською релігією, тому 66 року після Р. Хр. в Юдеї спалахнуло повстання проти панування язичників. З 69-го  Римською імперією керував  Віспасіан, його ж син Тит у 70-му придушив повстання й після майже п’ятимісячної облоги здобув Єрусалим. Йосип Флавій писав, що загинуло понад мільйон мешканців, а 97 тисяч – позабирали до неволі. Храм був пограбований і спалений, а через центр міста проорали плугом  борозну. Отже пророцтво Єшуа справдилося цілковито, та хто в тому винний, що ці події все-таки трапились?..
                                                
                                                      2
        
         Усі юдеї-чоловіки щорічно сплачували податок на Храм, що дорівнював дводенному заробітку звичайного селянина. Прочани віддавали його в Єрусалимі, куди приходили на свято Пасхи; а ще слід було в торговців придбати тварин, щоб принести їх у жертву Богові. Розрахо̀вувалися Тирськими монетами, бо Римські мали язичницькі символи, тому нічого їм не лишалось, як користуватися послугами міня̀йлів. Усе ж це відбувалось на території Храму, як на східному базарі…
         Отож, коли Єшуа ввійшов до Храму, то насамперед вигнав бичем продавців овець і волів, поперевертав столи грошомі̀нам, а тим, хто голубів продавав, сказав:
         — Заберіть оце звідси, і не робіть із дому Отця Мого дому торгового!Останніми днями будинки, що назвуть Ім’ям Моїм, обѐрнуть на їдальні, котрі дадуть на розваги, заробляючи срібнякѝ. У Царстві Моєму залізо вони заїржаві̀ле, на викуп душі̀ Я їх не візьму̀!
         Одного дня  Єшуа навчав у Храмі народ та звіщав Добру Новину; прийшли до святого місця первосвященики й книжники зі старшинами. У ті роки прокура̀тори Юдеї з політичних причин змінювались доволі часто, і кожен новопризначений правитель рекомендував первосвященика, котрий був йому більш до вподоби. Нам відомо, що первосвященик був Кайафа, але колишні також зберігали свій титул. Вони являли собою релігійну верхівку, тому, безперечно, їх обурила така смілива та владна поведінка Єшуа в Храмі. Через те запитали Його:
         — Якою владою[61] Ти все чиниш? І хто Тобі владу дав, щоб Ти це робив?
         — Запитаю і Я вас, якщо відповістѐ, то скажу вам, якою владою це чиню. Іоаннове хрещення з неба було, чи від людей?
         Усі пам’ятали, що Іоанн Хреститель визнав Єшуа за Месію, отож коли б первосвященики погодилися, що його влада й справді була з неба, то цим самим засвідчили б: Єшуа – Божий Син! Збентежені таким питанням, вони проміж себе говорили:
         «Коли скажемо з неба», — то запитають: «Чого ж Іоаннові ви не повірили?» — А як скажемо: «Від людей», — збунтується народ, адже його за пророка вважали». Тому відповіли:
— Не знаємо ми...
— То і Я не скажу, якою владою це  чиню! — мовив Єшуа.
 
3
 
Ра̀дили фарисеї ра̀ду, як би впіймати Єшуа на слові, отож послали до Нього своїх учнів з іродія̀нами. Останні підтримували римські закони й на відмінну од фарисеїв були прихильниками Ірода Агрипи, але в цьому випадку їхні інтереси збігалися.
— Учителю, — кажуть вони, — знаємо, що Ти справедливий, не дивишся на обличчя й наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годиться давати податок кесарю, чи ні?
Податок, що сплачували римському правителю, становив один динарій, отож його не вважали завищеним. Та річ була не в цьому: благочестиві юдеї знали, що у них один Цар, Законодавець і Суддя – Господь Бог, тому, звичайно, будь-які гроші належать лише Йому. Пожертви євреїв призначались для утримання священиків та левітів, що пра̀вили службу в Храмі. Якби Єшуа відповів, що давати податок кесарю не годиться, то Понтій Пілат негайно Його б арештував. Коли ж сказав би так, як того чекали іродія̀ни, то народ зневі̀рився б у Ньому.
Цар мав право карбувати монети зі своїми зображенням та підписом, саме це й давало йому владу збирати гроші. Користуючись такими монетами, людина брала на себе обов’язок давати податок тій особі, що на ній зображена; однак існують такі речі, видимі й невидимі, які належать тільки Богові. Тому Єшуа, знаючи їхні наміри, промовив:
— Чого ви, лицеміри, Мене випробо̀вуєте? Покажіть Мені динарій.
Коли ж принесли монету, спитав:
— Чий образ і напис вона має?
— Кесарів.
— Тож віддайте кѐсареве кесарю, а Бо̀гові — Боже!.. Віддаватимуть пожѐртви людей Моїх мѝтникам і кѐсареві, щоб побудувати ще одну го̀рницю собі. В останній день їх буду судити з цим світом, адже в приму̀рку не згадуватимуть Ім’я Моє!
Так само юдеї приносили в Храм добровільні пожертви, які вкидали в спеціальні кухлі, що звалися «труами», бо були на кшталт труби. Біля таких кухлів і сидів Єшуа, поглядаючи на тих, що кидали туди свої дари. Заможні давали багато, але ось підійшла одна вбога вдовиця й пожертвувала в щирості серця свого дві лепти[62]. Тоді покликав Він учнів Своїх і промовив:
Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця вкинула більше за всіх! Бо всі клали від лѝшка свого в дар Богові, а вона поклала з убозтва свого ввесь прожиток, що мала...В останній день сядуть праворуч Мене й багаті, що не писали імѐн на пожѐртвах своїх!
                                              
                                                           4
 
         Підійшли до Єшуа й садукеї, котрі відкидали воскресіння мертвих. Вони визнавали тільки пѝсаний Мойсеїв Закон, тобто книги Буття, Вихід, Числа та Второзаконня, у яких, на їхню думку, не існує вірогідних свідчень про воскресіння. Садукеї підтримували римських правителів, були заможними, отож їх вважали аристократами. Крім того, члени цієї провладної партії не вірили, що життя людини підпорядковане Богові, тож лише від Нього залежить її доля.
У Законі написано, що коли братѝ  живуть разом, і один з них раптом помре й у нього не буде сина, то дружині померлого не можна вийти заміж за чужого чоловіка. Брат, який залишиться живий, мусить узяти її за жінку. Тоді первісток, якого вона народить, прийме ім’я померлого брата, щоб не зникло з Ізраїлю його і̀мені. Через це садукеї спитали Єшуа:
         — Учителю, Мойсей наказав: «Коли хто помре, не мавши дітей, то нехай його брат візьме вдову його, і відновить насіння для брата свого».
         Було ж у нас сім братів. І перший, одружившись, умер, і, не мавши насіння, залишив дружину свою братові своєму. Так само й другий, і третій, аж до сьомого. А по всіх умерла й жінка. Отож, у воскресінні котрому з сімох вона дружиною буде? Бо всі мали її.
         Єшуа ж їм сказав:
         — Чи не з тієї причини ви помиляєтеся, що не знаєте Писання[63] ані Божої сили? Бо у воскресінні не будуть женитися, ані заміж виходити, але будуть як Анголи на небі. Про воскресіння ж померлих хіба не читали, що прорік вам Господь: «Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів». Бог не є Богом мертвих, а живих! 
 
