Добавить

ЗОРЯНА ЧАКЛУНКА

Ти не сварися, що вночі літаю,
Як бачиш образ мій на тлі нічних зірок,
Ти не ревнуй до місячного раю,
До дій розпусних і низьких думок.

Я в день такий немов від себе вільна,
Гріховний келих випила до дна.
Лечу увись: то стрімко, то повільно.
І я одна у Всесвіті, одна!

Дивуєшся та починаєш плакать,
Лякаючись палаючих очей...
Регочу я. Малюю дивні знаки.
Й щезаю знову в мареві ночей...

Куйовдить вітер палко русі коси.
Я все сміюсь. Страшний у мене сміх!
Скидаю льолю і купаюсь в росах,
Я грішниця. Отак змиваю гріх.

Під ранок повертаюся додому.
Мовчиш ти, мов нічого не було.
Лиш притискаєш міцно, як в судомах,
Й до серця підкрадається тепло.

Заснула. Твої руки рідні
По тілу щем, немов прощення дар...
-Кохана, спи, ні… ти не відьма...
Обпікся! що це?.-Зірка із Стожар...

Комментарии

Отправить