Легенько доторкнись до мого песимізму.

Струни рвуться через іржаві ноти. Cлова несуть пустоту. Вже смисл втрачений і все закінчено. Вже не прискориться серцебиття, вже не почнеться дощ, не закінчиться сніг, вже не буде с ким говорити, про що говорити, коли нікого нема, коли слова пусті і ми в гаремі вічного. І розуміти це так само, як виє вовк при повному місяці, як бомж кричить щоб дали грошей як вітер свище і зносить дах, як голуби страдають від котів.