 
 
 
 
                   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                   
 
                    РОЗДІЛ ОДИННАДЦЯТИЙ
                                                        1
           
         Коли Єшуа вийшов з Храму, один з учнів сказав Йому:
         — Подивися, Учителю, яке то̀ каміння, які будівлі! 
         — Чи бачиш оце все? Не залѝшиться тут навіть камінь на камені, що не зруйнується!- з гіркотою відповів Єшуа…
         Ось як змалював та описав красу й пишноту Храму Йосип Флавій у «Юдейських війнах»:
         «Зовнішня сторона порталу Храму вражала розум і очі, тому що він був увесь вкритий важкими золотими плитами, які вже при перших променях сонця відбивали полум’яний блиск та примушували всіх, хто намагався дивитись на Храм, відвертати очі, немовби вони дивилися на саме сонце. Але чужинцю Храм зда̀леку здава̀вся вкритий сніговою горою, бо всі частини, вкриті золотом, сяяли неперевершеною бі̀лістю»[64].
         Ніхто з євреїв не міг собі уявити, що святе місце буде зруйноване, отож у той час, як сидів Єшуа на Оливній горі[65], Петро, Яків,  Іоанн та Андрій самотньо до Нього підійшли й спитали:
         — Учителю, скажи нам, коли це станеться? І яка буде ознака прѝходу Твого?
         — Стережіться, щоб вас хто не звів! — попередив Єшуа, — бо багато-хто прийдуть в Ім'я Моє, кажучи: «Це Я!» — і зведуть багатьох. І як про війни почуєте, і про воєнні чутки — не лякайтеся, бо статись належить то̀му. Та це ще не кінець: бо повстане народ на народ і царство на царство, будуть землетруси, місцями й голод. Це ж початок терпі̀нь породільних. Пильнуйте, адже вас на судѝ видава̀тимуть і бичуватимуть у синагогах, і поведуть до правителів та до царів заради Мене на свідчення їм. Але спочатку Євангеліє мусить бути народам усім проповідуване. Коли ж вѝдадуть вас і поведуть -  не турбуйтеся наперед̀, що̀ вам говорити: що да̀не вам буде тієї години, то те й говоріть, бо не ви промовлятимете, а Дух Святий. Видасть на смерть брат брата, а батько сина, І діти повстануть проти батьків, і їм смерть заподіють. І за Ім'я Моє будуть усі вас ненавидіти, та хто витерпить аж до кінця, той буде спасѐнний! Коли ж побачите ту «гидоту спустошення»[66], що про неї звіщав пророк Даниїл, хто читає, нехай розуміє. Тоді ті, хто в Юдеї, нехай в гори втікають, і хто на покрівлі, нехай той не сходить і не входить узяти що-небудь з дому свого. І хто на полі, хай назад не вертається взяти одежу свою. Горе ж вагітним і тим, хто годує грудьми в ті дні! Моліться, щоб не трапилося це зимою! Скорбота велика настане тоді, що її не було від початку світу, що його Бог створив, і не буде аж досі! І коли б Господь не вкоротив був тих днів, не спаслася б жодна людина; але ради вибраних укоротив Він ті дні. Тоді, як хто скаже до вас: «Ото Христос тут» чи «Отам» — не йміть віри! Бо повстануть христѝ неправдиві й неправдиві пророки, і будуть чинити озна̀ки та чу̀да, що звели б, коли можливо, і вибраних. Оце наперед Я вам сказав… По скорботі ж тих днів, сонце затьмѝться, і місяць не дасть свого світла, і зорі спада̀тимуть з неба, і сили небесні пору̀шаться… І побачать тоді Сина Лю̀дського, що йтиме на хмарах з великою потугою й славою. І пошле Своїх Анголів з голосним су̀рмовим гу̀ком, і зберуть Його вибраних від вітрі̀в чотирьох, від краю землі до кінців неба. Від дерева ж фі̀ґового навчіться прикладу: коли віття його розпу̀кується, і кинеться листя, то знаєте, що близько вже літо. Так і ви: коли тільки побачите, що ді̀ється це, то знайте, що близько, під дверима. Поправді кажу вам: не перѐйде цей рід, аж усе оце станеться! Небо й земля минуться, але не минуться слова Мої! А про день той і годину не знає ніхто: ані Анголи небесні, ані Син, тільки Сам Отець!.. Коли ж прийде Син Лю̀дський у Своїй славі, і всі Анголи з Ним, тоді сяде Він на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і відділить один від одного їх, як вівчар відділяє овець від козлів. І поставить вівці праворуч Себе, а козлів — ліворуч.
         Тоді скаже Цар тим, що праворуч:
         «Прийдіть, благословенні Мого Отця й візьміть у спадщину Царство, пригото̀ване вам від заснування світу. Бо Я голодував був — і ви дали Мені їсти, прагнув — і ви напоїли Мене, мандрівником був — і ви Мене прийняли. Був нагѝй — і ви зодягли, хворів — і Мене ви відвідали, у в'язниці Я був — і прийшли ви до Мене».
         Тоді озвуться до Нього праведники й скажуть:
         «Господи, коли Тебе ми голодного бачили — і нагодували, або спра̀глим — і напоїли? Коли Тебе мандрівником ми бачили — і прийняли, або без одежі — і зодягли? Коли Тебе хворим бачили, чи у в'язниці — і до Тебе прийшли?»
         Цар промовить до них:
         «Поправді кажу вам: що тільки зробили ви одному з найменших Моїх братів, ви вчинили Мені».
         Тоді скаже й тим, що ліворуч:
         «Ідіть від Мене, прокляті, у вічний вогонь, що дия̀волові та посланцям його приготований. Бо голодний Я був, а ви не нагодували Мене, знемагав від спраги, а ви не напоїли Мене, мандрівником був, і не прийняли Мене, був нагѝй і не зодягли ви Мене, хворий був і у в'язниці, а ви Мене не відвідали».
         Тоді спитають ці, говорячи:
         «Господи, коли Тебе ми голодним бачили, або спра̀глим, або мандрівником, чи нагим, чи хворим, чи у в'язниці — і не послужили Тобі?»
         Тоді Він промовить у відповідь:
         «Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших ви не вчинили — Мені не вчинили!»
         І підуть ці на вічне покарання, а праведники — на вічне життя…Далеко стануть і ті, котрі Мені пригадають, що вчора віддали сорочку, прѝдбану за бѐзцінь 2 роки тому. В останній день Я тих упізнаю, хто таємно подарував найдорожче своє!
                Удень Єшуа навчав у Храмі, а вночі вихо̀див на Оливну гору, де перебував Сам на Сам з Богом. Зранку ж до Нього приходив народ, щоб Його послухати.
 
                                                         2
 
         Наближалося свято Опрісноків. На Пасху й протягом наступного тижня юдеї їли хліб, що готувався швидко без уживання  дріжджів. Це нагадувало їм про те, за яких обставин вони залишили Єгипет: звідси й назва – Опрісноки.   Первосвященики та книжники, що входили до Синедріону – Верховного суду в Єрусалимі, шукали, як би Єшуа стратити, однак боялися народу. Засідання відбувалися в спеціальному залі, що звався Ґацѝт, а в особливих випадках у палаці первосвященика, який одночасно був головою суду. Сімдесят членів Синедріону розглядали справи, що торкалися релігійних питань: богознева̀ги, відхилення від віри, єресі[67] й таке інше, проте вони не мали права ухвалювати смертної кари. Отож релігійні лідери вирішували, як позбутися Єшуа, на найвищому рівні.
         Коли до Петра підійшли збирачі податків на Храм, то Єшуа сказав йому:
         — Піди на море та вудку закинь, і котру першу рибу зловиш, візьми і їй рота відкрий: там знайдеш статѝр[68]; візьми його та віддай за Мене й за себе. Буде в останні дні: згасне надія, охолоне любов, віра в Мої обітниці зійде нанівѐць. Зі страхом чекатимуть лихваря̀, що борги від них вимага̀тиме!..
         Єшуа й Апостоли не мали наявних грошей, бо їх зберігали в скарбнѝчці, яку мав при собі Юда Іскаріо̀тський, що був довіреною особою Дванадцятьох, оскільки користувався серед них найбільшою повагою. Маючи неабиякий розум та людську мудрість, Юда визнавав себе незаперечним лідером, глибоко в серці вихвалявся перед іншими апостолами; проте добре усвідомлював: Христа йому ніяк не перевершити. Не дивно, що ввійшов у Юду ворог — сатана, тому він домовився з первосвящениками й начальниками, яким-то чином видати свого Вчителя. Ті вельми зраділи й погодилися за ганѐбну справу дати йому тридцять срібнякі̀в. З того часу Юда шукав нагоди, щоб таємно зрадити Єшуа…
 
