Моє сьогодні

Сьогодні, вчора і завтра думаю про те, що робити далі…… як розпізнати в житті той момент коли тобі дається шанс, а коли урок на все життя, як не зробити помилку, як взагалі знати, що робити…Стою на місці, боюсь зробити крок, щоб не помилитись. Помилки дуже дорогі…. Страшно ризикувати, особливо тоді коли вже нема часу на виправлення помилок, нема часу щось починати, занадто багато часу пішло на розуміння того як правильно жити, і якщо чесно і зараз не розумію. На сьогоднішній день здається, що будь-які дороги ведуть в нікуди.
Майже тридцять, а я не знаю з чого почати…. Більше того в мене навіть нема того, що можна було б продовжити. До тридцяти ще три повних роки, невже реально хоча б щось встигнути, щоб оглянутись назад і сказати: «Так це є!!!». А зараз що є? Крім дурного досвіду, купи помилок, що досі не виправлені та невизначеності нічого нема. Важко йти вперед дорогою, в якій ти не впевнений. Шкода що багато свого часу я подарувала просто так нічого не взявши взамін, тільки тепер розумію, чому час – це розкіш, надто не тривала. Мабуть це те, чого вже не повернеш, не купиш, не заробиш і не виграєш. Як не парадоксально, але ми часто говоримо: «Мені потрібен час» для роздумів, для прийняття якогось рішення, для розуміння якоїсь ситуації, навіть не задумуючись над тим, що на це йдуть потім роки, як ми самі тягнемо час, для того щоб відкласти в довгий ящик те, чого боїмося. Які ми нечесні і несправедливі самі перед собою, що це? Людська тупість, страх, що? Я навіть собі не можу відповісти на це питання чесно, єдине знаю, що боюсь прийняти неправильне рішення, бо боюсь що буде боляче.
За вікном зима і я собі думаю: « Ну з весною прийде якесь рішення», і так вже енна кількість зим проходить. Я відкладаю, і шукаю собі виправдання, що зима не час для змін, а потім приходить весна і приходить в голову нова відмовка: «Весна не час для розчарувань». Ось так і проходять семестри, як в школі…..
Лягаю спати з думкою: «Завтра якось буде, буде, буде….» Приходить завтра і нічого не міняється, ніхто за мене не прийняв рішення, а я далі прикриваюсь тим, що в мене нема часу на роздуми, на прийняття рішення, не зараз, не до того і це триває цілу вічність.