Добавить

Гонихмарник(за українськими легендами)

Твоя душа вчора плакала… А сьогодні твої сльози пролилися на місто дощем.
Місто так чекало доща, аби ним умитися від пилу та багнюки!.. Ти сердився, та карав місто -не пускав дощ...
Ну хіба місто винне, скажи? Хіба винні дерева та травичка?.. Хіба вони?.. Сам знаєш, що ні...
Ой… знову сонечко — то я витираю твої слізоньки… Повір, вони для мене мов срібні монетки, мов крапельки кришталю, я їх усі зібрала й склала в чарівну скриньку. Коли тобі буде погано, я відкрию ії, візьму ті слізоньки
Та й підкину з висоти свого поверху в небо — а нехай йде дощ! Він зцілить мою душу, а я прилечу до тебе вночі та допоможу тобі… Тільки я пізно прилечу… коли ти міцно спатимеш… Я переверну тебе сонного, випущу твою потвору… Нехай йде собі геть! Най шукає інших пригод… але не тут і не з нами!.. А щоб потвора не повернулася в твоє тіло… Я одягну на тебе захисний амулет!.. Ось так! Потвора піде собі геть… та розчиниться в сивому осінньому тумані… Ти прокинешся чистим та веселим Що? Знаю… ти не згадаєш мене… Ти станеш на новий шлях сонячного тепла..і мене на тім шляху не буде… Та хіба це важливо?.. Важливо… що ти не будеш дводушником....
Матимеш лише одну… світлу та добру… Спи, мій Градобуре… міцно… спи… я вже лечу....

Комментарии

    Отправить