                                                        3
 
         Настав перший день Опрісноків, що в юдеїв також Песа̀хом зветься. Перед виходом євреїв з Єгипту Бог наказав, щоб десятого Ніса̀на[69]  кожна сім`я взяла однорічне ягня, самця без ва̀ди, тримала його до дня чотирнадцятого, щоб надвечір заколоти. Уночі слід було, не ламаючи кісток, з`їсти з опрісноками та гіркими травами спечене на вогні м'ясо тварини; а ще, як відомо, покропити кров’ю агнця два бокові одвірки та верхній одвірок. Божий Ангол бачив ту кров і обминав будинки євреїв, у кожному ж єгипетському домі вбивав усякого первістка, від людини до скотини…
         Для юдеїв той день став пам’яткою, щоб святкувати його, як свято для Господа на всі їхні покоління. Тому послав Єшуа Петра й Іоанна, кажучи:
         — Підіть і приготуйте нам сѐдер[70], щоб ми спожили його.
         Вони ж запитали Його:
         — Де Ти хочеш, щоб ми приготували?
         — Як будете входити в місто, стрі̀не вас чоловік, що нестѝме глек води, прямуйте за ним аж до його дому. Зайдіть туди й господарю скажіть: «Учитель питає тебе: «Де кімната, у якій Я з учнями Моїми  міг би  сѐдер спожити?»» Він вам покаже велику горницю, вѝстелену килима̀ми: у ній і приготуйте.
         Вони пішли, зробили так, як сказав їм Учитель,  і почали готувати…
         Увечері, коли вони напівлежа̀ли в кімнаті, Єшуа сказав:
         — Я дуже бажав спожити з вами цей седер, перше ніж муки прийму. Бо кажу вам, що вже їсти не буду його, аж поки не станеться він у Божому Царстві.
         Потім узяв чашу й подяку вчинив:
         — Бару́х Ата́ Адона́й Елог̀ѐйну, Мелѐх Га`ола́м борѐй п`рі Гагефѐн[71], — та сказав:
         — Візьміть її й поділіть між собою. Кажу вам, що віднині не питиму Я від цього виноградного плоду, доки Боже Царство не прийде.
         Потім узяв мацу̀[72], віддавши подяку, її поламав, роздав учням і сказав:
         — Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спо̀мин про Мене!
         Так само чашу по вечері, говорячи:  
         — Пийте з неї всі. Бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпу̀щення гріхів! Та однак за столом ось зо Мною рука Мого зрадника. Син Людський іде, як призначено; але горе тій людині, котра Його видає! Було б краще їй, коли б вона не родилася!
         Апостоли засмутились дуже, і кожен став питати Його:
         — Чи не я, Господи?
         — Хто в миску вмочить мацу̀ разом зі Мною, той видасть Мене, — відповів Єшуа…
         Новий Заповіт, що проголосив  його Господь Єшуа, був обіцяний Богом через пророка приблизно за 600 років до тих подій:
         «Ось дні наступають, — говорить Господь, — і складу Я з домом Ізраїлевим та з Юдиним домом Новий Заповіт. Не такий заповіт, що його з їхніми батьками Я склав був у той день, коли міцно за руку їх узяв, щоб вивести з кра̀ю Єгипетського. Та вони поламали Мого запові̀та, і Я їх відкинув, — говорить Господь! — Бо це ось той Заповіт, що його по цих днях складу̀ з домом Ізраїля, — каже Господь, — дам Закона Свого в серѐдину їхню, і на їхньому серці його напишу̀, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом! І більше не будуть навчати вони один о̀дного, і брат свого брата, говорячи: «Пізнайте Господа!» Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого, — каже Господь, — бо їхню провѝну прощу̀ та не згадаю їм уже гріха̀!»[73]
         Завдяки крові̀ Єшуа Христа, непорочного й чистого Ягняти, цей заповіт укладений тепер з усім родом людським!..
                           
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                              РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
                                                           1
 
         Під час вечері апостоли, спираючись на лівий лікоть, лежали на кушетках навкруги стола, що зроблений був з одного товстого бруса дерева на кшталт підкови. Місце ліворуч від Учителя, Котрий перебував у центрі, призначалося найкращому другові, через це кожен учень мріяв зайняти його. З цього приводу знялася між ними суперечка: котрого з них мають уважати за бі̀льшого. Тому  Єшуа промовив до них:
           — Царі панують над народами, а ті, що володіють ними, доброчѝнцями звуться. Та не так ви: найбільший між вами, хай буде, як менший, а начальник — як слуга. Більший той, хто сидить при столі, чи хто прислуговує? Чи ж не той, хто сидить? Син Людський прийшов не для того, щоб служили Йому, а щоб послужити й душу Свою дати на викуп за багатьох! Буде в останні дні: прѝклад Мій не згадають, біля себе посадять тих, що двері перед ними відчиняли та солодкі пісні співали їм!
         Коли злине Дух Святий, терплячи лихо, понесуть учні Добру Звістку по всій землі, привілеї ж, бувши вірними до смерті, отримають у Божому Царстві. Через це Єшуа їм обіцяв:
         — Ви  ті, що Мене не залишили у випробува̀ннях Моїх, тому заповідаю вам Царство, як Мій Отець Мені заповів, щоб ви в Царстві Моєму їли й пили за Моїм столом та на престолах засі̀ли судити дванадцять племен Ізраїлевих.
         Єшуа, Син Бога живого ві̀дав, що ворог людський спокушатиме Його послідовників, тому, обернувшись до Петра, сказав:
         — Сѝмоне, Сѝмоне, ось сатана домагався, щоб пересіяти вас, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не змѐншилась віра твоя; ти ж, коли навѐрнешся, зміцни браті̀в своїх!
         — Господи, — відповів Петро, — з Тобою я готовий піти не лише у в'язницю, а й на смерть! – так казали й інші апостоли.
         Єшуа ж відповів йому:
         — Ночі цієї, перше ніж півень заспіває, тричі зречѐшся, що не знаєш Мене...
         Далі говорив Він усім:
         — Як посилав Я вас без калѝтки[74], і без торби, і без санда̀ль, чи вам бракувало чого?
         — Ні!
         — Тепер, хто має калѝтку, нехай візьме її, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу та купить меча. Адже повинно статись те, що написано:
         «До злочинців Його зараховано»[75], — що стосується Мене, добігає кінця…
         Коли відспівали псалми, які традиційно співають на юдейську Пасху, пішли вони на гору Оливну. Один з гімнів має такі слова:
         «Вернися, о душе моя, до свого відпочинку, бо Господь робить добре тобі; від смерті Ти визволив душу мою, від сльози — моє око, ногу мою — від спотикання. Я ж ходитиму перед обличчям Господнім на землях живих!»[76]
 
