И монстры умеют любить...

Все вию у небо, мій брате,
А в відповідь – лише луна.
І монстри уміють кохати -
І істина в ночі одна.

А хтось біля ніг завмирає,
А хтось над душею стоїть,
Так як дострибнути до Раю,
Бо наше життя – то ж є мить?

У серця нестримана швидкість,
І звідки ці дива взялись?
Й у лап пазурястих є ніжність,
Її тільки знати навчись.

Уся гіркота тої втрати
В моєму до неба витті -
І монстри уміють кохати,
Ще й так, як ніхто у житті.

Любов серед поля не зникне,
І не пропаде ні на мить.
У шкірі застрягнуть їх ікла -
Ти спробуй-но їх приручить.

Крило над вогнем протріпоче.
Як з серця – та викреслить гниль?
То що, небосхил знати хоче
Про чийсь неодспіваний біль?

Все вию у небо, мій брате,
Ще довго той обрій шукать -
Тепер будеш, друже мій, знати:
І монстри уміють кохать…