                                                        2
 
         У Гефсиманії, що коло західного підніжжя Елеонської гори[77], Єшуа промовив до учнів:
         — Посидьте тут, поки піду й помолюся отам.
         І, взявши Петра, Якова та Іоанна став сумувати й тужити. Тоді сказав Він до них:
         — Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Лиша̀йтесь тут і пильну̀йте зо Мною. — Відійшовши трохи далі, Єшуа припав до землі та благав: — Авва-Отче, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене… Та проте, не як хочу Я, а як Ти…
         І тут Ангол з неба з'явився до Нього, додаючи сили Йому.
         Коли ж був Єшуа в смертельній тривозі, ще пильніше молився, а піт Його став, немов каплі крові, що падали на землю…
         Слово «Авва», тобто «найдорожчий батько», запозичене з арамі̀йської мови, бо саме нею розмовляли євреї в новозаві̀тню добу. Ця мова стала другою офіційною, після того як Олександр Македонський приніс грецьку на Близький Схід. Так звертались до батька рідні діти, це слово вжив також Єшуа, благаючи Свого Небесного Отця.
         Від сильного зворушення нервової системи кров затримується в своєму природному русі, і червоні кров’яні кульки вичавлюються через по̀ри, отож краплі Його поту, змішуючись, става̀ли такого ж розміру, що й каплі крові. Христос, існуючи в Божій подобі, применшив Себе Самого, ставши подібним до людини, і так само, як ми, був вѝпробуваний у всьому — проте не згрішив. Завдяки стражданням, Єшуа  навчився слухняності, тому, повернувшись до учнів і знайшовши їх сплячими, Петрові сказав:
         — Сѝмоне, спиш ти? Однієї години не міг попильнувати зо Мною?.. Пильну̀йте й моліться, щоб не впасти на спро̀бу, бадьорий бо дух, але нѐмічне тіло!
         Знов, удруге відійшовши, молився:
         — Отче Мій, коли ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, нехай буде воля Твоя! — і, прийшовши, знов побачив, що спали вони: після святкової вечері їхні очі зважні̀лими були. Залишивши їх, пішов і став молитись утретє, ті самі слова промовляючи. Пото̀му вернувся до учнів і каже: — Ви ще досі спите й спочиваєте? Скі̀нчено — у руки грішників видається Син Людський!.. Уставайте, ходімо, ось наблизився зрадник Мій!
         Коли Єшуа ще говорив, аж ось Юда, узявши відділ війська та слуг від первосвященика, приходить туди з ліхтарями, смолоскипами[78] та зброєю. Зрадник дав їм знак:
         «Кого я поцілую, то — Він! Беріть Його та обережно ведіть». Підійшовши до Єшуа, Юда сказав:
         — Радій Учителю! — і поцілував[79] Його.
         Єшуа ж спитав:
         — Поцілунком, Ю̀до, видаєш Сина Людського?
         Тоді негайно схопили Його, а Симон Петро витяг меча й, рубонувши слугу первосвященика, відтя̀в йому праве вухо. На це Єшуа сказав рѐвному учневі: 
         — Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто взяв меча, від меча й загинуть. Чи ти думаєш, що не можу тепер упросити Свого Отця, і Він дасть Мені більше дванадцяти легіонів Анголів? Але як має збутися Писання, що таке статися мусить? – і, доторкнувшись до вуха раба, уздоровив його.
          А до народу промовив:
         — Немов на розбійника вийшли з мечами та кѝями, щоб узяти Мене! Я щоденно в Храмі сидів і навчав, і Мене не взяли ви. Це ж сталось усе, щоб збулися писа̀ння пророків. В останні дні збуватиметься те, що бажали серця̀ й тіла̀ ваші. Скажете: «Бог з нами»! – але Дух Господній не говоритиме тоді у вашому зібра̀нні!
         Усі ж учні, крім Петра та Іоанна, залишили Єшуа — і повтікали...     
         З тої години почало справджуватись те, що провістив був пророк Ісая:
         «Він пого̀рджений був, Його люди покинули, стра̀дник, знайомий з хворобами,  від Якого обличчя ховали, зневажений, і ми не цінува̀ли Його… Та Він наші недуги взяв на Себе й наші болі поніс, а ми гадали, що Його пока̀рано, ніби Бог Його побив і принизив… Він же був поранений за наші гріхи, за беззаконня наші Він му̀чений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ранами нас уздоро̀влено! Усі ми блука̀ли, немов ті овечки, ходив кожен своєю дорогою, і на Нього Господь поклав гріх усіх нас…»[80]
         Ті, що схопили Єшуа, зв’язали Його й повели до Кая̀фи, де зібралися книжники та старші. Петро здалека йшов за Ним аж до двору первосвященика й, увійшовши всередину, сів зі слугами, щоб бачити кінець. Вони, розпаливши вогонь, разом сиділи та грілися, бо ночі тієї прохолодно було, — і тут підійшла до Петра служниця й сказала:
         -  І ти був з Єшуа!
         — Не ві̀даю, жінко, що ти говориш! — відрікся Петро перед усіма.
         Як до воріт він підходив, інша жінка побачила його й мовила:
         — І цей був з Єшуа Назаря̀нинм!
         — Не знаю цього Чоловіка! – знов відрікся Петро, присягаючись.
         Підійшли трохи згодом присутні та твердили:
         — Ти й справді з учнів отих, і мова твоя виявляє тебе!
         Тоді Петро клявся й божився:
         — Не знаю Його!
         Коли ще він говорив, заспівав півень хвилини тієї… Звідти вийшовши, Петро ревним плачем заплакав, бо докори совісті переповнили душу його: зрікся Вчителя, Котрого дуже любив… Через свою самовпевненість Петро не спромігся бути мужнім до кінця, проте не втік, як інші, намагаючись в лиху годину перебувати поряд з Ним…
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                              
 
 
                            РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
                                                           1
 
         Первосвященик Каяфа та інші члени Синедріону шукали неправдивого свідчення проти Єшуа, щоб стратити Його, та не знаходили, хоча багато фальшивих свідків приходило до них. У Мойсеєвому Законі написано:
         «Не має вартості один лише свідок проти кого-небудь на будь-який перѐступ, чи на будь-який злочин, чи будь-яку провину, що ними хтось згрішить: на слово двох свідків або на слово трьох свідків справа стане чѝнною»[81].
         Отож чекали на двох або трьох по̀слухів, які б свідчили впевнено та злагоджено. Нарешті з’явилися двоє таких і промовили:
         — Він говорив:
         «Я можу зруйнувати Храм Божий і за три дні його відбудувати».
         Єшуа казав про Храм тіла Свого й майбутнє воскресіння, однак ні тоді, ні зараз не спроможні вони були осягнути людським розумом Його слова. Отож Каяфа, ставши посередині, спитав Єшуа:
         — Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать проти Тебе?
         Єшуа ж мовчав і нічого не відповідав. Знов спитав Його Первосвященик:
         — Заклинаю Тебе Живим Богом, чи Христос Ти, Син Благословенного?
         До цього дня Єшуа не бажав, аби всі знали, що Він – Христос, але ось настав час привселюдно ствердити Своє Месіанське призначення:
         -  Ти сказав! І побачите ви Сина Людського, що сидітиме по правиці Сили[82] й грядущого на хмарах небесних!
         Тоді первосвященик, виявляючи перед присутніми обурення, роздер свою одежу та промовив:
         — Він богознева̀жив! Які ще нам свідки потрібні? Що̀ на це скажете?
         — Гідний смерті, — відповіли вони…
         Єшуа проголосив, що Він – Божий Син, а це, на думку євреїв, образа Божої святості, що безумовно карається смертю. Через це декотрі стали плювати в Нього, інші кѝями били та, закриваючи Йому обличчя, знущалися:
         — Пророкуй нам, Христе! Хто вдарив Тебе?..
         «Підставив Я спину Свою тим, хто б'є, а щоки Свої щипача̀м, обличчя Свого не сховав від ганьби й плювання. Але Господь Бог допоможе Мені, тому не соромлюся, тому зробив був обличчя Своє, немов кремінь, і знаю, що не буду застѝджений Я»[83].
         Юда Іскаріотський довідавшись, що Єшуа засудили до страти, розкаявся й повернув срібні монети назад:
         — Згрішив я, — каже він первосвященикам і старшим, — невинного Чоловіка вѝдавши.
         — Що̀ нам до того? Дивись сам, — розвели вони руками.
          Тоді, кинувши в Храм гроші, Юда подався геть і спробував повіситись, але зірвався та розбився…
         Первосвященики, узявши срібнякѝ, один одному говорили:
         — Не вільно покласти їх у Храмову скарбницю, адже це плата за кров.
         Порадившись, на Юдине ім’я купили вони поле гонча̀рське, щоб ховати там мандрівників…
         «Вони плату Мою відважили – 30 срібнякі̀в. Та промовив до Мене Господь Бог: «Кинь її гончареві, ту «дорогу̀» ціну, за яку вони оцінили Мене!»[84]
                                                              2
 
         Як настав ранок, Синедріон зібрав народ проти Єшуа, щоб заподіяти Йому смерть. Нам відомо, що Юдеї не мали права ухвалювати смертні вироки, отож силоміць повели Його до Понтія Пілата, котрий був п’ятим римським прокуратором Юдеї та Самарії з 26 по 36 роки після Р. Хр. Він зневажав євреїв і ставився до них із презирством. Згодом його звинуватили в жорсткості щодо самарян, котрі зібралися на горі Гарізм[85] для богослужіння, і викликали в Рим, де він, за переказом, закінчив життя самогубством.
         Коли Єшуа став перед правителем, первосвященики й старші почали оскаржувати Його:
         — Він бунтує народ наш, забороняючи давати податок кесареві, а ще говорить, ніби Він – Христос-Цар!
         Тоді Пілат запитав Його:
         — Ти Цар Юдейський?
         — Ти кажеш, — ствердив Єшуа.
         — У людині цій я не знаходжу жодної провини, — констатував намісник.
         На свято Пасхи римляни мали звичай відпускати злочинця на вибір народу. В’язня Варавву, що засуджений був з повстанцями, котрі під час заколоту вчинили вбивство, визнавали народним героєм, адже він сміливо вів боротьбу за визволення Юдеї від панування римлян. Тому Понтій Пілат волі̀в краще допомогти Єшуа, ніж звільнити небезпечного бунтівника. Намісник добре знав: убити Його хочуть через заздрощі; відав і те, що римських законів Він не порушував. До того ж Піла̀това дружина сказала йому:
         «Не роби лихого пра̀ведникові цьому, бо сьогодні вві сні я багато витерпіла через Нього».
         Отож  Пілат сказав юдеям:
         — Кого вам відпустити: Варавву чи Єшуа?
         — Варавву! – бо такої відповіді первосвященики вимагали від них.
         — Що̀ ж зробити з Єшуа, що Христом зветься?
         — Нехай розп’ятий буде!
         — Яке ж зло Він зробив? – спитав Пілат, а вони ще більш заходилися кричати:
         — Якщо відпустиш Його, то не кѐсарів ти друг!
         Кожна провінція мала право доносити в Рим, що їхній правитель погано виконує свої обов’язки, тому останні слова вельми збентежили Пілата. Отож, набравши води, він умив перед натовпом руки, як того вимагає стародавній звичай, та каже:
         — Я не винний у крові Праведника Цього!
         А ввесь народ відповідав:
         — На нас Його кров і на дітях наших!
         Коли приблизно через тридцять і сім років Єрусалим був зруйнований, ті, що дожили до тої жахливої події, згадали оці слова батькі̀в…
         Пілат відпустив Варавву, а Христа, бичува̀вши, віддав на розп’яття.
         Римські воїни, привівши Єшуа в Прето̀рій[86], роздягли Його, надягли на Нього багряницю[87] й, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову. Потім, припавши перед Ним на коліна, глузували:
         — Радій, Царю Юдейський!
         Били по голові тростиною та плювали на Нього, коли ж удосталь назнущалися, знов зодягли Його й повели на розп’яття…
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
                           
 
                     РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
                                                           1 
 
         Чотири воїни утворили прямокутник, у центрі якого поставили Єшуа, і, поклавши на Його плечі хреста, повели до місця страти найдовшою дорогою. Попереду йшов ще один вояк, що ніс плакат, на якому єврейською, грецькою та латинською мовами було написано:
                           ЄШУА НАЗАРЯНИН, ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ
Тоді первосвященики мовили до Пілата:
         — Не пиши: «Цар Юдейський», а що Він Сам проголосив: «Я – Цар Юдейський».
         — Що я написав, те написав! – суворо відповів намісник.
         Покарання на розп’яття насправді було повільним убивством, таку форму страти римляни застосовували для злочинців, що скоїли тяжкі злочини. Після бичування засуджений самотужки ніс свій хрест до призначеного місця, де його догола роздягали й на ньому розпинали, перед цим закопуючи хрест у землю. На хресті також прибивали табличку із зазначенням провини. Нещасну людину прив’язували мотузками або прибивали її руки й ноги цвяхами, а посеред хреста робили виступ для сидіння. Смерть наступала дуже повільно після жахливих страждань, отож у більшості випадків розп’ятий жив більше як дванадцять годин, інколи ж помирав лише третього дня. Запалення ран, му̀ки від спраги, приплив крові до головного мозку відбирали поступово силу – і серце не витримувало. Мертві тіла залишали висіти на хресті, проте євреї знімали їх та ховали, щоб виконати Божу заповідь:
         «Коли буде на кому гріх смертного прѝсуду, і буде він убитий, і ти повісиш його на дереві, то труп його не буде ночувати на дереві, але конче поховаєш його того дня, бо повішений — Боже прокляття, і ти не занечѝстиш своєї землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі на спадок»[88].
         Будучи в тілі, Єшуа не мав уже сили та падав, і воїни схопили якогось Симона Кириненянина та поклали на нього хреста, щоб за Ним його ніс. Крім Симона за Єшуа йшов великий натовп і жінки, що ревно плакали. Вразливі жіночі серця брав живий жаль, коли вони дивилися на всього побитого, пораненого, обпльованого Господа, зовсім не розуміючи, що не фізичні страждання передусім гнітили Його серце. Ще ні один чоловік за всю історію людства не був такий самотній, як Єшуа в ті години! Адже всі покинули свого Спасителя, навіть Сам Бог до тієї миті, коли мало все звершитися, залишив Свого Улюбленого Сина, щоб звільнити від гріха людей, котрих Він створив за Своїм образом і за Своєю подобою. Тому Єшуа, обернувшись до жінок, промовив:
         — До̀чки Єрусалимські, не ридайте за Мною, плачте краще за собою й за дітьми вашими! Бо ось дні надходять, коли скажуть: «Блаженні неплідні та утро̀би, які не родили, і груди, що не годували». Тоді казатимуть горам: «Упадіть на нас!», а узгі̀р'ям: «Покрийте нас»! Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що̀ станеться з сухим? В останні дні батьки вдава̀тимуть, що плачуть за братів, котрих обмо̀вили; діти їхні, що спокуся̀ться, стануть їм за су̀ддів, коли з ними на загибель підуть!
 
                                                            2
 
         Прийшли вони до Голгофи, що за мурами Єрусалима; ця назва походить від єврейського слова «гулголѐт» і натякає на краєвид місцевості: крутий пагорок. Дали там Йому вина з жо̀вчю змішаного, що знечу̀лює біль; але, покуштувавши, не схотів Єшуа пити. Потім розп’яли Його, а з Ним разом — двох інших, з одного та з другого боку.
         Поглянувши на численний розлючений натовп,  Єшуа промовив:
         — Отче, прости їм, бо не знають, що̀ роблять вони!.. В останні дні зна̀тимуть, що чинять, ще більш жорстоко катува̀тимуть ду̀ші ближніх своїх!
         Ті чотири римські воїни, що супроводжували Єшуа на місце розп’яття, мали привілей забрати собі Його одежу. Убрання кожного юдея складалося  з нижньої туніки[89], хітона[90], пояса, санда̀лій та мѝтри[91], отож вояки, не гаючись, поділили одежу на чотири частини, хітон же був не шитий, а згори витканий, тому домовилися між собою:
         — Не роздираймо його, киньмо краще жѐреб на нього!
         «Вони ділять для сѐбе одежу мою, а про ша̀ту мою жеребка̀ кидають...»[92]
          Ті, що мимо проходили, лихословили Єшуа:
         — Ти, що Храм руйнуєш та за три дні відбудо̀вуєш, зійди з хреста та спаси Себе Самого!
         Насміхалися також первосвященики з книжниками:
         — Він інших спасав, а Себе не може спасти! Месіє, Царю Ізраїлів, справді, зійди з хреста — побачимо, тоді й повіримо...
         Щоб якомога більше принизити перед народом, розп’яли Єшуа між двома розбійниками, і от один з них став докоряти Йому:
         — Хіба Ти не Христос? Спаси Себе й нас!
         — Чи не боїшся ти Бога, — озвався другий, — коли й сам засуджений? Ми справедливо покарані й належне отримали за вчинки свої, а Він жодного зла не зробив. Господи, згадай мене, коли прийдеш у Царство Твоє!
         — Поправді кажу тобі: сьогодні ти будеш зо Мною в раю! – запевнив Єшуа. – В останні дні, зганьбѝвши брата, слів покаяння не скажуть Мені. Гордовѝті й пиха̀ті стануть праворуч від батька брехні!
         Була третя година дня, як розп’яли Його…
         Євреї рахували години від заходу сонця, тобто ніч – перша частина доби. День же починався на світанні, тому третя година – це приблизно наша дев’ята година ранку. Як настала шоста година, то темрява зробилась по всій землі й тривала аж до години дев'ятої. Сонце затьма̀рилось, а завіса в Храмі роздѐрлася надвоє – згори додолу… 
         Власне Храм поділявся на Святиню та Святе Святих. У Святині стояли золотий свічник, стіл із показним хлібом та жертовник на кадіння. Святе Святих того часу було пустим, колись же там перебував ковчег свідоцтва, у якому містилися таблиці заповіту, золота посудина з манною й розцвіле жѐзло Ааро̀нове. Раз на рік туди заходив первосвященик із кров’ю жертовних тварин, котру він приносив за свої й людські провини. Біля входу у Святе Святих висіла завіса завтовшки з долоню, завдовжки 40 та завширшки 20 ліктів[93] —  навіть дуже кремезний чоловік неспроможний самотужки розірвати полотно таких розмірів звѐрху донѝзу! Лише первосвященик мав можливість зайти до приміщення, де перебував Господь Бог; тепер, завдяки то̀му, що Христос Єшуа віддав Себе в жертву за кожного з нас, завіса, котра закривала Бога від людини, розідра̀лася надвоє…
         О дев’ятій годині Єшуа скрикнув сильним голосом:
         — Елі̀, Елі̀, л`ама̀ ш`вахта̀ні?[94]
         Деякі з воїнів, що стояли навколо, почувши ці слова, сказали:
         — Ось Іллю кличе!
         Один з них, намочивши губку оцтом та настромѝвши її на тростину, дав Єшуа пити, щоб  не знепритомнів, говорячи:
         — Побачимо, чи прийде Ілля визволити Його! – бо прийняли єврейське слово «Елі̀» за ім’я пророка Іллі.  
         Коли ж Єшуа спробував о̀цту, то промовив:
         — Звершилось! І голову схиливши, віддав духа…
         Усі люди, що зійшлися на видовище, побачивши це, били себе в груди й верталися додому. Знайомі ж, друзі Єшуа та жінки, що прийшли з Ним з Галілеї, стояли від місця розп’яття далеко й лише дивилися на те, що відбувалось.  
РОЗДІЛ П`ЯТНАДЦЯТИЙ
                                                           1
 
         Оскільки було Приготування, тобто день перед шабатом (суботою), прийшов до Пілата радник Синедріону Йосип з міста Ариматѐя, людина шано̀вана та праведна, що й сам очікував Божого Царства, – і сміливо ввійшов до нього. У суботу не дозволялось готувати їжу чи виконувати будь-яку іншу роботу, з цієї причини приготування відбувалися напередодні, отож і поховати Єшуа належало до заходу сонця. Коли ж Йосип просив тіло Розп’ятого, Пілат вельми здивувався й запитав сотника, чи давно вже Єшуа помер. Він же йому відповів:
         — Пане прокураторе, юдеї наполягали на тому, щоб ми зламали гомілки розп’ятим і таким чином прискорити їхню смерть. З розбійниками мої воїни так і зробили, а як підійшли до Єшуа, помітили, що Він уже вмер. Однак про всякий випадок один з нас проколов Йому списом бік – і витекли негайно кров та вода!
         Тоді Понтій Пілат подарував тіло Йосипові, а він, купивши плащаницю, зняв Єшуа з хреста та нею обгорнув Його з пахощами, як це вимагають юдейські звичаї. На тім же місці, де розп’яли Спасителя, був сад, у якому в скелі висікли гріб, що в ньому ніхто не лежав. Йосип зі слугами своїми поклали туди тіло й привалили каменя до могильних дверей, а жінки, що ходили з Єшуа, спостерігали за похороном Його. Повернувшись, вони приготували мѝро, а в суботу згідно із заповіддю спочивали…
         У Палестині після поховання померлих відвідували три доби. Гадали, що протягом цього часу дух небіжчика перебував поблизу гробу, а коли тіло ставало спотво̀реним через розкладання, відходив на Авраа̀мове ло̀но або в пекло. Не маючи можливості прийти в суботу, Марія Магдалина та Марія Я̀ковова прибули до гро̀бу на світанку першого дня тижня, тобто в неділю, накупивши пахощів, щоб намастити Єшуа. Камінь був дуже важкий і великий, отож говорили одна одній:
— Хто нам відкотить його від могильний дверей? – і, поглянувши, побачили, що він відвалений!
Увійшли тоді жінки до гро̀бу, але не знайшли тіла Господа Єшуа. Коли же не ві̀дали, що їм про те й думати, два мужі в блискучих шатах з’явились перед ними. Від страху вони схилили го̀лови свої до землі, а Господні Анголи промовили їм:
— Чому ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес! Згадайте, як Він вам казав, коли ще перебува̀в у Галілеї:
«Сину Людському треба бути вѝданому до рук грішних людей, бути розп'ятому й третього дня воскреснути!»
Пригадавши ці слова, вони вернулись і розповіли про це Одинадцятьом апостолам, однак їхні слова̀ здалися їм вѝгадкою, тому не повірили їм. Петро ж побіг до гробу й, нахилившись, побачив лише плащаницю та хустку, що лежала згорнена осторонь. Усі речі залишились лежати так, ніби Єшуа з них вѝпарувався!..
Багато хто вважає, що Єшуа був Пророк, дуже мудрий Учитель, благородний Чоловік, Якого годиться наслідувати, та часу Свого Він помер, як усі смертельні люди. Однак слід визнати Його Божим Сином, що воскрес, вознісся на небо і сів по Божій правиці. Тільки в цьому разі людина може назвати себе християнином, тобто Його послідовником…
 
2
 
Того самого дня двоє учнів, не з Апостолів, прямували до села Емау̀с, що приблизно за 11 км на північний схід від Єрусалима, розмовляючи про те, що у святому місті останніми днями відбувалося. Коли ж вони сперечалися, Сам Єшуа, наблизившись, пішов разом із ними; однак очі їхні були стримані, щоб не впізнати Його.
         — Що̀ за справи такі, що про них між собою міркуєте? – спитав Єшуа.
         Один з них, на ім’я Клео̀па, роздратовано каже:
         — Ти, мабуть, у Єрусалимі єдиний, котрий не знає, що сталося!
         — Що саме?
         Вони, будучи впевнені, що знають більше, ніж Він, розповіли:
         — Пророк  Єшуа Назарянин був сильний у ділі та слові перед Богом і всім народом, проте наші старші Його видали на суд, а згодом руками язичників розп`яли. Ми ж сподівалися – Він є Той, Хто Ізраїль визволить! Деякі з жінок ранком ходили до гробу, у якому Єшуа похований – та не знайшли Його тіла, бо бачили Анголів, котрі казали, що ніби живий Він. Іоанн і Петро так само були там, але крім плащаниці та хустки в гро̀бі нічого не виявили.
         Тоді Єшуа сказав їм:
         — О нерозумні й повільні серцем, аби повірити то̀му, що звіщали пророки! Чи не треба було Христові так постраждати, щоб увійти до слави Своєї? – і почав від Мойсея виясняти їм з усього Писання, що̀ саме про Нього сказане було…
         Юдеї поділяли Біблію (Тана̀х) на три великих розділи: Закон (Тора̀), Пророки та Писання. У першій книзі Тори (Буття), після того як сатана звів Адама та Єву, Бог сказав до змія:
         «І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її[95]. Воно розча̀вить тобі голову, а ти будеш жа̀лити його в п'яту».
         Йов (книга його входить до Писання), незважаючи на жахливу хворобу, провістив:
         «Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він піді̀йме з по̀роху шкіру мою, що розпадається. З тіла свого я Бога побачу[96], сам побачу Його, мої очі побачать, а не очі чужі
         А в Пророках, наприклад, записано:
         «Із злочинцями визначили гро̀ба Йому, та Його поховали в багатого, хоч провини Він не вчинив, і не було в устах Його обману»…
         Коли попутники наблизились до Емау̀су, Єшуа удав, що хоче простувати далі, вони ж не пускали Його:
         — Зостанься з нами, бо вже день кінчається! — і Він увійшов.
         Перед тим, як вечеряти, Єшуа взяв хліб, розламавши його, подав учням — тоді враз відкрилися очі їм, і пізнали Його, але став Єшуа для них невидимий…
         — Чи не пала̀ли серця наші, коли з нами Він говорив та пояснював Писання?! – після дива такого промовляли учні один одному.
         Негайно встали вони й повернулись до Єрусалиму, де знайшли Одинадцятьох  апостолів. Ті, що з ними були, розповідали:
— Господь Єшуа справді воскрес і з’явився Симонові!
Клео̀па ж з товаришем — про те, що сталося в дорозі, та як упізнали Його. Коли всі переповіда̀ли останні, гідні подиву події, Сам Єшуа став між ними й промовив:
— Мир вам!
Налякані та повні страху учні думали, що бачать духа, відділеного від тіла. Та Він сказав їм:
— Чого ви стривожились? І чому думки такі до сердець ваших уходять? Гляньте на руки та на ноги Мої, це ж Я! Торкніться Мене й дізнаєтесь, адже дух тіла й костей не має.
Однак ще не вірили вони Йому з радощів. Аби остаточно їх переконати, що Він не мара, спитав:
— Чи є у вас яка-небудь пожѝва?
Учні подали кусень печеної риби, Єшуа ж узяв і їв перед ними. Після того промовив до них:
— Це, власне, ті слова, що казав Я вам, коли був ще з вами: «Треба, щоб виконалось усе написане про Мене в Законі Мойсеєвім, у Пророків і в Псалмах», — потім відкрив розум їм, щоб вони осягнули книги Писання: — Саме так слід було постраждати Христові, третього дня воскреснути з мертвих, і щоб у Ймення Його проповідувалось покаяння на прощення гріхів усім народам, починаючи від Єрусалиму… Мудрі світу в останні дні говоритимуть своє: «Єшуа з Назарета – неабѝяка людина, дослідѝвши пророцтва Писання, Він дивно сприя̀в виконанню їх». Я народився від Бога, бу̀вши зача̀тий Духом Його; Син не має потреби допомагати Отцеві, щоб сталося те, що завгодно Йому!   
 
                                                     3
 
Протягом сорока днів воскреслий з мертвих Христос з’являвся учням Своїм та розповідав про Боже Царство. Зібравшись із ними на Оливній горі[97], Він наказав:
— Не відходьте з Єрусалима, а чекайте обітниці Отця, що про неї ви чули від Мене. Іоанн водою хрестив, ви ж через декілька днів охрѐщені будете Духом Святим!
Учні вже знали із Закону Мойсеєвого, Пророків і Писання: після того як Бог створив небо та землю, Його Дух ширя̀в над поверхнею води й брав участь у створенні людини на Божу подобу. Духом Своїм Господь прикрасив небо зірками та вдихнув у ніздрі Адама дихання життя. Нема місця такого, де б Дух Святий не був присутній, що визнав Давид у псалмі своєму:
 «Куди від Твого Духа піду, і куди я втечу від Твого лиця? Якщо я на небо зійду̀, то Ти там, або постелю̀ся в шео̀лі — ось Ти! Понесу̀ся на крилах зірнѝці, спочѝну на краю моря, то рука Твоя й там попрова̀дить мене, і буде тримати мене правиця Твоя!»
Подих Всемогутнього чинить мудрість, наповня̀ючи нею, Господь дарує людям творчі здібності. У старозавітні часи Дух від Бога схо̀див на вибраних, і ось тепер прийшов час виконання обі̀тниці:
«Якщо Ви Мене любите, Мої заповіді зберіга̀йте! І вблагаю Отця Я, і Втішѝтеля іншого дасть вам, щоб з вами пові̀к перебував, Духа правди, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його. Його знаєте ви, бо при вас перебуває, і у вас буде Він. Я не кину вас сѝротами, Я прибуду до вас!»
Однак у той день учні більше думали про земне, ніж про небесне, тому питали Його:
— Чи не цього часу відновиш Ти царство Ізраї̀леві? – сподіваючись, що Єшуа негайно визволить їх.
Він же сказав:
То не ваша справа знати час і добу̀, що Отець покла̀в у владі Своїй. Та ви прѝймете силу, як Дух Святий злѝне на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдѐї, і в Сама̀рії, та аж до останнього кра̀ю землі», —  прорікши це, Єшуа возно̀ситися став, і хмара забрала Його з-перед їхніх очей...
«Я бачив у виді̀ннях но̀чі, аж ось ра̀зом з небесними хмарами йшов ніби Син Людський, і прийшов аж до Старого днями[98], і Його підвелѝ до Нього»[99].
 Коли учні пильно дивилися на небо, два Анголи, послані від Бога, стали коло них у білих шатах і промовили:
— Галілейські мужі, чого стоїтѐ й задивля̀єтесь? Той Єшуа, що возні̀сся, повернеться так, як відходив на небо! Тож пам’ятайте слова Його, що їх говорив вам, як ще з Ним ви були:
«Як було за днів Но̀євих, так само буде й за днів Сина Людського: їли, пили, женилися, заміж виходили, аж до того дня, коли Ной увійшов до ковчегу; прийшов же потоп, і всіх вѝгубив. Так само було за днів Ло̀тових: їли, пили, купували, продавали, садили, будували; того ж дня, як Лот вийшов із Содому, вогонь із сіркою з неба линув, і всіх погубив. Так буде й того дня, як Син Людський з`явиться».
«Тож пильнуйте, бо не знаєте, котрого дня прѝйде Господь ваш!..»
 
 
[1] З Оливної (Елеонської) гори Христос вознісся на небо.

[2] Див. Друге послання до Тимофія 3:1-3.

[3] Див. Євангеліє від Матвія 10:28.

[4]Тут і далі Біблійні тексти, що набрані курсивом, з івриту й давньогрецької на українську переклав Іван Огієнко. Число псалма за порядком грецьким; у дужках – нумерація єврейська.

[5] Українською – Ісус.

[6] Аарон – брат Мойсея, первосвященик (див. Вихід 6:23).

[7] Марія (укр.).

[8] Капернаум — колишнє місто в Ізраїлі на західному березі Тиверіадського озера біля міст Хоразін та Віфсаїда, значний торговий і промисловий центр. Дощенту зруйноване під час Юдейської війни (І ст. н.е.).

[9] Самарія – область на південь від Галілеї.

[10] Єшуа — Спаситель, посланий Богом.

[11] Песах (євр.) – проходження мимо (грец. Паска).

[12] На Пасху та протягом наступного тижня юдеї повинні були їсти прісний хліб (мацу̀).

[13] Шекель – приблизно 14, 55 гр.

[14] Христос – грецький переклад єврейського слова Месія, тобто Помазанець.

[15] Єлизавета – український переклад єврейського імені Єлішева.

[16] Ім’я Бога.

[17] Тана̀х (євр.) – Старий Заповіт.

[18] У Храмі юдейські священики правили службу босоніж.

[19] 2Макавеїв (неканонічна книга Старого Заповіту) розповідає, що після зруйнування Храму халдеями (прибл. 586 р. до Р. Хр.), пророк Єремія  сховав ковчег і жертовник кадіння на горі Нево. Ті, хто його супроводжував, забули дорогу до того місця, а сам пророк загинув у Єгипті.

[20] Іоанн походить від єврейського імені Йохананн («благодать Господня»). В українському перекладі І. Огієнка — Іван. 

[21]Ірод великий – володар Юдеї, під час його царювання народився у Віфлеємі Христос. Мудреці зі Cходу стверджували, що Єшуа — Юдейський Цар, тому Ірод наказав у межах Віфлеєму повбивати всіх дітей чоловічої статі від двох років і менше.

[22] Мертве море – найбільше озеро Палестини, що приймає воду Йордану з півночі та деяких потоків зі сходу. Вода містить у собі 25% солі, через це жодна порода риби не може в ній жити.

[23] сатана – сатан (євр.), тобто противник.

[24] Закон – заповіді, постанови, котрі отримав Мойсей  від Бога на  горі Синай. 

[25] На да̀хові — верхня частина кро̀кви, де з’єднуються під кутом два бруси.

[26] Книга пророка Ісаї 42:8.

[27] диявол – «диболос» (грец.), обвинувач.

[28] Йосип Флавій народився в 37 р. після Р. Хр. Написав 7 книг про юдейські війни та 20 – про єврейську археологію.

[29]Сидон – найславетніше  місто Фінікії. Після невдалого повстання фінікійців проти персів був дощенту зруйноване (351 р. до Р. Хр.)

[30] Капернаум — Кфар-Наху̀м (євр.), тобто селище Наума.

[31] Язичник – ідоловірець.

[32] Хліби показні – 12 опрісноків, котрі клали в святині перед завісою, що відгороджувала Святе Святих, у якому містився ковчег заповіту.

[33] Книга пророка Єзекіїля 17:24.

[34] Апостол – «посланий» (грец.).

[35] Зилот – «ревнитель», націоналіст. Суворо охороняли юдейську релігію від язичницького та іноземного впливу.

[36] Закон і Пророки – Мойсеїв закон і книги пророків.

[37] Мѝро – коштовна суміш пахощів.

[38] Магдала – Магадан (грец.); місце на західному березі Галілейського моря.

[39]Притча – оповідання, яке слід розуміти інакомовно.

[40] Псалом 77:1-2.

[41] Легіон – римський військовий загін (6000-7000 воїнів).

[42]Кѝтиця — жмуток ниток, шнурків і т. ін., зв’язаних з одного кінця докупи, що є прикрасою, оздобою чого-небудь.

[43] Віфсаїда – Бейт-Цайда (євр.), тобто «дім рибалок».

[44] Див. 1Царів (у російському синодальному перекладі – 3Царів) 22:17.

[45] У перекладі з івриту: «Благословенний Ти, Господи, Боже наш, Володарю Всесвіту, Який зростив хліб із землі».

[46] Кіш — великий кошик для зберігання борошна, зерна тощо.

[47] Петро – «петра» (грец.), тобто «скеля».

[48] Церква – «еклесія» (грец.), що означає «покликані».

[49] Зв’язування та розв`язування – асар ве-хітір (іврит); термін, що означає «заборона й дозвіл» (прим. автора).

[50] Тир і Сидон – найславетніші фінікійські міста.

[51] Шеол (євр.) – гадес (грец.), місце мертвих. 

[52] Книга пророка Ісаї 14:12-15 (переклад І. Хоменка).

[53] Филистмляни – народ, що жив у п’яти містах на південному заході Палестини.

[54] Див., наприклад, Левіт 18:22.

[55] В книгах Біблії слово «душа» часто визначає життя.

[56] Пророки – книги пророків, Єгошуї, Суддів, Самуїла, Царів.

[57] Рамено – плече, а переносно — сила, на яку можна опертися.

[58] Див. Вихід 21:37 (у російському синодальному перекладі 22:1).

[59] Див. першу сторінку обгортки.

[60] Осанна (грец.) — Гошіа̀ на (євр.), тобто «Спаси, будь ласка!» (прим. автора).

[61] Влада – екзусія (грец.), тобто покладання рук у церемонії призначення на посаду судді або ра̀ввіна.

[62] Лепта – найдрібніша мідяна монета в Палестині.

[63] Писання — книги Старого Заповіту (Тана̀ху).

[64] На сучасну українську перекладено автором.

[65] Див. першу сторінку обгортки.

[66]«І на святиню прийде гидота спустошення, поки знищення й рішучий суд ка̀ри не виллється на спустошителя» (книга пророка Даніїла 9:27б).

[67] Релігійне вчення, що заперечує до̀гми та організаційні форми панівної церкви.

[68] Статѝр – грецька срібна монета на чотири драхми.

[69] Ніса̀н – перший місяць єврейського релігійного календаря.

[70] Седер – упорядкована трапеза, якою починався святковий тиждень.

[71] «Благословенний Ти, Господи, Боже наш, Царю всесвіту, що створив плід винограду».

[72] Маца́  —  прісний хліб (опріснок) із пшеничного борошна. Єдиними інгредієнтами маци є борошно і вода. Може мати або прямокутну, або круглу форму; виготовляється з тіста, процес бродіння якого був перерваний, що здійснюється шляхом дуже швидкого виготовлення та випічки.

[73] Див. Книгу пророка Єремії 31:31-34.

[74] Калитка – торбина для грошей.

[75] Див. Книгу пророка Ісаї 53:12.

[76] Псалом 114(116):7-9.

[77]Див. першу сторінку обгортки.

[78] Смолоскип – факел.

[79] Поцілувати – привітати поважну особу.

[80] Ісая 53:3-6.

[81]Второзаконня 19:15 (переклад І. Хоменка).

[82] Сила – Г̀аГ`вура̀ (євр.), вжито замість слова Бог.

[83] Книга пророка Ісаї 50:6-7.

[84] Див. Книгу пророка Захарії 11:12-13.

[85] Гора в центрі Палестини.

[86] Преторій – палац, у якому жив правитель провінції,  а також чинив суд.

[87] Багряниця – верхня багряна одежа, котру носили імператори.

[88] Книга Второзаконня 21:22-23.

[89] Туніка – вид сорочки з короткими рукавами чи без них.

[90] Хітон – довга нижня одежа.

[91] Митра – шапка.

[92] Псалом 21(22):19.

[93] Лікоть – приблизно 50 см.

[94] «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти покинув Мене?» (з івриту).

[95]Марія̀м народила Єшуа від Духа Святого! (прим. автора).

[96] Людина в цьому житті не може побачити Господа Бога – і жити. Див. Книгу Вихід 33:20 (прим. автора).

[97] Див. першу сторінку обгортки.

[98] Одне з імен Бога (прим. автора).

[99] Книга пророка Даниїла 7:13.

Комментарии